«Приїхав Пушилін з мавпами. Розповідали, що треба піднімати спорт». Як виглядає окупований Донецьк очима чемпіона світу
Відвертий Даниїл Болдирєв.
Скелелазіння на швидкість уперше дебютувало окремим видом спорту на Олімпіаді в Парижі. Але Україна вигравала топові турніри у виді ще до цього.
Прорив в українському скелелазінні свого часу зробив донецький спортсмен Даниїл Болдирєв. У 2014 році він оформив дуже сильний хет-трик: став чемпіоном світу, переможцем Кубка світу та автором світового рекорду.
І це саме в той час, коли рідне місто спортсмена переживало окупацію Росією та підконтрольними їй терористами.
Tribuna.com продовжує серію матеріалів про спорт на тимчасово окупованих територіях:
«Виявилося, що в один момент легко все втратити». Топова «Чайка» зникла через окупацію Бердянська
«Життя пішло далі, а ми залишилися збоку». Як окупація вбила спорт в Новій Каховці
Розпитали Даниїла Болдирєва про те, як він збудував стінку скелелазіння в Донецьку, окупацію міста та відмову очолити міністерство спорту терористичної «ДНР».
«До війни на Донеччині не було якоїсь реально класної реклами спорту. Зараз з цим в Україні краще»
Потрапив у спорт Болдирєв, тому що в Донецьку завжди був спортивний рух:
«Завжди ж там всі грали в футбол, ходили на якусь боротьбу, бокс. Як зараз кажуть, був нормальний тренд, коли батьки відводили дітей на спорт, бо не хотіли, щоб вони десь там по вулицях вештались – тоді в Донецьку це було іноді небезпечно.
Моя мама – майстер спорту з гімнастики, у свій час була дуже потужною спортсменкою, але через певні сімейні обставини та травми, нестачу грошей на повну себе не реалізувала. Тому їй вже довелося працювати на трьох роботах, тренувати.
Вона в три чи чотири роки відвела мене на спортивну гімнастику, там не хотіли брати, але мама сказала їм, що нехай кувирочки робить, рухається, бо біомеханіка – це дуже важливо для розвитку дитини. Також хотіла, щоб я соціалізувався, спілкувався з однолітками та дорослими, бо у мене батька не було, він нас покинув».
Але скелелазіння було дуже екзотичним видом у Донецьку. Розпочинав спортсмен з футболу: «Я круто грав в дитинстві. Мені пропонували навіть виступати за «Шахтар» та «Металург», пройти відбір до академії.
Але мама не хотіла, щоб я був у спортивному інтернаті, бо гарно вчився у школі, і вона не хотіла, щоб я це кидав. А тоді ж був стереотип, якщо ти спортсмен, будеш потім неосвіченим фізкультурником».
Попри відсутність значної промоції спорту, до занять Болдирєва мотивували фільми та маскульт: «До війни на Донеччині не було якоїсь реально класної реклами спорту. Зараз з цим в Україні краще – на ютуб-шоу, типу «Левів на джипі», кличуть Новікова, Магучіх, Беленюка. Бо зараз спорт треба висвітлювати не просто сухими результатами, а через цікаві формати, щоб залучати дітей, нове покоління. Зараз конкуренція за увагу дуже висока.
От тоді не було такої реклами. Але де в мене мама тренувала гімнастів, був великий спортивний комплекс при політехнічному університеті. Тоді, надихнувшись фільмами типу «Людини павука», вирішив спробувати лазити по стінці, яка там була. Сам спорт дуже мене захопив.
А потім вже з роками, коли почав змагатися, відчув, що в мене є здібності переможця та перфекціоніста. Сказав тоді собі, що хочу стати чемпіоном світу – ніхто не вірив».
«Тренерка в 2018-му записувала мені повідомлення, що «ти все одно мій спортсмен, я тебе виростила, попри те, що зрадив нас»
«Скелелазіння було дуже непопулярним, – каже Болдирєв про часи, коли він робив свої перші кроки у спорті, – Бо це було таким спортом, коли ти в Донецькі про це говориш, всі думали, що лазиш по терриконах. Я був високого зросту, круто бігав. І мені кажуть: та нафіг воно тобі треба. Ти класно граєш в футбол, в дзюдо виходило теж, легка атлетика».
Також у Даниїла не було професійного тренера: «Була просто жіночка, яка працювала помічницею. Вона ходила в гори, мала якесь звання КМС з альпінізму. Просто інструктор, який може страхувати і підказати: ногу вище, руку нижче.
І ця жінка стала дуже ярою посіпакою так званої «ДНР». Не можу сказати, що вона була поганою в дитинстві, але дивно себе поводила».
Спортсмен каже, що вона завжди тільки горлала на змаганнях: «І вона розказувала всім, як їй Янукович колись там потиснув руку. Зараз підтримує «рускій мір».
Вона мені дзвонила ще в 2018-му, записувала повідомлення, що «Ти все одно мій спортсмен, я тебе виростила, попри те, що зрадив нас». Вона ще й заслужений тренер України завдяки моїм результатам».
Проте Болдирєв підкреслює, що не всі люди спорту в Донецьку мають таку позицію: «Особисто мій тренер, який реально в мене вкладався та зробив з мене атлета – дуже проукраїнська людина. На жаль, він вимушений жити в Донецьку через стан здоров'я. Він ненавидить Росію».
Також атлет веде, що скелелазіння в Донецьку трималося на ентузіазмі окремих людей: «На всьому економили. Не було такого нормального спорядження. Ця тренерка завжди не приходила на тренування. Мене тренували друзі-спортсмени. Було цікаво, тому що багато їздили, в дитячому віці воно все по-іншому сприймається.
Але сьогодні розумію, що було дуже багато помилок. Можна було розбитися на тих донецьких скелях. Дуже економили на спорядженні. Через те, що карабин розігнувся та його не поміняли вчасно, дівчинка впала та отримала інвалідність на все життя.
Порівняно з харківськими скалодромами, з Одесою, наш був дуже обшарпаним. Дах протікав. Зачіпки були брудними вже, засаленими, старими. Ніхто нічого не міняв.
От тому мені довелося в шістнадцять років на перші призові зробити скелю».
«Потім всі тренувалися на цій стінці, яку я збудував»
«Це моя була ідея, – каже Болдирєв про зведення в Донецьку стіни для скелелазіння, – Але я не можу сказати, що так з нуля там взяв і побудував. Тоді мер дав завдання, щоб на День міста поставити на площі Леніна стіночку: полазити, влаштувати показові виступи. Я тоді вже був чемпіоном України серед молоді.
І пообіцяли, що подарують нам листи фанери ДСП. Я сказав, що потім до цієї ДСП знайду робітників і докуплю ще – побудую стінку, щоб готуватися до змагань. Тоді вже зробили олімпійський стандарт у 16 метрів, а в нас була стінка висотою 9,5 м».
Але спортсмену спочатку не хотіли віддавати ці споруди: «Я за свої гроші таки взявся будувати, взяв у борг. І ми збудували – з Нікополя приїжджав наш заслужений майстер спорту, він мені цю трасу виміряв спеціальним обладнанням, докупили фанеру. Потім всі тренувалися на цій стінці, яку я збудував. Дуже мало хто професійно займався. Але людям подобалося».
Олександр Громаков тоді очолював Комітет з фізичної культури та спорту міської ради Донецька – зараз зрадник, був так званим міністром спорту терористичної «ДНР». Болдирєв каже, що він ініціював корупційні схеми: «Громаков і компанія просто крали гроші на спорті. На скелелазіння взагалі нічого не виділялось. На деякі всеукраїнські змагання їздили навіть за свої гроші.
Пауерліфтери мене навчили, як правильно качатися, легкоатлети – бігати, дзюдоїсти – підтягуватися, лазити по канатах. От я сам собі все робив, програми тренувальні писав, читав літературу, як цим всім займатися. Занурювався в процеси біології, біомеханіки, наскільки міг у свої 17-18 років».
Водночас Болдирєв займався і з іншими спортсменами. Один із колишніх підопічних зараз підтримує війну проти України:
«Потім тренував інших – в мене були два спортсмени, які залишилися в Донецьку. Зараз підтримують терористів. І один із них мені писав в 2017 році, що він образився, бо я поїхав Одесу, а його не забрав.
Я сам не знав тоді, що війна почнеться. А він поїхав до Москви і потім писав, коли я виграв ЧС-2021, що мене пробачив: «Я був маленьким, вибач, пишаюся, що з тобою тренувався».
У 2022 році я писав пости про те, що нас вбиває Росія. А він мені відповів, що «8 років бомбили бомбас». Я його одразу заблокував. Якщо люди не хочуть думати, повірили в пропаганду – це їхній вибір, що мені вже робити».
«Не здивуюся, якщо там хтось з цієї фанери н####н грохнется з тих солдатів»
Про теперішній стан справ зі спортом в Донецьку скелелаз говорить з певною гіркотою та відзначає лицемірство окупантів та колаборантів.
«У мене там не залишилося нікого. Єдине, є знайома, яка їздить в Донецьк. Каже, солдати з терористичної «ДНР» іноді на цій стінці тренуються.
Фотографія тієї тренерки висить біля Донецької адміністрації – там є така алея з біографіями визначних людей міста. І там пишуть, що вона підготувала чемпіона та рекордсмена світу.
Цинізм у стилі Росії – будують історію на брехні, перекручують. Вся ця алея героїв, це, знаєте, як при Сталіні чи в совку було», – сказав атлет.
Також Болдирєв не бачить жодних перспектив для розвитку спорту в окупації: «А стінка моя, думаю, з часом просто згниє. Тому що її треба підтримувати, фанеру обробляти. Не здивуюся, якщо там хтось з цієї фанери н####н грохнется з тих солдатів – ну, і добре.
Я за цим всім тоді один слідкував. А коли виїхав, нічого ж не забирав. Це було нереально».
Як вдалося з'ясувати Tribuna.com з власних джерел, комплекс скелелазіння у ДонНТУ дійсно використовували терористичні війська «ДНР» для своїх тренувань.
А за протекції тренера Сергія Баксана проводилися дитячі змагання під прапорами окупантів.
Нинішній президент федерації скелелазіння терористичної «ДНР» Геннадій Вотінцев пишався окупацією скеледрому в Маріуполі. А також казав, що його підопічні воюють на боці окупантів: «Чоловік десять зараз воює, ще п'ять – поранені та комісовані».
Тобто Росія і цей вид спорту використовує для пропаганди та війни проти України.
«Приїхав Пушилін зі своїми трьома мавпами. Розповідали, що їм треба піднімати спорт»
Болдирєв розповів, що був у Донецьку, коли місто вже перебувало в окупації: «На початку червня 2014-го над Донецьком вже літали російські літаки. Деякі донецькі почали перевзуватися. Я достроково здав екзамени з навчання і поїхав в Нікополь до кума тренуватися. Тренувався все літо: Нікополь, Одеса. І вже у вересні був чемпіонат світу – я його виграв зі світовим рекордом у фіналі.
У жовтні я повернувся в Донецьк за документами, дипломом. Зараз вже розумію, що це було небезпечно. Але тоді мені було 22 роки, був в ейфорії після ЧС».
Повернувшись додому, спортсмен зрозумів, що це вже був не той Донецьк: «Їздили ці машини з кулеметами. Вже стояли точно немісцеві хлопці – п'яні з гранатами. Було страшно, бо ж стоїш сам без зброї».
І саме у той час Даниїл отримав пропозицію очолити мінспорту терористичної «ДНР». Стався збіг фактів, каже скелелаз: «Мама тоді викладала фізкультуру у ДонНТУ. Подзвонив їй тоді вже новий ректор вишу. Мабуть, не знав навіть, що я її син, а привітав, бо її підопічний став чемпіоном світу.
Запросили мене до ректора. Я прийшов, він сказав, що зараз буде ще поважна людина. А приїхав Пушилін зі своїми трьома мавпами. Розповідали, що їм треба піднімати спорт. Казав: «Це ж твоя земля, нафіг тобі там ці нацики». Говорили, що є перспектива не тільки спорт розвивати, а й певні політичні рухи робити. Довести, що так звана терористична «молода республіка» може й без України розвиватися.
Ну, я ж не міг йому одразу сказати – ти лох. Не те, що боявся. Але також все це слухав. Думав. Не розумів, що він розповідає. Як він сам вірить в це – клоун, блін. В силу свого виховання та завдяки університету донецьких вулиць я просто на дурака впав.
Говорю: я ж маленька людина, спортсмен. У мене ще п'ять змагань: в Кореї, Польщі – наплів там. Бо в мене лише одні змагання були в тому сезоні. Відмазався, що коли відзмагаюсь, все це переосмислюю, поміркую. А сам швидко документи всі взяв і виїхав».
Згодом, під час повернення на підконтрольну Україні територію спортсмен також потрапив у кризову ситуацію: «Мене на блокпості впізнав хлопець, який займався американським футболом, він перевзувся. Деяких молодих хлопців виводив і допитував. Я вже думав, що зараз буде щось. Але він від мене нічого не вимагав. Хоча там їхав ще один хлопець з мого універу. От його вивели з автобуса, і він не повернувся.
Потім треба було повертатися [в Донецьк] ще, бо забув дуже важливі документи, їх передати не можна було. Тоді робив це вже підпільними шляхами. Коли назад повертався в Донецьк, виводили з машини, обступали мене з автоматами. Питали, чому не захищаєш Донецьк, провокували.
На щастя, мене виховав серйозний дідусь, тому їхнє залякування, лоховування не спрацювало. Хотілося сміятися, звичайно, але не хотів, щоб мене вбили якісь лохи. Краще з музикою, а не десь на блокпосту якийсь п'яний днрівець застрелив».
«Президент федерації скелелазіння України казав мені, що Донецьк – це територія Росії, а, б###ь, Путін – сильний лідер»
Болдирєв каже, що після 2014 року федерація скелелазіння та альпінізму України вела жахливу роботу, а її очільник підтримував окупацію Донецька Росією.
«У нас був президент федерації скелелазіння Валентин Симоненко – комуніст, який ще до 2020 року кричав, що Путін – красунчик, а українська влада – це лайно. Мені в обличчя казав, що наші військові – лайняні.
Казав мені, що Донецьк – це територія Росії, а, б###ь, Путін – сильний лідер. Ось такий комуняка, колишній Народний депутат. Говорив, що військові наші, армія – це шляпа», – емоційно згадує спортсмен.
І додає, що виграв судову справу в федерації щодо преміальних для його мами: «У спорті Симоненко взагалі на всіх там з прибором клав, розумієте, отака людина була у нас президентом федерації скелелазіння. Я з цією федерацією судився – виграв суд через рік, але гроші все одно вкрали.
Моя мама-тренерка повинна була отримати півмільйона гривень за Всесвітні ігри, а вони їх на федерацію списали і сказали, що будеш випендрюватися – взагалі тебе в порошок зітремо. Радянські страшилки, знаєте, як зараз Росія це робить».
За словами Болдирєва, цю ситуацію також ігнорували й українські спортивні інституції: «Я думаю, що в нас така система. І треба її міняти. Мені раніше такі представники НОК писали, коли мене не знали. А я вже був чемпіоном світу.
Ви розумієте, коли в тебе запитують «А хто ти?», «Якого рівня ти спортсмен?», «Чому ти взагалі в НОК прийшов?»
Я спортсмен, який представляє Україну. Ці наративи були. Коли ти приходиш в Міністерство, а тобі розказують про якусь субординацію. Хто ти взагалі такий, ти там та по стінках бігаєш, лох. Це фігня повна».
Зараз ситуація зі скелелазінням в Україні краща, але максимально далека від того, щоб якісно виховувати топових спортсменів, каже Даниїл: «На жаль, ми не встигли нічого побудувати за ці вісім років до повномасштабного вторгнення в Україні. Міністерство спорту побудувало стінку за два тижні до того, як повномасштабне почалося.
Але ця стінка теж не олімпійська, вона неофіційна. Це теж така фанера, трошки слизька. Для тренувань нормальна, але не для європейських змагань.
Щоб підготувати олімпійських чемпіонів, чемпіонів світу, чи навіть Європи – цього недостатньо. Це неолімпійський годинник заміру часу, зачіпки теж. Але це взагалі перша стінка, яка побудували у державному залі».
«Все ж хочеться колись повернутися у Донецьк, пройтися рідними вулицями та закричати на весь світ: «Дякую ЗСУ»
На питання, чи слідкує зараз за донецькими спортсменами, Болдирєв відповів: «Ні». Але відмітив місцевого колаборанта-призера ОІ, про якого також в інтерв'ю Tribuna.com вже розповідала Ірина Ліщинська:
«Єдине, що є такий в Донецьку легкоатлет Денис Юрченко. Був призером Олімпіади у стрибках з шестом. Він став яскравим зрадником. Але ще з часом в нього знайшли допінг. І він казав, щоб приїжджали в терористичну «ДНР», забирали медаль. Герой, блін.
Знаєте, жорстоко, але ця війна дуже дала зрозуміти, хто є хто. От такі, як Юрченко, були іконами спорту. А виявилися перевзутими хвойдами. Навіть на моєму прикладі – в мене не вірили. Який чемпіонат світу? Спочатку чемпіонат України виграй, будяк двохметровий.
Раніше казали: «Ти що, олімпійський призер, як Юрченко, щоб просити стінку?» Але потім їм довелося замовкинути в 2014 році після рекорду на ЧС. Тому звання не говорять про справжні чесність, гідність та силу духу. Не спілкуюсь зараз ні з ким звідти».
Наприкінці Даниїл Болдирєв поділився, що сумує за рідним домом. Окупація Донецька була для нього певним психологічним тягарем. І саме прийняття та рефлексія ситуації дозволили рухатися далі.
«Я дуже багато хвилювався через Донецьк, мене це дуже турбувало, тому що це мій рідний дім, багато крутих спогадів: через дитинство, дідуся, дачу. Місто дало мені дуже круту освіту
І я був дуже злим через окупацію, те, як люди перевзулися. Ця злість мене зжирала та впливала на спортивні результати. У 2020 році я виграв чемпіонат Європи та чемпіонат світу. Це напевно через те, що я перестав тягнути за собою цей тягар. Прийняв, що це сталося.
Але все ж хочеться колись повернутися у Донецьк, пройтися рідними вулицями та закричати на весь світ: «Дякую ЗСУ». Побачити, що таке справді український Донецьк, а ці всі хвойди, які перевзулися, хай ідуть на Росію свою улюблену.
Проте єдині, хто сьогодні може реально щось розкачувати, – це справжні військові. Вони там 24 на 7 виконують реальні задачі, кожен день ризикують життям.
А ми всім показуємо зуби. Українці – це не про байки, а про реальні справи», – підкреслює донецький скелелаз.
База знищених Росією спортивних об'єктів України – їх вже понад 500 (фото)
Впливовий чиновник МОК Ненад Лалович має російське громадянство, а в його федерації засилля росіян
Фото: інстаграм Даниїла Болдирєва
Інші пости користувача
