«Ми боремося проти багатьох речей у сучасному футболі». «Санкт-Паулі» – «пірати», панки і лідери Бундесліги 2
Репортаж Ірини Козюпи з «Міллернтор-Штадіон».
Популярність цього клубу значно випереджає його успіхи. Навіть якщо ви не цікавитесь німецьким футболом, то могли чути про «Санкт-Паулі».
Ірина Козюпа побувала в гостях у «піратів» ще напередодні матчу «Шахтаря» в Лізі чемпіонів проти «Барселони» і поговорила з представниками клубу про його унікальний феномен.
☠️ Чому фанати дотримуються лівих поглядів
☠️ Як череп став неофіційним символом клубу
☠️ Як 30-річний тренер-вундеркінд робить команду успішною
☠️ Скільки «Санкт-Паулі» втрачає коштів через рішення членів клубу
☠️ Як ставляться до «Гамбурга», з яким зіграли у Другій Бундеслізі вже у п’ятницю
«Люди шукали альтернативу, тому прийшли до «Санкт-Паулі»
З пресаташе «піратів» Патріком Генсінгом зустрічаємось біля фан-шопу команди, що на стадіоні. Він маленький за розміром, але чого тут тільки немає. Від футболок з «Веселим Роджером» до тостера та презервативів з фірмовим черепом.
«Мабуть, ви знаєте про «Гамбург». Це великий і більш відомий клуб з Гамбурга. Вони багато разів виступали в єврокубках. Коли я був малим, то ходив на їхні матчі. Пам’ятаю, як приїжджав «Аякс» та багато інших великих команд. Але зараз вони позаду нас у турнірній таблиці. Тому тепер ми кращий клуб».
Патрік запитує, чому мене так зацікавив «Санкт-Паулі». Кажу, що нам цікаво написати про клуб, який має велику підтримку у вболівальників попри відсутність гучних успіхів та великих трофеїв.
«Так, це правда. У нас немає ніяких досягнень, – сміється Патрік. – Наш президент підійде за 15 хвилин, ти зможеш з ним поговорити. А зараз можу зробити тобі невеликий екскурс в нашу історію. Як бачиш, ми зараз знаходимося в центральній частині міста. Раніше район Санкт-Паулі був дуже бідним. Тут жив переважно робітничий клас».
В цей час до Патріка підійшов хлопчик у тренувальному костюмі «Санкт-Паулі». Запитав – чи він тренер.
«Також в цьому районі було багато студентів, які несли з собою панк-культуру. Квартал Репербан став центром музичного життя міста. Тут розпочали свою кар’єру The Beatles».
Так, ви все вірно прочитали. Культова ліверпульська група перед тим, як стати зірками світового масштабу, запалювали у маленьких нічних клубах Гамбурга. Леннон навіть розгулював по Репербану в одних трусах. І саме тоді музиканти, які були ще тінейджерами, почали носити свої фірмові бітлівські зачіски.
Це було на початку 60-х, коли місто майже повністю відновили після бомбардувань Другої світової війни. І тоді перед туристами та місцевими любителями рок-н-роллу виступав оригінальний склад бітлів: Джон Леннон, Пол Маккартні, Джордж Харрісон, Стюарт Саткліфф та Піт Бест.
«У Гамбурзі ми перестали почуватися учнями, а навчилися виступати перед публікою», – згадував про ті часи Харрісон.
«Район Санкт-Паулі дуже пов’язаний з музикою та суб-культурами, – продовжує Патрік. – У 80-х «Санкт-Паулі» був дуже скромним клубом. На матчі команди приходили десь три тисячі глядачів, а стадіон був дуже старим. У той час ми зовсім не були популярними.
Тоді на стадіонах було багато насилля та футбольних хуліганів. Серед фанатів домінували праві та ультраправі погляди. Люди шукали альтернативу, тому прийшли до «Санкт-Паулі» і почали будувати тут спільноту з антифашистськими політичними поглядами. Власне, так і почалася наша піратська історія.
Ми бідний клуб, який змагається з багатіями. Тут можна провести паралелі з дуже відомим німецьким піратом Клаусом Штьортебекером, який крав у багатих і роздавав бідним».
Штьортербекера вважають прототипом благородного розбійника Робіна Гуда. Коли сенату Гамбурга набридло, що торговельні кораблі постійно грабують пірати, то організували військовий похід на Клауса. Його спіймали, засудили до страти і відрубали голову.
Але легенди, якими було овіяне життя пірата, зробили його безсмертним. У Гамбурзі є пам’ятник Штьортербекеру, про нього зняли фільм «Серце пірата», а в історичному музеї міста зберігали череп, який, ймовірно, належав Клаусу. У 2010 році невідомі викрали цей артефакт.
Зараз морський порт Гамбурга є найбільшим у Німеччині та другим за розміром у Європі після Роттердама.
«Також ми розташовані поблизу порту, що дає нам вихід в море. Ось тому в нас череп з кістками – це неофіційний, але широко відомий символ клубу. Якщо ви побачите когось з черепом, то це прихильник «Санкт-Паулі».
Був один панк-рокер, який приніс прапор з черепом на трибуну. Він подумав, що це гарна ідея якось об’єднати район Санкт-Паулі, піратів та Клауса Штьортебекера. Всі тоді сказали: «Та це геніально!».
Так з’явився гамбурзький «Веселий Роджер».
«У нас немає багатого інвестора чи когось, хто давав би нам гроші. Члени клубу проти цього»
Для німецького футболу характерна модель правління, в якій визначну роль відіграють звичайні уболівальники. Вони стають членами клубу шляхом придбання частки його акцій. В «Санкт-Паулі» таких 36 тисяч. Для порівняння, у «Баварії» більше 300 тисяч членів клубу. У «Боруссії» Дортмунд 168 163 учасника (дані станом на березень 2023 року – прим. Tribuna.com).
«У нас немає багатого інвестора чи когось, хто давав би нам гроші. Члени клубу проти цього. Ми намагаємось залучати у спонсори компанії, які займаються «зеленою» енергетикою чи продуктами для вегетаріанців», – пояснює Патрік.
Ми стоїмо біля входу на головну трибуну. Тут знаходяться офіс клубу, спорт-бар, фан-шоп, музей.
«Її побудували у 2007 році. Зверху можеш побачити три прапори – «Веселий Роджер» зліва, по центру офіційний логотип «Санкт-Паулі» і прапор гордості прогресу ЛГБТКІА+ праворуч. О, одного бракує», – показує пресаташе «Санкт-Паулі» вгору. Там не вистачає стягу з офіційною клубною емблемою.
«Наше ком’юніті стоїть за об’єднання, інтеграцію та різноманіття. У клубі багато інших видів спорту – баскетбол, гандбол, вітрильний спорт та інше. І всі вони дотримуються цих принципів, що є дуже важливим для нас».
Підходимо до афіші біля музею «Санкт-Паулі», на якій зображений колишній гравець клубу Макс Кулик.
«Ми бережемо свою історію, тому на стадіоні діє клубний музей. Проводимо чимало досліджень про «Санкт-Паулі». Наприклад, зараз тут діє виставка про єврейського футболіста, який виступав за нашу команду, і зазнав переслідувань нацистів. Для нас дуже важливо переосмислити нашу історію, пам’ятати її уроки та боротися за права людини».
Кулик народився в Гамбурзі недалеко від того місця, де зараз розташований стадіон «Міллернтор». Маленький, але спритний форвард був вихованцем «Санкт-Паулі», успішно виступав за першу команду, але у 18 років відправився на Першу світову війну. Після її завершення почав вивчати медицину і паралельно грав за «Санкт-Паулі».
У 1938 році Кулик потрапив до рук гестапо. П’ять діб провів у концтаборі Фульсбюттель після чого його звільнили з умовою негайного виїзду з Німеччини. Згодом дістався до Нью-Йорка, де розпочав нове життя та успішно практикував медицину.
«А тут ми маємо три меморіальні камені. Один типовий для Німеччини – їх встановили всюди після Другої світової війни. Це для наших військових, яким ми втратити під час двох світових воєн. Але люди були не раді таким жестам, адже не хотіли, щоб ті камені нагадували їм про війни. Тому поряд ми встановили меморіал, яким вшановуємо жертв нацистського режиму та футболістів-євреїв, яких депортували з Німеччини в ті часи.
Це дуже важливо для наших вболівальників, які ідентифікують себе, як переконані антифашисти та антирасисти. Також це частина ідентичності клубу.
Зараз у нас тривають важкі дискусії через конфлікт Палестини та Ізраїлю. В нас багато прихильників по всьому світу і деякі з них категоричні противники Ізраїля, а ми ні. Ми засуджуємо дії ХАМАС. Це тероризм, і ми не можемо їх підтримувати.
Також у нас є група ультрас, яка близько товаришує з фанатами «Маккабі» Тель-Авів. Вони втратили 25 людей після нападу ХАМАС».
А тепер починається найцікавіше – Патрік відчиняє двері з черепом і ми прямуємо в роздягальню «Санкт-Паулі». По дорозі пресаташе розповідає свою особисту історію.
«В дитинстві я вболівав за «Баварію», як усі діти. Але мій дідусь не міг з цим змиритися. Коли мені було 11 років, то він привів мене на «Міллернтор-Штадіон» на матч «Санкт-Паулі». Після цього моє серце вже було з командою. Багато років я працював як політичний журналіст.
А тепер я пресаташе «Санкт-Паулі». Це була моя мрія. Чекав, поки мої діти виростуть, бо ця робота займає дуже багато часу».
«Три автобуси біженців з Харківської області приїхали до нас»
За «Санкт-Паулі» у сезоні 1999/2000 виступав українець Андрій Полунін. Півзахисник перейшов у клуб на правах оренди з «Нюрнберга» і провів доволі непоганий рік. Зіграв 29 матчів, забив 4 м’ячі і був корисним для команди. Керівництво «піратів» хотіло зберегти Полуніна, але цього не вдалося зробити. Також за команду грав форвард Борис Тащі у 2019-2021 роках. Всього одесит провів 30 матчів у футболці «Санкт-Паулі».
Патріку знайоме ім’я Полуніна, але він не може пригадати історій, що пов’язані з українцем. Натомість розповідає про те, як фанати і клуб допомагали українцям після початку повномасштабного вторгнення.
«Три автобуси біженців з Харківської області приїхали до нас. Ми допомогли з продуктами та пошуком тимчасового житла», – говорить Генсінг.
Після агресії росії футболісти «Санкт-Паулі» вийшли на матч у футболках з написом «No war». А замість рекламних повідомлень на щитах клуб розмістив напис «Стоп війні - мир для України» різними мовами, синьо-жовтий прапор та знак миру на весь період гри.
24 лютого цього року «пірати» закликали своїх вболівальників згадати жертв війни: «Подаруємо хвилину пам'яті в річницю російського вторгнення в Україну». І супроводили це хештегами #nowar #stopthewaragainstukraine.
Ми опиняємося в роздягальні «Санкт-Паулі». Перше враження – «Вау». На стіні великий череп, викладений зі стікерів про мир, музику, футбол та любов. Наче гримерка для панк-рок-групи.
«А це наша роздягальня. Думаєш, це дивно?, – сміється Патрік. – Тут завжди голосно грає музика».
На великому ватмані від руки написано рекомендації відновлення для гравців. «Тільки одне пиво» – говорить один з пунктів.
«У нас зараз працює дуже молодий тренер – йому тільки 30 років. Він найбільш успішний в нашій історії виступів у Другій Бундеслізі».
Тренерську сенсацію «Санкт-Паулі» звати Фабіан Хюрцелер. Він народився в американському Техасі, а в дитинстві переїхав з родиною в Мюнхен. Був капітаном молодіжки «Баварії», але не зміг запустити кар’єру на дорослому рівні і не грав як професіонал. Вже у 23 роки попрощався з футболом і пішов на тренерські курси. В 25 розбирав матчі Ліги чемпіонів як експерт з тактики в студії DAZN.
Працював асистентом у штабі Тімо Шульца в «Санкт-Паулі». Після його відставки наприкінці грудня минулого року 29-річний Фабіан очолив «піратів». І одразу видав старт мрії – 10 перемог у 10 матчах. А в 33 іграх на чолі команди Хюрцелер зазнав лише дві поразки. Одна з них 3:4 в дербі з «Гамбургом». У цьому сезоні «пірати» лідирують у Другій Бундеслізі і змагаються за підвищення.
«Санкт-Паулі» випереджає «Гамбург», який йде другим, на три очки. 1 грудня команди зіграють на «Міллернтор-Штадіон». Таке дербі – це найважливіший матч року для фанатів. А хто ж популярніший у місті – «Санкт-Паулі» чи «Гамбург»?
«Хороше запитання, – говорить пресаташе «піратів». – Якщо взяти центр, де ми зараз знаходимося, то ми, але чим далі звідси, то «Гамбург». У них справді великі традиції, клуб вигравав чемпіонат Німеччини кілька разів, брав Кубок європейських чемпіонів у 1983 році. Так це було давно, але все ж у них є цей трофей.
Разом з тим у нас різні аудиторії – «Санкт-Паулі» більше підтримують митці та люди, які мають альтернативні погляди. За «Гамбург» більше вболівають ті, хто живе за містом.
Ми сусіди, ми не любимо один одного, зрештою і не повинні. Ми дуже раді, що зараз йдемо на першому місці, але нам треба дуже важко працювати, адже в нас немає так багато грошей, як в інших клубів», – говорить Патрік.
Про фінанси ми ще поговоримо з президентом клубу, а поки Генсінг показує легендарний тунель зі страхітливим черепом, яким команди виходять на поле. Бу!
«Це наш дім, і коли команда-суперник виходить сюди, то тунель показує їм, до кого вони приїхали. Не думаю, що вони сильно лякаються, але це точно їх вражає, – говорить Патрік. – Хочу підкреслити, що це наш клубний стадіон, що дуже важливо для нас.
Наступного року в Німеччині пройде чемпіонат Європи, і наш стадіон буде тренувальним полем для когось з учасників. Для кого саме, вже визначиться у грудні. Кілька матчів Євро пройде на «Фолькспаркштадіон», де зараз свої матчі проводить «Шахтар» у Лізі чемпіонів».
Може, це буде збірна України?
«В нас багато стоячих місць на трибунах – 17 тисяч. Члени клубу хочуть їх зберегти»
Виходимо в чашу «Міллернтор-Штадіон». На полі стоять лампи штучного освітлення.
«Гамбург відомий своєю дощовою погодою. В нас тут не так багато сонця, газону його не вистачає. Тому ми використовуємо лампи штучного освітлення. Наше поле – найкраще в лізі, нам не так часто доводиться змінювати газон».
«Міллернтор-Штадіон» – більше, ніж просто стадіон. Це цілий хаб. Тут навіть є дитячий садок. Патрік ніжно називає його гніздом для маленьких «піратів».
«У дні матчів батьки можуть привезти дітей подивитися футбол. Це сімейний блок, де заборонено курити і вживати алкоголь.
Також можеш побачити, що в нас багато стоячих місць на трибунах – 17 тисяч. Члени клубу хочуть їх зберегти, бо це забезпечує кращу атмосферу на матчах і квитки коштують дешевше. А з іншого боку в нас є віп-ложі, які ми продаємо дуже дорого. Так ми заробляємо кошти в наш бюджет.
Ми взагалі намагаємось раціонально використовувати весь простір, який маємо на стадіоні, протягом тижня, а не лише в дні матчів. Наприклад, он там в нас діє музична школа».
А біля однієї з трибун раз на рік проводиться арт-виставка, де художники презентують свої роботи. Їх продають, а виручені кошти передають благодійним проєктам, які допомагають людям, які не мають доступу до води. Наприклад, як в країнах Африки.
«У нас sold out на кожному матчі. Завжди»
Шкода, не вийшло побувати на стадіоні під час матчу. Піарник «Шахтаря» Олег Барков зміг це зробити – і був абсолютно вражений атмосферою на трибунах. Показував відео, як фанати святкують голи і як звучить трек «Hells Bells» AC/DC. Згодом познайомив з Патріком.
Але натомість мені вдалося побачити порожній «Міллернтор-Штадіон» та погуляти його олдскульними трибунами. «Ні футболу для фашистів» – такий напис на одній з трибун білим на червоному тлі.
«Люди можуть сказати, що тут дуже брудно, все старе і обклеєне стікерами, але в нас sold out на кожному матчі. Завжди. Стадіон вміщує 29 546 місць. Ми продаємо 15 тисяч абонементів на сезон – не більше, бо нові люди повинні мати шанс купити квиток. Ми могли б продавати абонементи на всі місця, але тоді ми позбавимо можливості інших людей потрапити на наші матчі.
Багато людей мого віку, які почали ходити на «Міллернтор» у 80-х та 90-х, досі на трибуні. Ми стали старшими і повинні давати молоді шанс потрапити на «Санкт-Паулі».
Клуб думав над тим, щоб збільшити місткість стадіону, але місцева влада не дала дозволу на таку реконструкцію. Арена знаходиться в центрі міста, під нами проходить метро і будівництво буде створювати галас.
Хоча, з іншого боку, в нас зручне розташування. Вболівальники приходять на матчі пішки, їдуть на велосипедах та метро. Навколо багато пабів та ресторанів.
Але якщо ти будеш в місті і захочеш прийти на наш матч, то просто напиши мені, і я знайду тобі квиток».
Дякую, Патріку! Одного разу я так і зроблю.
«Україна – один з найбільш цікавих футбольних ринків через своїх молодих талантів»
Президента «Санкт-Паулі» звати Оке Геттліх. Це та історія, коли керівник клубу вийшов з фанатського середовища. До цього він працював у музичній індустрії, мав свій лейбл, а у 2014 році був обраний президентом «піратів».
«Мене звати Оке. Ласкаво просимо в Гамбург», – тисне руку президент «Санкт-Паулі». Ліфтом піднімаємось у лаунж-бокси стадіону, які тут називають «Sеparеes». Звідси також відкривається чудовий вид на порт і місто.
Кожен лаунж-бокс має свій унікальний дизайн. Ми спілкуємось з Оке в ложі з розкішним виглядом на поле та інтер’єром, який уособлює в собі дух «Санкт-Паулі», нічного життя вулиці Репербан та панк-року.
«Почав вболівати за команду більше 30 років тому. Їздив на кожен домашній матч, займався фехтуванням у «Санкт-Паулі», згодом потрапив у музичну індустрію. Менеджмент клубу шукав когось, хто був знайомий з культурною сферою, розумів, що таке футбол і «Санкт-Паулі», та міг це успішно об’єднати. Я погодився, і члени клубу обрали мене голосуванням.
Це унікальний приклад того, як члени клубу мають можливість і силу приймати рішення та впливати на стратегічні процеси. Дам один приклад. Ми були одними з перших клубів, хто створив екологічно чисту форму з перероблених матеріалів. Такий був запит і бажання наших вболівальників. Клуб втратив на цьому кошти, але це рішення чудове для нашого іміджу, майбутнього та дітей.
Через рішення членів клубу ми не здатні згенерувати приблизно 3-5 мільйонів євро на рік. Вони не хочуть, щоб «Санкт-Паулі» ставав надто комерційним. Тому в нас стадіон не забрендований, за 15 хвилин до старту матчу заборонена реклама, біля поля лише одне кільце рекламних банерів.
З одного боку, комерції не уникнути, адже ми граємо у професійній лізі. Чимало брендів хочуть працювати з нами, адже ми доволі ексклюзивний клуб. А з іншого боку, ми не монетизуємо все, що могли б».
Геттліх розповідає, як йому майже за 10 років на чолі «Санкт-Паулі» вдалося знайти баланс у керуванні клубом, щоб вибудувати хорошу комерційну історію та не сваритися з фанатами.
«Іноді ми приймаємо не дуже популярні рішення. Наприклад, нова форма в нас буде від Puma. Це збереже нам кошти і ми зможемо заробити більше на продажах футболок. Ми відверто говоримо: якщо ми хочемо бути конкурентними та успішними в Першій чи Другій Бундеслізі, то маємо заробляти, щоб платити гравцям.
Разом з тим ми боремося проти багатьох речей у сучасному футболі. Наприклад, ми не дуже щасливі, що у світовому та європейському футболі є холдингові компанії, які володіють мережею різних клубів.
Ми хочемо показати, що інший футбол можливий. Ви можете взаємодіяти зі своїм ком’юніті – і не треба цього боятися. Звісно, деякі ідеї вболівальників утопічні, але ми це обговорюємо та шукаємо альтернативні фінансові концепти».
За всю свою 113-річну історію «Санкт-Паулі» провів лише 8 сезонів у Бундеслізі. Востаннє це було у 2011-му. А найкращий результат у вишці «пірати» показали ще у 1989 році – фінішували десятими.
«Ми не часто говоримо про наш голод до успіхів. Але, звісно, ми прагнемо до цього. Адже спорт – це про виграші титулів та трофеїв. Ми зацікавлені в тому, щоб грати у Першій Бундеслізі. Наші фанати та члени клубу заслуговують на це. Вони чудові.
Також ми представляємо одне з найбільших міст Німеччини і збираємо майже 30 тисяч глядачів на кожному домашньому матчі. У нас є амбіції, але треба дуже важко працювати і бути обережними з нашими мріями».
Зараз у складі «Санкт-Паулі» грає колишній гравець «Зорі» воротар Нікола Васіль. А капітан «піратів» – харизматичний гравець збірної Австралії Джексон Ірвін. Він носить вуса, довге волосся і любить одягати ретро-футболки. Загляньте в його інстаграм – це сторінка нетипового гравця.
Запитую в Оке, чи цікавиться клуб українськими футболістами.
«Україна – один з найбільш цікавих футбольних ринків через своїх молодих талантів. У вас є багато вражаючих молодих гравців. Чимало українців вже грає в АПЛ. Ми також зацікавлені у молодих талантах, але не можемо собі дозволити футболістів, якими вже цікавляться клуби з прем’єр-ліги.
З іншого боку, 5-6 найбільших клубів української ліги поза конкуренцією з командами Другої Бундесліги. Можливо, ми могли б собі дозволити гравців з нижньої частини турнірної таблиці УПЛ чи першої ліги, які могли б розквітнути, але в нас немає актуального скаута по Україні.
Але так само ми не маємо скаута по Великій Британії, але підписали звідти двох гравців. Тому все можливо. Ми б хотіли мати в команді футболістів різних національностей, які б виграли Кубок для нас. Це було б чудово».
«Останні два роки команда показує класну гру. Навіть рахунок 0:0 не нудний»
Геттліх знайомить з Дейвом, який працює в музичній школі на стадіоні, та його мімішною собачкою Емі.
«Зараз ми працюємо над тим, щоб вивчити пісні, які звучать на матчах «Санкт-Паулі», – говорить Дейв.
Він тримає в руках гітару. Питаю, чи знає він когось з українських виконавців. Дейв щирий у своїй відповіді: «Ні. Жодного».
Емі починає активно гризти свій корм. «Вона не голодна, просто думає, що ви можете забрати його».
Музична школа відкрита для всіх дітей, але клуб активно запрошує туди дітей із соціально незахищених сімей та дітей біженців. Дейв вчить їх співати та грати на музичних інструментах.
«А останні два роки команда показує ще й класну гру. Я не люблю цей термін, але це привабливий футбол. Навіть рахунок 0:0 не нудний. Всі футболісти на своєму місці – вони хочуть тут бути. Є велике розуміння між гравцями та тренерським штабом.
Це вперше після того, як команда грала в Бундеслізі, що між футболістами є таке братерство. Вони підтримують один одного на полі та за його межами. Вважаю, що це суперважливо.
Звичайно, я хочу, щоб команда вийшла в Бундеслігу. Навколо «Санкт-Паулі» буде більше медійності та обговорення про те, що робить цей клуб таким особливим, та чому в нього стільки фанатів по всьому світу», – каже Дейв.
Оке показує символічну картинку того, як «Санкт-Паулі» намагається балансувати у сучасному світі між комерцією та субкультурою.
Дейв починає грати на гітарі, а президент «Санкт-Паулі» показує один з найбільш екстравагантних лаунж-боксів на стадіоні. Дизайн виконаний у вигляді церкви, а ідея належить рекламному агентству.
Ще багато всього хотілося розпитати і багато тем обговорити, побувати в інших боксах, але бракувало часу. Потрібно вже було поспішати на гру. Оке теж хотів побувати на матчі «Шахтаря» з «Барселоною» разом з сином, але в нього було важливе засідання з радою директорів.
Попереду в «піратів» – важлива боротьба за першу Бундеслігу.
Фото: Ірина Козюпа/Tribuna.com, «Санкт-Паулі»
