Роман Зозуля: «Перемога буде, коли ми заберемо всі наші землі – Крим, Луганськ, Донбас»
Ірина Козюпа в рамках проєкту "Спортивний фронт" поговорила з футболістом про війну, росіян та фанатів.
Востаннє з Романом ми спілкувалися ще 12 років тому - на стадіоні Лобановського в Києві відразу після одного з матчів «Динамо». Зозуля тоді був зовсім молодим хлопцем з пишною копною волосся на голові. І обговорювали ми сценки, якими гравці креативно святкували свої голи.
«Пам’ятаю той матч. Це ми на Кубок України грали за «Динамо», - згадує Роман. - Футболісти завжди грають в карти. Я забив гол і ми домовились, що зіграємо віртуально в карти. З нами ще був бразилець Андре.
Я дуже змінився з 2014 року у плані бачення життя і як треба любити свою державу. До 2014-го я… Ну, любив, як і всі».
Зараз Зозуля грає в Іспанії – за команду Сегунди «Фуенлабрада». Він – головний волонтер українського футболу вже 8 років і має свій фонд. У Романа така ж сама красива усмішка, як у 2010 році, але тепер ми говоримо про війну.
«Після 2014-го у мене щось дуже сильно клацнуло, - продовжує футболіст. – Може, ультраси посприяли, бо це вони мені сказали: «Рома, поїхали у шпиталь». А я такий безвідмовний і кажу: «Ну, поїхали». У перший же день я побачив, які умови в шпиталі, і в мене серце почало кров’ю обливатись. Я відразу зробив ремонт – у санвузлах і душових. Бо не можна, щоб наші герої жили в таких умовах.
Того ж дня я повернувся з лікарні і сказав хлопцям: «Блін, я з вами. Я у вашій команді». І через якийсь час ми зробили фонд, тому що так легше допомагати. І наш фонд «Народна армія» працює з 2014 року до сьогоднішнього дня».
«Останній мотоцикл ми передали Тарасу Тополі з гурту «Антитіла»
– Як у вас вийшло подружитися з фанатами? В українському футболі таке не часто трапляється.
– Люди дивляться футбол по телевізору і бачать, що фанати палять фаєри, б’ються і можуть подумати, що вони якісь дурні. А насправді ні. Я був у Дніпрі 5 років і дуже близько спілкувався з ними - ну дуже близько. З 2014 року вони стали моїми найближчими друзями. Я з футболістами так не спілкувався, як з ультрас.
Це люди абсолютно різних професій. Наприклад, серед них є дитячий лікар. Вони не курять і не п’ють. Так, є ті, хто п’є, але більшість - ні. Вони займаються спортом і дуже розумні.
Мені подобається, що на них можна покластися. Вони ніколи не підведуть. Є друзі, які можуть тобі ножа у спину встромити. А у них є власні поняття - вони не підставлять свого. Класні друзі. Я коли почав з ними спілкуватись, то так кайфонув. У мене був свій ресторан у Дніпрі, де працювали тільки ультрас «Дніпра». Кожен день ми тільки з ними і обідали, і вечеряли, і гуляли - якось так повелось.
У «Динамо» такого близького спілкування ультрас з командою немає. Це тільки в «Дніпрі» так. У них був свій чат для ультрас, куди додали кількох футболістів: мене, Рому Безуса, якщо не помиляюсь, Артема Федецького і Жеку Селезньова. Ви розумієте, вони пустили футболістів у свою сім’ю, а з іншого боку гравці пустили до себе.
Бо завжди як: футболіст і фанати дуже далеко один від одного. В «Дніпрі» ми були, як одна сім’я. Пам’ятаю, ультрас «Динамо» приїжджали в Дніпро і казали, що заздрять нам – вони б хотіли, щоб у них також було таке спілкування. З часом, як я дізнався, одного чи двох гравців «Динамо» також додали до чату. Наче Ярмоленка і ще когось, але я не знаю точно.
– Ваша сторінка у фейсбук вся у волонтерстві – від купівлі швидких і до мотоциклів на передову. Які зараз потреби у військових?
– Мені ще й сторінку в інстаграмі довелося зробити - хлопці вмовили. А я такий, що не люблю фото виставляти. Казали ще й TikTok завести, але це вже точно не моє.
Як це працює: приходить заявка від хлопців, ми дивимося, що можемо зробити. Швидкі завжди потрібні, коли така війна і багато поранених. Зараз найголовніше – це дрони, щоб наводити артилерію.
Якось хлопці у фонді кажуть: «В Америці і НАТО в усіх є мотоцикли. Ще ніхто такого в Україні не робив, будемо перші». Спробували, дали один хлопцям на передок. Вони були у захваті. І пішло - вже більше 20-30 штук передали.
Знайшли людей у Дніпрі, хто буде ремонтувати і фарбувати мотоцикли, якщо беремо б/у. Ми зараз нові купуємо, фарбуємо, даємо кожному ім’я і віддаємо хлопцям. Останній мотоцикл ми передали Тарасу Тополі з гурту «Антитіла».
Зараз робимо новий проєкт. Наприклад, йдуть бої, когось поранено, а швидкій дуже важко дістатися того місця. Тим більше її можуть накрити під час бойових дій. Тому треба щось таке, щоб могло приїхати, забрати і поїхати. Такі квадроцикли є на озброєнні в Європі і НАТО.
Він заїжджає туди, де йдуть бої, пораненого кладуть на спеціальний причеп, і квадроцикл від’їжджає з-під боїв, доїжджає до швидкої, хлопця перекладають туди і він знову їде. Такого в Україні ще немає - ми знову перші. Але не можемо ніяк запустити цей проєкт – трохи не вистачає грошей.
Ми у фонді придумали шити красиві футболки - «Народна армія». Всі гроші від продажу йдуть на хлопців. Якщо комусь цікаво, то заходьте і купуйте.
«На цей момент через наш фонд пройшло десь 600 тисяч євро»
– Ви дуже тепло завжди говорите про Яна Лаштувку, який багато допомагав українській армії. Як український футбол зреагував на війну після 24 лютого?
– Лаштувка у 2014-15 роках таке витворяв, що на голову не налазить. Якби міг, я б йому від України якусь медаль присвоїв. Він не українець, але стільки дав грошей і стільки в шпиталь їздив зі мною. Я не пам’ятаю, щоб багато українських футболістів їздили у шпиталь, як він.
Ян кожен місяць приносив якийсь процент від своєї зарплати. Я вже не брав, бо почував себе якимось негідником. І після 24 лютого він одним із перших набрав і сказав: «Я тут в Чехії допомагатиму біженцям, адже розумію, що це буде. Тому, якщо що, готовий прийняти». Якщо комусь треба допомога в Чехії, я дам номер Лаштувки.
Коли все почалося, я одразу зрозумів, що треба щось робити глобально. Розумів, що хлопцям-футболістам в Україні не до того - там зараз паніка. Мені зателефонував Василь Кравець і я попросив його зробити чат, додати в нього футболістів-легіонерів, адже в мене не було їхніх контактів.
Написав: «Хлопці, зараз надія тільки на нас, бо ми тут, а там зараз дуже важка ситуація. Люди не розуміють, що і як робити, тому нам треба швидше діяти». Відразу пішли запити на бронежилети і каски.
Роман дивиться в чат «Слава Україні» і зачитує імена футболістів, які є в цій групі.
– Василь Кравець, Зінченко, Зубков, Миколенко, Орест Лебеденко, Мар’ян Швед, Лунін, Шахов, Вітя Коваленко – всі дуже допомагали. Саша Simple Костилєв додався до нашого чату і перекинув мільйон гривень буквально через 10 хвилин.
Я заходив у чат і писав: «Хлопці, потрібно це і це, потрібно стільки грошей». Один дає 5 тисяч євро, другий – 10 тисяч, третій – 15 тисяч. Зібрали. Потім збираємо на наступне. Так пройшов перший місяць. Зараз ми уже не переписуємося, бо у кожного є під собою якась бригада чи знайомі, певні зв’язки за цей час напрацювали. Я їм більше не потрібен. За перший місяць ми нашою групою допомогли, чим могли – плюс-мінус 300 тисяч євро.
Потім набрав Усик, і сказав: «Мені треба одягнути бригаду». Я все зібрав, відправив Саші чек, а він оплатив. На це момент через наш фонд пройшло десь 600 тисяч євро.
Мені ще пощастило, що в Іспанії дуже велика українська діаспора. Я тут з одним фондом зв’язався, коли почалась війна, щоб працювати разом. Наприклад, хлопці з діаспори довозили машини та гуманітарну допомогу до кордону, там мої хлопці забирали і вже передавали військовим у руки.
Якби не волонтери у 2014 році, то там все було б дуже сумно. Зараз ми кажемо про дрони, байрактари, тепловізори. А тоді хлопці просили привезти їжі та води. В них одягу не було. Так, зараз допомагають, Америка та Європа, але скільки волонтерів ще працює. Це золоті люди. Якби не вони, то хлопцям було б набагато важче.
«У 2014 році заспівав «Путін х###о». Тоді було багато дзвінків: «Зюзя, навіщо?»
– Більшість українських футболістів і спортсменів зайняли активну позицію після 24 лютого, бо повномасштабна війна всіх зачепила. Як ви на це відреагували?
– Як кажуть, краще пізно, ніж ніколи. Це про таких людей. Вісім років багацько хто думав, що той Зозуля якийсь дурачок. Мені багато телефонували і казали: «Що ти там допомагаєш? Це повинна робити держава - це не наша справа. Зюзя, ну що ти робиш?».
В 2014 році ми зайняли друге місце з «Дніпром». У нас на площі було святкування і нам вручали медалі. Я взяв мікрофон і вже тоді, у 2014 році, заспівав «Путін х###о». Тоді теж було багато дзвінків: «Зюзя, навіщо? Зараз все закінчиться, ми ж браття. А раптом ти свою кар’єру зіпсуєш? А потім, коли все буде добре, можна буде в Росію поїхати пограти». Я тоді дуже грубо відповідав тим, хто мені таке казав.
З одного боку, вони були праві в тому, що я зіпсував cвою кар’єру. Мені здається, моя позиція і відвертість трохи мені завадили. Наведу маленький приклад. Рома Яремчук забив гол у Лізі чемпіонів і показав герб України. Йому респект за цей жест - він красава і молодець.
Але з таким же гербом України у 2016 році я приїхав в Севілью підписувати контракт з «Бетісом». Через годину мене викликали в офіс і почалося, що я фашист і нацист. Вся Іспанія кричала, що він приїхав з фашистським гербом «Азова», згадували Гітлера і все таке. А зараз прапор України в центрі Мадрида висить.
Тоді люди не розуміли, що у нас війна. Але я вважаю, що це тільки наша помилка, адже всі публічні люди нічого не казали. Не було так, як зараз. Якщо б ми тоді об’єднались так, як зараз, то мені здається, навіть без допомоги Європи і Америки ми б їх загнали за Сибір. Ми б купили три байрактари, і вони вигнали б цю нечисть з нашої землі.
А як тоді було: «Футбол вне политики», «моя команда не дозволяє говорити про війну», або «а я в цьому не розбираюсь». Інші казали: «А ми браття, треба миритись», «цю війну почали політики». Це все було. Та сторона 8 років дивилась і бачила, що у нас повилазили всі ці ОПЗЖ.
Багато хто ще 23 числа виставляв фотки: «Та ми браття», «будет мир, не будет войны». А 24-го вже писали: «Ах, ви козли…». Через це все і прийшла ця нечисть. Те, що ми зараз об’єднались, це дуже важливо і дуже круто. І дай бог, щоб ми не робили тих помилок, які були за останні 8 років.
Ви бачили, як до Притули прийшла дівчинка, яка сама зібрала 21 тисячу гривень для ЗСУ? Я плакав. З такими дітьми і з таким народом, ми 100% переможемо.
– Як для вас пройшли ці 5 місяців війни?
– Дуже виснажився у психологічному плані. Я така людина, яка дуже близько все бере до серця. Дивився інтерв’ю інших футболістів. Вони казали, що коли виходять на тренування чи гру, то їм легше. А у мене немає де легше. Наприклад, я приїжджаю на базу, а в роздягальні музика грає. Яка музика?
Тут в Іспанії хлопці розуміють, що йде війна. Вони мене підтримують. Але у них такі правила, що в роздягальні грає музика. Вони завжди радісні і посміхаються, а я не можу. Я виходив на тренування, а у мене думка, що швидше б воно закінчилось, бо мені вже хлопці пишуть, треба щось закупляти, кудись їхати, щось дивитися. Для мене було не легше, а навпаки, ще важче. Тому я закривався і сидів у туалеті, бо не міг дивитися…
А коли виходив на гру, то десь «літав». Дивлюсь, що кінець матчу і думаю: «Фух, тепер додому, де мій телефон, що там трапилось?» Футбол не дивлюся взагалі. Хіба тільки матч збірної України з Вельсом - це була дуже важлива гра, тому не міг її пропустити. А так нецікаво - зараз взагалі не до футболу. Але я футболіст-професіонал, тому треба виходити і робити свою справу.
Мені і до сьогоднішнього дня важко, але тримаємося.
«У кого є російський паспорт – він не має права перетинати кордон своєї вонючої країни»
– Які санкції мають бути застосовані до російського спорту?
– У кого є російський паспорт – він не має права перетинати кордон своєї вонючої країни. Все. А то санкції ввели, але вони летять в Туреччину, а звідти потім летять в Європу і куди хочуть. Санкції є, але вони їх можуть обходити.
А всіх, у кого є російський паспорт, треба повернути - з Канади, Америки, Німеччини, Англії, Іспанії. А то вони там триндять забагато. Всі хай їдуть до себе додому і до свого президента і сидять там. Стосується всіх.
Те, що спортсменів виключили зі змагань, це навіть не обговорюється. Я бачив інтерв’ю Леоненка про те, що спортсмени не винні. Вибачте мене, а ті, хто помер, винні? Винні наші діти? Жінки, яких зґвалтували? Люди, які залишись без домівок? Російські спортсмени не винні? Та вони п#####и. От і все. Загнати всіх, у кого є російський паспорт в Росію, і не випускати. Тільки так.
– На прикладі Іспанії можна сказати, що світ вже втомляється від війни?
– 100 відсотків - я це по іспанцях бачу. Велика різниця між першим місяцем і тим, що зараз. Вони вже теж втомилися. Спочатку нам в Мадриді на фонд приносили і гроші, і ліки. Все було забито - фурами вивозили. Зараз вже трохи менше.
Вони зляться, що бензин і продукти подорожчали. Але я їм казав, що готовий їздити на велосипеді і щоб бензин коштував мільйон доларів за літр. Тільки б не гинули люди, діти, не вибухали будинки. Пояснюю, що краще дорогий бензин, ніж бомби.
Всі іспанці, з якими я спілкуюсь, кажуть, що Путін і Росія погані. Було навіть багато ситуацій, коли росіянам чогось не продавали ще щось. Це круто. Так і має бути.
– Що для вас буде перемогою?
– Перемога буде, коли ми заберемо всі наші землі – Крим, Луганськ, Донбас. Поки не заберемо все до останньої галявинки, ми не зупинимось. Ні наші військові, ні волонтери – ніхто.
Коли ми переможемо, у волонтерів буде не менше роботи. Треба буде будувати реабілітаційні центри для наших поранених та військових, якщо цього не зробить держава. Нічого такого не було. Волонтери будували якісь маленькі приміщення, де проходили реабілітацію наші військові. Так не повинно бути.
Я сподіваюсь, що після нашої перемоги ми змінимо країну і депутати, які тиснуть на кнопки, порозумнішають і почнуть працювати на користь країни, а не проти неї. Дай бог ми переможемо, а там будемо працювати, розбиратися. Все буде добре.
«Тимощук і Ордець не заслуговують називати себе українцями і носити український паспорт»
– Ви друзі з Усиком. Який він в житті, адже до 24 лютого в нього були неоднозначні дії і заяви?
– 2014-2015 рік - Усик їде через Дніпро в АТО і набирає мене. Якщо б у нього було інше бачення, було б щось інше всередині, то я не думаю, що він би їздив в АТО на передок і віз би допомогу хлопцям на нульові позиції. Він дуже добре спілкується з львівськими прикордонниками. Навряд, вони би спілкувались з тим, хто за «русский мир».
Якщо не помиляюсь, в першому інтерв’ю, коли у нього спитали, чий Крим, він сказав, що український. І потім журналісти на кожній прес-конференції кричали: «Чий Крим?» Він сказав, що Крим божий, що Крим – кримчан, ще щось.
Мені б не важко було повторяти. Я з 2014 року казав, хто напав на Україну, що Путін х###о. Але він боксер, у нього інший характер. Він почав злитися на ці запитання. Я також не розумію. У нього питали, чий Крим, а багатьом футболістам та тренерам навіть не задавали це питання. Я не чув, щоб у збірній України хтось раніше казав, як зараз, що у нас війна.
Так, у нього були неоднозначні ситуації з цими батюшками. Це його бачення. Але Усик допомагав військовим, їздив на передок. Тому ми й дружили, бо я знав, що у нього всередині.
– Ракицький залишив «Зеніт» після початку повномасштабного вторгнення. Він заслуговує на другий шанс?
– Купив Алієву дрони. Подивимось, як далі буде. Але мені здається, що він заслужив на другий шанс після того, як повернувся і сказав, хто агресор. Так, може, із запізненням на 3-5 років.
Можна сказати, що не треба було їхати, але це вже інше. Коли він поїхав, він за це заплатив. Його не кликали в збірну, принижували. На це всі мали підстави. Зараз він так зробив. Я думаю, що треба дати йому другий шанс.
– Війна взагалі відкрила багатьох людей з іншого боку. Чого варта лише історія того ж Алієва.
– Так, війна змінює людей. Навіть не знаю, кого можна зараз погейтити, якщо не брати Тимощука і Ордеця. Навіть немає кому підсрачник дати - до всіх дійшло.
Коли в мене у 2015-му році був скандал з цим придурошним репером L’One, я не пам’ятаю, щоб хтось мене підтримав. Мені тільки телефонували і казали: «Зюзь, ну блін! Не чіпай, у нього класні пісні!» А я навіть не знав, хто це.
Ситуація вийшла така. Рома Безус написав в чаті ультрас «Дніпра»: «Хлопці, як ви ставитесь до того, що російські репери їздять по Україні, поки йде війна, і збирають цілі клуби?» Мене це зачепило. Я виставив пост, що у нас подвійні стандарти. Ви пишете, що футболіст – козел, бо поїхав грати до Росії, а самі йдете на концерт цих п#######в, платите за квитки».
Яка війна? Люди цього не відчували. А в Дніпрі кожен день по 20 швидких з мигалками їздили по місту. Або приходиш у шпиталь – і там те ж саме, що зараз. Наші військові без ніг і без рук… То був жах. Може, тоді треба було вводити воєнний стан по всій країні, щоб люди розуміли, що ми або об’єднуємося, або таке буде, що трапилось зараз. Добре, що зараз ми одна нація. Від цього тільки захват. Хочеться сказати дякую всім українцям. Всі молодці: волонтери, військові, лікарі, преса, яка цілодобово розповідає про те, що відбувається в країні.
У нашої нації є така риса: ми можемо згуртовуватись, коли якась біда приходить, і дати п######й будь-кому. Уявляю, що буде після війни, коли ми переможемо. Це буде дуже цікаво.
Зараз українців знає весь світ. Звичайно, не хотілося б, щоб такою ціною, але це гордість. Хотілося б, щоб війни не було, і нас знали через те, які у нас реформи, топові футболісти, які отримують «Золоті м’ячі», або класні співаки, які беруть «Греммі».
– Маю це сказати – ви дуже впевнено говорите українською мовою.
– А чули, як Селезньов говорив українською в інтерв’ю Денисову? Я його відразу після цього набрав і сказав: «Ти як сокол щебечеш».
– Тимощук досі в «Зеніті» і мовчить. Ордець вже в «Бохумі», але ще недавно був на вечірці в Москві. Ви їх знаєте особисто – як з ними бути?
– Мабуть, правильно сказати, що знав. Вони обрали свій шлях. Навіть не хочеться про них говорити. Думаю, що після нашої перемоги їм немає повернення в Україну. Вони не заслуговують називати себе українцями і носити український паспорт. Хай сидять там, де зараз. Їх тільки бог покарає, або вони всі помруть як російський народ.
Кажуть: «Давайте знайдемо десь в Росії «хороших русских». Для мене після всього цього немає добрих росіян. Всі вони причетні. Не хочеться матюкатися, але для мене вони всі покидьки. Є люди, які кажуть: «Та я ж проти війни! То Путін, то не я!». А коли йдуть вибори, вони йдуть на дільниці і ставлять галочку біля того придурка.
Багато хто казав: «Я живу в Іспанії вже 20 чи 30 років, до чого тут я?» Та при тому. Коли йде голосування за президента, то у вас черги в посольствах. І всі голосують за Путіна. А потім кричать, що ми не винні. Вони всі причетні.
Якби наш президент зійшов з глузду і щось таке накоїв, то завтра у нас був би Майдан. Янукович відчув це на собі. Ми б всі вийшли і стояли б до кінця, бо у нас такий характер. У нас є Небесна Сотня. Нас вбивали за нашу свободу, щоб прогнати того покидька туди до них. Ми вмирали і зараз вмираємо за свою незалежність. А у них такого немає: «Что мы сделаем? Мы выйдем, нас повяжут».
Колишній капітан збірної Росії Ігор Денисов сказав про свою позицію і що йому? Не вбили, не посадили. А у них є відмазка, що посадять. Ти скажи спочатку. Ну обісрані, немає чого казати.
Ми зовсім різні народи. Кажуть, що ми браття, але ми ніколи не були ними. У нас різний менталітет. Так, у нас половина країни розмовляла російською мовою, але зараз всі ми переходимо на українську. Вони з 2014 року кричали, що «ущемляют русский язык». Та я говорив російською, і ніхто нас не утискав - ніколи в житті. Якщо вже Євген Селезньов перейшов на українську, то, значить, блін, вже має бути соромно всім, хто говорить російською.
А я їх ніколи не пробачу. Буду виховувати дітей так, щоб вони знали і теж їх не пробачали - навіть коли мене не буде. Буду робити так, щоб мої діти і їх діти і всі покоління Зозуль проклинали ту Російську Федерацію.
– Ви зробити пост у соцмережах про те, що ваш син хотів передати свої іграшкові рації військовим. Як ваші діти переживають війну?
– Це був дуже жорсткий період, коли мама кожен день плаче, а ти кожен день розмовляєш по телефону. А сину 5 років – він все чує і розуміє. Ми купили 40-50 рацій, вони стояли в нас вдома. Він їх дивився. Я йому відкривав тепловізор. А одного дня приніс свою рацію і каже: «Тату, передай хлопцям!»
А потім мені військові телефонували і просили, щоб я передав ці рації. Вони з ними зроблять фото і потім на аукціон. Я ще не передавав.
Старшій донці 11 років – вона сама все розуміє. Перші два місяці підходила і питала: «Тату, ми вже виграли?» Сама сказала, що хоче переходити на українську мову. Старається, вчить мову сама, читає, дивиться. Якщо спитаєш у неї, хто поганий – вона відповість, що русский поганий.
– А як справи в доньки в тенісі? У нас був пост раніше про те, що вона грала на турнірі Рафи Надаля.
– Працюємо - турніри, тренування по 3-4 години в день. У неї зараз два тренери - один на корті, а другий у тренажерному залі. Мала – трудяга. Не хочу перехвалювати, подивимось, що буде. Але найголовніше, що є бажання є.
«П’ятеро ультрасів воювали за так звані «ДНР/ЛНР», тому фанати «Райо» не могли мене прийняти»
– У 2019 році наш Вова Гарець написав текст: «Історія з Зозулею – провал інформаційної політики України». Тепер, коли про Україну говорить весь світ, ставлення іспанських фанатів до вас змінилося?
– Багато років спілкуюсь і дружу з українськими ультрасами, і тому знаю як у фанатів все заведено. Якщо вони вже вибрали свою дорогу, то сходити з неї не будуть - навіть коли знатимуть, що вони не праві.
Якщо вони вже сказали, що той фашист чи нацист, то змінювати думку не будуть, хоча все розуміють. Чому вони це кричали? Бо п’ятеро їхніх ультрасів воювали за так звані «ДНР/ЛНР», тому вони не могли мене прийняти. Думаю, якщо я ще раз буду грати проти «Райо», то вони все одно будуть кричати те, що й раніше. Не вірю, що їхня точка зору змінилась. Вибачень і нічого такого не було.
Перший рік було непросто. Коли граєш проти них і 20 тисяч всю гру співають, що ти фашист і нацист – це, звичайно, трошки важко. У мене є характер, тому я це все якось пройшов. Трохи образливо, але то таке. Намагаюсь не звертати увагу.
– Ви все стійко пройшли. Але чому, все-таки, вирішили залишитись в Іспанії?
– В «Бетісі» було дуже важко, бо я півроку не міг грати за жодну команду - тільки тренуватись. А це для футболіста найболючіше. Я розірвав контракт з «Бетісом» і сказав, що все - в Іспанії більше не гратиму. Тоді в мене ще було багато хороших пропозицій, але дружина сказала: «Я тебе знаю, ти ніколи не здаєшся. Дітям класно в Іспанії. Ну, кричать собі. Хочеш показати всім, що ти втік?»
Я послухав її і сказав: «Давай, залишаємось». І ми поїхали в «Альбасете». Тоді всі в шоці були - навіть іспанці. Мовляв, як так, ми б вже втекли давно. А ми вже 5 років тут і вважаю, що виграв у всьому - футбол тут на дуже високому рівні і дітям класно.
Так, міг грати на вищому рівні, адже були пропозиції з Ла Ліги. Але ультрас виступали проти того, щоб я грав за них через скандал з «Райо Вальєкано». Цього було дуже багато. Навіть рік тому мене підписує команда і знову починається.
– Говорите про перехід в «Алькоркон»?
– Так, а потім я поїхав в «Ешторіл» підписувати контракт. Він вже був у мене на руках. І знову фанати почали. Президент казав: «Рома, не переживай, ми з тобою. Ми знаємо, що все це неправда». А я якось не хотів підставляти нову команду. У мене такий характер, що я це пройду і переживу. Просто я боявся, що це дуже погано вплине на команду.
Побачив, що ультрас в Португалії кричать – розвернувся і поїхав. Президент образився на мене, а я просто не хотів підставляти команду. Намагався йому пояснити, що це дуже важко, але не думаю, що він мене зрозумів.
Я грав за «Альбасете» проти «Райо Вальєкано» і знав, як це важко. Не персонально мені, а саме команді. Пригадуєте, у нас була гра проти «Райо», коли суддя скасував другий тайм через те, що ультрас кричали. За два дні до цього я сказав хлопцям, що не поїду грати: «Їдьте без мене, ви самі впораєтесь і переможете». Ми тоді були у хорошій формі. Прийшов капітан і команда, поговорили зі мною, сказали, щоб я їхав і вони підтримають мене.
Після першого тайму хлопці заходять у роздягальню і кажуть: «Все, ми не вийдемо. Ми не можемо так грати. Як ти це терпиш?» Я кажу: «Хлопці, я ж казав, що буде важко. Але ще тільки 45 хвилин. Ми виграємо 1:0 - пішли догравати другий тайм. Вони ж на мене кричать, а не на вас». На другий тайм ми не вийшли.
Я б спокійно витримав і другий тайм, і ще один матч. Хай кричать. Мені, навпаки, дуже хотілось забити і щось на емоціях їм показати. Мабуть, був би ще більший скандал. Хлопці ще казали, щоб я нічого не показував. Ми приїхали догравати, коли вже розпочався коронавірус, і зіграли 1:1 - вони нам забили гол.
– Артем Гагарін говорив, що у «Кривбасі» обговорювали вашу запрошення. Наскільки близьким ви були до повернення в Україну?
– За моїх 5 років в Іспанії не було жодної конкретної пропозиції: «Рома, ми тебе хочемо, ось контракт». Багато людей розуміло, що я не дуже хотів повертатися в той чемпіонат, який був. Часто казав, що Сегунда – набагато краща ліга, ніж УПЛ.
З Гагаріним була розмова: «Вийдемо у вищу лігу, ми тебе наберемо». Я кажу: «Хлопці, якщо хочете футболіста, набираєте і кажете, що умови такі-то. І гравець каже, так чи ні». А таких пропозицій, щоб у мене був контракт на руках і я відмовився чи щоб я хотів, а мене не хотіли – такого не було.
***
На прощання Роман говорить найважливіші слова.
«Низький уклін ЗСУ, волонтерам, медикам – всім українцям. Ми переможемо. Слава Україні!»
«Динамо» робить набагато менше, ніж могло би». Ультрас киян Декстер – про війну, Луческу та Суркісів
Фото: фейсбук Романа Зозулі
