Легіонерська Dream Team чемпіонату України. Лівий захисник

Блог «Думки від себе» продовжує складати збірну найкращих легіонерів в історії нашого чемпіонату..

Попередня серія циклу: Кращий легіонер-голкіпер УПЛ

1. Даніель Флоря («Шахтар», «Металург» Запоріжжя, «Металург» Донецьк, Румунія)

Свою футбольну кар’єру Даніель Флоря розпочав у клубі «Оцелул». Дебютував 1 грудня 1993 року у матчі з «Ут Арад». Зріла гра лівого захисника дозволила йому перебратись в столицю – бухарестське «Динамо» стало наступним щаблем в кар’єрі румуна. В 2001 році Даніель перейшов в донецький «Шахтар» (якщо не помиляюсь – першим серед румунської діаспори). Дебютував за «гірників» в матчі проти маріупольського «Металурга». Освоївшись в «Шахтарі», Даніель отримав запрошення в національну збірну Румунії. Однак шлях наверх перекреслила травма в матчі проти київського «Динамо» – румунський захисник майже на рік випав з основної «обойми» донецької команди. Всього за «гірників» зіграв 58 матчів. В 2004 був відданий в оренду до запорізького «Металурга» (13 матчів). Через сезон відправився в донецький «Металург» (13 матчів). У березні 2006 відданий в оренду з правом викупу бухарестському «Динамо». Влітку 2006 був проданий кіпрському клубу АПОЕЛ. Завершив кар’єру в румунській «Дунареї» в 2013 році.

Двічі ставав чемпіоном України. Переможець Кубку України 2002 і 2004 років.

2. Кахабер Каладзе («Динамо» Київ, Грузія)

Легенда грузинського футболу. На великій футбольній арені дебютував у сезоні 1993-1994, виступаючи за тбіліське «Динамо». Упевнена гра молодого універсала дала змогу йому впродовж чотирьох сезонів залишатися основним захисником столичного клубу, за який він зіграв 82 гри. На початку 1998 року Каха перебрався до київського «Динамо». За трансфер гравця було віддано 280 тисяч доларів. За «Динамо» Каладзе зіграв в 63 матчах, ставав чемпіоном України та володарем Кубку. Окрім того, разом з партнерами по команді дійшов до 1/2 Ліги Чемпіонів. Гра грузинського захисника справила приємне враження на селекціонерів «Мілану», які заплатили за захисника 16 мільйонів євро. У складі «россонері» Каха виграв дві Ліги чемпіонів, став чемпіоном Італії, а також володарем Кубка, Суперкубка країни, Суперкубка Європи. Останнім клубом в ігровій кар’єрі Кахи став італійський «Дженоа». 13 травня 2012 року оголосив про завершення спортивної кар’єри.

За збірну Грузії зіграв 83 матчі, забив 1 м’яч. Є автором своєрідного рекорду – в одному з матчів національної збірної Кахабер відзначився 2 автоголами в матчі.

3. Бадр Ель-Каддурі («Динамо» Київ, Марокко)

Мароканський захисник/опорник київського «Динамо». Вихованець школи футбольного клубу «Відад» (Касабланка), звідки родом сам Бадр. Зігравши всього 38 ігор у чемпіонаті своєї країни, його помітив український фахівець Юрій Севастьяненко і запропонував Лобановському, якому не вистачало міцного захисника на лівому фланзі захисту. У чемпіонаті України дебютував 17 серпня 2002 року в домашньому матчі проти луцької «Волині». Лише з початку 2004 року Каддурі зміг часто завоювати позицію на лівому фланзі (конкуренція з Несмачним) і протягом восьми сезонів став стабільно виходити у складі «Динамо». У 2011 році перейшов на правах оренди в шотландський «Селтік», ставши першим марроканцем в історії «кельтів» (6 матчів і гол у ворота «Рейнджерс»). У січні 2013 року контракт з Каддурі було розірвано за домовленістю обох сторін і гравець отримав статус вільного агента.

Чотириразовий чемпіон та володар Кубку України, п’ятиразовий володар Суперкубка України. Гравець збірної Марокко (47 матчів).

4. Резван Рац («Шахтар», Румунія)

Румунський захисник донецького «Шахтаря». Вихованець школи бухарестського «Рапіду», за який рац відіграв з 1997 до 2003 року. Саме тоді потрапив на олівець «Шахтаря» і перебрався в стан «гірників». За 10 років у складі донеччан відіграв 174 матчі в чемпіонаті, при цьому забивши 6 м’ячів (найчастіше з штрафного удару чи потужним пострілом з-за меж штрафного майдачника). Останній матч у складі «Шахтаря» провів в донецькому дербі на «Донбас-Арені» – це був 300-ий матч у футболці донеччан (враховуючи усі турніри). На цей матч Разван вийшов з капітанською пов’язкою і на 67 хвилині його замінив Василь Кобін. Колеги по команді провели раца живим коридором – згодьтесь, традиція то приємна.

У статусі вільного агента перейшов до лондонського «Вест Хему» (30 матчів). Пізніше перебрався на Піренеї – румун перейшов в «Райо Вальєкано» (15 ігор), а згодом рушив до Греції – місцевий ПАОК був зацікавлений у послугах досвідченого екс-гравця «Шахтаря».

Шестиразовий чемпіон України, володар 4-х Кубків України, володар останнього Кубку УЄФА. За збірну Румунії Разван зіграв гросмейстерську кількість матчів – 100.

5. Северин Ганцарчик («Арсенал» Київ, «Волинь» Луцьк, «Металіст» Харків, Польща)

Свій шлях на футбольний Олімп поляк розпочав у 1999 році з 4 польської ліги – Северин захищав кольори клубу «Подкарпацє». У цьому ж році його переманив до себе клуб з 2 ліги – «Гетман». За чотири сезони лівий бек нічим не зарекомендувався, але у 2003 році витягнув щасливий квиток і поїхав до України захищати кольори столичного «Арсеналу». Незважаючи на невдалий досвід гри за «канонірів», Северин їде у луцьку «Волинь» під опіку Віталія Кварцяного. Набравшись досвіду (а може завдяки приятельським відносинам між Кварцяним та Маркевичем) поляк перебирається на Слобожанщину, де стає основним лівий захисником харківського «Металісту». У складі останніх Ганцарчик зіграв 85 матчів і забив 6 м’ячів (в тому числі і в ворота «Бешикташу» – цей матч поляк вважає найважливішим у своїй кар’єрі). У 2009 році перебрався до стану познанського «Леху». В 2012 році став гравцем лодзького ЛКС, а пізніше «Гурніка». Про свою футбольну кар’єру в Україні «польський Матерацці» говорив так:

»...у «Волині» мені непогано було. Про «Арсенал» я взагалі не хочу говорити, тому що там взагалі трагедія була. Люди там дуже несерйозні і було жахливе ставлення. А мій перехід в «Металіст» – це найкраще, що я міг тоді отримати. Граючи в «Металісті» у мене відбувся і дебют у збірній Польщі, я поїхав на чемпіонат світу, тричі ставав бронзовим призером чемпіонату України, дуже добре заграв в Кубку УЄФА...Я вдячний за це долі».

6. Даніло Авелар («Карпати» Львів, Бразилія)

Розпочав професіональну футбольну кар’єру в Бразилії в місцевих клубах «Паранаваї», «Жоїнвіль», «Парана» та «Ріу Клару». Власне з представника нижчих ліг Бразилії влітку 2010 року Даніло Авелар був орендований на півроку львівськими «Карпатами». До клубу він прийшов разом з співвітчизником Нене, який, щоправда, нічим не запам’ятався. Місце в основному складі молодий бразилець здобув після того, як у матчі з «Зестафоні» травми зазнав основний лівий бек «Карпат» Ощипко. Завдяки чудовій грі в грудні «Карпати» підписали з гравцем повноцінний 3-річний контракт. Бразилець відзначався швидкістю та витривалістю – здивування викликало, як він випалював усю свою бровку, незважаючи на те, чи це були стартові чи останні хвилини матчу. У січні 2011 року на правах оренди перейшов до гельзенкірхенського «Шальке 04», де провів 3 матчі, ставши при цьому володарем Кубку Німеччини. Влітку 2011 року повернувся до Карпат, зіграв 5 матчів. Забив гол у ворота «Шахтаря» і травмувався, надовго потрапивши в лазарет.

У липні 2012 продовжив контракт з львівським клубом до 2016 та відправився в оренду до італійського «Кальярі». З останніми у 2013 році підписав повноцінний контракт, а сезон 2015/16 розпочне в стані «Торіно».

7. Віталій Денісов («Дніпро», Узбекистан)

Вихованець ДЮСШ «Пахтакор», за який грав його батько. Своє вільне плавання по-справжньому розпочав у московському ЦСКА, з яким став володарем Кубку УЄФА. Внаслідок травм та високого рівня конкуренції до основного складу «коней» пробитися не зумів. У 2006 році ЦСКА (на правах оренди) віддав Денисова «Спартаку» з Нижнього Новгороду. У 2007 році дніпропетровський «Дніпро» підписав контракт з футболістом строком на три роки, повністю викупивши права на нього у московського «ЦСКА». У вищій лізі чемпіонату України Денисов дебютував 3 березня 2007 року в матчі «Дніпро» – «Іллічівець». У складі дніпрян зіграв 135 матчів, забивши 2 голи. У 2009 році став гравцем року за версією вболівальників «Дніпра». У січні 2013 року перейшов до московського «Локомотиву».

Гравець збірної Узбекистану (57 матчів), гравець року в Узбекистані (2013 рік)

8. Фініньо («Металіст», Бразилія)

Вихованець школи бразильського «Корінтіансу», контрактні зобов’язання з яким виконував із 1999 до 2006 року. В сезонах 2004-05 років виступав за «Жувентуде» та «Фігейренсе». По завершенні сезону 2005/06 року перейшов до московського «Локомотиву», зігравши за 3 календарних роки 43 матчі за «залізничників». Після московського вояжу Фініньо повернувся на батьківщину, захищаючи кольори «Спорт Ресіфі», проте вже за рік повертається в морозну Східну Європу до «Металіста», який відчував брак кваліфікованого лівого оборонця після прощання з Ганцарчиком. За харків’ян бразильський захисник(який деколи грав півзахисника) зіграв 54 матчі. У його активі 7 влчних пострілів в рамках чемпіонату України.

9. Марсіо Азеведо («Металіст», «Шахтар», Бразилія)

У дорослому футболі дебютував 2006 року виступами за команду клубу «Жувентуде». Згодом з 2007 по 2008 рік грав на умовах оренди за «Форталезу». Своєю грою за останню привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Атлетіку Паранаенсе», до складу якого приєднався 2008 року. Відіграв за команду з Курітіби наступні два сезони своєї ігрової кар’єри. Більшість часу, проведеного у складі «Атлетіку Паранаенсе», був основним гравцем захисту команди. 2011 року уклав контракт з клубом «Ботафогу». Саме там його помітила скаутська служба харківського «Металіста» на чолі з Красніковим. І вже у 2013 році кучерявий бразилець одягнув жовто-синю футболку харківського клубу. З перших матчів за слобожанців Азеведо продемонстрував те, за чим полювали функціонери «Металіста» – неабияка техніка, вдала гра на атаку тощо. У серпні 2014 року здійснив перехід до донецького «Шахтаря».

10. Іван Стрініч («Дніпро», Хорватія)

Вихованець сплітського «Хайдука». У 19 років вирушає на пошуки футбольного щастя – першим зарубіжним клубом стає французський «Ле Ман». У сезоні 2006/07 вын не зыграв жодного матчу за останніх і вирішує повертатись до рідної Хорватії – Стрініч стає гравцем «Хрватскі Драговоляцкі». За них Іван зіграв 1 сезон (22 матчі) і повертається до рідного «Хайдуку», який дає йому другий шанс. З 2008 до 2011 року Іван грає до сплітський клуб (51 матч і 4 голи). Вдала гра привернула увагу дніпропетровського «Дніпра» і Стрініч підписує чотирирічний контракт з українським клубом 27 січня 2011 року. Сума трансферу – 4 мільйони євро. У футболці «Дніпра» Іван дебютував в березні 2011 року в матчі проти сімферопольської «Таврії». В цьому ж матчі Іван вперше відзначився забитим м’ячем. Гравець збірної Хорватії – проте через травму, отриману в рамках чемпіонату України, не зміг поїхати на чемпіонат світу 2014 року. На даний момент – гравець італійського «Наполі».

P.S.: серед інших лівих захисників можна було додати Сантану з «Чорноморця», Тесака з «Зорі», Тремулінаса, Попова та Антунеша з «Динамо» та інших, проте лімітом стоїть десять, тому останні були виключені вольовим рішенням.