«Йшов на звук і відкопував людей руками». Бригада боксера пожежника першою приїхала рятувати людей в Кременчуці
Сильна історія Владислава Гели.
Сильна історія Владислава Гели.
«Ми відразу старалися витягувати постраждалих з-під завалів»
Росія завдала цинічний ракетний удар по місті Кременчук Полтавської області 27 червня. Один з найбільших торгових центрів міста зруйнований повністю. Рятувальні роботи і розбір завалів тривав до 2 липня. Тепер «Амстор» – це ще один кривавий злочин країни-терориста у цій війні.
За даними ДСНС, через обстріл загинула 21 особа, а загальна кількість постраждалих – 66 людей. Всього з початку робіт виявили 29 фрагментів тіл.
Владислав Гела – пожежник і професійний боксер. Його пожежна бригада першою прибула на місце трагедії.
«Була тривога, ми сиділи у підвалі – пролунали вибухи, – згадує Влад події 27 червня. – Відразу хотіли їхати, але нам сказали, що потрібно дочекатися відбою. Почали збиратися, щоб бути готовими, і відразу виїхати, як тільки сигнал тривоги закінчиться. Думали, що прилетіло кудись у військовий об’єкт.
Тривога закінчилась через 10 хвилин, а за 5 хв ми вже були на місці пожежі. Прибули туди першими. Ще в дорозі бачили, що «Амстор» горить – другий поверх вже завалився. До нашого приїзду молоді хлопці, які були поблизу ТЦ, старалися допомогти. Самі лізли у вогонь рятувати людей, але там була дуже висока температура. Вони тільки заходили і вже отримували опіки – без спорядження дуже важко.
Ми відразу старалися витягувати постраждалих з-під завалів. Нам приблизно пояснили, де можуть бути люди. Коли я зайшов, то було чути голоси, які кличуть на допомогу, але їх не було видно. Йшов на звук і почав відкопувати людей руками. Першою побачив жінку – вона кричала, що їй боляче, коли ми її піднімали і виносили.
«Йшов додому у формі – люди підходили, тиснули руку і дякували»
Взялися за іншу жінку – було видно тільки її волосся і голову. Відкопали її до тулуба, а вона придавлена плитою. Утрьох намагалися її підняти і не змогли нічого зробити. Вона кричала від болю і дуже хотілося їй допомогти, але нам це не вдалося. Дуже багато сил ми там залишили – двоє колег спини позривали.
У нас закінчилося повітря, і нам довелося покинути це місце. Там горів пластик – все текло зі стелі на підлогу. Я був без балаклави і в той момент не помітив, як жаринки залетіли за комірець. Хотів врятувати людину.
Тоді ми почали швидко подавати воду і гасити вогонь. Наша машина якраз стояла по центру перед «Амстором». За годину знову почалася тривога і довелося перервати роботу».
Найстрашніше – людських жертв могло би бути набагато менше, якби всі дотримувалися правил евакуації під час повітряної тривоги. За 5 днів до ракетного удару адміністрація «Амстору» повідомила у чаті працівників, що з того дня ТЦ не буде зачинятися під час повітряної тривоги. А місцева преса пише, що у такому режимі там працювали вже близько місяця.
«Під час повітряної тривоги працівникам забороняли залишати робочі місця. Там просто нехтували їхніми життями. Їм говорили: «Повітряна тривога? Нічого, продавайте далі». Хотіли заробити побільше грошей. Впевнений, якщо там були би їхні рідні, то все було б по-іншому».
Це перша настільки велика пожежа в роботі Владислава і найбільше його випробування, як пожежника.
«Дуже гордий, що допоміг людині, і зміг врятувати хоча б одне життя. У пожежних є такий вислів: «Прожити одне життя, щоб врятувати тисячі». Буду і надалі допомагати людям. Одного дня після розбору завалів йшов додому у формі – її потрібно було почистити. Коли люди бачили мене, то всі підходили, тиснули руку і дякували. Це дуже приємно.
Хочу побажати українцям сили та витримки, щоб вони не падали духом. Багато в кого загинули рідні, але потрібно знаходити в собі сили йти далі, і не ставити на собі хрест. Дай бог нам якнайшвидшої перемоги».
«Бабуся палила сміття – почав горіти ліс, який ми добу гасили»
Нашому герою – 23 роки. Він тільки недавно завершив навчання в магістратурі університету цивільного захисту у Харкові.
«Не знав, чи стану хорошим спортсменом – тим більше першим номером України в любителях по юніорах я не був. І золотих гір мені ніхто не обіцяв. Тому спорт відійшов на другий план. Думав, куди піти – у Збройні сили України чи в поліцію. Найбільше хотілося допомагати людям, тому захотів стати пожежником. Пожежні у своїй роботі нікому не зашкодять. Навпаки – намагаються допомогти».
Влад працює начальником караулу останні п’ять місяців. Його бригада покриває половину Кременчука і 32 навколишні села.
«Буває повний завал і багато викликів. Потрібно всюди встигнути, а людей не завжди вистачає. Часто трапляється, що дають не той адрес або виклик взагалі хибний. Наприклад, просто підгоріла їжа і пішов дим з вікна. А ми вже примчалися, розклали драбину, залізли в квартиру, а людина там собі заснула. Але краще поїхати виключити плиту, ніж потім гасити велику пожежу в будинку.
Пожежі дуже часто відбуваються саме через людську недбалість. Було таке, що бабуся палила сміття, відійшла на хвилинку, повернулася, а від того вогню почав горіти ліс, який ми добу гасили. Навесні люди дуже часто палять траву. Трапляється, що за добу у нас було десять пожеж. А рекорд – 16. І ми не встигали гасити – викликали ще один караул і тих, хто знаходився у резерві. Тільки машина заїжджає в частину, знову виїзд. Або закінчили гасити пожежу і виїжджаємо відразу на іншу.
Потрібно завжди бути уважним. Я ще під час навчання в університеті такого надивився, що все вимикаю і витягаю з резеток, коли виходжу з квартири. Через свою необачність можна стати безхатьком».
Кожне життя важливе. Під час війни українці показали свою любов та турботу про тварин. Служби ДСНС неодноразово рятували котів, собак та інших наших друзів з-під завалів, діставали з поруйнованих ракетами будинків, глибоких колодязів та інших пасток.
«В мене вже була така історія про котика, який впав у старий колодязь і сидів там вже тиждень. Залізти туди не можна, бо він в будь-який момент може обвалитись. Ми накидали у відро ковбаси, спустили його і почали ловити в нього кота. Після години спроб він таки заліз і ми його витягнули.
Після кожного виклику потрібно зробити фото. Ми тільки почали його фотографувати, а кіт взяв і чкурнув кудись. Довелося просити місцевих людей, щоб дали свого кота для фото».
«Останній бій був за європейський пояс чемпіона Польщі»
Спорт знає історію Стіпе Міочича – зірки UFC. Він не кинув роботу пожежника навіть, коли здобув чемпіонський пояс. У нас є Влад Гела, який поєднує роботу вогнеборця і професійний бокс.
«Останній на цей час бій був у жовтні минулого року за європейський пояс чемпіона Польщі. За нього можуть боксувати не тільки поляки, але й люди з інших країн. За тиждень до бою на 10 раундів захворів, але вже не став від нього відмовлятися.
Під час дуелі поглядів подивився на суперника і зрозумів, що зможу дати йому відсіч. Налаштовувався лише на перемогу. Програв роздільним рішенням суддів (1 проти 2), хоча я не вважаю, що зазнав поразки. Можна подивитися цей бій на відео і все побачити».
Боксер з великою повагою і теплом говорить про свого тренера Валентина Головка, який привів його у профі бокс. Перший бій на такому рівні відбувся у 17 років.
«Брав приклад зі свого тренера, який мене дуже мотивував, створював умови для тренувань, домовлявся, возив на спаринги. Так я набирався досвіду.
Школярем дивився Union Boxing Promotion. Пам’ятаю, що переглядав турніри зранку на Xsport і міг прогуляти заради них трохи школу. Мені дуже подобалися бої, і я уявляв себе на місці боксерів. Особливо відзначив би Олега Єфимовича і Артема Карпеця з наших.
З топових українських боксерів подобаються Олександр Усик і Василь Ломаченко. З ними ніхто не зрівняється. З тих, хто був раніше, назву В’ячеслава Сенченка – хороший боксер. Поважаю боксерів, незалежно від їхнього рівня, адже бокс – дуже важка праця. Люди вкладають всі сили в бої, щоб показати красу боксу».
«Сподіваюся, що зможу чогось досягти у боксі. Але зараз я – пожежник»
Українець не планує зупинятися і хоче розвиватися у боксі. Хоча зараз, у першу чергу, ідентифікує себе, як пожежника.
«З кожним роком бачу, що прогресую. На роботі є свій зал з тенісним столом, штангою, турніком, брусами. Купив туди грушу. Всі тільки за, щоб я продожував займатися боксом і брав у часть в боях. Робочий графік це дозволяє. Дай бог, щоб війна тільки закінчилася.
Сподіваюся, що зможу чогось досягти у боксі. Але зараз я перш за все – пожежник. Я заробляю собі на хліб цією професією».
А ще після нашої перемоги можна видавати український варіант культового календаря з пожежниками, як це успішно кожного року роблять їхні австралійські колеги.
«У нас також є календарі з пожежними, але вони просто фотографуються. Інколи з оголеним торсом. Я особисто там ще не фотографувався», – сміється Влад.
***
Велика подяка всім рятувальникам та пожежникам України – героям війни проти окупантів.
Фото: з особистого архіву Владислава Гела, ДСНС України
