10 років тому розпочалася «Революція гідності» – чим запам'ятався український футбол в останні кілька місяців до неї

Саме в цей день, 21 листопада, на майдані Незалежності в Києві почали збиратися люди, яких обурило рішення влади призупинити процес підготовки до підписання Угоди про асоціацію з ЄС.

В цей час наш український футбол жив своїм звичним життям: пертурбації в керівництві ФФУ, скандали в чемпіонаті, відсутність грошей у клубів тощо. Тільки актори змінюються, а ролі ті самі.

Пропоную трохи пройтись по основним подіям та людям. Пригадати, чим запам'ятався український футбол в останні кілька місяців перед «Революцією гідності».

День бабака, або як українські клуби вилітали не вилітаючи

Для контексту варто згадати, що у сезоні перед цим розклад сил був такий: «Шахтар» – чемпіон країни, на той момент вчетверте поспіль.

На другому місці, а відповідно і другий учасник Ліги чемпіонів від України – «Металіст», який в останніх турах переміг всіх своїх прямих конкурентів за це місце – «Динамо» (2:0) та «Дніпро» (2:1).

На п'ятому місці донецький «Металург», який починав сезон з Володимиром П'ятенком, а закінчував вже з Юрієм Максимовим.

Шостим став «Чорноморець», який хоч і не потрапив в зону єврокубків, але все одно там опинився завдяки фіналу Кубка України, де поступився «Шахтарю» (0:3).

Таблиця учасників вже сезону 2013/14.

Нічого не дивує? А як так сталося, що «Говерла» та запорізький «Металург» мали вилетіти, але не вилетіли? А що за нуль в «Арсенала»?

«Говерла» залишилася учасником УПЛ, бо ним перестав бути «Кривбас», який минулий чемпіонат закінчив сьомим, але на який більше не було грошей в Ігоря Коломойського.

Ще наприкінці травня 2013-го Комітет по атестації ФФУ відкликав атестат криворізького клубу, бо він не зміг довести свою здатність продовжувати безперервну фінансову діяльність. Не дивно, бо клуб назбирав боргів на 4 мільйони доларів.

У червні перший віцепрезидент ФФУ Сергій Стороженко оголосив, що місце команди в УПЛ займе «Говерла», яка фінішувала 15-ю.

Чому не вилетів запорізький «Металург»? Замість нього підвищитися у класі мала «Сталь», як друга команда першої ліги (першою був «Севастополь» – прим.), але стадіон клубу не відповідав вимогам вищого дивізіону, тому президент Костянтин Петров оголосив, що відмовиться від цієї можливості.

Далі УПЛ пішла за списком та запропонувала місце «Олександрії» та «Буковині». Перші теж відмовилися, і причина просто топ:

«Нашим бажанням було завоювання однієї з двох путівок до Прем'єр-ліги у спортивній боротьбі.

На жаль, команда і тренерський штаб не впоралися з цим завданням, тому наприкінці першості ми запросили нового головного тренера, склали організаційні, календарні, фінансові плани на підготовку до участі у першій лізі».

Якщо дуже грубо перекласти, то гроші та бажання були максимум на першу лігу.

А у «Буковини» була та ж сама проблема, як і будь-якої наступної команди нижче 4-го місця – великі проблеми з інфраструктурою, навіть попри бажання керівництва погодитися на пропозицію. Тому перевагу все ж віддали «Металургу».

Наступає новий сезон, і наступає він традиційно з двох речей – кваліфікації єврокубків та якогось звільнення ще до осені.

Перше авжеж пов'язано з другим – Максимов покидає донецький «Металург» після однієї перемоги в перших чотирьох турах УПЛ та поразки в першому матчі кваліфікації Ліги Європи від албанського «Кукесі» (0:2).

Покидає він команду перед матчем-відповіді, хоча наче як збирався писати заяву на звільнення у випадку остаточного вильоту.

Матч-відповідь донеччани виграли, але всього 1:0, тому на цьому закінчили свій європейський вояж. За день до цього команду очолив Сергій Ташуєв, який як справжній росіянин переклав відповідальність на в.о. Володимира П'ятенка, делегувавши йому обов'язки головного в цьому матчі.

Бернард, гроші, два стволи

В ті самі дні сталася одна знакова для українського футболу подія – до «Шахтаря» з «Атлетіку Мінейру» перейшов Бернард.

Знаковою вона була тому, що це досі найдорожчий вхідний трансфер в історії України – 25 мільйонів євро. Донеччани оновили свій же рекорд з Тайсоном, за якого заплатили 16 мільйонів «Металісту» в січні.

Насправді клуб ще не скоро заплатить навіть 15 мільйонів за гравця, не кажучи вже про 25 – тільки у сезоні 2018/19, коли до команди приєднається Тете з «Греміу». Ще можна пригадати Педріньо з «Бенфіки» приблизно за 18 мільйонів аж у 2021-му.

В 2013-му ж «Шахтар» поповнився не тільки Бернардом та Фредом, а й Фернандо, Веллінгтоном Немом та Факундо Феррейрою.

Дуже дивно на фоні цього виглядали переходи Антона Шиндера та Олександра Воловика, але ліміт на легіонерів є ліміт на легіонерів.

«В ЛЧ «Металла» нет – Суркису привет»

Наче як намагався не пасти задніх на трансферному ринку і срібний призер «Металіст», який влітку витратив майже 20 мільйонів на Папу Гомеса, Дієго Соузу та Родріго Моледо.

Прийшли й українці, які створювали глибину складу, а містами й конкуренцію – Павло Ксьонз, Андрій Богданов, Володимир Гоменюк та В'ячеслав Шарпар.

Жереб кваліфікації Ліги чемпіонів звів харків'ян з грецьким ПАОК. Перший матч, який відбувся 30 липня, команда виграла – 2:0.

Через два дні, 2 серпня, з Лозаннського суду приходить новина – матч команди проти «Карпат» у 2008 році визнано договірним. Покарання – команду позбавлено бронзових нагород за сезон 2007/2008, а спортивному директору Євгену Краснікову заборонено займатися футбольною діяльністю на 5 років.

Попри це 7 серпня команда грає внічию з ПАОК у матчі-відповіді та виходить у плей-оф, де мала зустрітися з «Шальке» 21 та 27 серпня. А далі хронологія подій, які відбулися буквально за 14 днів.

12 серпня «Металіст» подає апеляцію на рішення Лозанни до Верховного суду Швейцарії.

14 серпня Апеляційна інстанція УЄФА виключає клуб з єврокубків на сезон 2013/14 в рамках дисциплінарної справи, яка ґрунтувалася на рішенні Лозаннського суду.

15 серпня Лозаннський суд реєструє клопотання про тимчасове зупинення рішення Апеляційної інстанції УЄФА про виключення клубу з єврокубків.

16 серпня Верховний суд Швейцарії призупиняє рішення Лозаннського суду щодо визнання матчу «Металіст» - «Карпати» як договірного.

Того ж 16 серпня Лозаннський суд відмовив «Металісту» в задоволенні скарги на рішення Апеляційного комітету УЄФА про виключення клубу з єврокубків.

«Металіст» в той же день випускає заяву, що не вважає це рішення суду остаточним, бо CAS не взяв до уваги ранкове рішення Верховного суду Швейцарії.

20 серпня клуб отримав остаточну відмову від CAS у призупиненні відсторонення від єврокубків від УЄФА, що не дозволяло команді зіграти проти «Шальке» на наступний день.

Коротко. Якщо рішення CAS про визнання матчу «Металіст» - «Карпати» як договірного Верховний суд Швейцарії призупинив, і теоретично це дозволяло б клубу зіграти з «Шальке», то продовжувало діяти рішення УЄФА, яке клуб і намагався додатково призупинити за допомогою рішення Верховного суду Швейцарії, але не вдалося.

28 серпня Лозаннський суд відхилив і другу апеляцію «Металіста», залишивши в силі рішення УЄФА відсторонити команду від єврокубків на сезон 2013/14.

Вболівальники клубу тоді були впевнені, що рішення Лозанни з'явилося саме зараз не просто так.

Справа в тому, що дата вироку переносилася із року рік, і в принципі цей аргумент можна зрозуміти. Сам матч відбувся у квітні 2008-го, а остаточне рішення з'явилося між матчами кваліфікації Ліги чемпіонів у серпні 2013-го – майже 5,5 років.

Але причому Григорій Суркіс? По-перше, очевидний зв'язок з «Динамо», а значить помста за 2-е місце.

Але головний збіг полягав в тому, що віцепрезидентом УЄФА Суркіс став в травні 2013-го, і саме в травні 2013-го з'явилася новина, що Лозаннський суд винесе своє рішення щодо матчу «Металіст» - «Карпати» до кінця місяця.

Особисто мені незручно розмірковувати на тему того, чи дійсно були якісь змови, бо я все-таки людина відносно зацікавлена, до того ж мені тоді 15 років, і я особливо в цю ситуацію не вникав – не випадково і все.

Це переконання трохи сидить в мені і зараз, бо в українським футболі можливо все, але для об'єктивності заступник головного редактора Tribuna.com Володимир Гарець висловить свою думку з приводу того, чи дійсно це могло бути не випадково.

Але так як наступний блок теж стосується «Металіста» і «Дніпра», за який вболівав Вова, то думка буде одразу після наступного блоку і одразу на дві теми.

Але це буде не єдине камео.

А хтось там претендував на проведення Євро-2012

Було б злочином не згадати ще одну «Санта-Барбару».

6 жовтня, тоді ще Дніпропетровськ, «Дніпро-Арена». Між собою грали не просто закляті суперники, а лідери чемпіонату. Якщо я не помиляюся, «Металіст» тоді йшов на першій сходинці, а «Дніпро» – на другій, відстаючи на 3 бали.

Багато років команди боролися між собою за бронзові медалі, минулого сезону – за срібні, а тепер – за золоті. Або принаймні за статус зимового чемпіона, бо перемога гарантувала «Металісту» перше місце до другого кола.

Суперництво було не тільки на полі, а й за його межами. За декілька днів до матчу хтось з вболівальників «Дніпра» виклав у мережу номер телефону Марко Девича, щоб всі бажаючи фанати клубу могли зателефонувати натуралізовану сербу та висловити своє захоплення його грою.

Сама гра розпочалася дуже жваво – три голи у першому таймі і рахунок 2:1 на користь «Дніпра». А у перерві стається щось дивне – у чащі стадіону зникає світло.

За правилами, якщо основне джерело живлення зникає, то стадіон має «перемкнутися» на альтернативне, у випадку з «Дніпро-Ареною» – на дизель-генератор. Але з рапорту арбітра відомо, що не запрацював і він.

«Дніпрообленерго» тоді заперечило свою причетність до всієї цієї історії, бо з їхнього боку все працювало в штатному режимі. Тобто ніхто не знав, що сталося. Взагалі.

Деякі ЗМІ тоді повідомляли, що світло у перерві зникло не тільки на стадіоні, але у всьомі мікрорайоні.

Проте тогочасний голова ХОДА Михайло Добкін писав у себе в твіттері протилежне: «Я проходив через частину стадіону, щоб потрапити до вболівальників. Світло було скрізь, крім ігрового поля.

Я особисто бачив, що світло навколо стадіону не пропадало. Світло не гасло навіть усередині стадіону. Заявляю це відповідально. Не змогли забезпечити проведення центрального матчу першого кола – давай, до побачення, 0:3.

А хтось там претендував на проведення Євро-2012?! Супер стадіон і супер освітлення».

Не відставав і мер Харкова, Геннадій Кернес: «Те, що сьогодні сталося, це зайве свідчення того, що хтось шукає якісь шанси з боку організаторів проведення матчу.

Тому що гра була напружена до такого градуса, що мала настати кульмінація, а в цей момент вимикається світло.

Будь-яка аварія має бути передбачена. Ми місто, яке готувало стадіон до Євро-2012, ми знаємо, що таке забезпечення електрикою, всіма складовими проведення футбольного матчу».

Але найсмішніше навіть не ці заяви від офіційних осіб, а що через 15 хвилин після того, як було прийнято рішення про перенос матчу, світло знову з'явилося. Рішення про перенос вже ніхто не переглядав.

Через декілька днів Андрій Стеценко заявив, що клуб запросив спеціалістів, які намагаються з'ясувати причини того, що сталося. Але я, чесно кажучи, не знайшов результатів цієї перевірки.

«Металіст» після матчу закликав КДК ФФУ зарахувати «Дніпру» технічну поразку, посилаючись на рапорт арбітра, де вказано, що працівники стадіону намагалися запустити резервне живлення, але ніяк.

А значить це не форс-мажор, а провина клубу, який не зміг належним чином підготувати стадіон до матчу.

«Дніпро» відповів менш розлогою заявою, але значно гострішою: «Ваше наполегливе бажання заробити три очки в кабінетній війні, а не на футбольному полі, зайвий раз підкреслює, що поняття Fair Play і ФК «Металіст» є абсолютно несумісними».

Як би там не було, рахунок 2:1 так і лишилося на табло до самісінького початку грудня, коли команди й дограли другий тайм, бо все ж мав місце форс-мажор на думку КДК.

Другий тайм був нічим не гірший першого за накалом, хай між ними і було два місяці, але трохи скромнішим за кількістю голів.

На 81-й хвилині єдиний м'яч забив Марко Девич, який скорситався класною передачею від Марлоса та подарував своїй команді нічию.

Навіть якщо це і був метод впливу, то точно один з найдивніших.

Володимир Гарець:

«В мене навіть десь вдома зберігся квиток з того матчу «Дніпра» та «Металіста» — і кожного разу як я бачу його, то відчуваю певний сум за тою грою.

Мені не віриться, що це була спроба впливу, «Дніпро» ж навіть вигравав і виглядав точно не гірше за «Металіст», який теж був тоді в ударі. І я бачив, як рвалися грати футболісти обох команд — але їм завадила некомпетентність на кількох ланках, а не зумисний злочин.

Але якщо вже згадувати про вплив на суперників, то неможливо не зачепити тему суддівства.

Це не дивний приклад, але він неймовірно важливий з точки зору того чемпіонату — як тільки «Металіст» чи «Дніпро» підтягувалися до першого місця, починалися очевидні серії дивних рішень арбітрів у їхніх матчах.

Це відчувалося і бачилося неозброєнним оком, адмінресурс тоді використовувався на повну, а ставки були значно вищими за сьогоднішні протистояння. Але проблема лишається, бо власники клубів роблять тільки видимість боротьби за чистоту корпусу. Як і в 2013, так і в 2023-му.

Тому коли вболівальники кажуть про теорії змови — тут є зерно істини. Але тільки з огляду на те, що у кожного на кожного був свій компромат. Бо з тим менеджментом, який керував тоді українським футболом, інакше й бути не могло.

І якщо проти «Металіста» тоді ввели санкції, то найпевніше було за що. Розіграна карта у правильний час — і я б не здивувався, якщо б олігархічний чемпіонат проіснував би ще сезонів п'ять, внутрішні війни б були чимось вже звичним і той же Ярославський наніс би удар у відповідь по Суркісах, а Коломойський боров би Ахметова, а ще хтось ще когось. Така їхня сутність зокрема».

«Но пасаран! «Арсенал» не пройде»

Ще однією цікавою подією стало виключення київського «Арсеналу» з розіграшу УПЛ прямо по ходу сезону. Я навіть 5 таких випадків, напевно, не згадаю.

На початку 2013 року президент клубу Вадим Рабінович заявив, що клуб може припинити своє існування через низку проблем, зокрема фінансові.

За його словами, була створена ціла кризис-група (!), яка запропонувала три шляхи вирішення проблем:

– Переглянути зобов'язання перед гравцями, бо без інвесторів старі ми виконувати не можемо (тобто або берете шо дають, або йдете нахуй – прим.), використовувати більше молоді та розірвати контракти з тими, хто найбільше заробляє;

– Зміна керівництва, Рабінович прямим текстом казав, що готовий віддати клуб людині, яка здатна вирішити проблеми;

– Тут без цитати не обійтися. «Поява партнерів, насамперед в особі представників міста. Якщо Київ і його влада зацікавлені в масовому розвитку футболу, будь ласка, я готовий і їх вислухати. Нам не потрібні від них гроші, нам потрібна підтримка, зокрема адміністративного апарату, для створення бази, для залучення вболівальників тощо».

На жаль, ніхто не запитав у пана Рабіновича, чому його приватною власністю має займатися Київ.

У лютому клуб придбає Олександр Оніщенко, «регіонал». Заяви були бомбезні:

«Хочемо грати домашні матчі на «Олімпійському», якщо ні – на «Динамо». Далі? Я вів перемовини з адміністрацією міста стосовно передачі нам стадіону на Лівому березі для реконструкції. Там же плануємо і базу

Треба дати молоді набратися досвіду, підготувати до наступного сезону, а далі вже будемо боротися за єврокубки».

Справедливості заради, борги наче як були погашені, що дозволило команді отримати атестат на наступний сезон.

Перед його початком запал Оніщенка наче зберігався. Президент чітко сформував задачу – потрапити в зону Ліги Європи.

Запал зник 7 вересня, коли з'явилася наступна новина: «Оніщенко зупинив фінансування «Арсенала». Причина – клуб досі не перереєстровано на нього.

«Рабінович уже просто не знає, що придумати на своє виправдання, бо він продавав те, чого в нього немає. Господарем клубу він не є, тому вся ця угода – звичайна афера.

Рабінович нам сказав, що якщо ми закриємо борги, то можемо забирати клуб – йому нічого не треба. А в підсумку виявляється, що він не є господарем «Арсеналу», а продає повітря».

Відповідь Рабіновича з'явилася через кілька днів:

«Клуб повністю передано новому власнику. Що таке «Арсенал»? Це – місце в Прем'єр-лізі, це гравці з контрактами, за якими сплачувалися чималі гроші, це тренерський штаб, це майно аж до кожного футбольного м'яча. Усе це безоплатно передано новому власнику клубу.

Єдиний момент, який до кінця не відрегульований, це банківський кредит, що висить на клубі, погашення якого ми забрали на себе – ніхто не просить нового власника за ним платити.

Нові власники зрозуміли, що футбол – це не приборкання коня, тут не допоможе наскок, тут потрібна наполеглива, важка, багаторічна праця.

Це що, я завадив новому «Арсеналу» погасити борги з трансферу гравців або я заважаю три з половиною місяці не виплачувати співробітникам зарплату?».

На початку жовтня подав у відставку головний тренер команди Юрій Бакалов, ще через кілька днів генеральний директор киян Віктор Головко заявив, що найбличим часом клуб може бути оголошений банкрутом, якщо нові власники не виконають взяті на себе зобов'язання.

24 жовтня Оніщенко голосив, що він відмовився від київського клубу ще на початку місяця: «Чи полетить клуб на гру з «Таврією»? Звідки я знаю? Я другого числа вже вийшов звідти».

А «Арсенал» не полетів ані на гру чемпіонату проти «Таврії», ані на кубкову проти тернопільської «Ниви».

Максим Шацьких, нападник клубу, потім розповідав, що частина гравців була готова поїхати на ці матчі за власний кошт, і сподівалися, что ФФУ знайде як допомогти команді.

Президент УПЛ Віталій Данилов тоді дуже здивувався новині про проблеми «Арсенала», бо Оніщенко начебто пообіцяв йому, що до кінця першого кола команду спонсоруватиме.

Загалом ФФУ та УПЛ цікаво реагували на цю ситуацію, звинувачуючи один одного у бездіяльності.

Позиція Данилова: проблема атестацій таких клубів – не відповідальність УПЛ, бо атестаційний комітет це прерогатива ФФУ.

Якби існували банківські гарантії, що вимагали більшість клубів ліги, то ситуації з «Арсеналом» не було б.

Позиція Конькова: УПЛ просто не звертала уваги на проблеми київського клубу, як і у випадку з «Кривбасом».

«Все це підготовлено груповою людей, робота яких направлена на знищення українського футболу».

Найкраще рішення проблеми запропонував Рінат Ахметов: «Клуби повинні скинутися і профінансувати «Арсенал», щоб він дограв чемпіонат.

А після його закінчення - будь ласка, знімайтеся. Я готовий фінансово брати участь у долі «Арсеналу». У чемпіонаті має бути конкуренція».

На початку листопада в офісі клубу відбулася зустріч між вболівальниками, представником від команди Олександром Ревою та генеральним директором Віктором Головком.

Несподівано на неї завітав і колишній/нинішній власник Вадим Рабінович, виступивши з такою заявою:

«У клубу немає грошей – і є борги. Ті борги, які були на момент мого відходу з посади президента клубу – списані, їх немає. Але є нові борги – їхній розмір перевищує 4 млн євро + борги за контрактами футболістів – приблизно на 1 млн 200 тис на місяць.

Суть моєї пропозиції до всіх – давайте обнулимо ситуацію і врятуємо клуб. Я беру на себе всі витрати з футбольного існування клубу, а футболісти, зі свого боку, обнуляють контракти, звівши суму зарплати до офіційно мінімально належного за законами України рівня.

Я знову подивився сьогодні контракти: 20 000 доларів, 30 000 доларів, 40 000 на місяць. На це немає грошей!.. А потім, коли ситуація, дай боже, стане іншою – з кожним в індивідуальному порядку обговоримо нові контракти і нові можливості клубу.

Якщо цього не станеться, наприклад, 10 футболістів погодяться на таке, а 10 – ні, то ви прекрасно розумієте, що нічого не вийде. Моя пропозиція відкрита і чесна.

Я ще раз готовий узяти на себе витрати з проведення матчів чемпіонату, з утримання клубу – нехай у відповідь мені на стіл покладуть нульові контракти гравців, і ми зранку починаємо працювати...».

Рабінович дав команді декілька днів, і за декілька днів ця ситуація не вирішилася. Казав, що усно всі погодилися, але контрактів він не побачив. «Арсенал» в підсумку не поїхав і на матч з «Дніпром».

Фактично це означало другу технічну поразку та виключення зі змагань, згідно з регламентом. Але останнє слово було за КДК ФФУ. І власне 21 листопада комітет виключив клуб як з чемпіонату України, так і з кубку.

Насправді зараз трохи дивує те, що люди з грошима та владою, без війни у країні, примудрялися банкротувати клуби на рівному місці, вигадючи абсолютно ідіотські причини.

Все це складає загальне відчуття, що чемпіонат в якийсь момент міг сильно просісти навіть без російського вторгення, бо його тогочасна стабільність душе перебільшується. Просто не могло існувати стабільності з людьми, яким футбол міг набриднуть в будь-який момент, і які спокійно позбавляли 25 футболістів зарплати на декілька місяців, а потім знову намагалися зайти в чемпіонат.

Просто відбулася б якась одна політична подія, банальна економічна криза, і все, не обов'язково через Майдан чи війну.

Володимир Гарець:

«Це досить просте порівняння, але без нього нікуди - той чемпіонат був банальною мильною бульбашкою. І вона б однаково лопнула за будь-яких обставин - питання було б лише з часом цієї події.

Бо за бажанням олігархів погратися у футбол у українського професійного футболу тоді не було ні стратегії розвитку, ні розуміння, як залучати вболівальників, як формувати нормальний інвестиційний клімат, щоб сюди заходили не лише олігархи, а й той же середній бізнес.

А коли у цій тусовці лише люди одного штибу, то й їхнє падіння б відбувалося за принципом доміно. Взяли одного — потягнули ниточку до інших. Якщо поглянути зараз на всіх олігархів, які тоді керували українським футболом — лише до одиниць немає претензій з боку українських чи європейських правоохоронних органів».

«Да вы чего, ребята? Ну вы же меня...»

Довго думав, в якому контексті згадати київське «Динамо». В принципі, можна було теж прив'язатися до трансферів, бо другий рік поспіль Ігор Суркіс не шкодував грошей на нових гравців.

За рік до цього до команди прийшли Раффаел, Марко Рубен, Мігель Велозу, Ніко Кранчар, Домагой Віда, Євген Селін, Андрій Богданов, Тає Тайво, Роман Безус та Лукас Перес. І все це приблизно на 40 мільйонів євро, якщо не більше.

Через рік, після того, як команда посіла третє місце – Дьюмерсі Мбокані, Юнес Бельханда, Александар Драгович, Джермейн Ленс та Бенуа Тремулінас. Гравців менше, так, але грошей було витрачено більше – близько 45 мільйонів.

Проблема полягала в тому, що тренувала цю команду людина, яка востаннє вигравала якийсь турнір як тренер ще на початку 1990-х років.

У Ігора Михайловича ще були свіжими емоції від ЧС-2006 та ЧЄ-2012 року, тому він спокусився на кандидатуру Олега Блохіна та довірив йому розкривати потенціал вищезазначених гравців.

Вийшло розкрити тільки стендаперський потенціал самого Олега Володимировича, бо це натуральний посібник спілкування з журналістами. До існування фрази: «Угомонітєсь, журналюгі». Далі мовою оригіналу, бо втрачається колорит.

«Судейство я не обсуждаю, но судья испортил игру. Если бы Идейе попал не в перекладину, а в ворота – был бы другой результат», – після поразки від «Шахтаря» у квітні 2013-го.

«Удалось засушить игру? Опять начинается. И как он сушил? Чем сушил? Сушит с утра обычно», – після поразки від «Бордо» у лютому 2013-го та вильоту з Ліги Європи.

«(на питання, хто поведе команду вперед – прим.) А мне что делать? Создать лидера искуственно? Это невозможно. Что ж такое, вторую пресс-конференцию не могу понять ваших вопросов», – після поразки від «Бордо» у лютому 2013-го та вильоту з Ліги Європи.

«Неприятно, конечно, проигрывать. Но уступили достойно. Голы в дополнительное время я в расчет не беру», – після поразки від «Металіста» у вересні 2013-го.

«ЛЧ в этом году 100% не выиграем. Может, выиграем в следующем», – перед матчем з «Порту» в ЛЧ у листопаді 2012-го.

«Лукас? А кто такой Лукас? Я пока понятия не имею, кто это. Человек два месяца не тренировался, мы взяли его попробовать. Какой конфликт, если я человека не вижу?

А почему Лукас ушел из «Карпат»? Опять конфликт? Далеко ли ему до меня? До меня ему далеко, как до луны. Человек не готов.

У нас ребята прошли тяжелые сборы. А если Лукас приходит и говорит: «Я 8 мячей забил в «Карпатах», ставьте меня в основной состав» – извините», – після перемоги над «Карпатами» в квітні 2013-го.

«Что с Идейе? Позвоните ему и спросите, я по-нигерийски не говорю», – після нічиєї з «Бордо» у лютому 2013-го.

«Этот тур был каким-то странным. Кто-то выиграл, кто-то проиграл», – після поразки від «Зорі» у листопаді 2013-го.

«Помните, какая команда была при Лобановском? Я, Беланов, Кузнецов, Демьяненко… Мы обладали большими знаниями, чем профессоры тригонометрии», – після поразки від «Металіста» у травні 2013-го.

«Нам надо определяться с составом. В команде 25 человек. С таким количеством игроков я работать не умею», – після перемоги над «Спартаком» в товариському матчі.

«Шо за проблема? Камон, плей! Шо такое? Шо происходит? Да играйте вы в футбол, елки-палки», – на тренуванні.

«Да вы чего, ребята? Ну вы же меня... Задрали, просто задрали. Так напишите, что Блохин ушел в отставку. Ну вы чего, совсем? Что это за вопросы?

Чего вы Луческу не задаете этот вопрос? Он же тоже проиграл 0:2. Только Блохину задаете? Вам Блохин вот здесь, что ли? Так не дождетесь, я вам говорю.

Какой логичный вопрос, от чего логичный? Ваш логичный? Или мой логичный? Или президента? Что турнирная таблица? Еще играть и играть», – після поразки від «Зорі» у листопаді 2013-го.

«Это я обыграл пятерых в матче против «Баварии» в 1975-м и забил , а сейчас… Ребята, я не знаю… Моменты создают, но не забивают», – перед матчем з «Туном» у листопаді 2013-го.

«Ничего особенного не было, просто майор милиции послал меня на три буквы и называл на «ты»

(про кинутий у нього біляш – прим.) Хорошо хоть не бутылку водки. Надо было бутылку водки и беляш, чтоб закусить. А с чем, кстати, был беляш?» – після нічиєї з «Ворсклою» у вересні 2013-го.

«Стояла задача занять второе место. Она не выполнена. Сезон провальный. надо это признать... Почему получился провал - будем разбираться», – після останнього матчу в сезоні 2012/13.

Хто після цього сперечатиметься, що Олег Володимирович не знаковий тренер тієї УПЛ?

Вросійчики намагалися лишити суб'єктності український футбол

В контексті не конкретно того сезону, а загалом тогочасного чемпіонату України згадалася історія от про що.

Приблизно наприкінці 2012 на Росії було створено такий собі «Оргкомітет Объединенной футбольной лиги», його генеральним директором було призначено Валерія Газзаєва.

Через декілька місяців в офісі «Газпрому» відбувалася презентація цієї «Объединенной футбольной лиги», яка передбачала злиття чемпіонатів України та Росії.

На цій зустрічі начебто був присутній представник від УПЛ – в.о. головного директора Петро Іванов, та чомусь представник «Таврії» Михайло Хачатрян, але у клубі потім цю інформацію спростували.

Ніяких детальних подробиць цієї хуйні не буде, бо по-перше – похуй, а по-друге цього, слава богу, не сталося. Тому що наслідки могли бути дійсно страшними.

Тобто Україна, яка і так була повністю поглинута російським простором, починаючи від мови та закінчуючи шоу-бізнесом, ще й мала втратити свою футбольну суб'єктність, аби діди з академій «Спартака» мали ще більше повноважень пиздити українських дітей до себе, а потім загравати за свою збірну. Я впевнений, що так би і було.

Також я впевнений, що рано чи пізно цей об'єднаний чемпіонат перетворився б просто у РФПЛ + топові українські клуби, бо заради всього цього це й планувалося. А наш би чемпіонат якось існував за рахунок небайдужих у менш скромніших клубах.

На кубки «Першого каналу», або інші товариські турнірі, не кликали умовну «Волинь» чи «Карпати», всіх цікавили перш за все «Динамо» та «Шахтар».

Навіть коли проводили міні-репетицію цього об'єднаного чемпіонату в Ізраїлі, нікому не спало на думку запросити туди бодай команди з середини таблиць обох чемпіонатів та подивитися на результат, на цифри, попит. До цієї ж ОФЛ мали потрапити перші 9 команд з обох чемпіонатів, а не перші 3-4.

Варто відзначити, що ані «Динамо», ані «Шахтар» цією ідеєю не горіли. Обидва клуби в пресі акцентували увагу на том, що спочатку будуть враховуватися інтереси всього українського футболу при розгляді такої можливості.

«З моменту, коли про нього почали багато говорити, ми не зрушили з мертвої точки. Треба виважено підходити до цього питання. А зараз ми навіть не на порозі обговорення цієї ідеї. Треба розуміти, чи потрібен нам цей чемпіонат узагалі. Якщо зрозуміємо, що потрібен... Але я поки що не бачу цього розуміння.

Навіщо цей Об'єднаний чемпіонат потрібен українському футболу? Якщо тільки заради порятунку від ФФП, то де гарантія, що гроші, які виділяються на потенційний турнір сьогодні, знайдуться завтра, післязавтра, через п'ять років?

Адже зруйнувавши свій чемпіонат, у якому вже чотири команди претендують на вихід у Лігу чемпіонів, ми не зможемо відродити його в колишньому вигляді...», — це цитати Ігоря Суркіса з червня 2013-го та січня 2014-го.

«Якщо «Шахтарю» об'єднання буде вигідне, а українському футболу – ні, ми нікуди не підемо. Ми не робитимемо нічого, що може зашкодити йому – які б пропозиції не озвучували, і як би нам не заважав фінансовий фейр-плей. Ми – «посол українського футболу у світі», це в нашій місії записано», — а це слова Сергія Палкіна у березні 2013-го.

Скоріш за все, ця ідея зішла б нанівець і без російського вторгення, але варто закарбувати у пам'яті і саму позицію наших клубів, і чергове намагання Росії поставити знак «=» між нами та собою.

Хто заважав вкладати обіцяні за ОФЛ гроші у свій власний чемпіонат – загадка, бо легше приєднати щось чуже, ніж розвивати своє.

Володимир Гарець:

«Ретроспективно вже можна поглянути на подальші події. Мабуть, у багатьох вже немає сумнівів, що РФ рано чи пізно розпочала б війну проти Україні за будь-яких обставин.

І, звісно, якби у той час наші клуби грали з російськими в одному чемпіонаті, все б зупинилося — і хто знає, як швидко змогли б заново організувати власний турнір, коли всім навколо очевидно не до спорту.

У теоретичному важкому сценарії розпочинати б треба було з нуля, без нормальних квот на єврокубки і грошей від УЄФА. А так хоч у 2014-му, хоч у 2022-му у нас була спроба крокувати у бік нормальності, як би це важко не було на фоні подій на фронті».

«Федецький – молодець. Нехай краще йому дають «Золотий м'яч», а не Рібері»

Мій найбільший спогад про ту осінь, бо досі перед очима Янукович, який ледь підривається з крісла після того, як Зозуля заробив пенальті.

«Пенальти! Пенальти!».

Перший матч плей-оф ЧС-2014 між Україною та Францією відбувся 15 листопада у Києві, а вже через 6 днів вже розпочнеться Майдан.

По суті це одна з останніх яскравих подій перед тим, як розпочнеться найтяжчий період в історії незалежної України. Ще буквально три місяці і Віктор Федерович так підриватиметься на борт вертольоту.

Але той день, 15 листопада, був просто казковим. Особисто я не сподівався на позитивний результат, але як завжди сподівався на диво у футболі. І воно сталося.

Роман Зозуля провів, мабуть, матч всього свого життя. Хай той удар перед першим голом і був незграбним, і хоч Льоріс зреагував на нього, але м'яч все одно закотився у кут воріт. Ну і звісно зароблений пенальті, який реалізував Андрій Ярмоленко.

Перед ударом камери вихопили Михайла Фоменка, який просто опустив очі в газон. Андрій забив трохи нервово, від поперечини, але забив. Фінальний свисток і ейфорія.

Євген Коноплянка після матчу видав фразу, яку йому потім згадають:

«Усі молодці. Зозуля – молодець, Федецький – молодець. Нехай краще йому дають «Золотий м'яч», а не Рібері. Правда Рібері вже дружина вазу для м'яча приготувала, нічого, квіти поставить».

Через 4 дні Рібері міг ставити на полицю самого Коноплянку, як трофей, коли відбувся матч-відповіді – 0:3.

Я чітко в той день розумів, що якщо пропустимо 2 м'ячі у першому таймі, то вистояти буде майже неможливо. Так і сталося. Але від цього перший матч гіршим не стає.

***

А далі було 21 листопада – початок «Революції гідності».

Потім 30 листопада – перший силовий розгін.

8 грудня – «Марш мільйонів».

11 грудня – штурм барикад.

16 січня – прийняття «диктаторських законів».

16 січня – «Вогнехреща».

Ніч з 21 на 22 січня – вбивство Сергія Нігояна та Михайла Жизневського.

18 лютого – «Мирний наступ на Раду» та нові загиблі.

Ніч з 18 на 19 лютого – у Будинку профспілок починається пожежа через штурм силовиків.

20 лютого – силовики починають активніше застосовувати вогнепальну зброю проти протистувальників. Лише в цей день загинуло майже 50 людей.

21 лютого – Майдан прощається з героями. Підписана угода про проведення позачергових виборів президента у грудні 2014-го, але активісти вимагають негаїної відставки Януковича.

22 лютого – Янукович тікає з країни. *** На все, що я напишу далі, варто дивитися через призму зросійщеного простору та мого віку на той момент.

Іноді, у своїй голові, я звинувачував Майдан у тому, що він забрав у мене дитинство. Взагалі для нормальних людей дитиниство – це 3-7 років, далі вже науково має бути молодший шкільний вік та підлітство.

Але для мене дитинство тривало стільки, скільки я відчував безтурботність. Так от у січні 2014-го я дуже чітко перестав її відчувати. Потім я зростав, переоцінював якісь речі і зрозумів, що краще втратити дитинство, ніж свободу та гідність.

Тому краще пройти такий довгий шлях, ніж навіть його не почати, як наші сусіди. І як би важко не було – назад вже не можна, в тому числі через тих, хто з касками та палицями йшов на автомати.