«Наші футболісти та всі українці – герої». Перше інтерв'ю Маріо Станича в «Шахтарі»
Ірина Козюпа поговорила з помічником Марино Пушича.
Маріо Станич тисне руку і питає, чи може він зробити один дзвінок перед нашим інтерв’ю. Кажу, що звичайно так, але тоді з нього багато цікавих історій. Спілкуємося в Гамбурзі в готелі «Шахтаря» напередодні матчу Ліги чемпіонів проти «Барселони». Наступного дня гірники переможуть 1:0.
«Мій колега Сергій Барановський написав про вас великий текст. Зараз я покажу вам на ноутбуці», – кажу Станичу.
«Tribuna.com, – Маріо показує текст про себе на телефоні. – Так, я вже бачив. Дарійо скинув мені лінк. Без перекладу я десь розумію 10-15%. Мови схожі, тому я можу зрозуміти деякі слова, коли хтось говорить. Але мені поки ще важко говорити.
Мені сподобався текст – там багато деталей. Цікаво, що хтось в Україні склав таку повну картинку моєї кар’єри».
«Прийняв рішення прийти в «Шахтар» за пів години»
– У вас вийшло яскраве життя футболіста. Ви навіть забивали «Шахтареві» в Донецьку в матчі Кубка Кубків, коли виступали за «Брюгге». Пам’ятаєте те протистояння?
– Це було так давно. Знаєте, життя дуже дивна річ. Іноді ви навіть уявити собі не можете, що може трапитися у вашій кар’єрі та житті. Я не можу згадати всіх деталей, але пам’ятаю, що то був 1995 рік і ми виграли вдома 1:0.
Цей сезон був дуже важливим для мене, адже я тільки підписав контракт з «Брюгге». Тоді ми виграли чемпіонат і Кубок Бельгії, виступали в єврокубках, де я забив у ворота «Шахтаря». А через 30 років я прийшов у команду тренером.
Я знаю багато про «Шахтар» завдяки Дарійо Срні, який вже 20 років у клубі. У Хорватії команда користується великою повагою завдяки Дарійо. Коли він підписав контракт з гірниками, то у нас почали більше стежити за «Шахтарем». Коли Ахметов прийшов у клуб, то він з кожним роком ставав кращим.
Я виграв Кубок УЄФА у 1999 році з «Пармою», а Дарійо з «Шахтарем» здобув цей трофей через 10 років. Бачите, які цікаві співпадіння.
– Які ваші перші враження від клубу зараз?
– Дуже хороші – класна організація роботи, позитивна атмосфера, молоді гравці, які хочуть вчитися. Дуже приємно з ними працювати. Насправді, все дуже просто. Коли ви в таких умовах, то вам не треба багато часу на адаптацію.
Як гравець я був в різних країнах і ніде не мав проблем з адаптацією. В «Шахтарі» з цим ще простіше завдяки Дарійо та Марино. Ми дамо все, на що здатні, щоб зробити «Шахтар» кращим. Давайте подивимося, як у нас це вийде.
– Як відреагували на пропозицію стати тренером в «Шахтарі»?
– В житті кожного з нас настають моменти, коли ми приймаємо рішення розумом або серцем. Це рішення я зробив за покликом серця. Все сталося дуже швидко. У мене не було часу навіть почати щось обдумувати – ми поспішали прийняти команду перед матчем з «Барселоною». Я прийняв рішення, мабуть, за пів години.
Коли Містер зателефонував мені, я запитав: «Ти впевнений на 100%? Чи твоє рішення остаточне?» Він сказав: «Так». Я відчув щось всередині і відповів: «Добре, без проблем. Я приїду». Події розвивалися дуже динамічно, але так часто траплялося в моєму житті. Це новий досвід та новий спосіб життя. Я щасливий бути тут і щасливий бути частиною цього клубу.
«Знаю Срну 30 років. Дав йому дорогу у збірній Хорватії»
– Не зовсім типова ситуація для футболу. Ви з Пушичем прийшли просто перед матчем з «Барселоною», а до того разом ніколи не працювали в одному штабі. Як це все склалося?
– Ми знали один одного ще з дитячих років, адже перетиналися на футбольному полі. У нас дуже хороші стосунки. Знаю погляди Марино на футбол. Як Містер сказав, я грав на різних позиціях на полі. Почав захисником, тоді виграв гонку бомбардирів чемпіонату Бельгії, грав на правому і на лівому флангах. Тому я багато знаю про різні позиції та розташування гравців на полі.
Коли ви добре знаєте один одного і у вас схожі ідеї та філософія футболу, то дуже просто працювати разом. Це ще один з факторів, який допоміг прийняти рішення щодо свого приходу в «Шахтар».
А Дарійо я знаю фактично 30 років. Я грав у збірній Хорватії правого захисника десь 6-7 років. На ЧС-1998 ми стали бронзовими призерами. Мені майже виповнився 31 рік, коли у національну команду почали викликали молодого Срну. Він грав на моїй позиції. Коли я побачив його, то зрозумів, що за ним майбутнє. Він був молодшим, технічно оснащеним, з кращою швидкістю.
Я казав Дарійо: «Ти допоміг мені прийняти рішення». Через 2-3 місяці я сказав: «Добре, хлопці, мій час пройшов. Я дам дорогу цьому хлопцеві. Передаю своє місце на полі у кращі руки». В підсумку, Срна 10 років грав за збірну Хорватії і був капітаном команди. Це гарна історія.
– Ваш тренерський штаб дебютував проти «Барселони» на виїзді. Як це було з вашого боку?
– Я грав колись проти каталонців як футболіст. Але це зовсім по-іншому, ніж коли ви на тренерській лавці. Коли ти на полі, то маєш безпосередній вплив на гру, як один з учасників процесу. Як тренер, у тебе багато енергії, інколи хочеться вибігти на поле, але це неможливо. Емоцій дуже багато, але найважливіша річ – зберігати спокій.
Треба читати гру, намагатися передбачити, що може статися, говорити з Дарійо та Марино, щоб прийняти найкращі рішення в матчі.
«Наш виклик – організувати тренувальний процес з правильним темпоритмом»
– Вже звикли до логістики команди і тривалих подорожей?
– Коли я був дитиною, то грав за «Желєзнічар». Ми багато подорожували автобусом по території колишньої Югославії. Я не той хлопець, який приїхав сюди з Парижа чи Лондона і завжди жив у комфортних умовах. Я той, хто боровся все своє життя. Я народився в Сараєві. Моя країна була у стані війни чотири роки.
Я знаю і розумію людей та умови в Україні. Це не проблема. Наш виклик – організувати тренувальний процес з правильним темпоритмом. Ми багато подорожуємо – по 6-7-8 годин, але це частина нашого життя зараз. Ми не скаржимося, а приймаємо ці умови.
Я хочу зізнатися, що приємно здивований, як влаштована робота в клубі. Це зовсім не просто все організувати – тренування, логістику, людей. Треба бути гнучким та імпровізувати. Дуже легко, коли ви перебуваєте у комфортних умовах, але життя може бути складнішим. Якщо футболісти хочуть зростати, то їх треба помістити в некомфортні ситуації. Дуже важко розвиватися у тепличних умовах.
Коли ми функціонуємо в таких умовах і граємо краще, то це приносить більше задоволення від роботи – мені, Містеру, клубу, гравцям і взагалі всім. Треба розуміти, що менталітет переможця формується, коли ви сміливі, зосереджені та проходите через складні випробування.
Можливо, для людей з Іспанії чи Англії складніше зважитися на роботу тут. Нам простіше прийняти цей виклик завдяки нашій історії та власному досвіду. А якщо говорити про безпеку у світі, то хто може вам її гарантувати? Вчора у Гамбурзі аеропорт закрили через ситуацію з озброєним чоловіком. Всі говорять про Сектор Гази та Україну, але страшні речі можуть трапитися всюди. Життя непередбачуване, і ви ніколи не знаєте, що може трапитися завтра чи за рік.
Футбол – також повен містерії. У кожній грі ви маєте 10-15% того, що можна назвати загадковістю. Саме з цієї причини футбол – це найпопулярніша гра у світі. Саме тому маленька команда може обіграти топклуб. Не все обертається навколо статистики та цифр. Є моменти у грі, які все змінюють.
– В «Шахтарі» є гравці, які втратили на війні своїх рідних. Ви можете їх зрозуміти, адже теж пройшли війну в молоді роки. Яка ваша історія?
– Наші футболісти та всі українці – герої. Я можу вас трохи зрозуміти. Мені було 20 років, коли почалася облога Сараєва. Тобто я був у тому віці, як зараз багато гравців команди. Місяць я провів в облозі. Спочатку не розумів, що відбувається. Я був просто хлопцем, який хотів грати у футбол.
Я виїхав з міста після майже 40 днів з початку облоги. До цього я вже тричі намагався це зробити, але в мене нічого не виходило. Половина мене чекала на день, коли я зможу повернутися до Сараєва. Я не міг прийняти той факт, що в мене з моїм містом і моїм клубом все скінчено. Ця половина мене хотіла повернутися назад. А інша половина була готова будувати нове життя.
Тому я можу зрозуміти гравців і ті соціально-емоційні виклики, які зараз стоять перед ними. Дуже важко бути зосередженим лише на футболі, коли у вашій країні відбувається щось жахливе. У нас є багато терпіння для наших футболістів. А також ми відкриті для розмов на будь-які теми.
Якщо у футболістів є якісь проблеми чи питання, то дуже важливо спілкуватися. Це перший крок до їхнього вирішення. Я сподіваюся, що війна скоро завершиться. Жахливо, що такі речі відбуваються у 2023 році. Іноді я запитую себе. Ми граємо у футбол і намагаємось зробити людей щасливими. З одного боку, це добре. А з іншого боку, є люди, які воюють і які втратили своїх синів та батьків. Це важка ситуація.
Але життя триває. Треба продовжувати жити, допомагати людям, якщо є така можливість. Коли я був у Сараєві, то думав, що, можливо, це ніколи не завершиться. Але все має свій кінець. Сподіваюся, що це станеться якомога швидше.
Люди в Україні – приємні, відкриті та енергійні. Я дуже добре себе тут почуваю. В інтерв’ю хорватським ЗМІ Дарійо сказав: «Україна – мій дім». Тепер я розумію, чому він так любить клуб та українців.
«Будемо намагатися бути дуже небезпечними попереду і дуже компактними позаду»
– Як правило, тренери не люблять говорити про окремих гравців. Але хто вас вразив у «Шахтарі»?
– Я теж не люблю цього робити. Все дуже просто – виграє команда. Це не спорт індивідуальностей. Так, в матчі є футболісти, які грають краще за інших. Але філософія футболу полягає в тому, що виграє краща команда. І не тільки 11 гравців, які перебувають на полі, але всі футболісти, які є в заявці. Тому треба важко працювати і чекати на свій шанс.
Таке часто бувало у моїй кар’єрі. Я не завжди був першим вибором для тренера. Наприклад, в Анчелотті я грав у кожному матчі. А потім прийшов Малезані, якому подобався інший профайл гравців. Я опинився на лавці запасних. Але кожного разу, коли я виходив на поле, то робив це з бажанням та якістю. Навіть якщо грав одну чи 10 хвилин. І знаєте, що сталося? «Челсі» купив мене з лави запасних. Це футбол.
Команда – це сім’я. Ми маємо захищати один одного, допомагати розвиватися, разом працювати над кожним елементом гри. З цієї причини якраз буде дуже незвично говорити про індивідуальностей. Але якщо ви хочете знати, то я дуже задоволений українськими гравцями. Це не те саме, коли я бачив їх по телевізору в матчах за національну збірну України. Коли на тренуваннях я дивлюся, як вони рухаються, який в них характер та менталітет, то я розумію, що ми маємо дуже хороших футболістів.
Я точно не той, хто візьме і назве вам якісь конкретні прізвища. Якщо Містер захоче, то він це зробить, але я його асистент. Можу вам лише сказати, що я дуже щасливий мати такий склад гравців, особливо українців.
– Який футбол ви хочете грати в «Шахтарі»?
– Дуже легко говорити про футбол і дуже важко реалізувати це на полі. Не хочу розповідати вам, а хотів би, щоб ви сказали мені через 3-4-6 місяців, що ви бачите. Це питання не слів, а фактів. Можливо, ви вже бачили деякі елементи того, що ми хочемо тут зробити. Я можу розповідати вам про наші ідеї до завтра, але давайте будемо терплячими.
– Єгор Назарина так сказав про основні вимоги Пушича: «Вихід через короткий пас, високий пресинг, діяти з розумом».
– Тактично ви маєте бути дуже гнучкими. Треба володіти м’ячем, але якщо ви робите це без створення моментів біля чужих воріт, то це не те, чого б нам хотілося. Ми будемо намагатися бути дуже небезпечними попереду і дуже компактними позаду. І все це з володінням м’яча. Це коротко про наш футбол.
Легко про це говорити і важко реалізувати, особливо, коли ви граєте в різних турнірах, де перед вами стоять різні виклики.
«Футбол – це гра не для людей, яким важко справлятися з негативом»
– Ви згадували про Анчелотті. Як вам було грати під його керівництвом?
– Він був дуже молодим тренером. Я перейшов у «Парму» з «Брюгге» за його бажанням. Думаю, це була найсильніша «Парма» в історії. Тоді за команду грали Буффон, Тюрам, Каннаваро, Верон, Баджо, К’єза, Креспо, Аспрілья. У мене дуже хороші спогади про той час. І ми були дуже успішними – двічі фінішували другими в Серії А і виграли Кубок УЄФА.
Анчелотті був дуже спокійним та розумним хлопцем. Він тренер, який чудово читає гру, любить багато говорити з гравцями індивідуально і розуміє всі ситуації. Це був чудовий досвід для мене – як і для кожного, хто був частиною тієї «Парми». Не очікував, що після цього він виграє стільки титулів. Хоча вже тоді Карло був перспективним та багатообіцяючим тренером.
– Ви забили один з найкрасивіших голів в історії «Челсі». Як вам вдалося створити такий шедевр?
– Мене часто це запитують, але відповідь у мене одна – я не знаю. Це був момент натхнення. На той момент я був на топ-рівні своєї кар’єри – ми щойно стали бронзовими призерами на Чемпіонаті світу у Франції. Коли у вас вже є досвід, достатньо впевненості, тоді ви здатні на якісь неймовірні та божевільні речі. Без досвіду та впевненості ви будете сковані та сором’язливі.
Такі голи важко пояснити чи проаналізувати. Це було більше питання інстинктів, чогось, що виходило з серця та крові. Я міг зарядити м’ячем по трибунах, але він влучив у правильне місце.
Також я забив ще один м’яч головою – цей гол теж вийшов хорошим. Але після наступного матчу я отримав травму коліна. Це яскрава демонстрація, що таке футбол – одного тижня ти герой, а наступного ти вже лузер. Тому дуже важко піднятися без сильного характеру. Можна просто втратити себе – і кар’єра скотиться вниз.
Футбол – дуже захоплююча справа з одного боку, але також дика з іншого. Ця гра не для людей, яким важко справлятися з негативом.
«Модрич сказав, що ми дуже добре грали перший матч проти «Барселони»
В цей момент до нас підійшов Срна, в якого на відеозв’язку був Лука Модрич. Всі троє дуже тепло поспілкувалися. Звісно, говорили хорватською, але з розмови стало зрозуміло, що Лука розпитував Маріо про його роботу в «Шахтарі».
Станич сказав, що вони мають тут хороше молоде покоління гравців, які хочуть грати у футбол. «Просто топ», – сказав тренер гірників.
– Лука – чудовий хлопець і топгравець. Сказав, що ми дуже добре грали перший матч проти «Барселони». Особливо, другий тайм, – розповідає Станич. – Також запитав, чого очікувати від другої зустрічі з каталонцями. Сказав йому, щоб не хвилювався. У нас все буде добре.
У штабі «Шахтаря» справжня легенда: втікав від облоги Сараєва, рятував Анчелотті та забивав гірникам
Фото: інстаграм Маріо Станича, «Шахтар»
