Повернення Ярмоленка в «Динамо» – красива історія, у якої немає мінусів
Це нарешті сталося.
«Динамо» оригінально оголосило про повернення Андрія Ярмоленка до клубу:
І хоч раніше я просував думку про те, що у киян є хороший кадровий потенціал на наступний сезон й без трансферів, однак ймовірний камбек Ярмоленка – та можливість, від якої безглуздо відмовлятися.
Все просто, перехід Андрія у рідний клуб – це дуже круто. З багатьох причин:
Це – красива історія для України. Багаторічний лідер збірної, якого добре знають в Європі, повертається у країну під час війни. Фактично, змінюючи топову інфраструктуру Англії та спокійний побут в ОАЕ на УПЛ, яка проводиться в екстремальних умовах: складні переїзди (особливо на влітку/восени з єврокубками), повітряні тривоги на матчах, обстріли міст у повсякденному житті.
З певною популярністю та впізнаваністю вінгера – це потужний меседж, враховуючи й подальшу роботу Андрія в інфопросторі, яка є неминучою.
Потенційний контраргумент про «та Ярмоленко як футболіст просто вже ніде не потрібен» вважаю недоречним. Якщо минулого літа вдалося знайти вигідний варіант з «Аль-Айном», то підібрати команду рівня «Динамо» з непоганою зарплатнею за кордоном – не надто складне завдання для агентів, якби було бажання (або небажання приїжджати в Україну).
Це – красива історія для «Динамо». Ярмоленко за час виступів у Києві став персоною, яку, здається, поважають всі.
Від керівництва, заради подяки якому він пожертвував декількома сезонами європейської кар’єри, коли перепідписав контракт та потім був проданий аж у 27-річному віці. До вболівальників, коли Андрій був першим, хто після невдач підходив до трибун, де його очікували дуже неприємні розмови.
Бувало, на підвищених тонах. Бувало, з взаємними образами та сварками через кричалку фанів «Скільки можна, ви з#####и». Однак у підсумку всім було зрозуміло, що причина цьому – небайдужість обох сторін «конфлікту» до емблеми та історії клубу.
Це – величезний моральний буст для «Динамо». При всій повазі до заслуг Віктора Циганкова, Сергія Сидорчука, Віталія Буяльського та Миколи Шапаренка, але їхній типаж лідерів/капітанів все ж трохи відрізняється від типажу Ярмоленка. Якщо вони більш спокійні, врівноважені та холоднокровні, то Андрій – це харизма та драйв.
Це, можливо, той характер, якого киянам не вистачало принаймні минулого сезону. Максимальна зарядженість, місцями зайва запальність, невміння програвати – як же ж цього бракувало динамівцям у зустрічах з «Інгульцем» та «Рухом» навесні. Напевне, навіть не стільки у контексті результату, скільки у контексті прикладу для молодих гравців, як потрібно реагувати на проблеми та гучні провали.
Це – величезний плюс для «Динамо» у футбольному плані. Впевнений, Ярмоленко у свої 33 на дві голови вищий за усіх атакувальних гравців киян. Впевнений, Ярмоленко у свої 33 на три голови вищий за середній рівень сьогоднішньої УПЛ. Досвід, розуміння гри, технічна складова – та що тут говорити, передивіться матч збірної України з Німеччиною. Сюди ж відносимо фізичну готовність, до якої насправді можуть виникати питання, але високим темпом наш чемпіонат навряд чи може похизуватися.
Проте найголовніше – футбольний інтелект, креатив та нестандартні рішення. Ті чесноти, яких у великих обсягах «Динамо» потребувало з продажем Циганкова та тимчасовою відсутністю Шапаренка. Навіть Буяльський у цьому плані конкретно просів, бо ніхто з партнерів не розумів його на полі так, як Віктор до переїзду в Іспанію. Всі ми бачили, до чого це призвело – Мірча Луческу, розуміючи ситуацію, у другій половині сезону почав пропагувати незвичний для себе прямолінійний футбол. Не від щасливої долі, звісно.
Але загалом скепсис щодо рівня Ярмоленка серед вболівальників зустрічається доволі часто. Є логічне пояснення – зізнайтесь, хто з вас регулярно стежить за чемпіонатом ОАЕ? Очевидно, що куди легше вішати клеймо про «лігу верблюдів», ніж згадати, що ще рік тому Андрій виходив на заміни у «Вест Гемі» та як мінімум не псував кашу в АПЛ.
Червневі матчі збірної доводять, що сам факт перебування в одній з азійських першостей – це не привід списувати Ярмоленка з рахунків. Він досі корисний у національній команді, а у «Динамо» у нього буде ще більш відповідальна та ключова роль.
Можливо, я одягнув рожеві окуляри, але жодного негативу у поверненні Андрія не бачу.
«А як же фінансова складова?» – запитаєте ви. Так тут теж все просто – якщо возз’єднання відбудеться, значить Ігоря Суркіса все влаштовує.
Гроші з трансферів Забарного та Циганкова, розвантаженість зарплатної відомості внаслідок прощання з віковими невмотивованими гравцями (про що були чутки раніше) чи вдала ставка на червоне – джерело коштів на утримання Ярмоленка тут насправді не настільки важливе. Бо вся ця історія у будь-якому випадку того вартує.
Фото: IMAGO/Colin Poultney, dynamo.kiev.ua, інстаграм Андрія Ярмоленка, Christian Charisius/Getty Images
