І ще раз про сексизм. Чому так важливо про це говорити
Репліка Ірини Козюпи.
Репліка Ірини Козюпи.
Під постом Даші Мещерякової в коментарях згадували і моє прізвище. Вирішила відповісти своїм текстом.
Для початку – я теж сексистка. Коли потрібна була консультація мамолога чи гінеколога я йшла до лікарів-жінок просто тому, що вони жінки. Перед ними наче не так соромно. Цілком помилкова логіка. У першу чергу треба дивитися на кваліфікацію лікаря, а зовсім не на його стать.
Коли потрапила в лікарню з легенями і побачила свого лікаря, то перша думка була: «Ох, чоловік. Та ще й молодий». Навіть запитала: «Ем, я скільки вам років?» Тут ще й ейджизм. Але він мене швидко поставив на місце. «Може тобі ще розмір свого члена сказати? Чого всі питають, скільки мені років. У мене 10 років досвіду роботи».
І це був найкращий на світі лікар. Для мене так точно. Бо виписали ліки чи призначити лікування можуть більш-менш всі. А сказати: «Не пр####уй таблетки і все в тебе буде добре», міг тільки він. І це діяло.
Відмова в інтерв’ю – це далеко не найстрашніше, що може статися. Відразу скажу, що мені дуже щастило – з колегами, спікерами, прес-службами. Якщо і траплялися якісь ситуації, то незначні і вони губилися в морі чудового ставлення до мене та моєї роботи. Я навіть резюме ніколи не розсилала. На кожну з моїх робіт мене самі запрошували. Ну, окрім першої. Там взяли без досвіду, але за палаючі очі.
Але якщо цього не трапилося зі мною, це не означає, що цього не було з моїми колегами чи знайомими. І велика помилка просто мовчати і робити вигляд, що все ок. Бо все не ок. Зрозуміло, що ми в раю, якщо порівнювати з ситуацією, в якій зараз опинилися такі самі дівчата в Афганістані. Але ж треба рухатися до кращого, а не заспокоювати себе тим, що нам можна спокійно ходити на роботу і не треба закривати обличчя.
На превелике щастя, зі мною такого ніколи не було. Але подруги часто скаржилися, що їх на етапі співбесіди могли зарубати з формулюванням: «Ти ж дівчина, от скоро вийдеш заміж, підеш в декрет, а нам доведеться знову когось шукати». І ніхто не запитав, чи хоче дівчина заміж. Чи хоче вона дітей. Все вже давно вирішили за неї. І тут мова не йде про спортивну журналістику, а взагалі про будь-яку роботу.
Особисто мене сильно тригерить, коли кажуть: «Ти ж дівчина, навіщо тобі велика зарплата? Вийдеш заміж і чоловік тебе усім забезпечить». Серйозно? СЕРЙОЗНО? Тут навіть пояснювати нічого не хочеться.
Наомі Осака та Сімона Байлз показали всьому світу, що не треба соромитися говорити про свої проблеми – не тільки фізичні травми, але й ментальні. Інколи, душевний біль набагато сильніший за фізичний. Дашу Савіну можна сприймати по-різному, але вона не стала мовчати. Бо коли мовчиш, то про твою проблему ніхто не чує і нічого не зміниться.
Чому я не рвуся на ТБ чи в Ютуб? Бо хочу, щоб у першу чергу оцінювали якість моїх текстів, а не обличчя, довжину ніг чи розмір грудей. Чоловіку достатньо бути просто розумним, до дівчат вимоги вищі. І навіть не думайте тут дискутувати зі мною. Так було, є і ще довго буде.
Знаю, що я (поки) не напишу такий розбір матчу, як Олег Барков чи таку колонку як Саша Сажко (поки). Але два роки тому я взагалі боялась йти на Трибуну, бо не знала чи витягну такий рівень. Тоді абсолютно далекий від футболу друг сказав мені: «У тебе 100% все вийде. Але не тому, що ти така розумна чи дурна. Головне – бажання».
Я не прошу багато, просто поважайте наш вибір і нашу роботу. Ви ніколи не дізнаєтесь, чим кому довелося пожертвувати, щоб опинитися на своєму місці.
Ну, а один з турів УПЛ можна зробити з нашивками на формі футболістів «Ні сексизму». І тут мова про всі сфери життя і дискримінацію, як жінок, так і чоловіків.
А тим часом мені прийшло запрошення на курси по скаутингу. Приємно.
Фото: Оксана Васильєва, «Шахтар»
