«Разом до миру, свобода для України». Репортаж з Лейпцига про емоційну перемогу «Шахтаря»
Солідарність вболівальників РБ, ковідні маски і могила Баха.
Переїзд автобусом зі Львова до Жешува, а звідти виліт до Лейпцига. Одне речення коротко та беземоційно описує дорогу «Шахтаря» на перший матч групового етапу Ліги чемпіонів.
Якщо додати трохи деталей, то перетин кордону між Україною та Польщею запам’ятався швидкістю – так оперативно я ще жодного разу не проходила паспортний контроль.
Переліт до Лейпцига – всього 1 година і 20 хвилин. Там автобуси чекали вже просто біля трапу літака – після перельотів всередині Євросоюзу нема потреби проходити паспортний контроль.
За таким самим маршрутом пройде і дорога назад - вже сьогодні поки ви все ще під враженнями від всього, що відбулося у Лейпцигу.
На виїзд «Шахтар» супроводжували CBS і The Athletic
Кожен крок команди знімає оператор американського каналу CBS – він німець, оправа його окулярів золотого кольору і в нього дуже велика камера. Таке враження, що на таку техніку знімали щось на зразок «Парку Юрського періоду» чи «Гри престолів».
«Так і є, - сміється він. Оператор майже не випускає свою велику камеру з рук. – Важить вона забагато».
Для футбольного світу українська команда в Лізі чемпіонів – це унікальна і потужна історія. Буде не тільки фільм від CBS, але й тексти на The Athletic. Перед прес-конференцією Ігоря Йовичевича англійський журналіст питає чи можна поставити мені кілька питань.
Він помічає, що з українських журналістів лише дівчата – двоє. І загалом в делегації «Шахтаря» більш жіноче обличчя. Питає, як українці ставляться до Бориса Джонсона – чи не називають його іменем дітей. А головне, як це – приїхати сюди на футбол після всього, що Україна пережила з 24 лютого.
Відповідь була дуже довга. А коли він поцікавився шансом «Шахтаря» в матчі з «Лейпцигом» в мене потекли сльози і став клубок у горлі. В таких випадках завжди згадую, як світ давав нам три чи п’ять днів після початку повномасштабного вторгнення Росії, і не можу стримати емоцій. Адам, цей високий британський джентльмен, вже не вперше бачить сльози українців і знає, як реагувати – по-дружньому обіймає.
Сподіваюсь, британці прочитають його репортаж і зрозуміють, що високі ціни на бензин та електроенергію – це не найгірше, що може статися в житті. Навіть, якщо вони підскочили ушестеро. А важка зима буде у всіх. До речі, якщо увімкнути рандомний німецький канал, то перше, що ви, ймовірно, почуєте, це буде слово «газ». І без знання німецької стане зрозуміло, що головна топ-тема зараз – як злізти з російської газової голки.
Тому такі матчі – це ще одна можливість нагадати світу, що війна не закінчилася.
«Мінімум, що вболівальники завтра побачать, – як ми б’ємося від першої до останньої хвилини. Так само як зараз військові б’ються за країну і за всіх нас, щоб ми почувалися вільними. Це і є наша командна відповідальність – грати проти таких команд у Лізі чемпіонів, думаючи про спортивні результати, однак також і представляючи державу в умовах війни», - сказав Ігор Йовичевич напередодні матчу.
Для хорватського тренера – це дебют в Лізі чемпіонів, але виглядав він абсолютно спокійним. Навіть посміхнувся, коли я запитала Тараса Степаненка, чи є у нього якісь лайф-хаки для менш досвідчених партнерів по команді і тренерського штабу.
«Пам'ятаю свої відчуття перед першим матчем у Лізі чемпіонів. Я дуже хвилювався, але єдине, що я почув перед грою: «Ти готовий». Вони готові, Містер теж готовий – я в цьому впевнений, тож важливо, щоб вони виходили, показували те, що можуть, й просто насолоджувались атмосферою, рівнем та повними трибунами», - сказав Тарас.
На пресконференціях тренерів (і в потягах) потрібно одягати маски
Давно ви носили маску? В Німеччині все ще досі (чи знову) є деякі ковідні обмеження. Наприклад, респіраторна маска у потягах та на пресконференціях. І всі німці дисципліновано виконують це правило.
Я привезла маску у своїй валізі, але, звісно, забула її в номері. У потязі люди якось підозріло косилися – я вже була готова показувати свій ковід-сертифікат після бустерної дози.
А на стадіоні хтось з працівників дбайливо приніс новенькі і запаковані маски. Пресконференція для нас була врятована. Більше особливо ніде масок не вимагали.
Кілька слів про місто – бо Лейпциг заслуговує на те, щоб про нього написати. Монументальна архітектура, молоді люди з яскраво пофарбованим волоссям, лотки з каррівурстом, ярмарок на місцевій Площі Ринок, де господині купують свіжі овочі, і складають їх у свої плетені кошики. Все це тоне у музиці вуличних музикантів і сонячних променях.
У Лейпцигу свого часу навчалися Ніцше, Гете, Вагнер і Ангела Меркель, а працювали Бах і Мендельсон. Тут заснували Німецький футбольний союз і грали матчі ЧС-2006. Це місто пережило багато інших історичних подій. До речі, могилу Баха можна побачити у церкві святого Томи. Сьогодні біля його плити було багато зів’ялих соняшників і грали на органі. Можливо, навіть щось з творів Баха.
У Лейпцигу багато синьо-жовтих кольорів. Не тільки тому, що це частина айдентики міста-побратима Києва. Так тут висловлюють свою підтримку Україні – нашими прапорами прикрашені будівлі в центрі міста, а великий синьо-жовтий банер з написом українською зустрічає на центральному вокзалі. Він показує, де шукати допомогу тим, хто біжить від війни.
На перший погляд, футбол якось зовсім мало інтегрований у життя міста – жодної афіші матчу чи людини у футболці «Лейпцига» в туристичному центрі. Кажуть, навіть місцеві не сильно сприймають проєкт «Ред Булл» і більше вболівають за місцевий «Локомотив», який бовтається у четвертій лізі.
«У «Шахтаря» хороші шанси, бо «Лейпциг» зараз переживає спад», - посміхається хлопець у трамваї. Він допоміг розібратися з автоматом для продажу квитків. Дивна ситуація – у Лейпцигу на вулиці дуже часто можна було почути українську та російську мови. Але тільки попросиш когось про допомогу, то це точно буде німець. І чимало з місцевих не говорили англійською, але все дуже детально пояснювали німецькою. Ще б я розуміла, що вони мені говорили.
Фанати «Лейпцига» вивісили банер українською мовою: «Разом до миру, свобода для України»
Про цей диво-матч стільки всього хочеться написати і разом з тим бракує слів. Як же все це було по-українськи: сміливо, щиро і так – ми вміємо дивувати світ. Журналіст із The Athletic аж світився від радості, що взявся за цю історію.
Лише Тедеско виглядав так, наче вже безробітний, а деякі фанати «Лейпцига» були настільки зламані, що просто дивилися в одну точку, і не могли зібрати себе докупи. Деякі з них почали покидати стадіон ще до фінального свистка.
А загалом, у «Лейпцига» чудовий стадіон – зручний, сучасний та атмосферний. Лише сидіння в ложі-преси настільки далеко від столів, то не видно половину поля. Зате є величезні екрани з трансляцією матчу. І перед початком обидвох таймів журналістам пропонували напої «Ред Булл». Тільки крила цього вечора виростали не від енергетиків, а від гри «Шахтаря».
Одна з трибун - зі стоячими місцями. І там найголосніше вболівали за своїх. У першому таймі на цьому секторі з’явився банер українською мовою: «Разом до миру, свобода для України». Цей жест – в саме сердечко. І поки я робила фото, то не побачила гол Шведа.
Але потім Мар’ян повторив, а Мудрик і Траоре остаточно порвали «Лейпциг» - 4:1. Не дивно, що під кінець матчу виїзний сектор вигукував «Молодці». А коли команда підійшла святкувати перемогу, то один з вболівальників передав прапор України, з яким футболісти зробили фото. Фанати в цей час скандували назву нашої головної команди - «ЗСУ».
«Я сказав Шведу: «Ти не встиг прийти до команди, а ми тебе вже будемо продавати скоро»
Ігор Йовичевич топово дебютував у Лізі чемпіонів. Камера постійно вихоплювала його емоції під час матчу – вказівки гравцям, забігання по технічній зоні, святкування зі Шведом.
«Коли граєш серцем за Україну, то виходить так, як сьогодні. Пишаюся командою та можу сказати, що я зараз – найщасливіший тренер у світі. Це незабутній дебют», - сказав хорват на прес-конференції.
Журналісти в залі провели його оплесками.
«Я сказав Шведу: «Ти не встиг прийти до команди, а ми тебе вже будемо продавати скоро». Він дуже задоволений, а я за нього радий, - сміється Степаненко у мікст-зоні. - Важливо, щоб ми тримали цей рівень протягом усього сезону. Сьогодні ввечері ще можна порадіти, а завтра вже треба готуватися до наступного матчу».
Це був дуже теплий вечір – лише кілька історій. Фанат «Динамо» вперше в житті прийшов на стадіон підтримати «Шахтар». Хлопець з українським прапором допомагав жінці з візком для літніх людей перейти дорогу – колеса просто застрягли в коліях для трамваю. У потягу до готелю турецькі хлопці раділи перемозі гірників і переглядали відео голів з матчу.
А ще перед грою в готелі побачила чоловіка у футболці з українською «Мрією».
«Я літав нею 15 років. Цей літак – справжня легенда», - розповідає українець.
У Лейпцигу група наших фахівців працюють над ремонтом літаків АН. Увечорі вони були на матчі та навіть потрапили у трансляцію.
В українців багато мрій – і зараз ми всі дуже важко працюємо, щоб перемагати в Лізі чемпіонів, щоб «Мрія» знову літала, а Україна була вільною та незалежною.
Фото: «Шахтар», Ірина Козюпа/Tribuna
