Спортивні історії з архівів КДБ: зірку «Динамо» посадили за шпигунство, а донецьких лижників хотіли відправити на війну
Тренера карате з Києва вважали агентом ЦРУ.
В Україні вийшла книжка «Архіви КГБ. Невигадані історії». Її автор - історик та журналіст Едуард Андрющенко вивчає розсекречені справи в архіві Служби безпеки України.
Андрющенко розповів Tribuna.com про спортивні історії, які йому вдалося знайти серед секретних документів.
Донецьких лижників намагалися обманом відправити на фінський фронт
«Ця історія відбулася на початку 1940 року під час радянсько-фінської війни. В ті роки лижний спорт був доволі популярним у Радянському Союзі. Комсомольців з Донецької області, які займалися лижним спортом, викликають в райком, тоді в обком комсомолу. Чиновники розповіли їм, що скоро в Харкові будуть Всеукраїнські змагання, і питають, чи хочуть вони взяти в них участь. Ті погодилися.
Вже в Харкові вони зрозуміли, що їх привезли не на місце змагань, а у військову частину. Радянська влада всіма силами намагалася відправити на цю війну якомога більше буцімто добровольців. На Донеччині вирішити зробити це просто обманом. На цій зимовій війні лижники були дуже потрібні.
Хлопці вчасно це зрозуміли, підняли кіпіш і почали скаржитися. Вимагали повернути їх додому, мовляв, ми на таке не підписувалися. Рапорт у цій справі дійшов до НКВД. В документі немає закінчення цієї історії. Але можна зробити припущення, що їх таки повернули додому, раз це помітили.
Також можу припустити, що це був не одиничний випадок. І, напевне, когось могли таки відправити на фінський фронт».
Справа Щегоцького - гравець «Бешикташа» шантажем змусив зірку «Динамо» співпрацювати з турецькою розвідкою
«Ще одна історія – це справа футболіста Костянтина Щегоцького. Він був молодою зіркою київського «Динамо» другої половини 30-х років, один з перших небагатьох радянських гравців, яких нагородили орденом «Знак Пошани».
Але у 1938 році на стадіон «Динамо» відразу після матчу приїжджають двоє чекістів, підходять до Щегоцького і кажуть: «Давайте проїдемо в НКВС, вас хочуть ще одним орденом нагородити». Можливо, він щось підозрював, але такий привід не викликав здивування, адже «Динамо» входило в цю структуру.
Гравця арештували і почали допитувати. Звинувачення були класичними для того часу – іноземний шпигун та антисоветчік. Всі свідчення вибивали силою та тортурами. Через деякий час він підписав зізнання. Навіть не знаю, хто насправді придумав історію, яка лягла в основу його показів. Вона полягала в тому, що кількома роками раніше українські футболісти зі збірної СРСР, зокрема Щегоцький, їздили грати в Туреччину товариські матчі. Тоді це була єдина країна, з якою грали радянські команди, часто один до одного їздили.
Згідно з показами, після гри Щегоцький і один з братів Старостіних пішли розважатися в дім терпимості. Зранку він прокидається у своєму номері і бачить, що в ліжку немає жінки, з якою він провів ніч, а поруч сидить турецький футболіст Хюсню Савман. Відомий гравець і зірка тогочасного «Бешикташа».
Хюсню сміється і каже Костянтину: «Я зробив твої фото з цієї повією і маю на тебе компромат. Можеш собі уявити, що з тобою буде, якщо вони потраплять до твого керівництва. Більше ти за кордон ніколи не поїдеш». Згідно з цією версією, гравець «Бешикташа» був розвідником і шантажем змусив Щегоцького співпрацювати з турецькою розвідкою.
Завдання гравця «Динамо» полягало в тому, щоб передавати інформацію про фізкультурний рух у Радянському Союзі. Логіка тут була наступна. У 30-х роках СРСР жив в очікуванні війни, тому багато звинувачень у різних справах крутилися навколо цього. А фізкультурний рух сприяє не тільки здоров’ю громадян країни, але й обороноздатності. Коли всі вчаться стрибати з парашута, стріляти, бігати і так далі, то все це має допомогти у війні. Отже, всі ці відомості про фізкультурний рух Щегоцький мав передавати турецьким розвідником. Насправді, вся ця інформація була у відкритих джерелах.
Другим його завданням було заважати розвитку фізкультурного руху. Він нібито мусив «оказывать разлагающие влияние» на команду, як сказано у протоколі. Тобто, між іграми Щегоцький мав споювати гравців «Динамо», щоб вони втрачали форму, не могли добре грати, а постійно влаштовували гулянки.
В якийсь момент дійсно все так і було. Гравці «Динамо» любили випити, в деталях описуються бійки в ресторанах різних українських міст за їхньої участі. За версією слідства все це було завданням від турецької розвідки. У 1938-му в «Динамо» була серія поразок. Мовляв, ось причина програшів. Такі були абсурдні звинувачення, але таке часто траплялося.
Щегоцького тримають в Лук’янівському СІЗО. Якийсь час його довго не допитують після зізнання і справа не рухається. В роки великого терору по всьому спортивному товариству «Динамо» добре проїхалися. За версією слідства там був не тільки цей одинак - турецький шпигун і розвідник. А в нього були поплічники зі спортивних чиновників, які давали йому якісь завдання.
Щегоцького арештували, бо ті, кого раніше затримали з футбольно-спортивної сфери, казали що у нього були якісь антирадянські висловлювання. Відповідно, тому на нього звернули увагу, а тоді вже народилася ця історія про шпигуна. Десь за півроку справа розвалилася.
Як тоді було? За цей час змінилося керівництво НКВС, багатьох чекістів репресували, а нові люди не знали, що робити зі старими справами. Тому часто вони розвалювалися, а людей випускали і навіть реабілітували. Справа Щегоцького зависла в повітрі, але зрештою його випустили на волю хоча і визнали винним в антирадянських зв’язках.
Окрім казочки про турків у справі були його висловлювання. Наприклад, він грав ще у Франції зі збірною УРСР і потім говорив, як там класно люди живуть: «У кожного футболіста є своя машина, а в нас нема». Це все також підшивали до справи. Все, що він відсидів, це і було його покарання.
«Динамо» взяло його назад в команду після виходу на волю, але він вже не зміг повернутися на свій попередній рівень. Фактично, цей арешт зруйнував його кар’єру. В 40-х роках Костянтин хотів, щоб його офіційно реабілітували і визнали несудимим або хоча б пояснили, за що його ув’язнили. Писав листи керівникам різних рівнів у Київ та Москву, виклав всі обставини своєї справи, але нічого так і не добився. Але на матчах «Динамо» його зустрічали, як заслуженого ветерана. Реабілітували Щегоцького лише наприкінці 80-х – якраз незадовго до смерті. Офіційний документ надійшов на його адресу, коли він вже помер».
Карате заборонили, а тренерів, які відмовилися припиняти тренувати, посадили
«У 70-ті в СРСР легалізували карате. По всьому Союзу відкрилися секції і цей вид спорту набув великої популярності. Всі дивилися фільми з Брюсом Лі або «Пірати XX століття» і хотіли вміти робити так само. Це налякало радянську владу, адже карате дуже стрімко розвивалося, і його було важко контролювати. Виникали аматорські секції, було багато груп людей, які просто тренувалися десь у лісі. Зрештою, карате заборонили, а тренерів, які відмовилися припиняти тренувати, посадили.
Одним з перших киян, хто почав проводити тренування з карате, був Рудольф Каценбоген. Він кандидат наук і працював в одному з київських університетів. Вміло популяризував карате – писав у журнали і газети, розповідав про цей вид єдиноборств. Люди, які його знали, кажуть, що він вмів захопити цієї справою. Як і будь-яка непересічна особистість, він дуже швидко звернув на себе увагу КДБ.
Каценбоген знав багато мов і спілкувався з американськими дипломатами у Києві. Вони просто товаришували і спілкувалися на різні теми. В якийсь момент його почали викликати в КДБ. Розпитували, про що він говорить з американцями. Фактично він був включений в агентурну мережу. Тобто, в картотеках Рудольф значився, як агент КДБ через його можна щось дізнатися про іноземців. Хоча сам Каценбоген стверджує, що він ніякої підписки не давав. Справді, бували випадки, коли людина не знала, що її включили в агентурну мережу.
Його робота, як агента, кагебістам не подобалася – він нічого цікавого не розповідав. До них почали доходити розмови проте, як Каценбоген розповідав про свої зустрічі з КДБ. В певний момент вони подумали, що він може бути подвійним агентом, який працює на західні спецслужби і веде подвійну гру. Словом, він їх почав сильно дратувати. Є навіть злісна резолюція заступника КДБ УРСР Євтушенка зі словами: «Сажайте его».
Вирішують, що його треба арештувати, а потім вже розбиратися. Наприклад, підсадити внутрішньо-камерних агентів, яким він може проговоритися, що працює на ЦРУ. Паралельно він підпільно проводить тренування з катаре, яке вже почали забороняти. А раніше випустив самвидавом брошурку про цей вид спорту і продавав її своїм учням. Це стало зручним приводом, щоб його посадити. Тоді навіть у кримінальний кодекс внесли статтю про незаконне заняття карате.
Але його учні в своїх свідченнях говорили, що займалися гімнастикою і загальною фізичною підготовкою. І взагалі максимально його вигороджували. Серед учнів Каценбогена був письменник Адольфич і Лесь Подерев’янський, який взагалі тоді поїхав з Києва, щоб не потрапити на допит.
Формально Рудольфа посадили за комерцію, але за фактом за карате. Тобто, в юридичній площині все було оформлено, як нелегальний бізнес. В підсумку, дали 5 років. Є багато документів, як в таборі його обробляли агенти, але нічого з нього не вийшло витягнути. Вийшов в другій половині 80-х і зайнявся бізнесом.
Цікава деталь про саме карате. Один з агентів КДБ розповідав, що чемпіонат в Києві був погано організований. Було дуже багато травм. Умовно, з 40 учасників 20 травмувалися, а двоє взагалі перебували у важкому стані».
Фото: УНІАН, Настоящее Время, фейсбук Едуарда Андрющенка, Історична правда
