«Не було жодного моменту, коли я почувався не в безпеці в Україні». Перше велике інтерв'ю ван Леувена в «Шахтарі»
Ірина Козюпа поговорила з новим тренером гірників.
Чемпіон України «Шахтар» входить в новий сезон з новим головним тренером. Патрік ван Леувен зробив «Зорю» бронзовим призером минулого чемпіонату і влітку прийняв новий виклик. А ще повернувся у клуб, де багато років тому став архітектором академії гірників. Вона виховала Зінченка, Коваленка і гравців, які тепер виступають за перший склад донеччан.
З Патріком зустрічаємось у Києві в готелі «Опера» перед стартом сезону. У нас є 45 хвилин на розмову. Відразу уточнюю, якою мовою нідерландському тренеру буде зручніше спілкуватися.
– Краще англійською. Моя російська на хорошому рівні, але я поки не спілкуюся вільно українською.
«Було б ідеально в 100-річчя «Зорі» виграти чемпіонство. Хлопці боролися за це до останнього»
– Минулого сезону ви стали найкращим тренером УПЛ, коли привели «Зорю» до бронзових медалей. Як вам це вдалося?
– Після своєї роботи в Ізраїлі я вирішив повернутися в Україну і очолити «Зорю» Луганськ. Я вже знав український футбол і багатьох гравців, адже вони вийшли з академії «Шахтаря», коли я там працював.
В нас була можливість підписати декого з цих футболістів і створити нову команду. Це був колектив з гравцями, які хочуть чогось досягнути у футболі, вони молоді та голодні. Все це разом з тим футболом, в який ми хотіли грати нашим тренерським штабом, дало нам позитивний старт з самого початку сезону. І хлопцям вдалося зберегти це налаштування до кінця чемпіонату. А також позмагатися за місця в єврокубках.
Це не була легка робота, адже умови не завжди були ідеальними для професійного футболу. Але команда і тренерський штаб були завжди зосереджені на футболі. А результати тримали нас в тонусі.
– Не знаю, чи ви читали Tribuna.com, але в нас вийшов текст: «Зоря» – найкраще, що трапилося з УПЛ цього сезону. Вона має виграти титул і стати легендою». Чого забракло для цього?
– На початку сезону ми спілкувалися з власником «Зорі» (Євген Геллер, – прим. Tribuna.com) і говорили про 100-річній ювілей клубу. Було б ідеально в такий рік виграти чемпіонство. Хлопці боролися за це до останнього.
На початку сезону нам бракувало досвіду, тому ми втратили очки, які дуже б нам допомогли наприкінці чемпіонату. Але це все досвід. Ми створили команду з хлопців, які мало грали у своїх клубах. Третя позиція – хороший результат для «Зорі», адже забезпечив команді участь в єврокубках, а це завжди допомагає клубу виживати.
– Відчували, що «Зоря» - це не тільки про футбол, але й символ окупованого Луганська?
– Ми завжди про це пам'ятали завдяки фанатам, які відвідували наші домашні та виїзні матчі. Група вболівальників «Зорі» приходила на ігри в Києві, чекали на стадіоні чи за його межами, щоб зробити фото з гравцями та поспілкуватися.
Ми завжди знали, що граємо не тільки за клуб та результати, але й за наших вболівальників та Луганський регіон. Так само, як і зараз у «Шахтарі».
– Яку роль для команди грає агент Вадим Шаблій? «Зоря» справді – агентський клуб?
– Людина, яку ви назвали, працює з великою кількістю клубів в Україні. Він та його компанія ведуть справи багатьох талановитих гравців. Звичайно, всі вони не можуть грати в одній команді і вони намагаються знати найкращий варіант для кожного футболіста.
Минулого сезону в «Зорі» ми мали гравців з різних клубів – «Динамо», «Шахтаря», «Олександрії». Ви намагаєтесь знайти найкращу комбінацію виконавців. А його агенство має багато талановитих гравців, що добре для українського футболу. Він завжди намагається знайти для них місця, де вони будуть отримувати більше ігрової практики.
Минулого сезону нам вдалося підняти на інший рівень багатьох його футболістів – дати їм більше стабільності та хорошої статистики, щоб вони зробили наступний крок.
Вадим грав в академії «Шахтаря», коли я почав працювати у клубі. Він був там короткий період. А через кілька років мені представили його, як людину, яка хоче допомогти молодим гравцям «Шахтаря», що не змогли пробитися в першу команду, знайти клуби. Ініціатива була благородною і фантастичною для цих футболістів.
Він почав, як агент, допомагаючи молодим хлопцям, продовжувати здійснювати свою мрію. А потім він зробив кілька кроків вперед і вже допомагає футболістам знайти команди за межами України.
«Гай був одним з кандидатів. Ми намагаємось знайти людину, яка підійде мені та клубу»
– Коли почалася ваша теперішня історія з «Шахтарем»? Навколо цієї теми в українських медіа була різна інформація.
– Так, я чув про це. Не читаю все, що пишуть, бо більшість преси українською мовою. Я намагаюся, але не завжди виходить успішно зрозуміти, що означають окремі слова.
– Не можу не уточнити – читаєте Tribuna.com?
– Читаю Tribuna.com, але якщо текст українською, то після 10 рядків мені вже важко. Зараз мені легше читати російською, українською ще багато слів мені незнайомих.
Повертаючись до питання. З моменту свого приїзду в «Шахтар» у 2006 році у мене з'явилось тут багато друзів. І всі ті роки, коли я не працював у клубі, а був у Казахстані та Ізраїлі, то регулярно відвідував «Шахтар» з командами чи тренерами, щоб показати їм внутрішню організацію роботи.
У свій період роботи в «Зорі» я також регулярно зустрічався зі своїми друзями з «Шахтаря» (Патрік зробив наголос на слові – друзі, – прим. Tribuna.com).
Наприклад, з людьми з академії, які, наприклад, питали моєї думки, як ми починали чи як робили якісь речі. На такі теми ми спілкувалися з кількома людьми. Всі ці роки регулярно бачилися з Юрієм (Юрій Свиридов – директор зі стратегічного розвитку й комунікацій, – прим. Tribuna.com) та Дмитром Кириленком (комерційний директор, – прим. Tribuna.com). І з ними я бачився протягом минулого сезону.
Просто, коли ці зустрічі відбуваються наприкінці сезону, то їх помічають – і відразу починаються якісь чутки. Але я роками був у контакті зі своїми друзями з «Шахтаря».
Моя робота у клубі почалася з моменту, коли я підписав контракт.
– Поясніть тоді деталі свого переходу – ви пішли з «Зорі» безкоштовно чи «Шахтар» платив компенсацію?
– Це питання, яке вам краще обговорити з Сергієм Палкіним.
– Що трапилося в ситуації з Олексієм Гаєм.
– Мені завжди подобається мати у своєму штабі місцевих тренерів. Вони можуть поділитися інформацією про суперників та індивідуальні якості гравців. Гай був одним з кандидатів, але призначення не відбулося.
Ми намагаємось знайти людину, яка підійде мені та клубу. Цей процес триває.
«Стиль футболу, в який я граю, це також одна з причин, чому я тут»
– Чи варто вболівальникам «Шахтаря» турбуватися про результати товариських матчів на зборах?
– Ні, я не думаю, що їм варто хвилюватися. Я, як тренер, радію всім цим матчам. Чим кращий опонент, тим це більший виклик для гравців і більше інформації для тренера. Ти розумієш, що і де треба покращити.
Тому я дуже задоволений нашою роботою на передсезонному зборі і матчами, які ми зіграли. Для мене вони дають більше інформації, ніж перемоги над скромнішими командами. Виклики на старті змушують всіх зосередитися на роботі, яка чекає нас попереду.
Це було дуже коротке міжсезоння – всього три тижні на підготовку, а за кілька днів вже ліга стартує. Будемо готуватися до кожного наступного суперника. Минулий сезон довів, що в Україні є багато талановитих футболістів, які можуть зіграти цікавий чемпіонат.
– Наскільки команда вже зрозуміла ваші ідеї?
– Ми говоримо про мікст дуже талановитих та досвідчених гравців. Мені треба звикнути до них, а їм – до мене. Цей процес триває з першого дня нашої спільної роботи. В кожному нашому матчі на зборах був прогрес у грі.
Ми не могли розраховувати на всіх футболістів на наших перших тренуваннях, але кожні кілька днів до нас приєднувалися нові гравці. Вони отримували інформацію від футболістів, які вже у процесі з самого початку. Думаю, зараз всі вже розуміють, в якому напрямку ми хочемо рухатися і які індивідуальні та командні можливості це дає.
Я відкритий для двох сторін – коли люди дивляться на результат чи коли дивляться на гру. Ми хочемо переконати гравців додати щось до їхньої гри, щоб бути ще кращими. Наприклад, забивати у матчі не три голи, а шість.
– Чи обговорювали ви стиль гри команди з Рінатом Ахметовим?
– Я більше спілкуюся з Даріо Срною та Сергієм Палкіним. Обговорюємо футбол, організацію та напрям, де клуб хоче бути.
Стиль футболу, в який я граю, це також одна з причин, чому я тут. Ми намагаємось грати в атакувальному стилі та розвивати гравців. Це одна з речей, яку мені подобається робити. Тим паче, що в «Шахтарі» багато талантів. Хочеться зробити їх кращими та більш конкурентними.
– Які ваші завдання на сезон – особливо в Лізі чемпіонів?
– Завдання в «Шахтаря» не змінюються залежно від тренера – це виграти чемпіонат і Кубок. Клуб робить все, щоб бути успішним. В Лізі чемпіонів про очікування можна говорити після жеребкування. Тоді можна оцінити свої шанси та зробити план на ігри.
Зараз ми працюємо, щоб покращити гру команди, зробити її стабільною, що допоможе нам в міжнародних матчах. Після жеребкування ми побачимо, де ми знаходимося і якою буде наша стратегія.
– «Шахтар» вже підписав двох молодих бразильців Невертона та Педрінью. Чи будуть ще трансфери?
– Коли я прийшов у клуб, то він вже був у процесі підготовки команди до сезону. Збори в Нідерландах (рідна країна Патріка, – прим. Tribuna.com) – це збіг і приємна річ для мене, бо не треба змінювати мову, коли просиш про щось на рецепції готелю.
Те саме можна сказати і про гравців, якими цікавився «Шахтар». Вже був список ідей та кандидатів. І коли я прийшов, то ми їх обговорили. Всі зійшлися на тому, що це якісні гравці.
– Можливо, є позиції, які б вам хотілося підсилити?
– Нідерландськими футболістами, жартую. Клуб повідомить, якщо будуть якісь трансферні новини. Я все ще вивчаю можливості футболістів, які вже є в команді.
– А як щодо трансферів з «Шахтаря»? Анатолій Трубін давав сигнали, що хоче грати в Європі.
– Група гравців, яка зараз у нас на полі, – це футболісти, з якими ми почнемо сезон. Так мені сказали у клубі.
Зараз нам треба вирішити, що робити з молодшими гравцями, які отримають менше ігрового часу. Це питання актуальніше, ніж будь-які інші трансфери.
«Дуже добре, що ми можемо щось зробити разом з «Тоттенгемом» для українців»
– Після двох стартових турів УПЛ на «Шахтар» чекає благодійний матч з «Тоттенгемом». Це також частина підготовки до сезону?
– Для мене це буде дуже цікавий матч і екстра підготовка, особливо до Ліги чемпіонів. Це суперник, з яким ви не граєте кожного тижня. Для гравців це чудово можливість перевірити себе у зустрічі з футболістами рівня АПЛ. Зможемо побачити, де ми з командою знаходимося після місяця роботи разом.
Також це благодійний матч для України. Дуже добре, що ми можемо щось зробити на міжнародному рівні разом з «Тоттенгемом» для українців.
– Можливо, не до вас питання. Чи є якісь новини по ситуації з Соломоном?
– Я знаю Соломона зі свого ізраїльського періоду роботи. А решту вам краще запитати в Сергія Палкіна.
Юрій Свірідов повідомив, що є домовленість між клубами, і Палкін зустрінеться з представниками «Тоттенгема» перед матчем, щоб обговорити питання по Соломону.
– Наскільки ви були близьким з Мірчею Луческу, коли він тренував «Шахтар», а ви були в академії? Готові, що Класичне з «Динамо» може бути дуже емоційним?
– Як тренери ми вже зустрілися на полі в минулому сезоні. І це була ситуація, коли «Зоря» двічі обіграла «Динамо», хоча непросто було здобути такий результат. Містер Луческу хоче перемагати – і це не зміниться.
Коли я працював в академії, то він завжди запрошував мене подивитися тренування і поговорити. Якщо був якийсь молодий гравець, то він говорив, що можна покращити в його грі. Або просто говорили про тренування та гравців.
– Чогось навчилися в Луческу?
– Так. Я прийшов у час, коли в команді вже нема стількох бразильців. А Луческу працював з великою кількістю бразильських легіонерів і знав, як допомогти з адаптацією.
Зараз я працюю з Карло Ніколіні (тренер з фізпідготовки - прим. Tribuna.com), який також був у штабі Луческу.
– Наприкінці минулого сезону було чимало суддівських скандалів. Чи повинна УПЛ йти до того, щоб ВАР працював на кожному матчі?
– Якщо є така можливість, то так. Тоді це буде більш справедлива ситуація – використовуйте його на всіх матчах, а не лише на окремих матчах на запрошення клубів чи рішення УАФ. Це моя особиста думка.
А так, то в кожній країні говорять про суддівство. Є позитивні моменти з арбітрами і є менш позитивні для вас, як тренера і команди.
– Була на стадіоні «Лівого берега», де пройде ваш перший матч сезону проти «Металіста» 1925. Одна пані запитала, де можна купити квитки на «Шахтар». Цей сезон знову буде без вболівальників на трибунах. Для вас і футболістів – це ок?
– Ні, це не ок. Атмосфера на матчах завжди цікавіша з вболівальниками. Інколи це дає футболістам більше енергії, коли трибуни їх підтримують. Хоча для тренера без глядачів тихіше і гравці можуть краще чути ваші підказки, ніж коли це повний стадіон.
Я розумію, що в поточній ситуації неможливо евакуювати велику кількість вболівальників, якщо буде сигнал тривоги. Трохи нагадує часи коронавірусу, коли теж грали при порожніх трибунах, а фанати дивилися футбол вдома.
«Свій PRO диплом я отримав в Україні у 2009 році»
– Питання від мого колеги Саші Сажка, який прочитав вашу книгу «Філософія футболу». Ви написали її, коли працювали в академії Шахтаря, але на той час не мали досвіду роботи тренером з дорослими командами. Пройшло 10 років. Чи змінились ваші погляди на футбол та роботу тренера?
– Головна відмінність з тим періодом, що тоді я займався всіма командами. У вас є футбольна філософія, яку ви намагаєтесь запровадити у всі вікові категорії. Як головний тренер ви працюєте з однією командою, своїм штабом та іншими людьми, які роблять все, щоб футболісти показували свою найкращу гру.
Свій PRO диплом я отримав в Україні у 2009 році. Я завжди залишав двері відкритими – і така можливість з'явилася, коли «Маккабі» шукав головного тренера. Вони почали сезон зі мною, через місяць запросили іншого тренера, а за чотири місяці знову повернулися до мене.
В підсумку, це був успішний сезон – на старті ми взяли Суперкубок Ізраїлю, а вкінці виграли Кубок. В чемпіонаті з нижчих позицій змогли піднятися вгору і фінішували на другому місці. Це був хороший старт. А згодом з'явилася можливість повернутися до України.
– Коли ви очолили «Зорю», у нас вийшов текст про вашу роботу в академії «Шахтаря». Хто з хлопців, які починали грати там за вашої каденції, тепер у першій команді?
– Так, на цей момент у нас є Дмитро Топалов, який починав у команді U-8, Валерій Бондар, Юхим Конопля – в U-10, Анатолій Трубін - в U-10/11, Микола Матвієнко прийшов до нас в академію в команду U-13/14. Тому так, в нас є гравці, які займалися в академії у мій перший період в «Шахтарі».
А в минулому сезоні в «Зорі» ми взяли кількох вільних гравців «Шахтаря» – Богдана Бутка та В'ячеслава Чурка. Максим Імереков вже був у команді. Я підписав їх, бо знав цих футболістів і думав, що ми можемо використати їхні якості. До всього, в той час вони були вільними агентами.
– Можливо, поділитися якимись історіями про своїх вихованців.
– Приємно їх тепер зустрічати. Я залишив їх дітьми, а тепер вони чоловіки у професійному футболі. Всі грають на різному рівні, але всі відіграють важливу роль у своїх клубах і стали лідерами на своїх позиціях в командах.
Більш-менш кожного тижня я зустрічаю одного чи двох гравців, які були в академії «Шахтаря» багато років назад, а тепер грають за різні українські команди.
Українські тренери, які працювали в академії, також можуть радіти, коли кожної суботи зустрічають своїх вихованців. Це великий пул гравців. В «Зорі» був мікст з футболістів «Динамо» та «Шахтаря».
– Пригадаєте історії талановитих хлопців з академії, в яких не склалося у дорослому футболі?
– Думаю, в кожному топ-клубі є такі історії. «Шахтар» тут не виняток. Можливо, хлопці зіштовхуються з різними викликами та цікавляться позафутбольними речами, тому в них не виходить. Або це можуть бути якісь особисті чи сімейні проблеми, які впливають на кар'єру.
Але високий відсоток вихованців клубів рівня «Шахтаря» чи «Аякса» та «Фейєноорда» досягають професійного футболу. Більшість хлопців, які завершили навчання в академії гірників до кінця, мають шанс зробити професійну кар'єру в «Шахтарі» або перейти в іншу українську чи закордонну команду.
Не можу назвати вам якесь конкретне ім'я талановитого хлопця, якому не вдалося стати топ-футболістом.
– Ви дуже дипломатичний, але ви ж знаєте, що журналісти люблять прізвища.
– Я знаю. Вчора спілкувався зі своїми колегами про ізраїльських журналістів. Їх цікавить тільки дві теми – вечірки та скандали. І десь там посередині футбол, але з нього не зробиш гучних заголовків.
Так, у футболі таке трапляється, коли талановиті у своєму віці футболісти, з якихось причин губляться в дорослому футболі. Мені пригадуються позитивні приклади, коли футболісти йдуть, а потім ви можете їх повернути. Це, наприклад, історія Олександра Зубкова, який залишив «Шахтар», але зараз знову у команді.
Чи кейс Руслана Маліновського, який зробив гарну кар'єру в європейському футболі.
– Також можемо говорити про Олександра Зінченка, як вихованця «Шахтаря». Вже тоді бачили в ньому потенціал?
– Так, ви вже бачите талант гравців на такому рівні. Деякі з них починали на інших позиціях. Наприклад, Матвієнко був лівим вінгером, а зараз він лівий центральний захисник. Зінченко грав на позиції півзахисника, а тепер грає лівого захисника.
Інколи саме зміна позиції може дати футболістові шанс здійснити мрію.
«Не кажу, що не говоритиму українською, але це буде не так швидко»
– Ви – смілива людина. Не кожен іноземний фахівець приїде працювати в країну, де триває війна. Яким в цьому плані вийшов ваш минулий сезон?
– Якщо можна так сказати, то я ще в Ізраїлі пройшов підготовку і познайомився з ракетами та сиренами. Звісно, це менші масштаби того, що переживають українці, але я знаю ці відчуття, розумію, що відбувається в такій ситуації і що треба робити.
Коли ми стартували минулого сезону, то було ще багато питань і невизначеностей. Говорили, що чемпіонат може стартувати за межами України, особливо для команд, які будуть виступати в єврокубках. Але цього не сталося – ми грали в Україні. Тренування і матчі проходили в безпеці. Думаю, наші ігри двічі переривали через тривогу в другій частині сезону.
Але не було жодного моменту, коли б я почувався не в безпеці в Україні. Ні під час своєї роботи, ні у звичайному житті. Людей в Нідерландах дивує, що я спокійно говорю про такі речі. Але, як тренер, можу виконувати свою роботу. Футболісти так само. Думаю, це відволікає їх від думок від ситуації в якій би вони могли опинитися, якби не футбол.
Також зараз вони грають для країни, яку хочуть підтримати своєю грою.
– Не хочу вас образити порівнянням з колишнім тренером «Шахтаря», але він говорив українською, що в теперішній час дуже цінно для українців. А на пресконференціях в матчах євробкуків постійно говорив про війну. Чи готові ви бути нашим амбасадором в Європі?
– Попередній тренер ще футболістом грав на заході України. І там же починав тренувати. Наскільки я розумію, то був поділ – і на сході країни більше говорили російською. Як футбольний фахівець я виріс саме в цій частині України – і вивчив там російську, що вже було доволі великим викликом.
Я не кажу, що не говоритиму українською, але це буде не так швидко. Все-таки я сім років провів на сході України, де переважна більшість людей говорили російською.
Минулого року я відверто спілкувався з іноземними журналістами – їх цікавила не лише чисто футбольна тема, але і футбол під час війни. Пояснював ситуацію, розповідав про своє життя та роботу футбольного тренера в Україні.
Думаю, будь-який іноземець, який працює тут у футболі, дає пресконференції для іноземних ЗМІ чи спілкується з іноземними журналістами, є амбасадором для України.
– Чи спілкуєтесь ви на тему війни з гравцями? Можливо, в когось родичі зараз воюють.
– Це речі, які ви не дізнаєтесь у перші дні. Я всього три тижні працюю з командою. Більш особисту інформацію можна буде дізнатись протягом наступних тижнів чи навіть всього сезону.
Так само було в «Зорі». Наприкінці сезону я дізнався, що на війні загинув батько одного з футболістів.
***
В цей момент в Києві оголосили повітряну тривогу – першим сповіщення прийшло саме на годинник тренера «Шахтаря». Патрік відреагував абсолютно спокійно.
А після нашої розмови з тренером Юрій Свиридов поділився історією ще з часів роботи ван Леувена в академії гірників.
Патрік спостерігав за грою команди U-8 і сказав: «Ось це і є справжній футбол». Це було в Донецьку.
