Нинішня династія «Реала» – найсильніша в історії єврокубків. Модрич, Кроос та Карім готові ще раз задавити переможним менталітетом
Головна сила «Мадрида».
Коли у 2018-му Серхіо Рамос в Києві здійняв над головою кубок ЛЧ, здавалося, що ми стали свідками останньої перемоги великої династії «Мадриду». Чотири ЛЧ за п'ять років – це майже недосяжний рівень. В історії КЄЧ таких команд було всього три: «Аякс» і «Баварія» у 1970-х та сам «Реал» у 1950-х, коли «вершкові» виграли аж 5 кубків поспіль.
Чи можна було б уявити, що в умовах нинішньої конкуренції між клубами та завантаженим календарем єврокубків знову з’явиться команда, де гравці матимуть по п’ять головних трофеїв і серйозно розраховуватимуть на шостий?
Але «Реал» хакнув систему – і побудував найсильнішу футбольну династію в історії єврокубків.
«Реал» домінує у найбільш конкурентному середовищі
Порівнювати команди з різних епох – завжди дуже абстрактне заняття, але у випадку із «Реалом» є досить конкретні аргументи. В першу чергу – це банально кількість трофеїв, із якою дуже важко сперечатися. 5 перемог за 8 років і три перемоги поспіль в ЛЧ говорять самі за себе. Цікаво, що саме в Лізі чемпіонів (не беремо КЕЧ) подібна домінація сталася вперше.
«Барселона» Кройфа спромоглася всього на два фінали (але не поспіль), один з яких переможний. У «Юве» Марчело Ліппі було три поспіль фінали ЛЧ, але всього один «вухастий» опинився в клубному музеї. «Реал» Дель Боске, «Мілан» Анчелотті та «Барса» Гвардіоли теж не мали такої стабільності, хоча і здобували титули. В одному окремо взятому сезоні, звісно, можна знайти команди, які були яскравішими за «Мадрид», але поставити перемоги у вирішальних матчах на потік не зумів жоден клуб.
Окрім того, не слід забувати, у якому конкурентному середовищі здобувалися трофеї. Аби виграти ЛЧ, зараз потрібно зіграти майже вдвічі більше матчів, ніж потрібно було для перемоги в КЄЧ. А справді сильні суперники раніше починалися на стадії 1/4-ї, а то й у півфіналі. Наприклад, щоб здобути свій останній із п’яти КЄЧ у 1950-х «Реалу» довелося обіграти «Женесс» з Люскембургу, французьку «Ніццу», заклятих ворогів із «Барселони», а у фіналі напівпрофі з «Айнтрахта». Зовсім не хочеться знецінювати тодішні перемоги, але то був трохи інший футбол, погодьтеся.
Перед стартом кожної ЛЧ є з десяток клубів, які серйозно планують поборотися за трофей, і ще стільки ж команд другого ешелону, які готові поставити підніжку. У самого «Реала» в 2000-х було шість поспіль сезонів, коли команда не могла пройти далі 1/8-ї ЛЧ, вилітаючи навіть від «Роми» і «Ліона». Але в якийсь момент мадридці навчилися доводити такі протистояння до перемоги на автоматі.
Досягнення «Реала» є тим більш унікальними, що відбуваються в епоху, коли «вершкові» вже далеко не єдина команда у Європі, яка може собі дозволити зібрати команду «галактікос». Відрив між АПЛ та рештою Європи лише зростає, «ПСЖ» не просто не відпускає Мбаппе, але й збирає навколо нього зіркову банду. При всьому цьому «Реал» залишається ідеальним єврокубковим бійцем, який не критично залежить від окремих особистостей, навіть якщо це Крішітану, Рамос або Каземіро.
Головний козир – переможний менталітет
Коли ми говоримо про спортивні династії, то часто доводиться згадувати про їхню спадщину у спорті, окрім власне титулів і статистики. Якщо «Інтер» Еррери залишив катеначо, Міхелс тотальний футбол, Саккі переосмислив гру без м’яча, а Гвардіола з м'ячем, то спадщина цього «Реала» буде лежати в області психології.
У словнику англійських сленгових виразів Urban dictionary існує термін «92:48» – час, коли Серіхо Рамос забив гол у ворота «Атлетіко». Ці цифри на табло стали мемом серед вболівальників «Мадрида», вони символізують віру в перемогу до останнього. Після удару капітана «Реал» здобув омріяну «десіму» (десяту перемогу в ЛЧ) та запустив цикл, який триває і досі.
Якщо згадувати вирішальні матчі «Реала» в ЛЧ, то можна знайти безліч моментів, коли все могло піти не так: дикі привози від голкіперів Ульрайха та Каріуса, спірні рішення Олівера та Кашшаї, фірмові пізні голи Рамоса та багато іншого. Але слід визнати, що «Реал» як ніхто інший вміє балансувати на краю прірви. Сила «Мадрида» в тому, що він змушує суперника сумніватися у власних силах – і врешті дотискає.
Звісно, не всі можуть витримувати подібний тиск упродовж усієї кар’єри. «Коли ми вигравали Лігу Чемпіонів, то фанати не вітали нас, а казали: «Чудово, а тепер наступна». Іноді мені хотілося мати спеціальну кнопку, щоб зупинитися і порадіти успіхам. Я виграв чотири ЛЧ, але мені захотілося чогось іншого», – згадує своє перебування в Мадриді Рафаель Варан.
Свого часу Зідан навіть привів у команду спеціальну людину, яка відповідала за психологію – уродженця Коморських островів, який витягнув із депресії помічника Зідана Давіда Беттоні. Минулого року Томас Мюллер говорив, що для збірної Німеччини орієнтиром є саме «Реал», який завжди вірить у свою перемогу, якою б складною не була ситуація.
Останній танець тріо Крооса, Модрича та Бензема у якості тащерів на полі
Молоде покоління мадридців (Родріго, Вінісус, Вальверде) вже отримало ін’єкцію переможного менталітету від ветеранів. «Реал» проводить показову зміну поколінь, залишаючись вірним своєму стилю.
Величезна роль у цьому належить сенаторам команди: Модричу, Кроосу та Бензема. Для кожного з них цей сезон, скоріше за все, буде останнім, коли вони будуть на перших ролях в «Реалі». У них закінчуються контракти, все гучніше в основу стукає Чуамені, от-от приїде Беллінґем, а Бензема частіше надокучають травми. У зміні поколінь зацікавлений сам клуб. І хоч немає сумнівів, що тріо ветеранів буде у команді наступного сезону, але у Мадриді зацікавлені у тому, щоб залежність від них поступово зменшувалася.
Вони усе ще можуть багато дати на полі, але надалі, скоріш за все, допомагатимуть трошки в іншому – будуть мотивувати та ділитися досвідом з новим поколінням лідерів у складних моментах сезону. Бо поки що саме вони продовжують робити психологічну різницю у Мадриді. «Паненка» Бензема у півфінальному матчі з «Сіті» у минулому сезоні чудово довела, що «Реал» знаходився на вищому ментальному рівні, ніж суперник. Завдання ветеранів – зробити так, аби «вершкові» залишалися ментально міцними і після їхнього відходу.
***
Чимало команд у Європі намагались повторити шлях Флорентино Переса, скуповуючи найсильніших футболістів, але нікому не вдалося досягти його вершин. Поки у своїй величі нинішній «Реал» змагається лише зі своїми одноклубниками із 1950-х, а попереду Флорентіно стоїть лише фігура самого Сантьяго Бернабеу.
Фото: Julius Frick/Global Look Press, Mutsu Kawamori/Global Look Press, HORSTMUELLER/Global Look Press
