Куди зник китайський футбол: коронавірус, жорсткі умови та фінансова криза вбили рай для легіонерів-заробітчан
Урок для Саудівської Аравії?
На тлі трансферного буму у Саудівській Аравії мимоволі згадується інша азійська країна, яка десь десять років тому теж розривала заголовки новин – Китай.
Однак часи, коли Суперліга Китаю розривала інфопростір, вже давно минули. Зараз про тамтешній футбол згадують або з вищезгаданою привʼязкою, або з появою нової інформації про фінансові проблеми «Інтера».
З чого усе почалося? Чому не лише коронавірус винен у тому, що топфутбол у Китаї помер, не народившись? Що зараз планує китайський диктатор Сі Цзіньпін стосовно тамтешнього футболу?
Спробували відповісти на ці запитання.
Сі вирішив перетворити Китай на футбольну державу ще до свого приходу на посаду. Підприємці у намаганні здобути лояльність влаштували «бум»
У 2011 році, ще за рік до приходу на посаду генсека ЦК Компартії КНР, Сі Цзінпінь презентував власний план реформ у китайському футболі. На відміну від інших видів спорту, там вирував хаос – скандали із договірними матчами були регулярними, а збірна й близько не досягала вершин, які у комуністичному Китаї вважалися б достатніми. План отримав відповідну амбітну назву – «Велика китайська футбольна мрія».
У 2015-му Компартія КНР (тобто Сі – ці терміни будуть фактично синонімічними, як і годиться однопартійній диктатурі) опублікувала детальну структуру реформи. Короткострокова мета – «покращити середовище» у футболі, далі – розвиток юнацького футболу та менеджменту, кінцева мета – вихід на міжнародну арену, зокрема, проведення футбольного ЧС.
В основі реформи було «мавпування» європейського підходу в управлінні асоціацією зокрема й футболом загалом – тобто, клуби повинні бути комерційними, федерація – юридично автономною, ліга – незалежною від федерації.
Власне, десь тоді ж китайські підприємці у прагненні, зокрема, й здобути лояльність Сі активно зайшли на футбольний ринок. Так, це були не Роналду та Бензема, але Оскар, Тейшейра, Халк та більшість інших з цього переліку теж не догравати поїхали – були ще у розквіті сил. Карраско та Модест досі грають у топлігах – минулий сезон провели в «Атлетіко» та «Дортмунді» відповідно.
Нині ж у Китаї лишаються лише залишки колишніх легіонерів. Дивовижно, але найдорожчий гравець ліги за версією Transfermarkt – досі Оскар, який все ще виступає за «Шанхай Порт» (колишній «Шанхай СІПГ»).
Як Компартія вбила трансферний ринок Китаю: намагання дати шанс і власній молоді, побоювання масового відтоку грошей
Ліміти на легіонерів в Азії ніколи не були легкими, й у Китаї зокрема – попри те, що через купу інсайдів може здаватися, що і тоді, й зараз вони йдуть туди нескінченним потоком.
Власне, тоді клуби могли заявити до 5 легіонерів, з яких один мав бути з країни Азійської футбольної конфедерації. З них на полі одночасно могли перебувати лише четверо, з яких один – азіат.
Однак у 2017-му Китайська футбольна асоціація зробила жорсткі правила ще жорсткішими – в кожному окремому матчі могло взяти участь не більше трьох легіонерів. Окрім того, асоціація зобовʼязала вносити у заявку щонайменше двох китайців віком до 23 років, з яких одного – в основному складі.
Наступного року – ще більше обмежень: зменшення заявки з 5 легіонерів до 4, і загальна кількість легіонерів, які беруть участь у матчі, не може переважати кількість китайців до 23 років (останню норму скасували вже у 2019-му). Водночас було скасовано «слот АФК» у заявці.
Ці кроки робили, щоб надати китайським гравцям, особливо молоді, більше ігрової практики та швидший розвиток.
Окрім того, у 2018-му було введено новий «податок на трансфери», щоб зупинити масовий відтік коштів з Китаю у «ворожу» Європу. Тепер при здійсненні будь-якого підписання з-за кордону дорожче 7 млн доларів клуб був зобовʼязаний здійснити ідентичну виплату Китайській футбольній асоціації.
Ці два фактори знизили привабливість ліги у тому числі й для місцевого глядача – відповідно, відвідуваність стала меншою (особливо там, де рейтинги трималися на зірках). Відповідно, й прибутки клубів стали меншими – це призвело до ще додаткових фінансових проблем.
Усе це призвело до й так помітно меншої кількості легіонерів у лізі – та фактично повернення її до «долегіонерового» рівня. А далі стався ковід.
Пандемійний футбол у КНР: повна закритість, падіння бізнесів, останні «гайки» у насичення Суперліги грошима
Коронавірус та те, як КНР з ним боролася, вже самі по собі унеможливлювали будь-який розвиток футболу. Політика «відсутності ковіду», яка передбачала майже повну ізоляцію населення, дозволяла проводити турнір лише у «баблах» та без глядачів.
І якщо це було нормальністю в більш-менш усьому світі, то умови вʼїзду-виїзду з країни фактично не давали повернутися у лігу легіонерам, які опинилися за кордоном, як Пауліньо та Андерсон Таліска, а не в клубах – або ж фактично взяли «своїх» легіонерів у заручники, тримаючи у готелях місяцями. Нові гравці теж не марили Китаєм навіть попри гроші – адже, особливо це важливо було для збірників, обмеження на подорожі, які в КНР лишалися набагато довше, ніж у решті світу, фактично не лишали можливості їздити на матчі власних збірних.
Працівники соціальних служб розносять медикаменти громадянам, квітень 2022-го
Спонсори клубів теж переживали не найкращі часи. Більшість з них були або компаніями-забудовниками, або компаніями з рітейлу – і у період, коли обидві сфери фактично «впали», футбол став абсолютно не пріоритетною історією.
Окрім того, Суперліга й сама, попри дещо послаблення обмежень на легіонерів, у 2021-му ввела стелю зарплат. На легіонерів загалом клуб не міг витрачати понад 10 млн євро за рік, і не більше 3 млн на окремого легіонера. Про змагання з топлігами за гравців можна було остаточно забути.
Тоді ж асоціація забила й останній цвях у комерціалізацію клубів – наказала їм прибрати назви спонсорів із назв клубів. Так «Гуанчжоу Евергранд» став «Гуанчжоу», «Шанхай СІПГ» – «Шанхай Порт», «Хебей Чайна Форчун» – «Хебей» і так далі. А деякі клуби почали падати.
«Цзянсу Сунін» – найпоказовіша історія. Клуб, який належав Suning Group (також досі володіють «Інтером», основний профіль – роздрібна торгівля), виграв чемпіонство 2020 року. Однак через фінансову неспроможність його утримувати – власники оголосили про його закриття ще до старту наступного сезону.
Подібна доля приблизно у той же час спіткала ще щонайменше два клуби з десятки тих, хто витратив найбільше грошей у період «розквіту». Деякі лишилися, але змінили ролі – як «Гуанчжоу», який, зрештою, геть залишив елітний дивізіон.
Історія з «Хебеєм» теж показова – клубу довелося закритися, оскільки він через борги не був спроможний оплатити не те що зарплату гравців, а рахунки за світло та воду.
Що зараз: колишнє футбольне керівництво під арештом, від Кубка Азії-2023 та ЧС-2030 відмовилися
У 2022-му Комуністична партія КНР розпочала розслідування щодо ймовірної корупції у китайському футболі, яка завадила досягненню цілей програми Сі Цзіньпіна (ні, не жорсткі вимоги чиновників та коронавірусні обмеження, в жодному разі, Сі все робив правильно).
За підсумками розслідування, цього квітня з формулюванням «за серйозні порушення закону» заарештували вісьмох громадян – колишнього головного тренера збірної Лі Ті, президента асоціації Чена Хуюаня, генсека асоціації Чена Юнліана, його заступника, ексчлена Ради ФІФА Ду Чжаокая, віцепрезидента асоціації Ванга Денфенга та колишнього керівника «Хебею» Мена Чжінга. Що з ними буде – достеменно невідомо.
Також через коронавірусні обмеження Китай не провів щонайменше три змагання, які мав. Мова про «оновлений» клубний ЧС, реформа якого мала бути впроваджена ще у 2021-му, однак відкладена через коронавірус, Кубок Азії U-23 2022 та Кубок Азії 2023. Від останніх КНР відмовилася сама, перший ФІФА переносила тричі, аж поки не скасувала і не «перезаснувала» його у 2025-му – вже у США. Про плани проводити ЧС-2030 теж вже давно перестали говорити – після коронавірусу цю тему, здається, у публічному просторі вже й не підіймали.
Збірна увесь цей час, попри деякі спроби натуралізувати легіонерів «другого сорту», нічого не досягла. У відборі на ЧС-2022, наприклад, на останній (основній) стадії відбору посіла передостаннє пʼяте місце у своїй групі, вигравши лише один матч і програвши щонайменше раз усім командам у групі, у тому числі й останньому Вʼєтнаму. Уперед пропустили Саудівську Аравію, Японію, Австралію та таку футбольну країну, як Оман.
Сі про проведення ЧС прямо зараз не говорить. Однак шанс, що КНР повернеться до таких планів, як пояснив автор книги «Спортивна супердержава: погляд інсайдера на прагнення Китаю стати найкращим» Марк Дреєр у коментарі CNN, існує: «Відомо, що Сі Цзіньпін є футбольним уболівальником, але зараз футбол у його списку пріоритетів – далеко внизу. Раніше вважалося, що він доживе до того, як Китай проведе чемпіонат світу, але тепер я думаю, що це лише 50 на 50».
Фото: South China Morning Post, 手机搜狐, Ju Huanzong/Global Look Press, Reuters
