Беккенбауер – найсильніший ліберо в історії. Він підлаштував позицію під себе та домінував на полі
Підсумовуємо велич.
Беккенбауер ще за своєї футбольної кар’єри вписався у вічність. Це він автор афоризму, що футбол – найважливіша із неважливих речей. Німець за свою кар’єру буквально пройшов футбол, вигравши ЧС як гравець та тренер, отримуючи «Золоті м’ячі», виграючи КЄЧ, Євро та збираючи космічну кількість індивідуальних нагород.
Він перепридумував гру прямо на полі, змінюючи позиції та підлаштовуючи їх під себе. Баварець починав як лівий хав, потім грав у центрі поля, але справжню велич здобув, граючи на позиції ліберо.
Беккенбауер не був першим, хто зіграв цій позиції, але він зумів надати їй роль, яка дозволила німцю двічі стати найкращим гравцем Європи.
Велич і падіння ліберо: від «швейцарського замка» до Матіаса Заммера
Канонічна версія говорить, що зародок гри з останнім захисником з’явився у ідейного нациста з Австрії Карла Раппана. Попри те, що він у 1930-х жив у Швейцарії та тренував місцеву збірну, Раппан підтримував Гітлера, а під час мату проти німців на ЧС-38 навіть зустрів їх традиційним нацистським вітанням. Можна було б подумати, що в голові у такої людини порожньо, але саме він придумав схему, яку згодом назвали «швейцарський замок».
Кажуть, що Раппану вона наснилась, хоча суть була доволі простою: треба було нівелювати розрив в індивідуальній майстерності. Річ у тому, що у захисній фазі всі команди оборонялися персонально, тобто кожен мав свого гравця. Якщо ваш центральний форвард був класом сильно вище за центрального захисника суперників або крайній форвард біг швидше за свого візаві, то проблем неможливо було уникнути.
Австрієць опустив двох хавбеків у захист, а одного із захисників залишив перед голкіпером «підчищати» колег. Таким чином виникла схема 1-3-3-3, де й з’явився той самий «чистильник». Існує версія, що уругвайці підгледіли у Швейцарії цей прийом, коли здобули перемогу у знаменитому «Марканасо» і стали чемпіонами світу.
Проте класичний ліберо з’явився вже в Італії, недарма саме слово з італійської означає «вільний». Ідея «слабких» проти «сильних» виявилася близькою італійському тренеру Нерео Рокко, який розумів, що грати в однаковий футбол з «Юве», «Інтером» та «Міланом» неможливо, адже у них завжди будуть більш класні футболісти. Рокко побудував гру «Трієстіни» від захисту, а захисник Івано Блазон став, можливо, першим ліберо італійського футболу. Скромна команда, яка ще за рік до того могла вилетіти, зайняла друге місце після «Торіно».
Класикою гри із ліберо заведено вважати «Інтер» Еленіо Еррери, де Il grande capitano («великий капітан») Армандо Піккі став еталоном вільного захисника. «Нерадзуррі» брали титули один за одним, а Піккі та Факетті показували те, яким має бути захисник майбутнього: Армандо ідеально читав гру і захищався, а Факетті мучив суперників своїми походами вперед. Франц Беккенбауер об’єднає у в собі таланти обох.
Закінчення ери ліберо припало на епоху Арріго Саккі, який також поховав класичних десяток. У системі Арріго захищатися мали всі, а важлива роль у пресингу відводилася півзахисту, тому тримати перед воротами лишнього гравця було надто марнотратно. Хоча було б перебільшенням усе звалювати на Саккі, в 1990-му змінилися правила офсайду, тепер форвард міг бути на одній лінії із захисником суперника, ним частіше всього і був ліберо. Таким чином створювати штучний офсайд з таким гравцем ставало важче. В 1992-му голкіперам заборонили брати м’яч в руки після передач ногою від партнера, відтак воротарі почали краще грати ногами, забираючи хліб у ліберо.
Зникнення не було одномоментним, наприклад, Матіас Заммер, граючи на позиції ліберо, встиг отримати «Золотий м’яч» 1996 року, Лотар Маттеус із десятки під кінець кар’єри теж став ліберо, а в Україні ця схема жила ще до середини 2000-х. В команді Лобановського останнього захисника грав Ващук, а перебудову в «Динамо» на гру в лінію розпочав Йожеф Сабо лише у 2005-му.
Сьогодні у світі вже ніхто не може не може собі дозволити собі грати із чистим ліберо, проте елементи гри залишаються. Місток від ліберо до сучасного центрального захисника проклав Неста, який у «Лаціо» Земана отримав найкращу школу зональної гри. Зараз увити собі центрбека без хорошого першого пасу просто неможливо, а наступним рівнем стають голкіпери, які розпочинають атаки.
Беккенбауер – ліберо нової формації
У фіналі ЧС-1966 німець грав все ще півзахисті, поруч із Овератом, але в його зоні відповідальності був Боббі Чарльтон. Хоч Боббі у фіналі не забив, але англійці все ж перемогли. «Тільки тому, що Чарльтон був трохи кращим за мене», – скаже молодий баварець.
До наступного ЧС в Мексиці Беккенбауер надихнувшись грою «Інтера» вже буде на позиції ліберо, поєднуючи її із атакувальною свободою Факетті. Після шаленого поєдинку Італія – ФРН на ЧС-1970 Франц особисто зізнається італійцю, що це він його надихнув на такий стиль гри.
В німців є термін «ausputzer», що буквально перекладається як «чистильник», але Францу було мало просто страхувати партнерів та відбирати м’яч – він творив. Спочатку навіть у «Баварії» в ньому бачили здебільшого півзахисника, у 1965 році мюнхенці навіть підписали в захист Дітера Данцберга, щоб закрити позицію у захисті та дати можливість Беккенбауеру грати ближче до воріт, але Дітер отримав тривалу дискваліфікацію у першому ж дербі проти «Мюнхена-1860», а Франц так і залишився в захисті, знайшовши своє ідеальне місце на полі. У збірній Гельмут Шон дозволив Францу подібну свободу лише у 1971-му, коли зі збірною зав'язав Віллі Шульц.
Певною мірою Беккенбауеру пощастило, що поруч з ним у «Баварії» та у збірній довгий час грав Ханс-Георг Шварценбек на прізвисько «Ад'ютант», який був чудовим стопером та помічником Кайзера Франца.
Щоб краще зрозуміти велич німця, погляньте на його гру у фіналі проти легендарної збірної Нідерландів у фіналі ЧС-1974.
В цьому епізоді чудово видно, як після помилки Оверата, саме останній захисник змушений гасити пожежу, перериваючи небезпечний пас Неескенса.
Точна передача на 30+ метрів? Ось тут розпишіться, будь ласка.
Типова гра ліберо: випередив Кройффа – віддав прямо в руки Маєру.
А тут штрафний із фірмовою підсічкою від Беккенбауера, на цей раз Йонгблуд відвів загрозу.
Хоча проти «Дуйсбурга» в такому стилі свого часу Франц забив один із своїх класичних голів.
Беккенбауер ідеально підходив на роль ліберо: читав гру, був швидким та надзвичайно фізично сильним. За понад 10 років у «Баварії» він пропустив лише 12 поєдинків через травму. Франц говорив, що йому самому не подобалася гра у півзахисті, адже тоді 90 хвилин тобі на п’яти наступає суперник. Він прагнув свободи, а для цього довелося перепридумати позицію.
В такому стилі Беккенбауер став першим захисником, що отримав «Золотий м'яч» та другим німцем після Герда Мюллера. Він настільки асоціювався зі словом «ліберо», що в 1973-му у Німеччині навіть вийшов на екрани однойменний псевдодокументальний фільм із Беккенбауером в головній ролі. За сюжетом його товариш і одноклубник отримав важку травму, а сам Франц навіть хотів піти з футболу. Критики розгромили фільм за поганий сюжет, акторську гру та купу невдалих і безсоромних рекламних інтеграцій.
Франца обожнювали всюди. Навіть коли він поїхав у Нью-Йорк пограти за «Космос» із Пеле, Беккенбауер залишився зіркою, тусуючись із Паваротті, Лайзою Мінеллі та іншими селебриті. Відомий випадок, коли його сусідом був відомий балетмейстер Рудольф Нурієв. Він запросив товариша у фешенебельний ресторан, а перед самим десертом почав гладити за коліно. «Вибач Руді, але я з іншого факультету», – відповів йому на залицяння футболіст.
***
Автор знаменитого афоризму про те, що у футбол грають 22 людини, а виграють німці – Гарі Лінекер чудово знає, що таке грати про команд Беккенбауера. Напевно, саме слова англійця найлаконічніше характеризують його велич: «Дер Кайзер» був найпрекраснішим з футболістів, який виграв усе – з грацією та чарівністю».
Фото: si.com, «Баварія»
