242 сейви Карпенка, бідність, перемоги над США – в 90-х молодіжна збірна України з хокею билася у топ-дивізіоні ЧС

У світі хокею є лише одна щорічна подія, яка може хоч якось конкурувати з НХЛ за масову увагу фанатів. Людям, що далекі від хокею, це може здатися дивним, але такою подією є чемпіонат світу U-20 у топ-дивізіоні.

У США та Канади, наприклад, ростер на молодіжному ЧС іноді сильніший, ніж на дорослому. Додайте до цього заповнені арени, масову увагу скаутів до молодих зірок, різдвяно-новорічну атмосферу – і ми отримаємо свято хокею. Свято, частиною якого колись була і збірна України.

Наша молодіжка чотири рази у своїй історії грала у топ-дивізіоні. Ніколи виступ не можна було назвати хоч трохи успішним, однак якщо турніри у 2000 і 2004 роках вже були агонією, то виступи у 1995-му і 1996-му варто згадати.

Там було дуже багато яскравих, навіть епічних моментів, що відповідали духу тодішньої епохи в історії України.

Як Україна в середині 90-х опинилася серед еліти молодіжного хокею?

Після розпаду СРСР український хокей мав за собою талановите покоління, але водночас і потребу розпочинати все з нуля. Правонаступницею радянської команди стала РФ, а Україна і всі її збірні були відправлені у нижчі дивізіони.

Проте для тодішньої молодіжки це не було проблемою. В 1993-му збірна України U-20 без проблем виграла дивізіон C, а в 1994-му так само не відчула спротиву у дивізіоні B. За 2 роки у трясовині наша команда провела 15 офіційних матчів – і здобула 15 перемог.

Звісно, були в тому списку і побиття відверто не хокейних держав. Але в той же час молодіжка впевнено перемагала Білорусь, Казахстан, Норвегію, Францію чи Японію – міцних середняків.

Будувалася та збірна U-20 довкола київського «Сокола» (його молодіжного складу та клубу ШВСМ), який тоді виступав у новоствореній Міжнаціональній хокейній лізі, що слугувала раннім замінником чемпіонату СРСР.

Фактично, «Сокіл» був безальтернативним в плані комплектації. Бо безгрошів’я спонукала молодих українських хокеїстів до масового переїзду в США/Канаду. Дехто там завершував з хокеєм і влаштовувався на роботу, а дехто просто не мав бажання кататися через весь світ на регулярні збори.

Якось розібратися у цьому хаосі вдалося 45-річному Віктору Чибирєву, що також крутився у штабі київського «Сокола». Чибирєв був жорстким тренером, який часто давав гострі коментарі. Але під його керівництвом прогресувало чимало молоді, яка потім виведе нас на Олімпійський турнір у Солт-Лейк-Сіті.

Костянтин Сімчук визнавався найкращим воротарем дивізіону B, Вадим Шахрайчук і Віталій Семенченко були лідерами нападу, а захисника Сергія Климентьєва навіть обрало «Баффало» на драфті НХЛ 1994 (тоді це ще не вважалося сумною новиною).

Так за 2 роки молодіжна збірна з нулем офіційних матчів доросла до учасника топ-дивізіону. Це було безумовним досягненням для нашого спорту, бо на той час в еліті молодіжного ЧС з хокею виступало лише 8 команд.

ЧС 1995. Україна перемогла США, Карпенко увійшов до символічної збірної, але від вильоту нас врятувало лише розширення турніру.

Перед стартом чемпіонату світу у топ-дивізіоні збірна України пройшла зміну поколінь. З хокеїстів, що добували путівку в еліту, у ростері залишилося лише троє. Всі решта були молодими хлопцями все з того ж «Сокола» та ШВСМ.

Продовжувалися масові відмови від виступів за молодіжку, а також масовий від’їзд за океан. Віктор Чибирєв залишився головним тренером, а перед турніром він закликав не очікувати надто багато: «Я обираю 22 хокеїстів зі списку з 30 імен, а Канада, США та Чехія – зі списку з 300 імен».

Зате оптимістично звітувало Міністерство молоді та спорту України. За їх даними, хокейна молодіжка стала одним з пріоритетних напрямків фінансування у 1994 році – провела 5 тренувальних зборів, отримала нові ключки та спортивний інвентар, а загальна сума допомоги склала 800 мільйонів карбованців (це десь 25 000 доларів?).

Але навіть виділених коштів не вистачило для підтримки. Коли збірна України прибула до Канади, то одразу стало помітно, що на фоні решти учасників наша форма та інвентар були не першої свіжості, а ковзани часто навіть не відповідали необхідному розміру хокеїстів.

На цьому чомусь із задоволенням акцентували увагу канадські медіа. В Ottawa Citizen виходив цілий матеріал, де пояснювалося прізвисько України на тому ЧС – «Збірна бідності». Були також історії про українських гравців у юніорських лігах Канади, з їхніми спогадами про трагікомічне зубожіння нашого клубного хокею.

Не надто оптимістичними були і прогнози перед турніром. Архаїчний формат ЧС 1995 передбачав один великий груповий етап і зустріч зі всіма його учасниками – Канадою, РФ, Швецією, Фінляндією, США, Чехією та Німеччиною.

Реальним тут виглядало боротися за виживання з німцями, однак окрилене чеком на 800 мільйонів карбованців Міністерство молоді і спорту поставило завдання посісти на турнірі 5 позицію.

26 грудня все почалося. Матч-відкриття з Канадою на переповненій «Red Deer» в Альберті був атмосферним, а його перебіг (підсумкові 7:1 та статистика кидків 59-15) завдав темп всьому турніру. По нашим воротам кидали, кидали настільки багато, що воротар Ігор Карпенко навіть у масці мав всі шанси виглядати як пізній Террі Савчук.

Але його гра була феноменальною, а кількість божественних сейвів вимірювалася десятками у кожному матчі. Карпенко тримав нашу збірну у грі, а навіть розгромні поразки стали його бенефісом.

РФ ми програли 4:2, Фінляндії 6:2, Швеції 7:1, Чехії 10:1, а німцям в останньому турі згоріли 6:2. Але ці поразки було прогнозованими. Чого не скажеш про найкращий матч на турнірі. А, можливо, один з найкращих за всю історію молодіжки.

В передостанньому турі збірна України перемогла США з рахунком 3:2. Двічі відігравшись по ходу матчу та вирвавши перемогу за 13 секунд до фінальної сирени. Переможну шайбу закинув Олексій Лазаренко, якого ще перед турніром на драфті НХЛ обрав «Нью-Йорк Рейнджерс».

Ну а Ігор Карпенко знову вразив – 32 сейви і лише 2 пропущені шайби. Після тієї гри він остаточно став улюбленцем американських та канадських медіа, перебивши навіть ті славнозвісні розмови про бідність.

Статистика турніру говорила про те, що за 7 матчів Ігор Карпенко зробив 242 сейви. Канадці відзначали, що це на сотню більше, ніж у їхніх кіперів. Тому очікувано, що Карпенка визнали найкращим воротарем молодіжного ЧС за версією спортивних журналістів (традиційна і престижна нагорода Media All-Star Team).

Та попри позитив заключних днів, Україна все ж посіла останнє місце у групі. Однак IIHF взялася розширювати топ-дивізіон до 10 збірних, а тому виліт нам не загрожував. Міністерство молоді та спорту негайно пішло шукати ще один чек на 800 мільйонів, бо наступної зими нас вже чекали на молодіжному ЧС 1996 в США.

ЧС 1996. Чотири дні жили в аеропорту, знову перемогли США, але цього разу вилетіли.

Хороші виступи українських хокеїстів на молодіжному ЧС не залишалися поза увагою. Влітку 1995 року супергерой Ігор Карпенко був обраний «Анагаймом» на драфті НХЛ, а лідера ХК «Сокіл» Анатолія Ковешникова взяв собі «Даллас».

Турнір був вітриною, але запросити туди когось окрім хокеїстів з українських клубів було майже нереально. Натомість прослідковувалося омолодження складу і низка 16-річних хлопців у ростері. Виділявся серед них лівий нападник Руслан Федотенко, що вже катався за основний склад ХК «Сокіл».

Перед стартом ЧС атмосфера довкола молодіжки була доволі напруженою. У білоруському Прессболі нізвідки з’явилася розгромна стаття про корупцію у стані збірної України та продаж місця в заявці за 700 доларів. Чибирєв жорстко заперечив це – і вкотре відзначив, що йому й так важко формувати склад, про який продаж місць взагалі може йти мова.

Сам турнір того року вже набував звичного нам формату з 2 групами по 5 команд –подальшим плей-оф чи турніром за виживання (в залежності від успіхів). Враховуючи наше перебування в групі з США, Канадою, Фінляндіє та Швейцарією, куди більш передбачуваним був саме другий шлях.

Однак початок був оптимістичним, якщо не сказати феєричним. У першому турі Україна повторила своє досягнення з попереднього турніру – і знову перемогла збірну США.

Американці в пориві гніву було спихнули все на топову гру Карпенка (яка справді мала місце), але цього разу рахунок 4:3 цілком відображав стан справ на льоду, бо навіть статистика кидків була рівною (32:32). Це не було диво, як на минулому турнірі, а цілком справедливий результат. Ще й здобутий перед заповненою американцями ареною у Бостоні.

Однак матч проти США став першим та останнім позитивним моментом на турнірі. Всі подальші поєдинки Україна програла та вилетіла в перший дивізіон. В основному етапі ми поступилися Канаді (8:1), Фінляндії (4:1) та Швейцарії (5:3), а зовсім вже поганими стали справі у групі за виживання, де нас побила ще й Німеччина (5:0) та Словаччина (6:3).

В підсумкових коментарях Віктор Чибирєв відзначав, що головною причиною спаду у грі збірної стала травма основного захисника Олександра Муханова, а також незрозуміла втрата форми голкіпера Ігоря Карпенка та потенційного лідера атаки Романа Сальникова. Це були прямі коментарі, цілком у стилі Чибирєва.

Зрештою, вилетіти з топ-дивізіону нашій збірній вдалося, а от з вильотом з США виникли труднощі. Запланований рейс на 7 січня був перенесений через сильні снігопади в Нью-Йорку. Позаяк рейси скасувала не через провину аеропорту, готель нашій збірній ніхто не надав.

Враховуючи фінансове становище команди, єдиним виходом стало життя в аеропорту допоки погода не дозволить повернутися до Києва. Сталося це аж 11 січня. До цього моменту спати доводилося на ковдрах в залі очікування, а за продуктами ходити до міста, позаяк ціни в аеропорту були не для харчування цілої хокейної команди.

Молодіжка повернулася додому під шквал критики, а наш хокей було визнано остаточно мертвим. Через 30 років події тих ЧС, звісно, варто оцінювати куди більш розумно.

Бо у тих хлопців не було майже нічого, навіть нормального інвентаря. Але вони билися на льоду. І змусили досліджувати український хокей у той час, коли майже ніхто і нічого не знав навіть про нашу країну.

P.S. Я не знаю чому, але коли я дописував цей текст, то саме ця пісня весь час грала в голові. Я не люблю цю пісню, але мені вона чомусь почала асоціюватися з цим текстом і цією історією.