«Сподіваюся, що цей сезон буде феєричним»: як Магучіх з ноги увірвалася в 2026 рік

Їхали з Києва нічним поїздом «Барвінкове – Львів», або як його оголошує диктор – поїзд «Незламність». Запізнився він на 4 години, але ми не зламалися. Чай «Гранатомед» також підняв настрій.

Кінцева точка, окрім особистих справ, – Меморіал Олексія Дем’янюка. Змагання відкривають сезон стрибків у висоту для наших топів – Ярослави Магучіх та Олега Дорощука.

Посеред кучугурів снігу запаркована купа машин – в манежі стадіону «Скіф» повний аншлаг. Багато дітей, дорослих, спортсменів і просто глядачів.

І навіть японський вболівальник Ацуші Канаокі, який спеціально приїхав до України підтримати Ярославу Магучіх. «Він летів до Варшави й із Варшави їхав автобусом до Дніпра. Ми його зустрічали у всіх традиціях українців, тобто з короваєм. Йому дуже сподобалося.

Йому дуже подобається борщ. Він готовий його їсти постійно, йому все подобається.

Він ще буде на чемпіонаті України в Києві. Це дуже круто, тому що він, скажімо так, досліджує Україну. Насправді він сказав, що хоче жити у Дніпрі, тому він вчить українську мову. І це дуже круто», – каже Магучіх.

Ацуші Канаокі

«Ті діти, які приїжджають тут змагатися, можуть бачити своїх кумирів, рекордсменку світу, її стрибки»

Запитую Дмитра Дем’янюка про очікування від турніру пам’яті його батька:

– Не знаю, чого очікувати. Перший старт, спортсмени ще не змагалися. Не знаю, який рівень готовності, але імена зіркові: Ярослава Магучіх, Олег Дорощук, Владислав Лавський, сподіваюся, зможе показати хороший результат.

Це спорт, тут тяжко прогнозувати. Якби я міг прогнозувати, я би, напевно, на букмекерських конторах заробляв. Але тримаємо кулаки і сподіваємося на високі результати. Будемо підтримувати всіх всіма можливими способами.

– Вже стало традицією, що збираються багато дітей-атлетів. Як ви думаєте, наскільки це важливо, що на такі змагання у Львові можуть запрошувати зірок?

– Це дуже важливо, тому що на сьогоднішній день у нас, можна сказати, втрачене покоління. Зараз дітям дуже тяжко тренуватися в тих умовах, які ми маємо: енергетична криза, обстріли, відключення світла. Багато спортсменів юніорського віку повиїжджало, багато не мають змоги [тренуватися], особливо ті, хто у прифронтових містах – там, зрозуміло, зараз не до тренувань.

Такі турніри дуже важливі, в першу чергу, якраз для молодого покоління, тому що вони мають змогу тренуватися, мають змогу виступити на турнірі гідного рівня – я його таким вважаю, хоча я весь світ об’їздив свого часу і дивився, як воно проводиться. І в нас рівень уже загалом відповідає європейському. Можливо, після війни ми вже будемо рухатися якраз у тому напрямку, з іноземними спортсменами.

Але найголовніше – що ті діти, які приїжджають тут змагатися, можуть бачити своїх кумирів, рекордсменку світу, її стрибки. Вони мотивуються, мають за ким тягнутись, можливість сфотографуватися, поговорити. В принципі так і задумувалося, що на турнірі змагатимуться учасники від наймолодшого віку до найстаршого.

– Ви раніше були співорганізатором. Яка зараз ваша роль? Родина по факту займається організацією, наскільки я розумію?

– Так, зараз моя роль та сама. Єдине, що я зараз виходжу у військову службу, я перебуваю на Сумщині. Минулого року я не зміг приїхати, зараз узяв відпустку і можу бути тут.

У якості співорганізатора я далі займаюся, роблю дизайни, якісь організаційні питання і сайт. З сайтом у мене цього року не вийшло, просто не було фізично часу. Дуже багато зараз допомагає моя дружина, вона включилася, дуже багато цього тягне.

Дмитро Демʼянюк

– Яка благодійна мета? Бачу, ви збори проводите. Можете розказати, на що саме?

– Від початку повномасштабки наші змагання перейшли зі статусу міжнародних у статус благодійних. Зараз тяжко з іноземцями. Літаки не літають, вони бояться сюди їздити: обстріли, тривоги. І на кожному старті ми намагаємося зробити збір.

Це було питання совісті: коли ми проводили перший турнір під час війни, нам виділяли якісь кошти на проведення змагань – і мене особисто як військового це тригерило, тому що я бачу, що побратимам треба РЕБи, треба дрони, треба FPV, треба машини. І ти розумієш, що тут виділяються кошти, а там люди гинуть – і пріоритетніше було б давати їх на армію.

Тому ми придумали, що на кожних змаганнях ми проводитимемо збір, який має перекривати як мінімум суму, виділену, наприклад, містом на турнір. Таким чином ми і підтримуємо спорт, і підтримуємо армію. В більшості це побратими, яких я особисто знаю – завжди для них робиться.

– Розкажіть про роль вашого батька. Чому турнір має це ім’я?

– Тому що мій батько так само був стрибуном у висоту, олімпійцем. Він встановив рекорд Львівської області (2,33), який потім я побив.

Вшановуємо пам’ять одного з найвидатніших легкоатлетів Львівської області. Турнір уже 27-й рік проходить. Сподіваюся, що ми його зможемо підтримувати і в майбутньому він буде ставати кращим, – каже Дмитро Дем’янюк.

«Ми тут кожен рік стрибаємо і це доволі емоційно, тому що розумію, що для людей це також якась розрядка»

Усі сидячі місця були зайняті заздалегідь ще до старту основної частини змагань. Першими виступали чоловіки – переміг Олег Дорощук з результатом 2,24 м.

Каже, що стрибками не дуже задоволений – є певна важкість після підготовчого до сезону етапу. Але атмосферу називає чудовою – ще б пак, Олег мав справжніх персональних фанатів з плакатами.

Для Дорощука це справді особливі змагання, бо він тут починав з юніорського рівня, коли ще стрибав максимум 2,05 м. А зараз вже є шестиразовим чемпіоном турніру.

«Мені тут дуже подобається завжди. Ми тут кожен рік стрибаємо і це доволі емоційно, тому що розумію, що для людей це також якась розрядка. Попри війну, ми проводимо такі старти, і це дуже-дуже круто», – говорить Олег.

«Ми побули в Дніпрі, в Україні – це дало великий заряд, попри те, що Дніпро обстрілюють, і всі наші міста теж»

Далі стрибали жінки. Магучіх вийшла в сектор, коли вже всі суперниці закінчили свої виступи. Найкращою серед них стала Тетяна Білик із показником 180 сантиметрів, що принесло їй срібло.

Ярослава одразу взяла 1,91 м. А далі пішло-поїхало: 1,96 м з першої спроби, 2,00 м з другої, 2,03 м з третьої. Рекорд турніру. Рекорд сезону. Шалені емоції трибун. Обійми з тренеркою Тетяною Степановою.

Степанова каже, що після минулого неідеального сезону вона з Ярославою переглянула підхід до підготовки: «Ми знайшли знову альтернативу, в нас з’явилась енергія, якої не було. Ми побули в Дніпрі, в Україні – це дало великий заряд, попри те, що Дніпро обстрілюють, і всі наші міста теж.

Ми дружно тренуємося, дружно їдемо готуємо їсти. Якщо світла там немає, ми йдемо їмо після тренування кудись у кафе, тому що в нас електрика у нашому будинку. Дуже дружній початок цього сезону.

Я стала спокійнішою і бачу великий потенціал Ярослави. Вона ходила на гімнастику – це теж дало їй великий поштовх, щоб вона краще стрибала. Я довго думала, ми змінили трошечки розбіг – там зменшили, там додали».

Цю думку підхоплює і Магучіх.

– Ваша тренерка каже, що сьогодні вона відчула, що це та Ярослава, яка була раніше.

– Я сама це відчула і дуже рада повернутися до цього стану, коли я це відчуваю. Тому я сподіваюся, що цей сезон буде феєричним.

– Що далі? Чемпіонат України?

– Перед ЧУ в мене міжнародний старт. Восьмого лютого буде старт у Німеччині, а потім буде чемпіонат України в Києві. Дуже хвилююся, тому що на чемпіонаті України я буду виступати вперше за шість років, здається.

Останній раз виступала на зимовому чемпіонаті в Сумах ще перед війною – за рік до війни. Тому я вже чекаю. Дуже хочеться відчути цю атмосферу, – емоційно говорить переможниця.

Відчуття, яке зловив після нагородження: чесно, я в захваті від витримки і роботи з аудиторією Магучіх – роздала купу автографів, фото, зарядила емоціями в ці морози і блекаути дуже багато людей.

Це реально крутий приклад відкритості та професіоналізму. В умовах того, що справжніх суперзірок нашого спорту в ділі саме в Україні ми можемо побачити раз на один-два роки.

«За майже чотири роки, як ми, скажімо так, подорожуємо по Європі, по світу, дуже хочеться побути просто вдома, насолодитися атмосферою, незважаючи на відключення, незважаючи на обстріли. Це все одно дім, де твої друзі, родина, кіт, за якими я скучила, тому вдома краще», – каже Ярослава.

«Сили поліції були залучені максимально»: яким був матч Франція – Україна зсередини

Як виглядали українські призери Олімпіади-2016: дубль Верняєва, золото Чебана, прекрасна Різатдінова

Фото: Tribuna.com, фейсбук Орисі Демʼянюк