Апельсинова кава
Блог

Луческу-футболіст багато працював: мав чудову праву ногу, грав проти Пеле і не сперечався з арбітрами

Шість разів став чемпіоном Румунії, був одночасно і футболістом, і тренером.

Який Мірча Луческу тренер? Про це знають всі. Він знову показав свій клас, зробивши «Динамо» чемпіоном України. А це історія про те, як він грав у футбол.

«Мене не дивує те, що він виграв чемпіонат з «Динамо», брав з командою Суперкубок України і грав у Лізі чемпіонів, – каже Tribuna.com румунський журналіст Алін Бузарін. – Мене дивує, що 75-річний чоловік здатен кожного ранку прокидатися, працювати, турбуватися про команду, говорити з кожним гравцем про те, що його непокоїть. Це щось неймовірне. Як правило, люди після 70 років обговорюють свої болячки та ліки, які вони приймають.

У Луческу достатньо грошей. Він працює не заради них. Це більше про амбіції. Мірча хоче показати, що ще не старий і здатен працювати на найвищому рівні. Після збірної Туреччини він рік провів без роботи. За цей час він взяв участь в усіх можливих суперечках: говорив про те, хто був сильнішим на початку 90-х – «Динамо» чи «Стяуа», кому більше допомагали арбітри і так далі. А потім він прийшов в «Динамо» і тепер його голова зайнята командою та матчами».

Сам Луческу однією зі своїх найбільших якостей вважає те, що він допитлива людина. Це допомагає йому рухатися вперед і не стояти на місці. І таким Містер був з самого дитинства. М’яч міг втомитися, а він – ніколи. 

«Мій батько був неписьменний. Я вчився писати і читати разом з ним»

Луческу народився у Бухаресті через три місяці після завершення Другої світової війни. Він став четвертою дитиною у сім’ї. У нього була старша сестра Стела і двоє братів – Ніколай та Нелу. Згодом на світ з’явився ще один брат Гелу.

Повоєнне дитинство хлопчика з бідної багатодітної сім’ї не могло бути ситим. Одного разу професор побачив, як маленький Мірча грався на подвір’ї. Йому сподобався цей активний хлопчик. Він сказав Міхаю Луческу, що хотів би забрати його сина і дати йому краще життя, бо бачить у ньому великий потенціал. А власних дітей у нього не має. Тоді це була поширена практика – заможні бездітні пари брали на виховання дітей з бідних сімей.

«Пане професоре, я дуже вас поважаю. Але мій батько загинув на війні, а мама не могла нас сама виховувати, тому вона нас розділила. Тоді я сказав собі, що краще буду голодувати, ніж віддам комусь своїх дітей», – відповів Міхай.

Після війни Румунія пішла комуністичним шляхом – у країні почався процес радянізації та націоналізація майна.

«Пам’ятаю, що ми переїжджали з одного місця на інше. Спочатку ми жили у колишніх військових казармах, а пізніше переїхали у будинок з глини та соломи. Мій батько був неписьменний. Після війни в країні почалася боротьба з неграмотністю і він закінчив початкову школу. Я вчився писати і читати разом з ним. Саме він навчив мене бути амбіційним і прагнути успіху.

У мами було чотири класи школи – це все, що вона могла собі тоді дозволити. Але вона була дуже розумною жінкою. Мама жертвувала всім заради своїх дітей. А ми робили все, щоб батьки пишалися нами», – розповідав Луческу про своє дитинство у документальному фільмі «IL LUCE».

«У нашому будинку не було світла, тому я читав і робив домашнє завдання при гасовій лампі»

Мірча у светрі по центру

У будинку була одна кімната на 16 квадратних метрів, в якій спала вся сім’я, і кухня. Мірча з братами навіть грали у футбол між чотирма ліжками. А ще хлопчаки любили зривати фрукти з дерев у садах. Це була їхня основна їжа.

«Вдома ми спали семеро – один на одному. Було важко, але ми були здоровими з дитинства, і загалом я жив щасливо. Іграшки я робив собі сам. Весь вільний час ми з братами грали у футбол, ганяючи з ранку до вечора ганчір’яний м’яч всюди, де тільки можна було. Я не знаю жодного футболіста, який починав з будинку з вітальнею. Наприклад, феноменальні бразильці вийшли з фавел. Труднощі в дитинстві – це перша школа футболіста», – писав Мірча у своїй автобіографії 1981 року «Міраж газону».

Хоч батьки були малописемні, але вони старалися дати освіту своїм нащадкам. З усіх дітей найстараннішим, за словами сестри, був Мірча. Особливо легко йому давалися іноземні мови – англійська та французька. А сам Мірча говорить, що обожнював хімію.

«У 14 років я все ще ходив босоніж до школи, бо у нас не було грошей на взуття. У нашому будинку не було світла, тому я читав і робив домашнє завдання при гасовій лампі. Мені дуже подобалося читати книжки і навчатися. А під час літніх канікул я працював на фермі при госпіталі. Мені платити 10 лей за один робочий день. По дорозі додому купував пляшку олії, кілограм риби чи те, що продавалось у ці важкі часи.

Кожної осені у батька була одна і та сама проблема – закупити достатньо дров і картоплі, щоб вистачило на всю зиму. До початку 60-х життя справді було непростим. Це навчило мене ніколи не спочивати на лаврах і не жити своїми попередніми успіхами, а завжди починати все з початку».

У 12 років не пройшов відбір у «Стяуа»

Більше за книжки Мірчі подобався футбол. Він навіть робив домашнє завдання за старших братів в обмін на можливість пограти в їхньому спортивному взутті. Луческу любив грати зі старшими і навіть організовував матчі між класами у школі. А щоб потрапити на якийсь топовий матч на стадіон, йшов на різні хитрощі. Наприклад, просив когось з незнайомців сказати, що він його син. Грошей на квиток у хлопця не було.

Мірча був найнижчого зросту у своєму класі і дуже худим. У 12 років він не пройшов відбір у «Стяуа» – команду, за яку дуже вболіває. Хлопчаків поділили на дві команди, а маленького Луческу поставили на ворота. За матч він торкнувся м’яча заледве двічі. Додому він повернувся з відчуттям, що з ним вчинили несправедливо. Згодом, коли він стане гравцем «Динамо», то свої найкращі матчі гратиме якраз проти «Стяуа».

«Це не була помста, а більше тест на профпридатність, наче я доводив комусь, що можу грати на такому рівні», – пояснював Луческу.

Мірча потрапив у Спортивну Школу №2. Під час одного з матчів м’яч влучив йому у голову і розбив обличчя. Батьки сказали, що більше у футбол він не гратиме. Але Луческу вже все вирішив – він стане футболістом. Його перші бутси Puma коштували 400 лей – це більше, ніж зарплатня середньостатистичного румунського робітника.

«Я спав з ними під подушкою і зіграв у них свій дебютний матч за збірну Румунії проти Швейцарії у Бухаресті. Ми перемогли 4:2, а три м’ячі забили після моїх передач».

В СШ №2 в юніорському чемпіонаті Луческу вперше отримав спортивну форму, яку носив з великою гордістю. Як і ваучери на обід в кафетерій. Мірча потрапив на очі одному зі скаутів, який рекомендував головному тренеру «Динамо» Траяну Йонеску звернути на нього увагу. Той зацікавився і особисто приходив переглянути хлопця.

І в 1963 році Луческу став гравцем «Динамо», з яким досягне найбільших успіхів у кар’єрі футболіста. А паралельно він продовжував вчитися. І робив це не для галочки, а відвідував всі пари і навіть думав про кар’єру дипломата. Але футбол переміг.

«У 18 років мене завербувало «Динамо» – клуб Міністерства внутрішніх справ. Паралельно я навчався на факультеті зовнішньої торгівлі. Це був університет, який готував студентів до зовнішньої торгівлі з капіталістичними економіками, а не соціалістами. Тоді метою було зробити кар’єру в посольствах чи державних зовнішньоторговельних компаніях. А згодом в «Динамо» я став офіцером».

Мірча був класичним вінгером 70-х, міг діяти на обидвох флангах

Потрапити у топ-команду це одне, а закріпитися там – це вже зовсім інша справа. Наприкінці свого першого сезону на стадіоні імені Штефана чел Маре 18-річний футболіст дебютував у біло-червоній футболці у матчі «Динамо» – «Рапід» (5:2). Дві команди боролися за титул чемпіона Румунії. Перемога наблизила червоних псів до четвертої золотої медалі в історії клубу та першої для Мірчі.

Але за перші два роки в «Динамо» Луческу зіграв лише три матчі. У команді була серйозна конкуренція серед гравців групи атаки, тому молодого футболіста заради ігрової практики і досвіду відправили у команду другої ліги «Спортул». Там Мірча розквітнув так сильно, що отримав виклик у збірну Румунії. А за два роки «Динамо» нарешті повернуло Луческу назад.

На наступні 10 сезонів він стає важливим гравцем для команди. У першому ж сезоні після повернення допоміг динамівцям виграти Кубок Румунії – забив двічі в овертаймі проти «Рапіда». Якщо на внутрішній арені «Динамо» було доволі успішне, то в Європі не щастило з жеребом. Команді постійно випадають гранди – «Реал» з Альфредо Ді Стефано, двічі поспіль міланський «Інтер», «Атлетико» Мадрид в Кубку європейських чемпіонів, «Мілан» з Фабіо Капелло у Кубку УЄФА.

Мірча грав на позиції вінгера у 60-70 роках. Міг діяти на обидвох флангах. Алін Бузарін дитиною бачив гру Луческу. І навіть був на стадіоні під час його останнього матчу за збірну Румунії.

«Для мене це була перша гра національної команди, яку я бачив на стадіоні. Тоді зіграли внічию з Іспанією – 2:2, а Мірчу замінили у перерві. Він був занадто повільним для цієї гри.

Луческу не був футболістом якогось виняткового таланту, але він дуже багато працював. Швидкість та гра головою не були його козирями. Зате він був інтелігентним і технічним гравцем, мав чудову праву ногу. Це не були якісь дешеві трюки. Мірча добре виконував стандарти – кутові та штрафні.

Він був гравцем атаки, але часто повертався назад і відпрацював у захисті. Його можна назвати командним футболістом. За межами поля Луческу не поводив себе, як зірка. Швидше, він був антизіркою без машини та дорогих костюмів. Важко і навіть ризиковано порівнювати Луческу з кимось із сучасних гравців – пройшло вже півстоліття. Тепер все зовсім по-іншому – гра, гроші та навіть бутси. Мірча був класичним вінгером. Можливо, за стилем гри зараз його можна порівняти з Асенсіо чи Лукасом Васкесом».

Цікаво, що Луческу-гравець не мав конфліктів з арбітрами.

«Він почав критикувати їх, коли став тренером. Не забувайте, що мова йде про футбол 70-х років у соціалістичній країні, де судді були авторитетними. Все змінилося, коли прийшла демократія. Так само він не конфліктував з тренерами».

«Всі хотіли взяти футболку в Пеле, але я був швидшим»

Після матчу з «Динамо» з «Барселоною» у Лізі чемпіонів Луческу підійшов до Мессі і попросив його про футболку. «У мене на стіні висить футболка великого гравця Пеле і мені б хотілося, щоб поруч з нею була футболка Мессі». Ось що я йому сказав», – пояснив тренер.

Футболку Пеле Мірча отримав на ЧС-1970, де був капітаном збірної Румунії.

«Він був вінгером, який багато і важко працював, а під час матчу грав максимально зосереджено. Луческу був лідером і тренером на полі. Інші гравці йшли за ним, бо довіряли йому», – розповів Tribuna.com журналіст Еммануель Роша.

З особливим натхненням Луческу виступав за збірну Румунії (70 матчів за 13 років). Він зіграв у всіх шести матчах відбору на чемпіонат світу в 1970 році і допоміг команді кваліфікуватися на турнір у спекотну Мексику. Перед ЧС румунську збірну більше, ніж на місяць відправили в турне по Бразилії. Саме тоді Луческу закохався в цю країну – її стиль життя, футбол та культуру.

На чемпіонаті світу Румунія потрапила у гарячу групу з Бразилією, Англією та Чехословаччиною. Румуни програли англійцям – 0:1, перемогли Чехословаччину – 2:1. У третьому турі на команду Луческу чекала грізна Бразилія з Пеле.

«Весь турнір, з технічної точки зору, був фантастичним. Це був дуже важливий матч для румунського футболу. Величезне шоу. Ми домінували останні шість хвилин, могли зрівняти рахунок. Я пам’ятаю все про той матч. Ця Бразилія була неперевершеною. Жерсон, Рівелліно, Пеле – центр поля був грандіозним», – згадував згодом Мірча.

Румунія поступилася – 2:3. Дубль оформив Пеле, а Луческу шкодував, що втратив нагоду забити м’яч. Після матчу зірковий бразилець віддав свою футболку саме капітану команди суперника. Луческу навіть жодного разу не прав її. «Всі хотіли взяти футболку в Пеле, але я був швидшим».

Вже тоді Мірча показав себе людиною, для якої не існує дрібниць.

«Спека була нестерпною. Через високу температуру і перепад висот я схуд за турнір на 7 кг. Скільки б я не приймав магній, у мене протягом року була спазмофілія. А зранку перед грою ми розуміємо, що наша виїзна форма – це футболки призначені для зимових ігор. Вони занадто важкі. Я купив на ринку блакитні футболки з тканини і попросив співробітників готелю пришити румунський герб на них».

Ще один цікавий момент – у 1970 році «Флуміненсе» направив звернення до уряду Румунії щодо Луческу. Бразильці хотіли отримати інформацію про можливість придбати цього гравця. Клуб бачив гру Мірчі під час турне по Бразилії і на чемпіонаті світу. І їм був потрібен саме такий футболіст, який міг стати мозком команди. Пограти за «Флуміненсе» в Луческу так і не вийшло, але любов до Бразилії та її гравців залишилась на все життя.

Змінив команду в 32 роки через землетрус в Бухаресті – хотів убезпечити сім’ю

55 секунд. Стільки тривав найбільш руйнівний землетрус в історії сучасної Румунії. Він трапився 4 березня 1977 року і найбільше від цього лиха постраждав Бухарест. У столиці землетрус зруйнував 33 багатоповерхових будинки, 1424 людини загинули. Будинок Луческу теж посипався, але на той момент нікого не було вдома. Мірча був з командою на виїзді, а дружина і син пішли в кінотеатр. Це їх врятувало.

Після цього футболіст вирішив перевести родину у безпечніший район Румунії подалі від можливої небезпеки. До всього, йому було 32 роки і весь сезон не давала спокою травма. Його вибір впав на південь Трансільванії. Сім’я Луческу оселилася у місті Хунедоара, а Мірча перейшов у команду «Корвінул», яка тільки вийшла у вищу лігу чемпіонату Румунії. Там він пережив другу молодість, але за два роки клуб вилетить у другу лігу.

Тоді президент «Корвінула» запропонував Луческу стати граючим тренером. Він погодився і вже у наступному сезоні повернув команду у вищу лігу. Мірча поєднав дві ролі – тренера і футболіста, а команда в тому сезоні забила мало не 100 голів. Сам Луческу грав не кожен матч – виходив на поле на 60 чи 70 хвилині гри. А на другий сезон у чемпіонаті Румунії «Корвінул» фінішував третім і вийшов у Кубок УЄФА.

«В Хунедоарі директор заводу сказав мені: «Бойовий дух робітників залежить від результатів команди. Якщо результати на полі хороші, то і результати від виробництва теж високі». Гравці були аматорами з точки зору заробітної плати, але їхня діяльність була професійною. І в суспільстві до них ставились з повагою», – згадував Луческу. 

А найцікавіше, що восени 1981 року Мірча грав, тренерував «Корвінул» і одночасно став тимчасовим тренером збірної Румунії.  Він їздив нічними поїздами, щоб всюди встигнути, адже відстань між містами чималенька (423 км і 8 годин в дорозі). Так тривав рік, поки федерація футболу не запропонувала йому повноцінний контракт і попросила припинити грати. «Думаю, два роки він міг ще спокійно виходити на 20-15 хвилин на поле», – каже Бузарін.

Свій останній офіційний матч зіграв у 45 років

Раніше ми писали про те, що Луческу свій останній офіційний матч зіграв у 45 років. Він вже 8 років як не грав у футбол на професійному рівні. А ці 15 хвилин проти «Спортула» стали своєрідним протестом проти рішення Федерації футболу Румунії, яка заборонила збірникам грати за свої клуби через підготовку до ЧС-1990.

«Команда не стільки потребувала його на полі, як це стало актом демонстрації протесту. Мовляв, «Дивіться, ви забрали моїх гравців, тому мені довелося самому вийти на поле». Але я скажу, що він був практично живим. Хоча і грав не вінгера, а опорника. Все-таки, у 45 років важко бігати на швидкості по флангу», – розповідає Бузарін. 

Все закінчилось тим, що його «Динамо» Бухарест вперше за шість років виграло чемпіонат Румунії. А Луческу-гравець остаточно попрощався з футболом.

Мірча Луческу теж має динамівське серце. Щоправда – бухарестське

Останній матч Луческу: зіграв у 45 років і сам себе випустив на поле

Фото: Agerpres.ro«Динамо»Peluza Catalin Hildan-Dinamodumitrugraur.wordpress.com

Комментарии

Возможно, ваш комментарий – оскорбительный. Будьте вежливы и соблюдайте правила
  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...