«Ніколи не відчував себе Давидом. Я був Голіафом». Як Аллен Айверсон змінив НБА, залишившись собою

Цей текст написаний в рамках 1/16 фіналу конкурсу «Найкращий блогер України». Гліб Лисицін отримав від суддів три десятки. Ви теж можете оцінити топове ретро плюсами та коментарями.

Сьогодні

Я зроблю це сьогодні.

Він знову подумав про це, як думають про найзухваліші нав’язливі ідеї. Про найпотаємніші бажання. Хоча які до біса таємниці?! Він триндів про це, ще коли грав за університет. Щоразу, як відпрацьовував оці свої кросовери. Вбив собі в макитру, що одного разу зробить зі свого кумира посміховисько.

Надере йому ср*ку.

– Зробиш що? – перепитав Джері Стек.

К*рва. Він і цього разу промовляв вголос. Те, над чим посміювалися в студентській лізі, в НБА попахувало жахливим богохульством. Та, схоже, його мантру в роздягальні почув лише сусід. Його брат по нещастю. Кінець регулярного сезону. «Філадельфія» жахлива – лише 16 перемог у 62-х матчах. Жодної надії на плей-оф. А він – єдина зіронька «Сіксерс», хай і схожий більше на зарозумілого засранця, який щойно приперся з бандитських розбірок.

Сьогодні?!

Ти зробиш це сьогодні?!

– Я дістану його ср*ку.

– Чию це? – не зрозумів Стек.

– А проти кого ми сьогодні граємо? ЙОГО ср*ку. Він ідол мого дитинства, але я зроблю це.

Цю тираду новачка почули геть усі. Тривала перерва після другої чверті. Все було не так безнадійно, як завжди – лише «мінус два» проти найкращої команди в історії. Але обличчя Стека враз потьмяніло. Він хоч і грав в НБА лише на рік довше, але вже розумів, як працює ця система.

– Синку, я сподіваюсь, ти зараз жартуєш? – це вже Ді Сі. Велетень, що проводив сьомий сезон у лізі, і його можна було вважати ветераном. Тон поки поблажливий – ніби не йме віри, що сосунець міг таке бовкнути.

Тож сосунець відкриває рота ще раз.

– Ви, мазафакери, занадто сильно переймаєтеся. Для тих, хто недочув, повторю: сьогодні я дістану його вельмишановну ср*ку. А потім…

– Слухай сюди, ніг**е, – Ді Сі піднявся і перекрив собою сонце, зорі та кисень. Він вже бачив на своєму віку десятки таких зухвальців, які кидали ЙОМУ виклик. Кожного разу це закінчувалось однаково.

– Закрий свій йо****й рот. Той мазафакер вміє читати думки. Якщо ти хоч криво на НЬОГО подивишся, ВІН буде знати. А якщо ВІН дізнається, що ти задумав щось проти НЬОГО, тобі кінець. Кінець твоїй кар’єрі, кінець всьому, що ти так бажав. ВІН тебе знищить. Твої дружки бандюки тут не допоможуть. Ще раз тобі кажу. Не лізь до Чорного Ісуса. – Ді Сі так завівся, що почав скидатися на двометрового Джулса із «Кримінального Чтива», який цитує Ізекіля 25:17.

Та хлопець вже все вирішив. Він знав, що йому треба заявити про себе. Вулиця навчила його, що якщо хочеш заслужити повагу, треба втащити найкрутішому на районі. Він вирішив не слухати лякалок тих дідів-лузерів, бо ж із самого першого дня прекрасно розумів, що у «Філадельфії» саме він був головною зіркою.

У розпал четвертої чверті він отримав м’яч та почув, як Філ Джексон кричить із лавки: «Майкл!», натякаючи, щоб ТОЙ перебрав захисника «Сіксерс» на себе. Він розумів, що ось цей момент: дав рух ліворуч, потім в іншу сторону. Потім ще раз. І коли побачив, що Чорний Ісус купився, то єдиною думкою, яка виринула в нього в голові, було: «Дідько, я дійсно надрав йому ср*ку!»

Той матч «Філадельфія» програла з рахунком 108-104. Але кросовер Аллена Айверсона проти Майкла Джордана досі входить в усі підбірки найкращих кросоверів в історії. Аллен мав рацію, що не послухався. Джордан визнавав лише сильних – цим рухом Айверсон заслужив його повагу.

«Звичайно, що на фото, де є чотири білих селюка і найвідоміший чорний спортсмен у штаті, свідки впізнають мене»

Енн Айверсон народила сина, коли їй було 15 років. Як би це погано не звучало, але це класична історія для чорношкірих жінок із гетто у Вірджинії. Рідного батька Аллен ніколи не знав. А через декілька років після переїзду у Гемптон, Енн зійшлася з Майклом Фріменом, з яким познайомилась у порту, де вони працювали. Майкл хоч і брав участь у вихованні Аллена та його новонародженої сестри, але робив деякі перерви на чергові відсидки у в’язниці за різні правопорушення: від крадіжок до торгівлі наркотиками.

Головними вихователями хлопця стали його ще неповнолітні дядьки Бубба та Чак Айверсони. Вони проводили з малим стільки часу, що за хлопцем закріпилось прізвисько «Бубба Чак», яке він і досі носить серед рідних та близьких знайомих. Найчастіше дядьки проводили час на баскетбольному майданчику, насміхаючись з малого племінника, який постійно нив, що йому не дозволяють пограти у баскетбол. Через це хлопець просто зненавидів цю гру. З ранніх шкільних років він закохався у американський футбол. Тренер у старшій школі Бетела навіть пішов на хитрість, зарахувавши Чака у команду, коли той був ще у 8 класі. Команда, яку вів за собою Айверсон, двічі поспіль ставала чемпіоном штату.

Баскетболом юнак почав займатись через маму. Вона колись також грала за шкільну команду і хотіла, щоб син став баскетболістом. Аллен вважав баскетбол занадто м’яким, але тренер шкільної команди дуже швидко помітив, що цей хлопець має справжній талант. Баскетбольна команда старшої школи Бетела теж дуже швидко вибилася у найкращі в штаті. Все дійшло до того, що Айверсон став топ-1 проспектом серед школярів в обох видах спорту: американському футболі та баскетболі. Його рекрутував кожен університет у США. Аллен уже мріяв, у яку команду НФЛ він хоче потрапити. Аж тут все пішло шкереберть.

Коли дядькам Аллена виповнилось 17, вони вирішили піти служити в армію. Тоді вибір для чорношкірих юнаків був невеликий: або торгувати наркотиками на вулиці, або йти служити. Оскільки Айверсон був ще школярем і одночасно найстаршим чоловіком у сім’ї, який не сидів у тюрмі, для того, щоб хоч якось прогодувати рідних, він обрав перший варіант. Мати здогадувалась, чим він займається з друзями, але закривала на це очі, бо він приносив додому гроші, яких дуже не вистачало.

Одного разу хлопець відпочивав із друзями в боулінг-клубі. Там завжди відпочивала різношерстна публіка. Хтось із його братанів зачепився із сусідньою компанією. Словесна перепалка перейшла в кулачний бій. У хід пішли стільці. Потім кулі для боулінгу. Додому Бубба Чак прийшов із розбитою головою та зізнався матері, що була бійка, але він лише стояв осторонь, коли в нього прилетів стілець.

Наступного ранку в двері їхнього будинку прийшла поліція із ордером на арешт. Вони показали Енн полароїдні фотознімки, на яких свідки впізнали Аллена, який жбурляв стілець у якихось білих чоловіків. «Звичайно, що на фото, де є чотири білих селюка і найвідоміший чорний спортсмен у штаті, свідки впізнають мене», — згадував Айверсон.

Прокурор хотів зробити із цього показову справу. Вірджинія навіть на початку 90-х все ще залишалась «південним штатом» із усіма наслідками. 17-річному юнаку приписали цілком дорослу статтю у вигляді здійснення нападу у складі організованої злочинної групи. «Якби це був не Аллен Айверсон, а якийсь білий хлопець, то справу б навіть до суду не довели, але вони спеціально хотіли знищити мою надію стати чимось більшим».

Суд був невблаганний. Суддя відкинув усю лінію захисту і присудив Айверсону 15 років позбавлення волі із відтермінуванням 10-річного терміну. Це означало, що найкращий спортсмен-школяр у США мав провести за ґратами 5 років свого життя.

Але тут за справу взялась Енн Айверсон. Вона боролась за свого сина до останнього. Мама почала збирати підписи та подавати петиції щодо незаконного засудження юнака, мотивуючи расовим підтекстом. Вона організовувала мітинги та оббивала пороги усіх державних установ. І це спрацювало: на захист молодого спортсмена почали виходити сотні мітингувальників.

Перед апеляцією Аллен, який уже декілька місяців був у в’язниці, мав нагоду поговорити із матір’ю. Вона запитала, чи той досі хоче стати баскетболістом, як вона мріяла. На що він відповів: «Мамо, я стану будь-ким, ким ти захочеш, якщо ти витягнеш мене з цієї халепи». І вона це зробила. Справа дійшла до губернатора Вірджинії Дугласа Вайлдера, який під публічним тиском помилував хлопця. Провівши 4 місяці у в’язниці, Бубба Чак вийшов на волю.

Уся ця історія із засудженням кардинально змінила його майбутнє. Якщо раніше його хотів бачити кожен університет у країні, то зараз ніхто не хотів давати стипендію колишньому в’язню із кримінальним минулим. Енн об’їжджала кожен університет і благала дати сину шанс. Більшість відмовляла. Коли надія майже зникла, озвався тренер баскетбольної команди університету Джорджтауна Джон Томпсон. Він був єдиним чорношкірим тренером в NCAA, який ставав чемпіоном і мав дуже високий авторитет серед чорного ком’юніті. Вислухавши слізну промову Енн, він обійняв її і сказав: «Ти перша чорна мама, яку я бачив у житті, яка аж так хвилюється за майбутнє своєї дитини. Я візьму його».

Аллен розумів, що тепер не може підвести маму і одразу почав дуже старатися за «Гояс». Хоча навіть домашня публіка зустріла його вороже, не кажучи вже про гостьову. «Мені постійно кричали «Jailbird» («в’язень» — прим. автора), коли я кидав штрафні. Одного разу, коли ми грали проти «Вілланови», якісь два шмаркачі одягнулись у тюремні роби та зробили щось схоже на ланцюги на ногах, щоб потролити мене. Але мені було байдуже на них», — так Айверсон описував відношення вболівальників до нього.

Та як тільки вони побачили, як він грає, ворожість одразу змінилась на щирий захват. Вибуховість та зарядженість Айверсона просто закохували публіку в себе. Він був маленьким, не схожим на типового баскетболіста і водночас був найкращим. У перший же сезон його визнали новачком року та обрали в першу збірну сезону. У другий він лише збільшив свою домінацію. Всі чекали, що він залишиться ще, але після двох років в університеті він вирішив іти далі. Джон Томпсон знав, що він уже готовий, а Аллену треба було йти в профі, щоб нарешті отримувати ті гроші, які нарешті допоможуть вивести сім’ю із бідності.

«Нам усім пощастило, що його зріст був не 195 сантиметрів»

Рей Аллен, Маркус Кембі, Стефон Марбері, Стів Неш, Антуан Вокер, Предраг Стоякович, Кобі Браянт. Багато сходиться на думці, що драфт 1996 року по насиченості майбутніми зірками, якщо не є найбільшим в історії, то точно входить у топ-3. Для українського вболівальника цей драфт також мав свій слід, бо Віталія Потапенка було обрано прямо перед Кобі Браянтом.

«Філадельфія», яка отримала право обирати першою того року, зі слів Девіда Стерна, думала над кандидатурою для піку не більше 5 хвилин і забрала собі хлопця з Джорджтауна. Одразу після закінчення драфту Аллен першим ділом зателефонував вітчиму в окружну в’язницю штату Вірджинія, де той знову сидів.

І з першого ж матчу вболівальники «Сіксерз» зрозуміли, що нарешті отримали зірку рівня Доктора Джея, Мозеса чи Чака Барклі, якщо не більшу. Тоді він набрав 30 очок у стартовому матчі, встановивши рекорд для гравців «Філадельфії», який лише цього року побив Ві Джей Еджкомб.

Перший сезон «Сіксерз» повністю провалили, закінчивши на 14 місці у Східній конференції із показником 22–60. Керівництво бачило, що навколо молодої зірки потрібно будувати команду, і вирішило найняти Леррі Брауна на посаду головного тренера команди.

Це зараз прийнято вважати, що саме тандем «Браун–Айверсон» створив із «Філадельфії» справжнього претендента на перемогу на початку нового тисячоліття. Але на початку їхньої спільної роботи все було дуже погано. Ей Ай вірив, що ця команда повністю його, та не хотів нікого слухатись. Браун же хотів приборкати норовливу зірку та створити справжню команду, яка працює як єдине ціле.

Їхній конфлікт був очевидним і передбачуваним. Щоб провчити Аллена, Браун випускав його у старті, а потім знімав з матчу на 2 хвилині першої чверті. Камери вихопили, як Айверсон кинув тренеру: «Й*****й мазафакер». Наступного дня президент Філадельфії Пет Кроче отримав два дзвінки: від Аллена, який вимагав негайно звільнити Брауна, та від Брауна, який погрожував піти, якщо цього зухвалого хлопця не обміняють протягом 48 годин.

Кроче не вигадав нічого іншого, як провести зустріч між сторонами. «Я покликав обох до себе в кабінет і почав: «Слухайте сюди, я не збираюсь звільняти тебе і точно не збираюсь обмінювати тебе. Леррі, ти розумієш, що саджаючи його на лавку, ти схожий на білого наглядача у в’язниці, який гнобить чергового темношкірого? Думаєш, хлопцю, який тільки вивіз свою сім’ю із гетто, сподобається таке? А ти, Аллене, як можна на всю країну обзивати одного з найкращих тренерів у країні? Ти не пограв стільки, щоб мати право казати таке». Я вдарив по столу і додав: «Ви два дурні, які обожнюють цю гру, але не можете почути один одного». Після цього вони піднялись і обнялись. Здається, вони стояли так цілу годину».

Після цього конфлікт було вичерпано. Ей Ай зрозумів, що тренера треба слухати, а Браун отримав справжню зірку, навколо якої можна було будувати команду. Переведення на позицію атакувального захисника теж зробило свою справу. Тепер Аллен міг робити те, що йому найбільше подобається — набирати очки. Уся гра команди була побудована навколо цього.

Вершиною кар’єри Айверсона став сезон 2000–2001. Лідер за перехопленнями, найрезультативніший гравець ліги (31,1 очка в середньому за матч), перша символічна збірна НБА, найцінніший гравець матчу «Всіх Зірок», найцінніший гравець сезону — найменший в історії. Не вистачало лише одного — чемпіонського персня.

Аллен на своїх жилах самостійно витягнув «Філу» у фінал, але там напоровся на «Лейкерс» із Кобі та Шаком у розквіті сил, які на шляху до фіналу не програли жодного матчу. Але навіть проти таких монстрів Айверсон провів один із найбільш легендарних виступів в історії фіналів: перший матч серії на виїзді в Лос-Анджелесі. 48 очок, абсолютна домінація та один переступ через Тайрона Лью. «Я ніколи не любив, коли медіа називали це протистоянням Давида і Голіафа. І через те, що у нас була слабка команда, і через мій зріст. Ніколи не вважав себе Давидом. Я був Голіафом».

«Сіксерз» забрали лише один матч у тій серії. У «Лейкерс» була своя зброя, яку ніхто не міг перевершити: Шакіл О’Ніл у розквіті сил. «Для того, щоб протистояти Шаку, вашій команді статистично треба 18 фолів. У нас не було стільки великих, щоб мати таку кількість», — пояснював Леррі Браун. Дійсно, маючи у складі 50-річного Дікембе Мутомбо, важко щось протиставити одному із найбільш домінуючих гравців в історії, навіть маючи суперзіркового бомбардира. Найкраще це описав Кобі Браянт: «Лізі дуже пощастило, що зріст Аллена був не 195 сантиметрів».

Через два роки Леррі Браун пішов робити нових «поганих хлопців» у Детройт, з якими він все ж виграв чемпіонство. Айверсон ще двічі ставав найрезультативнішим гравцем сезону, довівши цей показник до 4, та тягнув на своєму горбу команду. «Сіксерз» все ще були командою рівня плей-оф, але не більше.

Наприкінці 2006 року керівництво Філадельфії наважилось на зміни і обміняли свою головну зірку до «Денвера», де Аллен мав стати таким собі ментором для молодого Кармело Ентоні. На жаль, симпатичним «Наггетс» не вийшло нав’язати боротьбу за щось більше, ніж плей-оф на Заході. Через два роки черговий обмін, тепер уже в «Детройт», де Айверсон уже почав виходити з лавки. Потім новий обмін у «Мемфіс», коротке повернення у «Філадельфію» і навіть чемпіонат Туреччини.

«У мене серйозно захворіла донька. Я виходив бити штрафні і думав лише про неї. Тоді я зрозумів, що якщо на майданчику перестаєш думати про баскетбол, то треба зав’язувати». Після завершення кар’єри Аллена спіткала класична доля не до кінця реалізованої зірки: алкоголізм, ігроманія, розлучення, майже банкрутство.

Лише останні пару років Ей Ай узявся за голову. Звільнив увесь свій колишній менеджмент, кинув пити, знову зійшовся із дружиною. А у фінансовому плані йому підставили плече «Reebok», які призначили його та Шакіла О’Ніла президентом та віцепрезидентом із баскетбольних операцій.

«Завжди казав: чим краще ти виглядаєш, тим краще ти граєш»

Прочитавши попередні розділи, юні фанати, які почали стежти за баскетболом уже в епоху Леброна–Каррі, можуть поставити питання: «А що ж такого особливого у цьому хлопці, окрім того, що він був маленьким і сидів у тюрмі?». Ця історія була б неповною, якщо не згадати про той вплив, який Аллен Айверсон справив на НБА поза майданчиком.

Ще коли Аллен виставлявся на драфт, він шукав компанію, з якою підпишеться на дуже довгий час. «Усі студентські роки я грав у «Джорданах», тим більше тренер Томпсон входив у раду директорів «Nike», тож вибір здавався очевидним. Але не для мене. Для «Nike» я був усього лиш одним із довгого списку, з ким у них уже був контракт. І тут на мене вийшли представники «Reebok».

«Reebok» у той час хотіли нав’язати конкуренцію «Nike», який був гегемоном в НБА, та вже підписали Шакіла О’Ніла. Вони розуміли, що Шак – велика зірка, але цього недостатньо. У світі не так багато 150-кілограмових двометрових здорованів, які будуть себе асоціювати із О’Нілом. «Reebok» треба був той, хто залучить ширшу аудиторію. А хто може краще це зробити, ніж хлопець зі зростом трішки вищим за середньостатистичного американця та ще й такого, який знає, що треба вулиці? Вибір був очевидним як для «Reebok», так і для Айверсона. Йому зі старту запропонували великі гроші і власні кросівки. Посварившись із тренером, він пристав до угоди. Відтоді «Reebok» ставили Аллену лише одну умову: «Бути собою».

Бути собою виявилось не так легко, як здається. З перших днів в НБА він перебував під постійною критикою: одягався, наче він не успішний мільйонер, а тільки прийшов з бандитських розбірок, все його тіло було в татуюваннях, наче тільки вийшов з в’язниці, а ще розмовляв, наче тільки закінчив зміну в порту. До цього образу додавалось ще й те, що навколо нього постійно отиралося до 5 друзів, яких він підтягнув з району.

На першому «Вікенді Всіх Зірок», Аллена засвистали, коли він виграв МВП матчу новачків. Тоді якраз святкували 50-річчя ліги, і старі легенди не гребували покритикувати нових зухвалих зірок. Ларрі Ненс-старший казав: «У наші часи такого точно не було. Зараз молодь більше переживає, щоб більше заробити і краще виглядати, ніж поважати гру в баскетбол». Як не дивно, Майкл Джордан виступив на захист Аллена, сказавши, що хлопець має повне право виражати себе, як він хоче. Айверсон відповідав на критику: «Завжди казав: «Чим краще ти одягаєшся, тим краще ти граєш». Я такий, яким мене створив Бог. Я звичайна людина і просто хочу бути собою. Я все той же хлопець із Гемптона, Вірджинія».

Яким би не був Айверсон, це працювало. Після завершення кар’єри Джорданом, саме він став найбільш впізнаваним гравцем НБА. Він ввів моду на «колоски» та більшість сучасних аксесуарів, без яких просто неможливо уявити сучасний баскетбол. «У мене був настільки забитий лікоть, що на ньому живого місця не було. Ще в коледжі з мене всі сміялись, тому я не придумав нічого іншого, ніж натягнути туди напульсник. На іншому лікті мені робили операцію і лікарі рекомендували одягнути на пару матчів спеціальний стягуючий рукав. Що було далі, ви всі знаєте». На піку популярності лише один бренд Айверсона в структурі «Reebok» оцінювався в майже 200 млн доларів.

Стиль Ей Ая просто лавиною пройшовся не лише по НБА, а й по усіх Штатах. Навіть білі гравці вирішили, що вони справжні «генгста», і почали відповідно одягатися. І якщо на початку комісіонер НБА Девід Стерн на запити журналістів мляво відповідав, що НБА не може жити поза загальносуспільним контекстом, а хіп-хоп культура набуває шаленої популярності, то вже пізніше і сам перестав миритись із цим.

Згодом в НБА ввели офіційний дрес-код, заборонивши одягатись у вуличному стилі. Це в першу чергу розцінили, як напад на Айверсона, але той був спокійним: «Якщо ви подивитесь новини, то всі справжні гангстери ходили в дорогих костюмах. Подивіться суд над Готті, він був у костюмі від «Версаче» за 2000 доларів. Якщо я одягну костюм, я буду все тим же поганим мазафакером. Справа не в одязі».

Якщо ви подивитесь на нинішню НБА, неможливо не помітити вплив, який справив Аллен Айверсон. Зараз звичайний навіть рольовий гравець середньої руки одягається на матч, наче тільки прийшов із якогось тижня моди. Гравці нарешті можуть бути собою.

«Я так і не виграв чемпіонство за свою кар’єру гравця, але коли я проходжу повз вуличний майданчик і бачу якогось пацана, який грає із рукавом та пов’язкою на голові, то розумію, що це саме те, заради чого треба було грати».