Щоб Тайвань не визнавали у світі, Китай вже понад 60 років будує стадіони бідним країнам. Але це не єдина їхня мотивація

Вперше з лютого у світі сталася подія, яка відвернула увагу від агресії РФ проти України. Десятки тисяч людей стежили за літаком із 82-річною американкою на борту, яка готувалася висадитися на території Тайваню, незважаючи на попередження та погрози китайської влади, котра вважає острів своєю провінцією. І вона висадилася.

Можливо, якби Китай подарував Штатам кілька стадіонів, цього б не сталося. Хоча це складно уявити, адже такий прийом вони використовують у менш розвинених країнах. У нього навіть є визначення – «стадіонна дипломатія».

Розповідаємо.

Коротко – коли та через що розпочався конфлікт Китаю та Тайваню

Швидше за все, ви вже читали або чули історію їхнього конфлікту, але якщо ні, то коротко опишемо, щоб ви не тинялися іншими сайтами.

Після Другої світової війни у Китаї розпочалася війна між комуністами та націоналістичними силами. Перші виявилися сильнішими, взявши під контроль усю територію материкового Китаю у 1949-му, зокрема й столицю. Прихильникам націоналістичних сил (Гоміньдан) довелося втекти на острів Тайвань, де вони встановили свою владу і вважали, що поточний стан справ є тимчасовим. У їхніх амбітних планах був реванш із завоюванням територій материкової частини Китаю, але з роками вогонь стих.

Відмова від військових перспектив допомогла Тайваню за кілька років стати, можливо, найуспішнішою невизнаною державою світу. Гоміньдан зосередився на економічному розвитку. Одну з найважливіших ролей у зростанні зіграла тайванська електронна промисловість. Велика ймовірність того, що смартфон або ноутбук, з якого ви читаєте цей текст, працює за допомогою мікросхем, виготовлених на Тайвані. Також на острові можуть похвалитися високим рівнем демократії, особливо на тлі материкових сусідів.

Незважаючи на все це, лише 14 держав визнають суверенітет Тайваню. Здебільшого це невеликі країни, для котрих питання зовнішньої політики не стоїть дуже гостро. Але їх, напевно, могло б бути більше, якби не «стадіонна дипломатія Китаю».

Китай побачив вигоду у відносинах із бідними країнами. Будує там стадіони та отримує доступ до вищих кабінетів місцевої влади

Таку форму «м'якої дипломатії» китайський уряд використовує з 1950-х років. Суть її полягає в тому, що країна, з якою Китай хоче налагодити відносини, йде назустріч у деяких політичних та економічних питаннях, а у відповідь отримує «подарунки» у вигляді інфраструктурних об'єктів. Найбільші та найпомітніші з них - стадіони, тому такий вид дипломатії і назвали «стадіонним». За більш ніж 60 років Китай побудував вже понад сотню стадіонів у країнах Африки, Азії та острівних державах, відмінною рисою яких є слабкий економічний розвиток та низький рівень життя громадян.

Вартість стадіонів відносно невисока, китайська сторона в більшості випадків бере на себе всі обов'язки з будівництва - від першої цеглини до останнього сидіння.

70% таких «подарунків» припадає на країни Африки. Рідкісний КАН у XXI столітті проходив без участі китайців у будівництві хоча б однієї арени. І ця тенденція тільки посилюється - турніри 2023-го (Кот-д’Івуар) та 2025-го (Гвінея) також будуть проведені на стадіонах, зроблених китайцями. Розуміючи, наскільки велика любов до футболу у цьому регіоні, Китай допомагає таким чином місцевій владі додатково пропіарити себе. Місцеві політики видають таку допомогу за велике досягнення, спрямоване на встановлення добробуту громадян.

Але це лише гарна вивіска, за якою, звісно, ховаються особисті інтереси великої азіатської країни. Налагоджуючи контакт з урядами, засилаючи до країн своїх інженерів та довірених осіб, китайський уряд отримує доступ до вищих кабінетів влади та бізнесу, а також забезпечує собі місце за столом, коли настає час для тендерних процесів, пов'язаних із видобутком ресурсів. Нагадаємо, що цей регіон дуже багатий на корисні копалини.

На відміну від інших великих гравців у світовій політиці, Китай побачив вигоду в налагодженні контактів з країнами четвертого світу. Він уже є найбільшим торговим партнером більшості африканських країн. А коли настане час для того, щоб отримати вигоду, вони опиняться першими завдяки «стадіонній дипломатії».

Невизнання Тайваню – одна з вимог до країн, що отримують стадіони

Доступ до природних ресурсів – головна, але не єдина мета китайського уряду при використанні такої форми взаємин з країнами. У більшості випадків Китай вимагає від партнерів розірвати зв'язки з Тайванем.

У 2000-х була проведена тотальна робота з переманювання на свій бік країн Карибського моря та Атлантичного океану. Домініка, Гренада, Сент-Люсія та низка інших держав, які мали добрі стосунки з Тайванем, здобули кілька нових стадіонів місткістю від 9 до 20 тисяч. Від урядів цих країн вимагалося лише змінити дипломатичну лояльність до Тайваню на дипломатичну лояльність до Китаю, на що ті легко погоджувалися.

Заходять китайці і до країн, де футбол більш розвинений. Наприклад, 2011-го Коста-Ріка отримала 35-тисячник в обмін на відмову від дипломатичного визнання Тайваню. На матч-відкриття запросили збірну Китаю, а згодом приїхали Аргентина, Бразилія та Іспанія. Цей же стадіон регулярно приймає зірок світового масштабу – Шакіру, Бібера, Елтона Джона, Леді Гагу, Metallica та багатьох інших.

Робота над тим, щоб якнайменше країн розглядали Тайвань як самостійного гравця, ведеться досі. Наприклад, цього року розпочнеться будівництво стадіону у Сальвадорі. Чотири роки тому їхній уряд погодився на умови китайської сторони. Тепер чекають на 50-тисячник.

Єдиний унікальний випадок, коли все сталося навпаки, був у Кірибаті – маленькій острівній державі зі стотисячним населенням. Там місцева влада в 2002-му отримала 5,5 млн доларів від Китаю на будівництво спортивного комплексу, але через пару років розірвала відносини з китайцями, визнала Тайвань та почала співпрацювати з ним. Комплекс був добудований 2006-го, вже за допомогою нових партнерів.

Білорусь – єдина країна Європи з «подарунками» від Китаю. Але вони виявилися кредитами

У 2019-му стало відомо, що у Мінську з'явиться парочка нових спортивних об'єктів – Національний футбольний стадіон та басейн міжнародного стандарту. Тоді повідомлялося, що Китай вкладе 180 млн доларів у будівництво, після візиту Лукашенка до КНР сума зросла до 235 млн. Лукашенко та його уряд наголошували, що це подарунок від китайських партнерів.

«Китайці роблять проект, щоб під ключ збудувати – я просив саме так, як подарунок білоруському народові. А білоруси у боргу не залишаться», – наголошував тоді Лукашенко.

Через рік місцеві журналісти розкопали інформацію, що ті мільйони виявилися не подарунком, а пов'язаним кредитом. Китай сам вибиратиме, яку техніку, матеріали та обладнання використовуватиме для будівництва об'єктів. І тут вони, звісно, зроблять вибір на користь своїх постачальників, а не білоруських. Тобто гроші залишаться у своїй економіці. Також зі своєї країни китайці відряджають персонал для робіт. Розповсюджена схема, яку вони часто використовують при будівництві стадіонів і в деяких інших країнах.

Після будівництва бідні країни не мають грошей на підтримку функціонування. Стадіон, який приймав КАН-2017, заріс бур'яном

Однак не варто думати, що жителі бідних країн готові цілувати п'яти китайцям за такі «подарунки». Претензій також вистачає.

Арена в Ямайці виявилася покинутою вже через рік після відкриття, з фінансовими проблемами зіткнувся стадіон у Шрі-Ланці, у Габоні боролися з неякісною каналізацією, а в Сент-Люсії зіткнулися з тим, що споруда протікала та розвалювалась.

Костариканський стадіон, незважаючи на відносно часту експлуатацію, теж критикувався місцевими активістами. Його будували силами китайців у розпал безробіття у Коста-Ріці. Завершивши об'єкт, жодних додаткових фінансових виділень на обслуговування з китайської сторони не виділялося. А підтримка функціонування такої арени потребує чималих витрат. І далеко не всі країни справляються з цим.

Наприклад, так виглядає арена «Стад д'Оєм» у Габоні, яка ще 2017-го приймала матчі Кубка Африки.

Вже кілька років він не експлуатується і потроху перетворюється на місце для зйомок фільмів про постапокаліпсис. Місцеві жителі не оцінили такий подарунок, звинувативши владу у не найрозумнішому використанні ресурсів та грошей.

«Ми не можемо з’їсти ваші стадіони», – скандували вони декілька років тому, а потім увірвалися на заросле поле і спалили президентську ложу.

Фото: Official Facebook Page of Alassane Ouattara; Yao Dawei/Global Look Press; Victor Baldizon/ZUMA Press; TANG CHHIN SOTHY/POOL/AFP via Getty Images