Ордець мав шанс реабілітуватись та стати футбольним рупором України у Німеччині, але зберіг свій образ вати
Фіксуємо для історії.
Цей текст – не стільки для постійного читача «Трибуни», який і так вже зробив власні висновки про захисника «Бохума» з українським паспортом Івана Ордеця.
Цей текст радше для історії. І для тих, хто вас досі питатиме «так а що не так з Ордецем?»
***
До Івана Ордеця питання почали виникати ще задовго до повномасштабного вторгнення – коли той вже після анексії Криму та розвʼязаної РФ війни на Донбасі перебрався з «Шахтаря» у московське «Динамо». Так, він написав 24 лютого «ні війні в Україні», але на тому його публічна комунікація з якоюсь конкретикою скінчилася. Був ще пост про те, що у Волновасі мирне населення «поливають» Градом – без жодного слова про те, а хто це, власне, робить.
Він наче і не грав у РФ після 24 лютого – але святкуванням із клубом наче натякнув, де саме він знаходиться ментально.
Хай там як, але переїзд до «Бохума» дарував Ордецю шанс бодай якось виправити цю ситуацію. Адже, здавалося, для просування українських наративів у нього було все:
• сам факт того, що він – єдиний футболіст-громадянин України у чемпіонаті в часи, коли Україна – головна тема у світі;
• стабільне місце в основі клубу Бундесліги, «Бохума», який героїчно врятував прописку минулого сезону (37 виходів в старті з 41 матчу, в яких грав);
• відносно непогані виступи за цей клуб – смішно звучить після 0:7 від «Баварії» та привезеного пенальті, але за попередній матч з «Айнтрахтом» Ордець від SofaScore, наприклад, отримав оцінку 8.1 і став найкращим гравцем матчу;
• інтерес німецьких спортивних журналістів до теми війни в Україні – лише з останніх історій колеги Іри Козюпи видно, що їм геть не байдуже.
Що з таким медійним запасом зробив за понад рік у Бундеслізі Іван Ордець? Жодного слова жодному німецькому ЗМІ про війну – навіть клубній пресслужбі. Усе, що він проговорив – це ганебне інтервʼю «журналісту» Роману Кадєміну, де Ордець навіть не отримав жодного гострого запитання і, відповідно, нічого не пояснив по суті. «Бідолашний Іванко пояснює, як злісна ФІФА не дала йому розірвати контракт, бо він не знав, що Росія напала на Україну вже тоді, коли він туди поїхав, і взагалі хоче у збірну», – так можна коротко описати зміст тієї «розмови».
Це – все, на що медійно спромігся Ордець. І чомусь навіть хочеться ще й видихнути, що хоча б не почав нести у німецькі ЗМІ тези про «братні народи» й подібну проросійську маячню. Сценарій, де він би це міг зробити, цілком собі уявлявся – власне, Володимир Гарець рік тому припускав, що це може статися:
«Дуже б хотілося, щоб Ордець не відкривав свого рота і нічого не казав місцевій пресі – але це малоймовірно, бо не можна футболістам мовчати в Німеччині. А яке в нього сприйняття – видно ось тут. І уявіть ситуацію, коли гравець з українським громадянством щось скаже про мир всією ціною, про політиків, які нас посварили, про братні народи. Це гидко навіть писати, але ж це буде очевидною цеглиною в нові наративи російської пропаганди».
В останній точці для переосмислення своєї позиції, особливо тоді, коли Україна потребує голосів в усіх сферах, якою стало повномасштабне вторгнення, Ордець вирішив цим шансом не скористатися. Користь Україні можна було б приносити навіть попри попередні гріхи – і це підтвердить будь-хто: від ексгравця «Уфи» Олександра Зінченка до ексфаната УПЦ МП №1 Олександра Усика. Так, їм досі справедливо дістається за минуле – але мало хто сперечається з тим, що тут і зараз вони підіймають тему України у спорті, де люди досі не розуміють, наприклад, чому він не поза політикою.
Ордець обрав інший шлях – мовчати та залишити по собі вже усталений образ проросійської вати, якій байдуже на рідну країну. Це вибір – фіговий, але, схоже, цілком усвідомлений.
Ти знаєш напрямок, Іване.
Фото: David Inderlied/Global Look Press, скріншот з ютуб-каналу THE GAME / ROMAN KADEMIN
