Сіті, Жирона, Баєр та Арсенал у минулі вихідні
Манчестер Сіті – Евертон. Життя важке.
Дайч представив нам дуже добре організовану та сміливу команду, яка не соромилася епізодично високо та найголовніше якісно пресингувати «городян». Але головне "іриски" добре перекривали небезпечні зони. Як підсумок:до голу на 71-й хвилині «Сіті» жодного разу не потрапиву ворота.
Пеп дав відпочинок Уокеру, Гвардіолу, Сілві та Де Брейне, використавши зі старту цікаву ідею у форматі 2-3-4-1 зі Стоунзом у ролі хибного правого фулбеку та Аканджі у ролі хибного лівого центрбека. Обидва піднімалися до Родрі, утворюючи трійку у спробах просувати м'яч із оборони. Але дуже швидко Пеп вирішив, що сьогодні це погана ідея, і з 10-їхвилиниперейшов на 3-2-4-1, залишивши поряд з Родрі тільки Аканджі. Але загалом це не дуже вплинуло на перебіг гри, оскільки «городяни», схоже, погано налаштувалися на цей матч, що опосередковано підтвердив Гвардіола після матчу. Пеп сказав гравцям у перерві, що це не той матч, де вони можуть розраховувати на 5:0, і, що життя важка штука та футбол теж, тому потрібно грати на максимумі.
Все ж таки результат прийшов, коли Гвардіола змушений був додати якість - замість Нунеса та Аканджі на поле вийшли Уокер і Де Брейне, а пізніше і Сілва замість Альвареса. «Сіті»весь матч намагався використати довгі діагоналі з правого флангу на лівий під ізоляцію Доку. Це справді призводило до гостроти, але бельгійцю не вдавався завершальний точний пас. Допоміг випадок - "сміттєвий" гол Голанна зняв напругу, а потім був дуже нетиповий для «Сіті» гол - після контратаки. Наявність Кевіна та Голанна робить «Сіті» більш небезпечниму контратаках, у чому ми мали змогу переконатися. Зазначу, що Фоден почував себе дещо стиснутим на правому фланзі атаки. Його попередня роль була набагато ефективнішою.
Що ж: «Сіті» перейшов у режим матчів за 3-4 дні. Попереду «Копенгаген»(13) – «Челсі»(17) – «Брентфорд»(20) – «Борнмут»(24) – «Лутон»(27) (виділено домашні матчі). Ротація буде важливою складовою перемог, хоч і трохи знизить якість гри. Подивимося, як Пеп це реалізує.
Реал – Жирона. Реал – чемпіон!?
Розчарування. Естетичне задоволення. Перше – від гри «Жирони». Друге – від гри Вінісіуса. Слабкість гри в обороні каталонців, сходилаз рук у багатьох матчах. За допущеними очікуваними голами після цієї гри «Жирона»на 18-му місці. Це зона вильоту. Такі команди не стають чемпіонами. Звісно, «Жирона» чудова у своїй атакувальній наївності. Це чудово, що ми спостерігаємо за появою покоління тренерів-догматиків з атакувальним ухилом, які навряд чи щось регулярно виграватимуть, але дарують нам постійні позитивні емоції результативної гри в обидві сторони.
Слабкості в обороні є продовженням атакувальної сили молодших каталонців. Мічел підібрав на цю позицію гравців, які чудово організують атаку і просувають м'яч. Але їхні оборонні навички залишають бажати кращого. У грі «Жирони» відсутній баланс. Команда знаходиться вгорі завдяки нахилуу бік атаки і завдяки випадковості, що дозволяло в багатьох ситуаціях залишати ворота сухими там, де мало бути покарання. Лише матчі з «Реалом» не залишилися безкарними. Ян Коуту – яскраве підтвердження вище сказаного. Вінісіус, який грав проти нього, продемонстрував приголомшливий індивідуальний перформанс.
Звичайно, це клас самого Вінісіуса, але помножений на слабкості пари Коуту - Ерік Гарсія, яка прикривала правий фланг оборони.
Але, головна претензія до «Жирони», зважаючи на вище сказане, не в цьому. А в тому, що команда з таким атакувальним потенціалом у двох матчах із Мадридом не спромоглася забити жодного м'яча. І це проти Мадрида, який грав без центрбеків, з Карвахалом та Тчуамені у цій ролі. «Реал» зіграв грамотно: не пресингуючи, але стискаючи простір, спокійно вичікуючи без м'яча, а потім атакуючи простір «Жирони». «Жирона»не пресингуюча команда - 10 місце за інтенсивністю, що в поєднанні з високою лінією оборони, найчастіше самогубно, якщо у вас немає швидкісних, індивідуально (один в один) сильних центрбеків. Що, звісно, не про «Жирону».
Загалом «Жирона» прекрасна, «Жирона» жахлива. Це стерео-варіо картинка, що змінює своє зображення залежно від кута під яким ви дивитеся.
Баєр - Баварія. Гнучка система та зламана.
Томас Тухель вирішив віддзеркалити схему «Баєра»та перейти на 3-4-2-1, щоб створити проблеми супернику. Але натомість створив проблеми своїй команді. Одного тижня виявилося замало, щоб прищепити чіткість та злагодженість гри у схемі з трьома захисниками, яку «Баварія»використала вперше у сезоні. Це явно виявилося поганим рішенням, але, що ще гірше, Тухель вирішив повернутися до основноговаріанту із четвіркою захисників, коли рахунок став уже 2:0. Помилятися у матчах такого рівня погано, але ще гірше не визнавати та вчасно не виправляти помилки.
А ось Хабі Алонсо теж здивував, але зі знаком плюс. «Баєр» оборонявся у схемі 5-2-3, перекриваючи центр і спрямовуючи гру у фланги, де зусиллями вінгерів та вінгбеків вдавалося перекривати напрямки атаки або зачиняти суперника у пастку пресингу. Під цю гру на поле вийшов праворуч Станішич, а не твердий гравець основи Фрімпонг, який тепер має вже 6+4 за схемою гол+пас. В атаці Вірц отримав роль хибної дев'ятки, а на фланги вийшли швидкі Адлі та Телла. Як написав про леверкузенців Джонатан Лью в The Guardian: "Вони захищаються і атакують як єдине ціле, взаємозамінні фігури, що переміщаються під химерними кутами і невпинно пресингують".
Несподіванкою став план гри, що має на увазі віддати м'яч «Баварії», стиснувши простір біля своїх воріт і отримавши його для швидких власних атак. Відсоток володіння 38%-62% рекордно низький для «Баєра». Нагадаю, що навіть під час першого матчу у Мюнхені було 47%-53% на користь «Баварії». Цей план приніс тотальне домінування, засноване не на володінні, а на розтині оборони суперника, гольових моментах і, власне, логічно позначився на підсумковому результаті.
Але Хабі Алонсо не лише тактично переграв Тухеля. Не менш важливим аспектом виявилася психологічна, ментальна підготовка до матчу. Смілива і агресивна, в позитивному сенсі, гра Леверкузена говорила про чудову тренерську роботу. «Баєр» не тремтів, не відчував себе менш сильним і відомим клубом з вантажем комплексів минулих років, загалом не почував себе "Неверкузеном". Це була впевнена у собі, у тренері, у його ідеях та обраній тактиці, але не самовпевнена, команда, яка знає як перемогти «Баварію».
Перший гол добре наголошує на тому факті, що гравці «Баварії» не до кінця розуміли, хто і як повинен грати в окремих ситуаціях. Горецька справедливо вимовляв Сане, який надто пізно включився в гонитву за Андріхом. Але питання також і до Мазрауї, який мав закривати правий фланг. Що він робить у штрафному майданчику незрозуміло. Павлович аналогічно міг увімкнутися, оскільки був ближчим. Саша Бое уважно стежить за цією драмою, але не бачить, що відбувається у нього за спиною, де вже набігає Станішич. Це найпростіша помилка. По-справжньому класний захисник повинен вміти стежити за м'ячем, за загальним розвитком атаки,і бачити, що відбувається за спиною. Одночасно.
Другий гол. Комбінація "стінка". Зазначимо підключення лівого центбека Інкапіє, який розтягнув лінію оборони та помилку Павловича, який почав грати по м'ячу замість того, щоб грати з Ґрімальдо до кінця, на що йому вказував Кім.
Ще Борис Аркадьєв говорив у своїй книзі "Тактика футбольної гри": "найкращою тактикою футбольної гри треба вважати таку, яка в кожному матчі була б новою і несподіваною для противника, залишаючись у межах якоїсь певної та зручної для команди загальної системи. Момент новизни і несподіванки в тактичній побудові гри, у боротьбі приблизно рівних за силою команд має вирішальне значення.Система гри команди повинна бути досить гнучкою для того, щоб стосовно кожного нового противника її можна було б як завгодно «гнути», не порушуючи лише її зручної і звичноїдля команди основи".
Це те, що вдалося зробити Алонсо, і не вдалося Тухелю.
Вест Гем – Арсенал. Стандарти, стандарти...
У сучасному футболі важко недооцінити важливість стандартів, щоб відкрити гру. Арсенал продовжує дивувати різноманітністю варіантів. Підлаштуватися і прорахувати неможливо. Артета і Жовер заслуговують на похвалу за якість роботи в цьому напрямку. У першому виконанні незмінною залишилася роль Уайта: заважати голкіперу. Відмінність була лише в тому, що цього разу Уайт поставив блок в останній, потрібний момент, тому Ареоля не мав шансів відбити удар Саліба.
Під час виконання пенальті Сака,транслятор показав, що той із п'яти останніх пенальті три пробив праворуч, один по центру та один ліворуч, який і не реалізував, пробивши повз. Здається, ця інформація підказувала, що треба стрибати праворуч. Якою логікою користувався голкіпер, який стрибнув лівоуч, важко сказати...
Але головне - це зміна в грі «Арсеналу» в останніх матчах, що особливо яскраво проявилося вчора. Артета перебудував схему на умовні 4-2-2-2 із деякими нюансами. Умовні, тому що лондонці не загнані у рамки неживих схем. Основна деталь - дві несправжні дев'ятки (Гаверц і Троссар), причому дуже рухливі. Гаверц, наприклад, мінявся місцями з Мартінеллі, забігав праворуч від Сака, і спускався вниз для просування м'яча, окрім основної ролі в центрі атаки. Аналогічно і Троссар мав багато ролей. Уайт грав періодично роль Зінченка, розташовуючись у центрі з Райсом.
Але іноді він розташовувався на фланзі, потім у штрафного майданчика використовував звичні забігання. В останньому випадку до Райсаопускався Едегор, допомагаючи просувати м'яч. Якщо ці деталі не допомагали, то Троссар та Гаверц спускалисявниз.
Загалом «Арсенал»стає ще гнучкішим, плиннимі пластичним. Чи може «Арсенал» і обійдеться без центрального нападника? Але все це чудово поки«Арсенал»свіжий і сповнений сил. Як команда виглядатиме під час більш щільного графіка, коли незабаром розпочнеться Ліга чемпіонів? Чи не відгукнеться коротка лава? Чи Артета знайшов спосіб, закриваючи гру протягом першої години, а далі випускаючи резервістів та даючи відпочинок основі?
Тільки повторювати історію з Вест Гемом знову і знову буде дуже складно = неможливо.
