Перший в історії України призер зимової та літньої Паралімпіади Баль: «Спочатку велосипед зібрали в гаражі, головне бажання»
Унікальне досягнення!
Tribuna.com та Visa за підтримки Національного паралімпійського комітету України розповідають історію велосипедиста, лижника та біатлоніста Павла Баля – про велосипед, зроблений у львівському гаражі, поєднання літніх та зимових видів спорту та родину.
***
Баль вперше в історії України виграв медалі і літньої, і зимової Паралімпіади.
На Іграх-2026 він у складі збірної України здобув срібло змішаної естафети з лижних гонок.
У складі збірної виступили Павло Баль, Тарас Радь, Олександра Кононова, Людмила Ляшенко.
Паралімпіада-2026
Італія
Паралижні гонки
Змішана естафета
1. США — 23.24,2
2. Україна — 12,5
3. Китай — 32,3
***
«Шолом розбився, але слава богу, нічого не поламав», – Павло Баль згадує падіння на Кубку світу в Бельгії так, ніби розповідає про щоденне тренування. Боковий вітер з моря, швидкість під 60 км/год, боротьба за третє місце. Втрата рівноваги. Удар. Струс мозку. Пару днів з ліжка не вставав.
Це було весною 2024-го. До літньої Паралімпіади в Парижі залишалося кілька місяців. «Якби зламав щось – Париж би накрився».
Не зламав. У серпні виборов бронзу в гендбайку. Перша медаль України в цій дисципліні на Паралімпійських іграх.
Зараз він готується до виступу вже на зимовій Паралімпіаді в Мілані. Лижні гонки і біатлон.
Баль родом із села Хоросниця на Львівщині. Батька він утратив у дев’ятирічному віці й зростав разом із мамою. Навчався у львівському коледжі на електромонтера, займався боксом. Але в дорослому віці професійно спортом не займався. Періодично Павло виїжджав на сезонні заробітки до Польщі, працював на будівництві. Саме там у жовтні 2017 року він потрапив у ДТП та втратив дві ноги.
– Мене привезли в центр, записали. Мені було байдуже... Сидимо з дружиною на кухні і думаємо: будеш займатися спортом чи ні? Вирішили: давай спробуємо. Була дуже сильна підтримка від дружини.
Згодом потрапив у професійний спорт. Зараз Баль – чемпіон світу з парабіатлону, бронзовий призер Паралімпіади з велоспорту.
«Дуже допоміг мій кум – був першим спонсором гендбайку»
Все почалося з Instagram. Павло підписався на Оксану Мастерс – легендарну українку, яка виступає за США в паралімпійському спорті. Вона поєднує велоспорт і зимові лижі. На одному з фото був гендбайк: «Я побачив той велосипед і захотів собі такий. Спочатку розглядав його як мрію».
Почав цікавитися – виявилося, що гендбайк коштує близько 15 тисяч доларів. Для України 2017–2018 років це неймовірна сума. «Та й не знаєш, чи воно піде, чи не піде».
Тож Павло вирішив зробити велосипед сам. Почав шукати майстрів, їздити по гаражах, пояснювати, що йому потрібно.
«Це було довго. Люди, які робили, не розуміли, що вони роблять».
Товариш Павла, витягнув із гаража стару раму. Обрізали, перевернули, зварили. «Коротше, були різні махінації». Вийшов чорновик.
З цим чорновиком Павло знайшов людину, яка професійно працює з металом, має станки, сама любить велосипеди. Спочатку той не хотів братися.
«Він каже: «Я ніколи такого не робив». Але я наполіг: «Роби, що вийде – то вийде».
І велосипед вийшов. Реально вийшов. Зараз його навіть колега по команді відкупив і використовує для тренувань. Коли перший велик поїхав, Павло загорівся ще більше. Кум став першим спонсором – допоміг зібрати гроші на професійний гендбайк. Павло знайшов майстра в Польщі.
«Мені повезло, що в Польщі, бо я недалеко звідси – через кордон переїхав. Він дуже швидко мені зробив, оперативно. Це індивідуальна робота під кожного спортсмена. Щоб щільно сидів, нічого не люфтило».
У світі є універсальні моделі – з регулюваннями, які можна піднімати-опускати. Але на таких не змагаються. Зайва вага, не та геометрія. Професійні велосипеди роблять індивідуально, під конкретну людину.
«Я вже настільки був виснажений, що казав: чим би не закінчилися Паралімпійські ігри – так і буде»
Париж, серпень 2024-го. Павло фінішує третім у гендбайку. Бронза. Перша медаль України в цій дисципліні на Паралімпійських іграх.
«Коли перейшов фініш і зрозумів, що бронзовий призер... Про те, що я перший в історії, на той момент не думав».
Він думав про інше. Про те, наскільки виснажений морально і психологічно. Про те, скільки питань треба було вирішити, крім тренувань.
Пару разів їздив до Польщі до пана Яріка – щось переробляли на велосипеді. Потім його треба було ремонтувати. «Я це все робив сам. Крім того, що тренувався».
Перші два роки в спорті Павло жив за гроші дружини. «Я в резерві збірної, ніякої зарплати не було. Вона була моїм спонсором. Якби не підтримувала – фінансово, ментально – я б не займався», – каже атлет.
До Парижа він дійшов через все це. Через гаражі, через падіння, через технічні проблеми, через фінансові питання. «Я вже настільки був виснажений, що казав: чим би не закінчилися Паралімпійські ігри – так і буде. Я роблю все, що можу, і закриваю цю сторінку. Це реально було важко».
Професійний спорт забирає вісім місяців на рік. «І вісім місяців без родини – це складно. Морально дуже важко», – каже Павло.
У листопаді поїхали на збори. На Різдво на пару днів додому – і знову збори аж до 20 березня. Чотири місяці немає вдома. Влітку теж не було часу. Збори, три дні вдома, знову збори, пʼять днів вдома: «Той рік дуже щільно – немає часу».
Рятує відеозвʼязок. «Дзвонимо, щоб діти не забули, як тато виглядає. Це дуже великий період».
Чи дивляться діти його змагання? «Діти ще малі, їм все одно: тато поїхав – тато приїхав. Старший вже більше розуміє, а молодший ще малий. Такий вік, що вони не сильно переймаються. Це, можна сказати, прекрасний вік».
Хто він поза спортом? «Сімʼянин. Весь. З ранку до вечора».
Три речі, у яких він росте поза спортом? «Чоловік, батько... Пробую вчити англійську, але не виходить», – сміється Павло.
«Купа інформації в інтернеті, часто зустрічають ветеранів на вулиці з протезами. Це вже, на жаль, нормальні реалії для України. Тому до цього звикли, немає тієї дикості, як у 2017-му»
Коли Павла запитують, що було найскладнішим технічно, він відповідає без вагань: крісло колісне.
«Коли почав їздити на баскетбол, виникли проблеми. Поріг переїхати – перевернувся. Бордюр, сходинку перескочити – величезна проблема. Про сходи взагалі мовчу».
Хлопці в команді були дуже вправні. Павло почав дивитися відео в інтернеті і пробувати. Вчився, падав: «Це нормальні речі».
Декілька місяців пішло, щоб опанувати техніку. Це було в 2017–2018 роках.
«На мене люди так дивилися, майже жахалися. Є мій знайомий із подібною ампутацією – він їздить із протезами. Кажу: «Навіщо їх возиш?« Він каже: «Мені так комфортніше». Джинси одягнув – у нього є ноги, він виглядає звичайно», – каже Баль.
Зараз ситуація дещо змінилася.
«Можливо, я на це уваги не звертаю, але дивлюся – люди вже обізнані. Купа інформації в інтернеті, часто зустрічають ветеранів на вулиці з протезами. Це вже, на жаль, нормальні реалії для України. Тому до цього звикли, немає тієї дикості, як у 2017-му».
Щось починають робити з доступами, пандусами. Хоча це болюча тема.
«Це взагалі мало бути зроблено давно – інклюзія, доступ. А не тепер, коли війна з 2014-го року, коли сотні тисяч людей з інвалідністю, і тільки зараз думають: «О Боже, у нас пандусів немає, давайте щось робити».
Павло завжди, перед тим як кудись поїхати, відкриває телефон і дивиться фото.
«Чи є сходи, чи немає. Якщо є сходи і перила, я можу сам себе підняти. Це не так, що просто сів у машину і поїхав. Спершу вивчаєш обстановку – чи потрапиш туди, чи ні. До цього вже звик».
«Бажання і моральний стан мають підштовхувати тебе постійно ставати кращим технічно і фізично. Тоді разом це все зʼєднується – і файєр!»
Говорили з Павлом у Західному реабілітаційному центрі. Сніг, ідеальні умови. Тренування: зранку лижі, після обіду біатлон, час від часу спортзал.
«Ближче до змагань – індивідуальна робота: прискорення, інтервальна робота. Залежить від завдання».
Що найважче психологічно, але дає найбільший прогрес? «Змусити себе терпіти біль».
Що важливіше – техніка чи моральна підготовка? «І те, і те важливо. Якщо ти фізично не готовий і технічно не підкований – бажання не допоможе. А якщо ти в класній формі, але не готовий терпіти, не бачиш, навіщо викладатися на всі 100% – теж не покажеш результат. Бажання і моральний стан мають підштовхувати тебе постійно ставати кращим технічно і фізично. Тоді разом це все зʼєднується – і файєр!»
Зі стрільбою в біатлоні складніше.
«Нестабільно стріляю. Буває, можу закрити, а буває – намазати. Це більше психологічна відповідальність, від якої я поки не можу позбутися. Теоретично і технічно я все знаю, а заважає психологія».
Технічна деталь, яка вирішальна, але непомітна для глядачів? «Лижі. На перший погляд вони всі однакові – зелені, червоні, лижі та лижі. Але насправді всі різні. Кожна має структуру на різну погоду. Крім того, їх треба підготувати – натерти, напастувати, щоб вони їхали. Дуже технічне питання».
Від якої тренувальної звички не міг би відмовитися? «Повторення монотонних дій. Коли робиш одні й ті самі тренування восьмий рік – вони можуть набриднути, хочеш змін, але мусиш їх робити».
«Щоб рухатися вперед, треба чимось займатися, щось вивчати. Коли починаєш із нуля – поступово рухаєшся вперед»
До Паралімпіади в Італії залишилося два місяці. «Потрібно попрацювати над швидкісною роботою, розігнатися перед Міланом. Можливо, скинути кілограм».
Останні два сезони були найкращими за вісім років у зимовому спорті, каже Павло: «Досить хороші в лижних гонках, результативні».
Ціль на Паралімпіаду проста і складна водночас: «Хочеться виступити, хочеться піднятися на пʼєдестал і знову стати першим в історії України – взяти медаль і на зимовій Паралімпіаді, і на літній. Але чи так буде? Постараюся вийти на найкращу форму, яку можу, а потім реалізувати її. А результат покаже».
Павло Баль починав у спорт у дорослому віці. Багато колег по збірній починали з дитинства. «Спочатку було трохи не по собі, багато очікувань від себе. Плюс прийшов у дорослому віці — це давило».
Зараз вже відпустив ці переживання: «Навпаки, цей досвід дуже допоміг морально і фізично. Щоб рухатися вперед, треба чимось займатися, щось вивчати. Коли починаєш із нуля – поступово рухаєшся вперед. Якось так я це бачу».
Григорій Вовчинський: «Я той активний козак, який усіх заставляє рухатись та вставати з ліжка»
Фото: Ірина Журавльова/Tribuna.com, Michael Steele/Getty Images, Mohd Rasfan / AFP via Getty Images, Lintao Zhang/Getty Images, скриншот з відео Департаменту спорту, молоді та туризму ЛОДА, інстаграм Павла Баля, Luke Hales/Getty Images for IPC
