Гвардіола не заслуговує на статус «найкращого» - каталонець завжди мав топів у складі
Дискусії про величність каталонця тривають.
Що ж, це нарешті сталося - «Манчестер Сіті» під керівництвом Жузепа Гвардіоли досяг історичного досягнення.За підсумками сезону 2022/2023 містяни оформили требл, вигравши АПЛ, Кубок Англії та Лігу чемпіонів. Англійському клубу це вдалося вперше з 1999 року. Тоді три подібні трофеї взяв «МЮ» великої епохи сера Алекса Фергюсона.
Після такого досягнення Гвардіола тільки закріпив за собою статус найвеличнішого тренера в 21 столітті. Але чи так це насправді? Чи за цим стоїть щось ще? Спробуємо розібратися.
Я б не хотіла даною статею якось принизити Гвардіолу та обезцінити його досягнення як тренера, але все ж таки є нюанси, які викликають дуже багато запитань щодо величності його команд.
Давайте почнемо з того, що у Гвардіоли завжди були потрібні йому гравці, причому він сам про це неодноразово говорив:
«Ви знаєте секрет мого успіху як тренера? “Барселона”, “Баварія”, “Ман Сіті” - Мессі, Левандовський, Голанд, Агуеро. Я люблю своїх маму і дідуся, але з ними я не виграю Лігу чемпіонів”. Банальний приклад - взяти два ЛЧ з «Барселоною», маючи Мессі у складі та половину гравців, яка виступає за збірну Іспанії, що за 4 роки взяла два Чемпіоната Європи та Чемпіонат Світу.
По приході до «Барси» Пеп зробив ризикований крок і повністю змінив філософію гри каталонців. Він вирішив не панькатися зі старими гравцями, а влаштувати масштабну чистку команді - Ліліана Тюрама змінив на тоді ще, досить ненадійного Жерара Піке, замість Яя Туре поставив Серхіо Бускетса. Не варто забувати, що Пеп також позбувся Рональдінью, бо повірив в те, що 21-річний Мессі готовий стати новим капітаном команди.
Ці рішення спочатку виглядали божевільними, але врешті-решт привели команду до успіху. Це не геніально, але досить сміливо. Але, на противагу цьому, Гвардіола просто зробив омолодження складу. Це впринципі в порядку необхідних речей. Будь хто інший на його місці вчинив би так само. Можливо не так радикально, але рано чи пізно кожна команда потребує нових гравців і омолодження. Щодо нової тактики. Стиль Гвардіоли спирається на постійний контроль мʼяча, пресинг, розкриття слабких зон та створення пасток для суперника. Так, це завжди працювало, причому не лише в «Барсі». Однак, тут теж є своє «але» - хто б не прийшов у команду, він 100% змінюватиме філософію і погляд на футбол. І якщо цей аргумент ще виглядає посередньо, то є й наступний. Справа якраз полягає у стилі гри самої «Барселони», а не конкретно Пепа. Секрет взаєморозуміння між такими гравцями як Хаві, Іньєста, Бускетс, Мессі полягає в тому, що каталонський стиль їм прищеплювали ще з дитинства.
Також прийнято вважати, що Гвардіола розкриває зовсім не помітних гравців і робить їх кращими. Справді, це так, але працює не з усіма. Візьмемо того ж самого Златана у «Барсі» - каталонець так і не зміг інтегрувати його у свою систему. Або ж Канселу в «Ман Сіті». Не дарма він перейшов на правах оренди до «Баварії» - конфлікти з головним тренером прямо цьому посприяли. Але і сам Пеп не з тих, хто буде панькатися з гравцями. Все просто - якщо з ним хтось не поладнає, він сміло може дозволити собі купити нового гравця, маючи гроші в кишені. Але до містян ми ще повернемося.
Тепер про його період в «Баварії».
Насправді показовим є те, що іспанець впринципі не зіпсував те хороше, що вже було, що в цілому демонструє його професіоналізм і вміння працювати з топ-клубами. Але якихось неймовірних чудес його "Баварія" не продемонструвала. Деякі тактичні моменти Пеп інтегрував у вже існуючу систему, однак «Баварія» і без того була б мюнхенською машиною. Навіщо ламати те, що й так добре працює? Зробити з мюнхенцями крок вперед у перші два сезони Гвардіола не зміг. У Німеччині конкурентів у команди немає, в першу чергу через фінансові та трансферні можливості команди. Причому я не придумала це, аби якось покритикувати його, це просто те, що бачили всі. Гвардіола прийшов у вже побудовану команду, яку потрібно було просто не зіпсувати.
Перейдемо до одного з найцікавіших і найвидатніших? періодів в його карʼєрі - тренерства у Манчестері.
За 6 років він взяв 5 чемпіонств в Англії. Цього сезону взагалі оформив требл і зміг завоювати першу в історії для «Сіті» Лігу Чемпіонів.
«Манчестер Сіті» став головною домінуючою командою в Англії. Але і тут розмови про його «величність» викликають запитання. Насамперед це повʼязано з шейхами. Гвардіола завжди отримував тих, кого хотів. У нього були необмежені фінансові можливості. Чесно, хто б там що не казав, але жоден клуб в АПЛ (окрім «МЮ») не мав таких фінансових можливостей, які мав «Сіті». Навіть по манкуніанцям іноді виникали питання. У Пепа є два зіркові склади. Якщо хтось з основи травмується, він сміло може випускати свою ротацію, яка також приноситиме йому перемоги. Він може дозволити собі замінити Гріліша на Фодена, або ж Голанда на Альвареса - що той, що той буде однаково ефективним. Навіть без Голанда у Гвардіоли не було величезних проблем із вибором гравців. У нього завжди був той, хто зможе допомогти та витягнути команди, створити момент ні з чого.
Якщо взяти до прикладу той же «Ліверпуль», «Арсенал» чи будь-який інший клуб АПЛ - ці команди мають лише один основний склад. У них немає такої ефективної ротації. Вся міць і спроможність системи постраждає, якщо принаймні один із ключових гравців травмується або отримає дискваліфікацію. Один склад не може ефективно грати весь рік. Футболісти теж люди. Не всі власники можуть дозволити собі витрачати величезні суми тільки на трансфери. Не всі отримують те, що хочуть. Тому тренерам доводиться вижимати максимум зі своїх футболістів.
Знову ж таки, у чому секрет стабільності команд Пепа? Чому кожного сезону у них немає спаду, а навпаки, команда стає тільки кращою? Тому що Гвардіола має хорошу ротацію. Що стало з «Арсеналом» наприкінці сезону? Тут не тільки не вистачило досвіду чи психологічної загартованості. Насамперед проблема була в ротації та глибині складу. От травмувався Вільям Саліба і все - центр захисту канонірів став зовсім неефективним. Також травма Олександра Зінченка суттєво повпливала на ефективність гри канонірів.
Те саме можна сказати і про «Ліверпуль». По-суті, це поки єдина команда, яка змогла навʼязати серйозну конкуренцію машині Пепа.
Але мерсисайдці не мають два склади чи необмеженого бюджету. Навпаки, власники «червоних» з тих, хто не буде переплачувати та торгуватися з іншими клубами. Цього сезону така політика клубу дала свої плоди.
Але, при цьому при всьому, єдине, що ніяк не підкорялося Гвардіолі - це Ліга Чемпіонів. Це той привід, через який над «Сіті» постійно сміялися. Тому радикальним кроком стало підписання Голанда. Так, норвежця підписали за досить невеликі кошти (менше ніж €100 млн), але при цьому у його контракті є декілька цікавих фінансових пунктів:
€ 75 млн – сума викупу, прописана у контракті Голанда із «Боруссією»;
€ 125 млн – підписний бонус та сумарна зарплата гравця за п'ять років (саме на такий термін буде розраховано контракт). Норвежець отримує близько £350 тис. на тиждень;
€ 50 млн – виплати агентам та представникам Голанда.
Таким чином, «Манчестер Сіті» заплатить за трансфер футболіста від €250 млн.
Чи можна стверджувати, що таким чином «Сіті» купив собі цей фінал? На кожну позицію власники витрачали величезні кошти для того, аби стати тою командою, якою вони є зараз. Сам Пеп неодноразово програвав у фіналах ЛЧ конкретно через те, що постійно мудрив з тактикою. Іспанець часто перегравав сам себе. Перемога у цьому фіналі була під питанням. Не лише через таку високоефективну гру «Інтера». У цьому фіналі Гвардіола намудрив з роллю Кевіна де Брейне. Не просто так всі стверджують, що після його травми гра пішла краще, бо це справді так.
У «Інтера» весь стартовий склад + запасні зібрані на суму в два рази меншу за загальну вартість всього «Сіті». І «Інтер» кожного сезону бореться з ФФП – щорічно потрібно продавати когось із лідерів. За заробітними платами та можливостями залучення гравців розрив також колосальний.
Тому сам факт того, що «Інтер» у фіналі боровся з містянами на рівних, а за багатьма показниками був навіть кращим - заслуговує на повагу. Індзагі зробив видатну роботу.
За підсумками Сіті пощастило більше - врятувала вища індивідуальна майстерність гравців, які потрапляють у ворота із складніших ситуацій, ніж ті, в яких промахується суперник. Можливо, це і є клас + глибина складу, на які вони витрачали мільярди.
Вище я згадала за ФФП. «Сіті» вже не вперше потрапляє у скандал, повʼязаний з витратами і щоразу, якимось неймовірним чином ці чутки затихають. Тут теж питання до шейхів - вони з легкістю можуть купувати Футбольну Асоціацію Англії. Насправді, якщо ці звинувачення підтвердяться, «Сіті» може вилетіти до Чемпіоншипу або скотитися на останні рядки таблиці як «Ювентус» цього сезону. І хоча Гвардіола стверджує, що не дивлячись ні на що, залишиться у клубі, давайте мислити обʼєктивно - хіба дійсно увесь його зірковий склад схоче залишитися грати в шипі? Тоді з ким Пеп буде вибиратися з цієї прірви? І чи захоче тренер, який все життя тренував лише топові клуби почати будувати команду з низів? Сумніваюся.
Сто відсотків у внутрішній системі клубу Гвардіола має прямий контакт із власниками, які тримають його в курсі ситуації, як би нам не намагалися говорити протилежне.
Особисто я б дуже хотіла побачити Пепа у клубі, який не має готового складу чи необмежених фінансових можливостей.
Цікаво буде взятися за перспективний проєкт-початківець, де клуб давно не претендував на трофей. Або за більш перспективні топи на кшталт Севільї (щоб вже окрім ЛЕ створити достойну конкуренцію і в ЛЧ), той же «Брайтон» із його чіткою структурою. Взагалі куди завгодно, але не у суперкоманду з багатомільярдним бюджетом і шейхами.
Знову зараз всі почнуть наводити аргументи по типу історії Фергюсона чи Анчелотті.
Але у того ж Фергюсона шлях був набагато складніший, ніж у Гвардіоли. Фергюсон прийшов у "МЮ", який мав статус «середняка» й два десятки років нічого не вигравав. Шотландський тренер провів неймовірну роботу в перші роки свого тренерства і потім залишався на вершині все життя, не роблячи якихось великих трансферів.
Анчелотті ж, до прикладу, вивів італійську «Реджану» до Серії А, після цього став другим із «Пармою». Потім провів величезну роботу з «Міланом», по суті, таку саму, яку провів Фергюсон, з єдиною різницею, що «Мілан» не був у тяжкому положенні.
А період у «Евертоні». Там, до прикладу, команда завершила сезон на 9-му місці, а не боролася за зону вильоту як останні декілька років, до того ж, могла претендувати на єврокубки.
Хорошим прикладом також може бути тренерська історія Юргена Клоппа.
З нуля, з чистого аркуша німець проклав дорогу до перемог та трофеїв. Спочатку з «Майнцом», потім із «Боруссією», а тепер і з «Ліверпулем». Юргена впринципі можна назвати наслідником Фергюсона.
Гвардіола тренер високого рівня, але не геній. Однак стверджувати, що Пеп приходить просто на все готове – теж не зовсім правильно. Однак мені дуже хочеться подивитися на нього в клубі-середняку або у тому, який потрібно довести до трофеїв. Бо говорити про нього як про великого тренера зарано, допоки він не зможе проявити себе там, де не буде таких фінансових можливостей.
Що незвично, після «Сіті» Пеп хотів би попрацювати із збірною. Але не все може бути так просто. У збірній не буде ні футболістів, яких можна купити для системи, ні часу на те, щоб цю систему відточити. Якраз буде все те, чого Гвардіола побоюється - хаос.
Навіть зараз зі своїм непереможним «Сіті» - Пепу страшно, що його гравці перестануть контролювати матч і вирішувати почне не система, а вміння підловити нагоду. Показово, що навіть зараз, зробивши приголомшливу роботу з «Ман Сіті», після гри з «Реалом» він сказав, чого боявся найбільше - якщо гра перетвориться в неконтрольований хаос, визнавши, що таку гру Сіті програв би. Збірні – це всесвіт таких ігор.
Хоча з іншого боку, для нього це виклик та бажання спробувати навчитися чогось такого, що дається йому важче.
Є багато людей, які не хотіли, щоб «Сіті» взяв цьогорічне ЛЧ. Чому? Тому що це б лише підтвердило домінацію грошей у футболі і те, як по суті, вони вирішують все.
Жузеп Гвардіола - людина, яка дійсно змогла змінити футбол та принести багато нових ідей у цей вид спорту. Знецінювати всю його роботу та здобутки - не зовсім правильно, так само як і стверджувати, що його команди на вершині тільки через гроші. Але і забувати про це теж не варто, бо це вкрай важливо. Статус «найвеличнішого» - це все ще не про нього. І подивитися на нього не в «тепличних умовах» було б дуже цікаво.
