Учасник Ігор нескорених Андрощук: «У нас стає все більше ветеранів, тому суспільство має готуватися»
Ветеран «Азову» розповів про досвід відновлення після поранення через спорт.
Українські ветерани повернулися додому після виступу на Іграх нескорених, які відбулися в Канаді. Наша збірна у Ванкувері та Вістлері була представлена найбільшим складом у своїй історії – 35 ветеранів.
«Насправді, ще до кінця не відійшов. Тут є момент джетлагу, від якого теж треба відходити фізично. Дуже великий був виплеск емоцій, який досі ще потрібно обробляти. Дуже насичений тиждень на події і потрібен час для того, щоб пережити це все і якось усвідомити», – розповів Tribuna.com Олександр Андрощук, ветеран, учасник Ігор нескорених.
«Я змагався в п'ятьох видах – це сноуборд, скелетон, веслування на тренажерах, плавання і регбі на кріслах колісних», – каже він. У змаганнях зі сноуборду Андрощуку вдалося перемогти. Втім, Олександр підкреслює, що медалі у ветеранському спорті – зовсім не головне.
«Цей проєкт, так, він не про медалі, але медалі – це, можна сказати, якийсь додатковий бонус. Мене вразило, як на деяких видах спорту, особливо на сноуборді чи на лижах, виступали нігерійці, які другий день бачили сніг, напевно. Вони їхали, падали, там взагалі було точно не про медалі. Та підтримка, яку їм надавали всі люди навколо, вона якраз і підкреслила, що цей проєкт не про медалі, а про підтримку і про перемогу над самим собою», – розповів ветеран під час прес-конференції.
«Саме після занять спортом, мій загальний стан покращився»
Олександр Андрощук – футбольний фанат, з 14-15 років зацікавився цим видом.
Слідом за братом у 2015 році долучився до лав «Азова». Після служби він займався громадською діяльністю, працював в IT-секторі, подорожував екзотичними країнами: Макао, Гонконг, Вʼєтнам, Таїланд, Балі.
У лютому 2022 року на початку повномасштабного вторгнення повернувся до війська, але вже в іншу бригаду. У листопаді під час мінометного обстрілу на Донеччині Олександр отримав важке поранення ніг.
(Олександр Андрущук з братом)
«Коли почав займатися спортом після поранення, я ще не міг ходити, мені не можна було навантажувати ногу, – згадує Олександр, – Але я почав плавати – це було складно. Я пам'ятаю, як після кожного басейну в мене була задишка. Це після того, як три місяці я просто пролежав на ліжку і перші тренування, перші заняття спортом були складними.
Але надалі, коли вже почав ходити, ідучи в одному темпі з друзями або колегами теж була задишка, їм доводилось уповільнити свій рух. Але саме після занять спортом, мій загальний стан покращився. Тобто я в звичайному житті набагато легше себе почуваю. Вже немає якогось втомлення від простої ходьби. В Канаді я ледь не кожного дня більше 20 000 кроків робив. І цього сильно не відчував на собі.
А, наприклад, півтора року тому я їздив в Рим, проходив плюс-мінус ту саму відстань і вже ввечері, повертаючись назад в готель, мав вже пекельні муки. І це просто дійти до готелю. Тобто я бачу покращення загального стану. І це вже про багато чого говорить».
«Оце був такий спуск, наче в аквапарку ліг і намагаєшся не заважати санкам їхати»
Скелетон став найпопулярнішим видом спорту серед української команди на Іграх нескорених – участь взяли аж 15 ветеранів. Серед них був і Андрощук: «Це було для мене щось нове. Перший спуск, він, в принципі, незрозумілий. Як нам казав тренер Михайло Гераскевич, що потім ти вже починаєш вкатуватися. Є просто уявлення, що це таке».
Учасники змагалися на олімпійському треку, де можна розвинути швидкість понад 150 км/год. Щоправда, вони провели заїзди не на всьому треку, а в нижній його частині – і все одно досягають швидкості 100 км/год.
«Ти їдеш і перед собою бачиш лід в 5 см від шолома. І ти небагато можеш помітити у цей час. Бо кут огляду доволі малий, але разом з тим і швидкість велика – і ти навіть той лід просто бачиш, як мількаюче сіро-біле тло.
Михайло Гераскевич каже, що чим далі ти починаєш цим займатись, коли в тебе з’являється звичка, утворюється реакція, ти починаєш встигати помічати все, що відбувається. Там на льоду є позначки, які для спортсменів щось означають – коли в який момент треба в поворот заходити тощо», – розповідає Олександр.
Також цікаво, що на Іграх в Канаді вперше були поєднані зимові та літні види спорту.
«Зимові були окремо два-три дні. А далі вже йшли всі наступні види спорту, літні, традиційні для Invictus. І тому з цим перетинів не було. Але вже ближче до останніх днів, коли тренування, змагальні дні накладаються один на одні, то вже втома давала про себе знати. І останні дні були доволі складними навіть фізично», – каже ветеран.
«Багато хто між собою продовжує спілкуватись – це спільнота»
Окрім основного турніру, також щороку проводиться й національний відбір Ігор нескорених. Саме через нього Олександр Андрощук і потрапив у спільноту ветеранського спорту.
«Побачив інформацію про виступ попередньої збірної, потім, коли почався новий набір, можна було подавати заявку. І я просто це зробив. Мені подзвонили, запросили на тренувальний кемп, але в мене тоді була якраз запланована відпустка з родиною, тому я не зміг приїхати на нього.
Тому я потрапив вже на самі національні відбіркові змагання. І потім через півтора місяці прийшов лист про те, що я потрапив в збірну. Тобто все доволі просто», – відзначає Олександр.
Андрощук каже, що Ігри нескорених допомагають формувати ветеранські ком’юніті: «Так, багато хто між собою продовжує спілкуватись – це спільнота. Люди, які в одному місті живуть, згрупувалися, створили якісь вже місцеві ветеранські спілки, які займаються в першу чергу ветеранським спортом і допомагають з відновленням іншим.
Тобто вони допомагають своїм побратимам, шукають тих, хто, можливо, не сильно активний в пошуках таких можливостей, тому що тут все одно треба було самому подавати заявку. Вони займаються тим, умовно, що змушують ветеранів, які не мають якоїсь додаткової мотивації, почати займатися спортом, а далі багато хто з них просто залишається в цьому середовищі.
І так ми продовжуємо спілкуватись між собою, допомагати в певних питаннях, якщо ми компетентні. Ми бачили вже учасників минулорічних збірних, вони допомагали нам, були в організаторській команді.
Ми залишаємось в цьому русі і не виключено, що якась частина з нас буде активно продовжувати допомагати наступним збірним. Тобто це не просто ком'юніті одного року, що от тільки наша збірна спілкується між собою, а це взагалі ком'юніті Invictus, тут з усіма попередніми учасниками також відбувається спілкування. Перетинаємося на інших змаганнях та заходах для ветеранів».
«У нас стає все більше і більше ветеранів, тому суспільство має готуватися»
«Не закриватися в собі, пробувати щось нове, шукати шляхи для розвитку», – такі поради дає Андрощук ветеранам, які зараз проходять відновлення.
«Якщо втратили мотивацію через свої травми, втратили можливості, які раніше приносили задоволення, то треба шукати для себе щось нове. Нові виклики, нові види спорту. Доволі багато різних можливостей. І зараз адаптивний спорт розвивається і, мабуть, кожен зможе знайти щось для себе.
Тому не треба опускати руки, а продовжувати цікавитись, пробувати те, що ще не пробували. І розвиватися в тому напрямку, який вам сподобається», – каже він.
Також Олександр розповів про ставлення до ветеранів в Україні: «У нас стає все більше і більше ветеранів, тому суспільство має готуватися. Та й просто значна частина суспільства вже буде ветеранами, тому в цьому плані цей перехід, можливо, буде не таким складним вже.
З точки зору інфраструктури – це вже нелегкий шлях, тому що дуже багато всього треба змінювати, коли роками наша держава не рухалась в цьому напрямку і почала робити це тільки зараз, коли з'явився дійсно великий на це попит. Тут все одно покращення відбувається, але об'єм потрібної роботи залишається дуже великими.
Але мені здається, що все рухається в правильному напрямку. Я сподіваюсь, що темпи тільки зростатимуть».
Наталія Калмикова: «Ми претендуємо на проведення Invictus Games в Україні»
Фото: invictusgamesteamukraine
Інші пости користувача
