Символічна збірна Ла Ліги XXI століття
Мессі, Роналду і компанія.
Вперше цей текст було опубліковано 30 липня 2022 року
Продовжуємо серію матеріалів про символічні збірні топових європейських ліг ХХІ ст. Ми вже показували вам команду Серії А. На черзі Ла Ліга.
Звісно, формування такої збірної в Іспанії просто приречене обертатись навколо «Реалу» та «Барселони», адже обидва гранди збирали у своєму складі найкращих гравців планети. Із 2001 року лише п’ять разів володар «Золотого м’яча» не мав відношення до однієї з цих команд: Майкл Овен, Павел Невдед, Андрій Шевченко, Кака, Кріштіану Роналду. Троє з них все ж опинилися в «Реалі», але пізніше.
Список доволі суб’єктивний, але враховувалася кількість матчів, вплив на гру команди, виграні трофеї та спадщина, яку гравець залишив після себе саме у Ла Лізі. Тут не зайшлося місця багатьом суперзіркам на кшталт Бекхема, Зідана, Роналдо, Бускетса чи Тьєрі Анрі, інакше б довелося вписувати імена усіх «галактікос» або «Барси» Пепа.
Сантьяго Каньїсарес (2001 – 2008, «Валенсія»)
Якщо рахувати лише на володарів Трофео Самора, то тут мав би опинитися Віктор Вальдес або Ян Облак. Якщо обирати найвідомішого кіпера, то це, безумовно, Ікер Касільяс. Але за харизмою та впливом на клуб рівних Каньєте ви точно не знайдете. Із Трофео Самора у нього теж все нормально, лише у XXI ст. він завойовував цей титул тричі, ще один на початку 90-х.
Каньїсарес був надійною опорою нефартової команди невдачливого Купера, неприступним тилом чемпіонського складу Рафи Бенітеса і харизматичним вождем веселої банди Кіке Флореса. А якби трішки акуратніше обходився із власним одеколоном, то міг би залишити значно більший слід і у національній збірній.
Роберто Карлос (2001 – 2007, «Реал»)
На початку 2000-х бразилець вийшов на свою найкращу форму, а праймовий Роберто Карлос міг на полі все. Не дарма «Франс футбол» у 2002-му віддав йому друге місце після Роналдо у голосуванні за «Золотий м’яч». Карлос та Кафу стали рольовими моделями бразильських латералів, після яких цією доріжкою пішли Дані Алвес, Майкон, Марсело та інші.
Бразилець не лише володів ударом, що ставить під сумнів закони фізики, але й систематично віддавав гольові передачі. У фіналі ЛЧ з «Байєром» на його рахунку два асисти.
Карлес Пуйоль (2001 – 2014, «Барселона»)
У тому, що голкіпер «Барселони» Віктор Вальдес завоював аж п’ять титулів Трофео Самора величезну роль відіграв саме Карлес. «Хоробре серце» не тільки рятував команду в критичні моменти, але й був справжнім вожаком у роздягальні. Не дарма Пуйоль завершив кар’єру, навіть не поїхавши догравати в екзотичні чемпіонати, як це робили його колеги по клубу. Він хотів піти одним із найкращих центрбеків світу. І йому це вдалося.
Дані Алвес (2002 – 2008, «Севілья», 2008 – 2016, 2021 – 2022, «Барселона»)
Список титулів Дані Алвеса такий самий довгий, як його язик, але при цьому бразилець став ледь не ідеальним фланговим захисником у системі Гвардіоли. Прийшовши із «Севільї», він досить швидко зрозумів, чого від нього хочуть в «Барселоні». Не дарма Хаві цінував його навіть у передпенсійному віці. Фірмові забігання Алвеса стали візитівкою «блаугранас», а кількість гольових на Мессі вимірюється десятками. Дані підкорилася гросмейстерська відмітка у 100 асистів в Ла Лізі. Більше мають лише Мессі та Луїш Фігу.
Серхіо Рамос (2003 – 2005, «Севілья», 2005 – 2021, «Реал»)
Серхіо за свою кар’єру встиг побувати у декількох іпостасях. Спочатку це був прудконогий юнак на прізвисько «Тарзан» із «Севільї», пізніше став гламурним гедоністом у досить непередбачуваному захисті «Реала» кінця нульових та врешті Рамос переродився у вожака «вершкових», який забивав у найпотрібніший час найважливіші голи. У роздягальні «Мадрида» його авторитет був безапеляційним. Він міг наїхати на Роналду після виграної ЛЧ, або ж ледь не побитися з Пересом після вильоту від «Аякса».
Свого часу молодий Серхіо Рамос отримав четвертий номер, який до того належав багаторічному капітану Фернандо Єрро. Схоже, його досягнення він перевершив.
Хаві (2001 – 2015, «Барселона»)
Хаві Ернандес дебютував у Ла Лізі ще в кінці 90-х, але став уособленням іспанського футболу XXI ст. Хаві переосмислив саме поняття «плеймейкер», а IFFHS чотири роки поспіль називала його найкращим плеймейкером світу. У «Барселоні» він фактично змінив Гвардіолу за позицією на полі, але значно перевершив свого майбутнього тренера в ігрових показниках. Хаві двічі ставав третім футболістом світу, його візитною карткою була неймовірна стабільність. Відверто провальних матчів у кар’єрі півзахисника було дуже мало. Не в останню чергу завдяки йому, засяяла зірка одвічного напарника Андреаса Іньєсти, з яким вони переносили «тікі-таку» із голови Пепа на футбольне поле.
Лука Модрич (2012 – н.ч., «Реал»)
Після перших 19 матчів у Ла Лізі читачі «Марки» визнали Модріча найгіршим трансфером літнього міжсезоння в Іспанії. Він випередив навіть Алекса Сонга із «Барси». Цікаво було б зараз подивитися на обличчя тих, хто голосував за Луку тоді, у 2012-му.
Вже за рік хорват отримав звання найкращого півзахисника чемпіонату Іспанії, а у 2018-му здійснив неймовірне – перервав гегемонію Кріштіану та Лео у боротьбі за «Золотий м’яч». Велич Модрича визнали всі, адже навіть поруч із такими фігурами, як Озіл, Кроос чи Роналду саме Лука здійснював вирішальний вплив на гру команди. Особливо це було помітно після трансферу португальця, коли стало зрозуміло, що багато забивати може і Бензема, а знайти співмірну Модричу фігуру в центрі поля фактично неможливо.
Андреас Іньєста (2002 – 2018, «Барселона»)
Коли Андреас закінчив кар’єру в «Барселоні», Гвардіола зізнався, що багато чого зрозумів про футбол, просто спостерігаючи за грою іспанця. Те, що Андреас особливий, його майбутній партнер Хаві зрозумів ще у 17 років, коли спостерігав за грою 13-річного Іньєсти. «Він у всьому кращий за мене», – зізнався потім Хаві.
Іньєсту любили не тільки за те, що він робив на полі, але й поза ним. Футболка на пам'ять про Дані Харке у фіналі ЧС зробила його улюбленцем фанатів «Еспаньола», які щиро ненавиділи усіх гравців «Барселони». Андреас так і не отримав свій «Золотий м'яч», але назавжди запам’ятався справжнім ілюзіоністом у футболі.
Ліонель Мессі (2003 – 2021, «Барселона»)
Можна було б просто написати: «Найкращий бомбардир і історії Ла ліги». Але перехід Лео у Францію змушує подивитися на його іспанську спадщину під іншим кутом. У Мессі понад 100 рекордів, а деякі з них виглядають вічними. Наприклад у сезоні 2011/12 він забив усім поспіль командам чемпіонату. У 2012-му – 91 гол за календарний рік (79 у складі «Барселони»). У Роналдіньо за всю кар’єру у «Барсі» набралося лише 70 голів. Якщо додати 189 асистів (а це більше ніж у Хаві та Іньєсти разом), то велич Мессі стає ще більш неосяжною.
Кріштіану Роналду (2009 – 2018, «Реал»)
Увесь шлях Роналду в Іспанії сприймається, як протистояння з Мессі. Можливо, найвеличніше особисте протистояння гравців у футболі. Але якщо оцінювати досягнення Кріша безвідносно Лео, то вони вражають не менше. Португалець також із легкістю побив півстолітній рекорд Тельмо Сарри по голах в Ла Лізі. Залишив позаду великих Ді Стефано, Уго Санчеса та Рауля Гонсалеса. Двічі забивав понад 40 голів за сезон, що не вдавалося жодному з них. А лише два титули переможця Ла Ліги з легкістю компенсують чотири перемоги в ЛЧ.
Давід Вілья (2003 – 2005, «Сарагоса», 2005 – 2010, «Валенсія», 2010 – 2013, «Барселона», 2013 – 2014, «Атлетіко»)
Давід пройшов в іспанському футболі майже усі щаблі. Тягнув на своїх бомбардирських плечах хіхонський «Спортинг» у Сегунді, допоміг сенсаційній «Сарагосі» виграти Кубок Іспанії, був наконечником атак «Валенсії» із нестримними Хоакіном та Вісенте, підлаштувався під Мессі у зірковій «Барсі» та сприйняв тактику Сімеоне у чемпіонському «Атлетико». Нехай не вводить в оману те, що у Вільї немає жодного Трофео Пічічі, астурієць всюди був топом, стабільно забиваючи голи у кожному своєму клубі. 185 забитих у Ла Лізі лише красномовно це підтверджують.
Дієго Сімеоне (2011 – н.ч., «Атлетіко»)
Дель Боске, Гвардіола, Зідан – опинитись тут міг будь-хто з них, але одна справа, коли у твоєму розпорядженні найкращі гравці покоління, а зовсім інша, коли ти витискаєш максимум із того, що є. Звісно, не всі кадрові рішення «Ель Чоло» повністю себе виправдали (Жоау Фелікс не дасть збрехати), але Сімеоне постійно тримав у напрузі клуби із найкращими футболістами у світі. І як тільки виникала можливість, вискакував з-за спини, щоб відібрати титул переможця Ла Ліги. Якихось секунд не вистачало, щоб повторити цей трюк з ЛЧ.
Історія Дієго все ще продовжується, тому хтозна, яких ще вершин він може сягнути з «матрацниками». Але Сімеоне вже легенда і це слід визнати.
***
Символічна збірна
А кого б ви поставили у збірну?
Фото: Daisuke Nakashima/AFLO, Panoramic/ZUMAPRESS.com, imago sportfotodienst via imago-images.de, Mutsu Kawamori/AFLO, via imago-images.de/imago-images.de, Mutsu Kawamori/AFLO, P Largo/ZUMAPRESS.com, Panoramic/ZUMAPRESS.com.
