9 гравців-легенд своїх клубів, які йшли з посади тренера на поганій ноті
Хаві, Сульшер, Пірло та інші.
Призначення гравця-легенди клубу на посаду тренера у тому ж клубі – доволі часто ризикове. Часом такий підхід більш ніж виправдовує себе – спитайте, наприклад, у Зінедіна Зідана, який узагалі ніде не працював головним тренером поза межами «Реала». Навіть якщо такі і йшли не в найкращих обставинах – то кількість здобутків переважує в памʼяті.
Часом це закінчується більш сумно. На цьому моменті можна було б скласти окремий матеріал виключно з легенд київського «Динамо», але не будемо – поглянемо на відносно нещодавні приклади (за останні 10 років) світових зірок-гравців з-за кордону.
Примітка від редакції: заг було змінено, спочатку був «9 невдалих повернень гравців-легенд до своїх клубів у ролі тренера», але ми вирішили, що це не дуже справедливо по відношенню до Хаві.
Кларенс Зеєдорф (2014), Філіппо Індзагі (2014-2015), Дженнаро Гаттузо (2017-2019), «Мілан»
Легендарний «Мілан» мав свій період «міланських сердець» – причому не надто успішний. Усе почалося зі звільнення Массіміліано Аллегрі, на заміну якому покликали Кларенса Зеєдорфа. Той заради роботи оперативно завершив карʼєру футболіста – ще мав контракт із «Ботафогу».
«Мілан» на той момент був 11-м у турнірній таблиці, і, попри непоганий старт, Зеєдорфу не вдалося докорінно змінити ситуацію – клуб фінішував восьмим, вилетів у чвертьфіналі Кубка Італії та в 1/8 фіналу ЛЧ від «Атлетіко» 1:5.
Йому на заміну покликали Філіппо Індзагі – тренера Прімавери «Мілана». Але його старт тренерської карʼєри теж склався не найкращим чином – попри імените підписання Фернандо Торреса (нехай той уже був не той, що в праймі), «Мілан» фінішував узагалі десятим у Серії А. З Індзагі-старшим клуб попрощався по завершенню сезону.
Дженнаро Гаттузо прийшов дещо пізніше – між ним та Індзагі в клубі попрацювали ще кілька тренерів. У нього все було дещо краще, ніж у перших двох – все ж шосте та пʼяте (в 1 очку від зони ЛЧ) місця краще, ніж восьме і десяте. Але з клубу він пішов, теж не виконавши задачі потрапити в ЛЧ – ані в чемпіонаті, ані в ЛЄ, де «Мілан» не вийшов з групи, пропустивши вперед «Бетіс» та «Олімпіакос».
Тьєррі Анрі, «Монако» (2018-2019)
Ще доковідний приклад, але настільки епічний, що не можна було не включити його у підбірку. Анрі прийшов у надзвичайно кепську ситуацію в «Монако»: під керівництвом Леонардо Жардіма команда опинилася на 18-му місці в Лізі 1, тож португальського тренера звільнили.
У Тьєррі з досвіду була робота у молодіжках «Арсенала» та помічником Роберто Мартінеса в Бельгії – тобто, головним, як і футболістом, він дебютував саме в «Монако».
Однак обставини – зокрема, ситуація на момент приходу та необхідність змін в команді – склалися не на користь француза. У 20 матчах на чолі клубу він здобув лише 4 перемоги й був звільнений 24 січня 2019-го – залишив команду на 19-му місці.
Френк Лемпард, «Челсі» (2019-2021, 2023)
Лемпард прийшов у «Челсі» після успіху з «Дербі» у Чемпіоншипі – дійшов до фіналу плей-оф за вихід в АПЛ, де програв «Астон Віллі». Та ще й не в найлегші часи – ФІФА якраз наклала на «синіх» трансферний бан на два вікна за порушення правил трансферів неповнолітніх гравців.
Перший сезон для легенди пройшов вдало – він витягнув молодь на новий рівень (тоді, наприклад, дебютували нинішній капітан Ріс Джеймс та Мейсон Маунт), клуб потрапив у топ-4 АПЛ і дійшов до фіналу Кубка Англії. Однак наступний сезон пішов не так легко – Лемпард пересварився з тоді ще російським керівництвом через трансфери, та й з деякими гравцями теж, на полі це не компенсувалося – на момент відставки «Челсі» йшов девʼятим в лізі.
Друга спроба сталася за нового керівництва й була трагікомічною – «Челсі» станом на квітень 2023-го вже гарантовано провалив сезон (Грема Поттера більше не могли тримати), однак Лемпард його просто довершив – 1 перемога в 11 матчах. Про постійний контракт ніхто навіть не говорив.
Андреа Пірло, «Ювентус» (2020-2021)
Прихід Андреа Пірло на посаду головного тренера «Юве» став у дечому раптовим – за девʼять днів до призначення він очолив команду U23, однак після вильоту із ЛЧ у серпні 2020-го (ковідний футбол!) клуб звільнив Мауріціо Саррі. Тренеру-легенді одразу почали пророчити яскраве майбутнє – говорили і про цікавий погляд на футбол, детально розбирали його дипломну роботу в Коверчано.
Однак успіх, попри (чи через?) наявність у складі Кріштіану Роналду, не склався: у ЛЧ вилетіли вже в 1/8-й від «Порту», у Серії А ж «Юве» вперше за 9 сезонів не виграв чемпіонство, фінішувавши лиш четвертим. По завершенню сезону клуб звільнив Пірло.
Тренерська карʼєра дається Андреа важко: у турецькому «Фатіх Карагюмрюк» він теж протримався лише сезон, із «Сампдорією», яка ще торік грала в Серії А, нині йде 14-м у Серії Б.
Роналд Куман, «Барселона» (2020-2021)
Куман залишив збірну Нідерландів, щоб врятувати «Барселону» – питання, чи лишатиметься там працювати Кіке Сетьєн, після легендарних 2:8 від «Баварії», не стояло.
Почав Куман активно – з того, що телефонним дзвінком вигнав з команди Луїса Суареса, одну з зірок команди. Паралельно з тим головна зірка – Мессі – намагалася через юридичну лазівку піти з клубу за рік до завершення контракту безкоштовно (але не змогла).
На полі все складалося своєрідно – перший сезон Кумана «Барса» фінішувала третьою, найнижче з сезону 2007/08, через невдалу серію наприкінці сезону. Але ще гірше почався сезон наступний, перший без Мессі. Куман став першим з 1936-го року тренером «Барси», який програв три Класико поспіль, дві поразки на старті групового етапу ЛЧ («Баварії» і «Бенфіці») та жахлива форма в Ла Лізі, де клуб бовтався в районі сьомого-девʼятого місць. 28 жовтня 2021-го його звільнили – невдовзі замість нього прийшов Хаві, про якого трохи згодом.
Оле-Гуннар Сульшер, «МЮ» (2018-2022)
Сульшер в «МЮ» не виник нізвідки – за його плечима вже був, хай і не найбільш успішний, але досвід роботи в АПЛ із «Кардіффом» та успіхи в «Мольде» (два чемпіонства та досвід у єврокубках). Та й у клуб він приходив тимчасово – настільки, що по завершенню сезону 2018/19 мав повернутися у Норвегію.
Однак старт був чудовим – 14 перемог з 19 можливих, через що він і підписав повноцінний контракт. І не можна сказати, що все було геть кепсько – він вивів клуб у фінал ЛЄ, де лише в серії пенальті програв «Вільярреалу» Унаї Емері, у свої повноцінні сезони фінішував третім і другим. Після завершення карʼєри Фергюсона «МЮ» вперше двічі поспіль потрапив у топ-4 АПЛ.
Однак у сезоні 2021/22 все пішло не так, хоч у клуб і повернувся Кріштіану Роналду – тривала невдала серія на старті, 0:5 від «Ліверпуля» та 0:2 від «Ман Сіті» лякали. А 1:4 від «Вотфорда» змусили керівництво зібратися на термінову нараду – і звільнити тренера.
Сульшер залишив «МЮ» на сьомому місці в АПЛ, Ральфу Рангніку, який його замінив, врятувати ситуацію не вдалося.
Хаві, «Барселона» (2021-2024)
Найбільш суперечлива кандидатура у цьому переліку – все ж Хаві, на відміну від імен вище, виграв із клубом щось серйозніше за Суперкубок (і його теж). Він йде з «Барси» із виграною Ла Лігою та поверненням клубу у плей-оф ЛЧ – те, про що в Каталонії вже, здається, стали забувати.
Однак у цьому сезоні тиск на Хаві посилився – зокрема, через доволі однозначні поразки «Реалу» в Суперкубку та «Атлетіку» в кубку та відсутню боротьбу за чемпіонство в чемпіонаті («Барса» відстає від «Реала» на 10 очок). Звісно, ситуація у клубі така, як є, не лише через тренера – у «Барси» є купа позафутбольних проблем. Але, здається, Хаві просто не витримав – це помітно з його слів, у яких він пояснив своє рішення піти в кінці сезону:
«Мені здається, що моя робота не цінується. Ситуація змушує тебе щодня відчувати, ніби ти не вартий цього. Пеп сказав мені те ж саме в бесіді. Я бачив, як страждав Луїс Енріке. Нам потрібно замислитися, у нас є проблема з вимогами до цієї посади. Здається, ніби твоє життя завжди поставлено на карту. Тому я й кажу, що це жорстко, ти не отримуєш від цього задоволення.
Рівень футболу не той, тому я і вирішив не залишатися. Я прийшов сюди в один із найскладніших періодів в історії клубу, і не думаю, що наша робота цінується достатньо високо».
Фото: Panoramic, Michele Nucci, Nigel Keene, Joaquin Corchero, Xinhua, imago sportfotodienst, Daisuke Nakashima/Global Look Press
Інші пости блогу
