Втратив друга на полі у 17 років і боявся грати в футбол. Український спортсмен, який сміливо говорить про ментальні проблеми
Родина Авагімяна пережила дві війни, а хрещений батько загинув в Маріуполі.
Нещодавно футболіст Делле Алі, який належить «Евертону», дав відверте інтерв'ю Гарі Невіллу на тему ментального здоров'я і щиро розповів про своїх демонів та дитячі травми.
В Англії інтерв'ю викликало широкий резонанс, а гравець отримав потужну підтримку не тільки від світу футболу, але й від всього суспільства. Відреагували навіть принц Уільям та Кейт Міддлтон. Аллі дякують за сміливість та бажають швидше повернутися на поле.
В українському футболі гравці поки мало говорять на такі чутливі теми. Одним з тих, хто не уникає серйозних розмов, є форвард «Олександрії» Артур Авагімян, який другу половину минулого сезону провів в «Чорноморці».
Не хотів грати у футбол і переживав панічні атаки
В Артура друг помер на полі у 2014 році. Мова йде про Павла Ткаченка, який виступав за «Севастополь». Про цю трагедію футболіст розповів в інтерв’ю клубній пресслужбі «моряків».
«Його взяли тоді у дубль у 16 років. Він, можна сказати, вже підписав професійний контракт. Був дуже талановитим, ми з ним за збірну грали разом. На турнір у Бельгію нас викликали. Потім після відпустки він поїхав на збори та помер через день після мого дня народження. 16 січня в мене день народження, а 17-го він помер», – розповів футболіст в розмові з «CHORNOMORETS TV».
Авагімяну на той момент було 17 років. Він дуже важко пережив цю втрату – не хотів грати у футбол, боявся виходити на поле, переживав панічні атаки. В підсумку, випав з футболу на рік і пропустив чемпіонат Європи.
«Тренери цього не знали, але я грав у пів сили, бо боявся викладатись на 100 відсотків. У мене був цей страх».
Футболіст звертався за допомогою до психотерапевта, але фахівець виявився не надто кваліфікованим.
«Важко пережив цей час, – розповів Артур Tribuna.com. – Це був один із найскладніших періодів у моєму житті. Дуже довго – десь три роки я боровся з цим. Просто розумів, що футбол – моє життя, і краще не жити, ніж жити так, як я жив. Повірте.
Дуже важливо приділяти увагу психологічному здоров’ю. Я знаю багато гравців, в яких є ментальні проблеми. Вони на порядок талановитіші і сильніші за багатьох футболістів, але їх навіть ніхто не знає, бо вони зіштовхнулися з такими проблемами».
«Мій хрещений батько загинув – в його будинок потрапила ракета»
Артур народився в Маріуполі. Велика війна знищила його рідний дім, школу і навіть пологовий будинок, де футболіст з’явився на світ. А його найрідніші опинилися у блокаді без зв’язку. Футболіст в цей час пережив великий стрес – кілька місяців не міг спати і схуд на 15-20 кг. Зараз сім’я Авагімяна у Франції.
«Це був жах. Маріуполь закидали всіма можливими бомбами і ракетами. Всі райони були в руїнах. Все, що є найдорожче у моєму житті, знаходилося в Маріуполі – моя сім'я, дівчина та її сім'я, родичі, друзі. Я міг втратити всіх просто в один момент. Це дуже сильно б’є по тобі.
Ніхто не виходить на зв'язок, ти сидиш і накручуєш себе, заспокоюєшся і знову накручуєш. Можна сказати, що я божеволів. Але мені кілька разів вдавалося зателефонувати до рідних. Мій тато і моя дівчина кілька разів їхали і ловили зв'язок. Не уявляю, як вони ризикували своїм життям, щоб зв'язатися зі мною.
Зв'язок був дуже поганий і всього на 15 секунд, але я хоч розумів, що вони у порядку. Потім зв'язку знову не було тижнями. Ви ж розумієте, що під час такого бомбардування за 10 секунд усе змінюється. Мій хрещений батько загинув – в його будинок потрапила ракета. Від нього залишилися одні кістки.
Але все ж таки вважаю Путіна та його оточення головними мразями. Багато людей там не підтримують його. Такі як Красава, Ургант, Дудь, Пугачова і багато інших підтримують нас. Я вважаю, що це головні фігури в їхній країні, а решта або тупі, або бояться», – сказав Артур Tribuna.com.
«Україна дала мені все, що є в моєму житті, а Вірменія – це батьківщина мого роду»
В Артура вірменські корені. Його родина вже переживала жахіття війни Вірменії та Азербайджану.
«Я народився в Маріуполі, а батьки – вірмени. В мені вірменська кров, але я себе вважаю і українцем, і вірменином. Україна дала мені все, що є в моєму житті, а Вірменія – це батьківщина мого роду.
Багато людей в Україні раніше не звертали увагу на ситуацію у світі поки це не торкнулося їх самих. Я і моя сім'я давно вже в усьому цьому. Мої батьки якраз поїхали з Баку, кинули дім і поїхали в Україну, саме через цю війну. Тому, так, я стежу за розвитком подій між Вірменією та Азербайджаном і взагалі у світі.
Але все ж таки, думаю, що звичайні люди багато чого не знають і ніколи не дізнаються. Політики дають людям дізнатися тільки про те, що можна, інакше переговори не велися б за зачиненими дверима».
До повномасштабного вторгнення Федерація футболу Вірменії зв’язувалася з Артуром – цікавилися, чи є в нього бажання отримати паспорт і грати за історичну батьківщину. Футболіст був не проти, але потім звільнили іспанця Хоакіна Капарроса, а в Україні почалася велика війна.
Зараз збірну Вірменії тренує українець Олександр Петраков. «З Петраковим не спілкувався», – каже Авагімян.
«Завжди мріяв, щоб батьки дивилися мої ігри на стадіоні і пишалися мною»
Попри всі труднощі в житті, Артур – хлопець з гумором та навіть самоіронією. Він пройшов школу «Маріуполя» та «Шахтаря» і мріяв про «Реал». Навіть в його фейсбуці є запис про роботу в іспанському клубі на посаді півзахисника.
«Напевно, як і всі, думав, що потраплю в першу команду та гратиму за «Шахтар». Потім десь в «Реалі». Я великий шанувальник Роналду, тому завжди мріяв туди потрапити.
А коли підріс і мав років 17, то хотів вже грати за «Маріуполь», як і всі. Думав, коли вже туди поїду. Якось так», – розповів Авагімян у клубному інтерв’ю.
«Чорноморець» став головною командою в кар’єрі футболіста, але все почалося саме в «Маріуполі».
«З одного боку жартував, коли це говорив, а з іншого – ні. Я народився в Маріуполі і виріс на іграх «Іллічівця», все дитинство подавав м'ячі. І завжди мріяв, щоб мої батьки дивилися мої ігри на стадіоні і пишалися мною, тому що в шкільні часи доводилося червоніти за мене».
***
У червні «Чорноморець» повідомив, що Авагімян та ще група футболістів залишили клуб. Хочеться побажати Артуру успіхів у кар’єрі і подякувати за сміливість говорити про складні теми.
Фото: фейсбук Артура Авагімяна
