«Тростянець» гратиме в 35 км від кордону з росією: команда два тижні провела в окупації, а на стадіон прилітало з «Граду»
Гравців під другу лігу шукають у «Незламному відборі».
Команда «Тростянець» готується до повернення у футбол. Місто Тростянець Сумської області, в якого на 2020 рік було близько 20 тисяч мешканців, знаходиться всього в 35 кілометрах від кордону з росією. Минулий рік клуб пропустив через повномасштабне вторгнення росіян, окупацію міста та їхні наслідки. Тепер команда вже почала підготовку до нового сезону у другій лізі.
«Тростянець – місто, яке найбільше постраждало в Сумській області»
«Тростянець» вперше отримав професійний статус у 2021 році і дебютував у другій лізі. Вже на такому рівні в клубі трапилася цікава історія – батько зіграв разом зі своїм сином в одному матчі. 43-річний на той момент спортивний директор клубу Богдан Єсип відновив кар’єру після тривалої паузи і зіграв у дербі проти «Сум». На полі він грав разом зі своїм сином Максимом.
«Тростянець» – клуб, який фінансується містом.
«8 років ми йшли до того, щоб отримати професійний статус, – розповідає Tribuna.com директор клубу Іван Шевченко. – Для Тростянця – це важлива історія, як частина стратегії розвитку міста. А ключове – це можливість дітям бачити приклад, куди вони можуть рости та рухатися.
Завдяки тому, що у нас є футбольний клуб, і ми дійшли до професійного рівня у позаминулому році, нам вдалося отримати фінансування від держави на реконструкцію стадіону. Вона обійшлася в 44 мільйони гривень. За рахунок державний коштів у нас повністю реконструйований стадіон.
Ба більше, у 2021 році розпочалося будівництво спортивного комплексу з басейном. В майбутньому це буде один великий комплекс зі стадіоном. Але наразі його будівництво заморожене зі зрозумілих причин. Втім, рано чи пізно воно завершиться. Для нас спорт і раніше був важливий, але тепер його роль ще більш значима».
Тростянець місяць перебував в окупації. Місто знаходиться всього за 35 км від російського кордону і з першого дня повномасштабного вторгнення потрапило в окупацію. 26 березня 2022 року його звільнили силами 93-ї бригади «Холодний Яр», територіальної оборони та місцевих партизанів.
«Тростянець – місто, яке найбільше постраждало в Сумській області, – продовжує Шевченко. – Збитки тільки по зруйнованим об'єктам становлять 141 мільйон доларів, а це не рахуючи пограбовані магазини, майно в будівлях і так далі. Рік ми вигрібаємо й намагаємось зробити краще, ніж було до війни. Тростянець – одне із шести міст, яке потрапило в програму президента по відбудові України.
Вже зараз більше 60% об’єктів, які були пошкоджені чи частково зруйновані, вдалося відновити. Навіть лікарня, по якій били російські танки, вже працює. Поки ще не в повному обсязі, там тривають ремонти, але вона вже приймає пацієнтів.
Минулого року футбол був трішки не на часі, але зараз настав час відновлювати історію, до якої ми йшли 8 років. Цього року ми прийняли рішення, що клуб повертається. Ключова теза: «Відновлюється місто – відновлюється команда». Можливо, для людей, які ще вирішують, чи повертатися їм додому, це стане додатковим фактором. Мовляв, раз там вже футбол грають, то можна їхати.
До початку повномасштабного вторгнення в нашій академії було 150 дітей, а зараз їх 80. На новий навчальний рік все більше людей планує повернутися в Тростянець, тому ми розраховуємо, що зможемо підтягнути назад своїх дітей. Нам важливо показувати, куди вони можуть дорости.
Місто оживає і ми маємо показати цим рашистським, а далі слова запікайте, що ми не зупинимося навіть після того, що вони тут натворили. Ми будемо працювати, робити ще краще і, можливо, стати прикладом для інших міст».
«Якби нам не дали дозволу грати вдома, то ми б не заявлялися»
23 лютого 2022 року «Тростянець» зіграв контрольний матч, а зранку наступного дня почалось вторгнення. Інфраструктура клубу також постраждала під час окупації.
«На наш стадіон були артилерійські прильоти – пошкоджень зазнали бігові доріжки та поле. В адміністративній будівлі повилітали всі вікна. На базі, де мешкали футболісти, все пограбоване, поламане і вибито купа дверей.
Плюс там стояв наш клубний автобус на 50 місць. Росіяни намагалися його забрати – вибили вікно, а завести не змогли. Тишком-нишком його вдалося полагодити і другим зеленим коридором він вивозив людей з Тростянця.
Поле ми своїми силами залатали, вичесали з газону всі осколки – зараз воно в ідеальному стані. Бігові доріжки поки що стоять зруйновані, але ми плануємо до початку сезону їх відновити. Все решту підтягнули, тому інфраструктурно ми повністю готові повертатися у другу лігу.
У нас новий тренерський штаб з досвідом роботи в першій лізі, прем’єр-лізі і за кордоном. Кажуть, що навіть не у всіх команд першої ліги є умови, до яких ми назад повернулися», – каже директор «Тростянця».
Клуб вже пройшов атестацію, і свої домашні матчі буде проводити у Тростянці.
«Жодних питань та претензій до нас не виникло, – продовжує Шевченко. – Було питання, чи можемо ми грати в Тростянці на рідному стадіоні. Це ключовий фактор. Якби нам не дали дозволу грати вдома, то ми б не заявлялися. Для нас це важливо та пріоритетно. Наші діти грають у Тростянці останні півроку з дозволу обласної військової адміністрації. Ситуація в нас зараз досить нормальна».
«Отримали майже 200 заявок – більшість від футболістів-аматорів, хоча є і професіонали»
У квітні 2022 року команду розпустили, а тепер будують новий колектив фактично з нуля. З 25 гравців попереднього складу 7 футболістів заявили про свою готовність повернутися в «Тростянець». У клубі креативно підійшли до підбору нових виконавців і влаштували «Незламний відбір».
«Чесно кажемо, що ми це не придумали, а підглянули ідею «Народного відбору» у «Вереса». Тільки ми робимо акцент на тому, що наше місто загартоване випробуваннями і показує свою незламність.
Отримали майже 200 заявок – більшість від футболістів-аматорів, хоча є і професіонали. Тренерський штаб обрав з них 25 кандидатів, яких ми запросили безпосередньо на сам відбір у Тростянець. Після двох днів відбору тренери назвали прізвища людей, яким запропонували залишитися з командою на тренувальні збори.
Якщо вони доведуть свою майстерність і пройдуть нормально збори, то ми підпишемо з ними професійні контракти. Ми даємо шанс молодим хлопцям стати професійними футболістами».
А тепер найцікавіше – «Народний відбір» «Вереса» виграв колишній гравець «Тростянця» Владислав Тишинінов. Вторгнення застало футболіста в Тростянці, де він пробув в окупації два тижні.
«Ти розумієш, що не можеш виїхати і не зрозуміло, коли це вдасться. Це було найважче, – розповідає Владислав. – Бачили, як постійно їздила колона техніки – це могло тривати годинами».
Тишинінов подався на «Народний відбір» «Вереса», де успішно себе показав і підписав з командою контракт на три роки. Влад встиг дебютувати в УПЛ – вийшов на поле на 12 хвилин у матчі проти «Львова», але в кінці сезону все ж таки покинув клуб.
«На моєму прикладі можна сказати, що такий формат відбору – це хороша історія. Завдяки цьому я отримав шанс потрапити в УПЛ. Можу порадити хлопцям не хвилюватися і бути розкутими, намагатися показати свої найкращі якості. Моєю головною мотивацією була моя родина».
«Оголосили, що буде зелений коридор, і ми змогли ним виїхати»
Всього 19 футболістів «Тростянця» два тижні жили на базі в окупації – більшість часу без води та світла. Згодом змогли виїхали зеленими коридорами. Один з них тепер повернувся в «Тростянець». Це історія Віталія Полянського, яку він розповів для Tribuna.com.
«23 лютого ми зіграли контрольний матч у Полтаві. Тоді приїхали до себе на базу і готувалися до наступного матчу. 24 лютого нас розбудили тренери о 6 годині ранку і сказали, що почалася війна. Нас зібрали в актовому залі і повідомили: «Хто хоче, може поїхати додому, а інші можуть залишатися на базі». 19 футболістів залишилися в готелі.
Після обіду в Тростянці вже були російські війська – ми бачили їхню техніку з вікон готелю. Директор команди сказав нікуди не виходити – перші п’ять днів ми так і робили. Місцеві люди і керівництво привозили нам їжу і воду, адже майже відразу на базі відключили світло і водопостачання. Не було такого, щоб ми голодували.
Потім вже почали по двох виходити, але старалися так, щоб не потрапляти на очі окупантам чи колоні техніки. Були в окупації до 12 березня. Тоді оголосили, що буде зелений коридор, і ми змогли ним виїхати. На блок-постах перевіряли телефони, планшети і всі сумки. Ми говорили, що футболісти. Також оглядали, чи є татуювання, чи ніхто не служив. Ситуація була стресова, але всі живі і здорові.
Зараз команда відроджується, стадіон в гарному стані, готель, де ми жили, оновили і зробили ремонт. Керівництво вже ставить завдання на новий сезон».
Полянський повернувся в Тростянець не сам, а з дружиною. Футболіст родом з Нікополя, де зараз важка ситуація після підриву окупантами Каховської ГЕС.
«Мало того, що Нікополь постійно обстрілюють, так зараз цей регіон сидить без води. Я був змушений забрати звідти свою сім’ю. Ситуація в місті дуже складна – централізованої води в кранах немає і невідомо, коли буде. Це не так просто. Потрібно розробляти нові свердловини або тягнути водопровід з Дніпра. Але тільки бригади виходять на берег, як окупанти ведуть артилерійський обстріл.
З питною водою проблем нема – її підвозять. Але, самі розумієте: набрав дві пляшки, приготував поїсти, попив – і все. А є ще побутові потреби – помити посуд, випрати одяг, душ прийняти. І мова йде про великий регіон та багатьох людей, які залишилися без води. Так само постраждав аграрний бізнес, де поля залишилися без поливу. Ситуація дуже важка».
«Наші військові вже готувалися вдарити по стадіону, щоб накрити ворожу техніку»
Євген Проданов теж повернувся в «Тростянець». Він їхав з міста через три тижні з початку повномасштабного вторгнення і завдяки йому вдалося врятувати стадіон від повної руйнації.
«Першим зеленим коридором виїхали 17 людей. А я зі ще одним хлопцем з команди залишилися на базі, – розповідає Євген для Tribuna.com. – Керівники клубу набрали і попросили подивитися, що відбувається на стадіоні. Дійшла інформація від СБУ, що там стоять «Гради» і заїхали якісь бронемашини. Хтось зателефонував і сказав, що туди треба вдарити.
Я підійшов до вікна. Тоді ще сніг лежав і було видно, що там немає ніякої російської техніки чи слідів від неї. Я відзвонився і кажу: «Може, я сліпий, але ніякої техніки я не бачу». Поряд з базою їх і не було. Вони базувалися на авто і залізничному вокзалах.
З’ясувалося, що наші військові вже готувалися вдарити по стадіону, щоб накрити ворожу техніку. Виходить, що я врятував стадіон тим, що вчасно надав інформацію, що там нічого немає. Було приємно дізнатися, що я допоміг клубу і місту, хоча не вважаю, що я зробив щось надприродне».
Євген – родом з Маріуполя.
«У мене в місті була бабуся, друзі та знайомі. Це не описати словами, що там відбувалося. У мою квартиру був приліт – вона відразу вся згоріла. Бабуся просиділа 30 днів у підвалі, тоді пішла в школу разом з сусідами. Туди теж був приліт. Сюди її не було можливості переправити – і її вивезли в росію. Мама в Польщі. А я залишився без житла. Добре, що є друзі, які мене прихистили. Зараз я живу в них у Павлограді. Але вже все відболіло і на все дивишся по-іншому.
На фоні цього всього ми в Тростянці ще відбулися легким переляком. На базі один одному допомагали, ходили в котельню і самі опалювали. У нас була компанія з трьох людей і ми ходили через все місто за хлібом, коли його почали видавати. По дорозі на базу роздавали його старшим людям, які нікуди не могли вийти.
Дуже допомагали люди, які живуть поряд з базою. Готували нам борщ, бо в них була плита на газу, передавали консервацію.
Коли вся команда виїхала і нас залишилося двоє на базі, то в один з днів ми вперше почули такий потужний вибух. Як якісь відсталі підійшли до вікна подивитися, що відбулося. А це з «Града» обстріляли місцевість біля бази. Тоді якраз був приліт на бігові доріжки і на поле. Після цього моменту вирішили, що треба виїжджати. За два дні дали коридор – і ми виїхали.
На пропускному пункті оглянули речі. Росіянин сам перший почав говорити: «Ми цього не хотіли, ми не знали». Словом, вся ця пісня, яка була від них на самому початку. Почав розповідати, що також був футболістом, але порвав хрести у 18 років.
Взагалі не сумнівався, чи повертатися в Тростянець – навіть не шукав інші варіанти з командами. Клуб мені допоміг у 2021 році, коли я сюди перейшов. У мене тоді був складний період у кар’єрі. Тепер, сподіваюся, що я зможу допомогти команді досягти поставлених завдань».
«Вода пішла – поля залишилися без поливу». «Скорук» знявся з першої ліги через підрив Каховської ГЕС
Фото: «Верес», «Тростянець»
