Реклама 18+
Реклама 18+
Блог Його Величність Футбол

«Зеленський, поможи!» Як живе перший чемпіон України

Феодали, безгрошів’я і вино після горілки – репортаж Андрія Сеньківа з Берислава, де зараз у другій лізі грає «Таврія».

Купити в серпні квиток на Херсон – той ще челлендж. В мене вийшло – звичайні вагони з сидячими місцями. Майже все як в інтерсіті. Народу маса – всі в шортах і з величезними тлумками. Хтось відкорковує пиво, хтось читає книжку з м’якою палітуркою, а комусь хочеться курити. Щастить, що в таких потягах з цим нема проблем. Я скористався. Чоловік, що смалив зі мною, зізнався: «В поезде курить нельзя, но я же между вагонами. А это не считается». Кивнув – не докопаєшся. 

Найдовша зупинка в Долинській. Випльовуюся на перон – пиріжки, виноград, абрикоси. Провідниця радить взяти в жінки з величезним підносом. Каже, беруть завжди і регулярно. За 5 гривень печене диво з м’яким яблуком. Шкода, не взяв більше – рушили далі. 

***

На вокзалі в Херсоні – хаос. Безліч маршруток їдуть в Скадовськ, Лазурне і далі по курортному списку. Зразу кинулося в очі – чоловік запихував у багажник велику дорожну сумку з російським триколором. На лавочках у парку ледве теплі поціновувачі тиші. Бо коли болить голова, шуму не хочеться. Дістаю телефон і набираю один номер, потім інший. Коли другий респондент почув, що я вже в Херсоні, насторожився. Коли почув, що сідаю в маршрутку на Берислав, – тим більше. Наказав нікуди не рухатися. Зараз під’їде. 

Берислав – невеличке містечко в Херсонській області (до обласного центру 80 кілометрів). Тут мешкає 12 тисяч людей. З красивого – Дніпро та Каховське водосховище. З корисного – виноградарство та рибальство, а також Бериславський машинобудівний завод та завод залізобетонних виробів.

Перший респондент – Сергій Шевченко, головний тренер «Таврії». Другий – Володимир Коновалов, голова Бериславської райради. На даний момент головний інвестор клубу. В 2015-му виникла ідея відновити «Таврію» на материку. Навіть планували зробити це в Києві чи Херсоні. Й одразу – в прем’єр-лізі. Тема заглохла й виникла через рік. Вже у Бериславі. Там відбулось засідання Федерації футболу Криму, й за сприяння екс-президента «Таврії» Серія Куніцина та Коновалова клуб заявили на аматорський чемпіонат. Через рік клуб виступав у другій лізі.  

Домовляючись про репортаж, зрозумів одне – багато говорити не хоче ніхто. «Я ж вам не можу заборонити приїхати», – сказав у слухавку Коновалов. Єдиний шанс дістати якусь інформацію – приїхати. Ризик виправдав себе.

Коновалов з’явився через 10 хвилин. Разом з Андрієм Глуховим – багаторічним начальником команди тієї «Таврії», яка грала в чемпіонаті України до анексії Криму. За кермом був Коновалов, поряд Глухов. Останній забрав мій рюкзак, поставив у багажник і всівся назад. Гостю – біля начальства. 

Обох дивувало, чому я їду в Берислав. Хто направив? Чия ідея? Коли саме вона виникла? Хто гроші платить? Парирував швидко: «Якби проблеми були у Нової Каховки чи Херсона, то ми б не звернули увагу. А тут мова про першого чемпіона України, володаря Кубка. Самі розумієте масштаб». Обидва схвально закивали

Розмова йшла уривчасто й з паузами. Його далі мучили сумніви. Кореспондент київської газети не міг приїхати просто так. Він запитав про рейтинг видання, і я витягнув козир з рукава: «Tribuna.com – найбільш популярний спортивний ресурс в Україні». «Ох, молодці. Оце молодці!» – затягнув він. 

І одразу ж повіз в райраду. Навколо – краса. Клумби, квіти, фонтани. Коновалов сказав, що все це його рук справа. Раніше там паслися кози. І попросив пофотографувати. Виконав. 

Далі – кабінет. Чиновник неквапливо кинув рукою на шафу. Там зберігалися різні грамоти – за внесок в розвиток футболу. Особливо хвалився двома вимпелами від Павелка. «Колись нам допомагав Сергій Куніцин, а також серйозну суму виділив власник футзального «Продексіма» Ігор Колихаєв. Напиши – їм буде приємно. Але зараз тягну клуб на своїх плечах – нема підтримки ні від кого. Мені от цікаво: хіба нинішній владі не потрібен такий бренд, як «Таврія»? Не можу цього зрозуміти».

Коновалов підійшов до вікна й повернув ручку. На підвіконнику лежала попільниця, він поставив її на стіл і покликав. Ми закурили. Й почали думати – хто може допомогти «Таврії». Глухов також курив, але куди менше. Він вставляв свої «5 копійок». Але дуже обережно – а раптом слова не сподобаються начальству. Для більшої солідності я закинув нога на ногу й набрав кілька телефонних номерів. Рятувати «Таврію» – справа непроста.

В той момент я не думав про журналістську етику й стандарти, викинув куди подалі все, чого вчили в університеті. До мене дійшло: «Я в Бериславі». Діватися нікуди, а матеріал кортить привезти. Було б сміливо зірватися зі стільця. Розповісти про те, що саме за сценарієм журналіста має йти репортаж. І вдарити кулаком: «Я буду фотографувати і писати лише те, що вважаю за потрібне».

Але Коновалов заборонив його фотографувати, як і кабінет. Глухова я навіть не питав. Похмура зовнішність обох не давали мені оптимізму. «Будешь хорошо себя вести, обратно в Киев довезу лично», – випалив Коновалов і перейшов на російську. Уточнив: «А що значить «хорошо»? «Пиши то, что видишь. И обязательно – Зеленский, помоги. Андрюша, это обязательно», – відповів він. Я погодився. Подумав, що це крутий заголовок. Внутрішній голос вперто доводив – уточнюючі питання, пояснення, провокації в цьому випадку зайві. Прийняв роль спостерігача. Найважливіший аргумент – так буде краще для читача. 

Докуривши чергову цигарку, Коновалов піднявся: «Поїхали на тренування». Він смачно розповідав про те, що не міг залишити «Таврію» в небутті, що зробив всю інфраструктуру в Бериславі, що робить все для того, щоб ця команда була. Ще до часів Фірташа він допомагав клубу в Сімферополі. Займався агробізнесом й підкидав продовольство. Це робилося через Глухова. «Он ведь наш, из «башмаков». Но да ладно – ты, наверное, и не знаешь, что это такое», – я не надав значення цим словам. Часу гуглити також не було. 

***

Брама стадіону була закритою. Коновалов скомандував Глухову відчинити. Ми проїхали й зробили коло на протилежну частину – до будівлі, яка водночас є віп-ложею, суддівською і роздягальнями. Цю частину шляху Глухову довелося йти пішки. 

Спустився вниз. На трибунах – більше 700 місць. Навколо закинуті будівлі й високі трави. 

Розмітки не було, її робили в день гри. Ясна річ, команда грає і тренується на одному полі. 

«Ну що, поїхали!» – скомандував Глухов. Обидва вирішили поселити мене в гуртожитку «Уют», де мешкає команда й головний тренер. З вигляду – страх.

В середині – досить пристойно. Єдиний мінус – відсутність холодильників, лише один загальний на першому поверсі. Зате в кожній кімнаті є кондиціонер. Ну і кімната для теорії.

Будинок поруч – ДЮСШ. Там і тренажерний зал, і футзальний майданчик, і коробка зі штучним покриттям. 

5 хвилин пішки – і ми біля кафе. Тут годують команду. Все просто – каші, пюре, курка, йогурти, фрукти. 

Навколо гуртожитку – справжня оаза двіжу. За 2 дні в Бериславі так і не побачив красивішого й гучнішого місця. Сучасний спортивний майданчик, Тарас Шевченко, фонтан, Дніпро. 

Ех, далечінь. І риболовля.

Я жив у кімнаті лікаря – його клуб не має (ці функції під час матчу з «Нікополем» виконувала жінка зі швидкої). При потребі гравців відправляють у поліклініку. Навколо м’ячі, екіпірування, масажний стіл.

Сусідня кімната – тренерська. Глухов домовився з Сергієм Шевченком. Той дав добро на розмову. Зайшов і відчув запах цигарок. «У вас можна курити?» – запитав. Васильович сполоснув попільницю. Говорили про проблеми клубу, якості гравців, пам’ятні матчі і Крим. Про останнє неохоче: «Если бы знал, что зачепишь эту тему, вообще бы не согласился на интервью». Він тренував ТСК в Криму. За чутками навіть мав російський паспорт. Останнє спростовує. 

Одразу видно, що він тренер. Величезні стоси зошитів і блокнотів лежать на столі. По кожному матчу детальний аналіз. Дістає величезний зошит-майскор – там рахунки, результати, склади, тактика на матчі 10-річної давнини. Був головним у «Нафтовику» та «Севастополі», працював у тренерському штабу «Таврії» до анексії. Для цього – окреме інтерв’ю. 

На обличчі – важка усмішка. На язику – купа горбилів. В 61 розуміє, що особливих шансів попрацювати ще десь нема. Та й сам із Херсону. Куди їхати? Тут ще й проблеми із серцем – живе з кардіо-стимулятором. Годинна розмова завершується філософією. Не втримуюся: «Чому ви просили Зеленського помогти «Таврії»? Він тут при чому?» «А я откуда знаю? Меня попросили, я и сказал», – каже Васильович. А ще бідкається – цим футболістам потрібно закладати фундамент. А часу на це обмаль.

Перепрошує – треба готуватися до завтрашнього матчу. Біля дверей кілька лотків, зверху пакет з яблуками. «Будеш?» – і дає одне в дорогу. 

В коридорі повсюди бутси.

Заходжу в перші двері. Якраз починається другий тайм матчу «Зоря» – ЦСКА. Пощастило, що тут є «Уніан». З «Футболами» негусто, зате російські канали на місці. Після запорізького матчу перемикають на «Спартак» – «Тун». А що? Альтернативи нема. 

В кімнаті троє. Всі прийшли влітку. Найбільш відомий – Дмитро Прихна, раніше грав за «Металіст-1925» та «Верес». Опинився тут через збіг обставин – іноземний агент обіцяв варіанти в Іспанії. Але не дочекався. Чемпіонат почався, а клубу й досі не було. Приїхав у Берислав. Хлопці не шкодують. Для багатьох це реальний шанс зачепитися за професійний футбол. І дарма, що не платять – грають не лише за їжу та житло, а й за мрію. Жартують: «Тут всі, кого не забрали в армію».

Багато з них грали на аматорському рівні. Найбільш яскравий приклад – Ігор Трофименко. Його трансфер – щось унікальне для професійного футболу. В «Таврію» перейшов із ... заробітків в Польщі. Йому 27. Раніше виступав в чемпіонаті Херсонської області. «Я все життя пов’язував з футболом. Грав, грав, грав. Скільки себе пам’ятаю. Але з професійним футболом не складалося. Тому на перше місце поставив роботу. Васильович подзвонив і запропонував приїхати – такого шансу може більше й не бути. Гроші? Зрозуміло, що потрібно на щось жити, але я тут не за цим. Вважай, що я український Варді. Чуйку маю – ще пошумлю в другій лізі», – каже він.

***

Матч на 17.00. Внизу вже чекає автобус. 

Домовляємося з Глуховим, що забере мене о 16.00. На сірій «Волзі» ми об’їздили Берислав. Пішки ходити – не варіант. Гостинність.

Біля входу на стадіон столик, жінка продає вирізані з паперу зеленого кольору квитки. Ціна – 10 гривень. Навколо – колоритні персонажі. Багато людей на велосипедах. 720-місний стадіончик заповнився наполовину. Скоро в цьому місті має виникнути нова арена.

Головний редактор місцевої газети Дмитро Тертичний пояснює: «Попередня дата матчу – субота. Ми так і написали. Через кубок гру перенесли на п’ятницю – не всі знали, що сьогодні матч». Інших розпізнавальних знаків чи афіш не було. Місцеві жартують: «Для чого нам маркетинг, якщо є газета «Маяк»? Інша причина малої заповненості трибун – в місто завезли дешеве взуття. Народ пішов туди. 

Найбільш поширені угрупування на трибунах – старші чоловіки. Підсідаю до таких. Здається, вони знайомі все життя. Роти не закриваються ні на секунду. Більше обговорюють не гру, а життя. Через 20 хвилин не витримую – сміятися стає боляче. Справа сидить худющий чолов’яга. Друзі згадують, як той п’яний заснув у колясці мотоцикла. Він обурюється: «Могли ж забрати. Я ж кілограмів 40 важу. І то – якщо труси мокрі».

Інший страшно кашляє, просто безупину. «От бл###. Кашляв як собака – курив красні сігарети. Оце взяв сині, і шо думаєте? Ні###», – роздумував він. Вони жваво обговорюють погану роботу Хацкевича і думають, чи варто виганяти його з «Динамо». При цьому вже півдня, як прийшов Михайличенко. Кажу про це. Дивуються: «Оце новини!» 

Невеличкий стик в штрафній «Нікополя» закінчується невдалим приземленням воротаря. Його замінили, поклали на ноші і чекають на швидку. Швидка, яка є на матчі, поїхати не може – а раптом що. Лежав він хвилин 20, говорив по телефону, спілкувався з тими, хто розминається.

«Може, не хоче чєловєк їхати. Чо причепилися? Удобно йому на сонці полежать», – заходяться сміхом дядьки позаду. Вони щасливі, що в Бериславі є футбол такого рівня. Раніше тут був «Авангард», який грав на обласному рівні. Капітан «Таврії» Володимир Біжко місцевий, ще й живе біля стадіону. Справжній кумир місцевої публіки. В день матчу його сину виповнився 1 рік. В підсумку він заб’є єдиний і переможний. «Свій. Свій пацан!» – кричали на трибунах.

Туалет. Трушно.

Підходжу до будівлі, на балконі якої сидить Коновалов. Поряд президент «Дніпра-1» Юрій Береза. Йому важко всидіти на ногах. Гучно співає гімн, кричить «Таврія! Таврія!», розмахує руками. Перед стартовим свистком спускається вниз – поспілкуватися з суддями перед виходом на поле. Я берусь за фотоапарат. Глухов все бачить. Він завжди опиняється там, де треба. Махає рукою: «Не фотографуй». Майже слухаюся.

На тій же будівлі величезний банер.

Наприкінці першого тайму Береза знову збігає вниз. Цього разу йому закортіло піти у фан-сектор «Таврії». Глухов втрачає пильність, і я біжу туди. Береза якраз йде від фанатів «Таврії». Ті кричать: «СК – гусок говна!» Їх – чоловік 20. Всі місцеві. В перерві відкорковують пиво.

Питаю, що трапилося на секторі. «Та підійшов той депутат і почав розповідати – хто він і що він. Розказував, що половина складу «Таврії» з «Дніпра». Друже, я знаю в цій команді кожного. Покажи, хоч одного з Дніпра. Не треба мені нічого розказувати. Ну ми його й послали. Він п’яний упав там біля сидінь. Та це стидно, це просто стидно. А поліція поряд стояла, спостерігала. Недоторканність в нього», – розповідає один з них. Береза до кінця матчу не достояв – посварився з кимось і з криком «Не ї###ть мене» покинув стадіон. 

***

Раніше у Берислав приїжджали фанати «Таврії» і з материка, і з Криму. Зараз – дуже рідко. Ті, хто на секторі, з Берислава. Розуміють, що не належать до ультрас. «Ми просто приходимо підтримати команду, пива попити, поспілкуватися. Ясно, що в нас нема крутих піро-шоу і банерів. Але нам цього вистачає», – пояснюють. Тішаться, що було круто, коли до них заїжджали з Криму – показували, що таке фанатіти. Вже рік ті організовано не приїжджають. На матчі з «Нікополем» нікого з фан-двіжу «Таврії» також не було.

Ми зв’язалися з тими, кому не байдужа «Таврія». Катя – з Криму, прямо зараз там і живе. Востаннє була на матчі в Бериславі в травні.

«За «Таврию» хожу на сектор с 2011 года. Поэтому и ездила. У этого клуба с той «Таврией» похоже только название. Больше ничем они абсолютно не близки. Это не так легко – ездить из Крыма на игры. И по времени, и по финансам. Да и неудобно в Берислав, все работают. Расписание дня сложное. Мы выезжали ночью или вечером из Крыма. Приезжали в Херсон в 5 утра. Гуляли, завтракали и ехали на игру. Это тяжело. Если игра на выезде, мы ездили с клубом на автобусе из Херсона. Потом ехать обратно в Крым, практически не спишь. Сложно подобрать график, чтобы съездить и успеть вернуться на работу. 

Максимум нас выезжало 15 человек. Мы ехали вместе, но старались сделать вид, что по отдельности. Чтобы было меньше вопросов. Все наши баннера на материке, в самом начале мы их вывозили. Мы с собой только розы берем. А они выглядят как вещи, этому не придают особо значение на границе. 

«Таврия» в Бериславе – это символ Симферополя и Крыма. Это главная цель существования клуба на материке, лишнее напоминание о нем».

Олексій також живе в Криму. Активно на секторі «Таврії» – з 2004-го. Він говорить про те ж саме – складнощі логістики. Йому простіше відвідати якийсь виїзний матч команди, ніж поїхати в Берислав. 

«Мені не подобається локація та те, як людина управляє клубом, використовуючи його лише в власних інтересах, а не в інтересах розвитку футболу, або взагалі Криму. Майбутнє клубу, на жаль, бачу в тому що через сезон команда більше не буде існувати. Зараз футбол в країні не кращі часи переживає. Допоки його будуть всюди використовувати в політичних цілях – ніякого футболу та якісного чемпіонату не буде», – каже він.

В 2012-му на фан-секторі «Таврії» відбувся розкол на два табори. Один (5-й сектор) майорів червоно-чорними прапорами, інший (9-й) відстоював ідею слов’янства. Олег Комуняр, як і Катя, – фанат «Таврії» зі стажем. Вони обрали 5-й сектор. В 2014-му Комуняр переїхав до Києва, працює в IT-сфері. Паралельно займається сайтом клубу й обіймає посаду віце-президента Федерації футболу Криму.  

«В Бериславі справді незручно для кримських вболівальників. Якби були гроші, то треба було би думати про те, щоб клуб базувався в іншому місті. Тим більше, в Києві багато переселенців з Криму. Гадаю, що ходили би побільше, ніж на «Олімпік». Частіше їжджу на виїзди, ніж на домашні матчі в Берислав. Далеко.

Зараз команда залежить від Берислава і Коновалова. Він тягне її, як може. Але Коновалов не може фінансувати клуб вічно. 

Ми готові допомагати клубу, якщо будуть робитися речі на благо команди. Інакше – рано чи пізно команда зніметься, і з нас будуть всі сміятися. Для пересічної людини важко зрозуміти сенс існування цієї команди. Для нас – це зберегти один з найвідоміших символів українського Криму. Через футбол доводити, що Крим – територія України, яка коли-небудь знов повернеться.

Трансляції дивилися більше тисячі людей. По статистиці – більшість з Криму. Бо ото лайно ТСК мало кому потрібне. Була навіть ідея давати якісну картинку на «UA:Крим». Треба будувати стратегію клубу і по ній іти. 

Берислав у плані спонсорства не надто привабливе місто. Завжди приводжу приклад «Карабаха». Клуб з міста Агдам, окупованої території, який вдало переїхав у Баку. Тому в цьому випадку також краще ближче до столиці». 

***

Після гри всі гравці «Таврії» біжать до фанатів. Обійми, вітання, тепло. Вистрілюють кілька петард. 

Глухов кличе до машини. Час вечері. Виявляється, тим самим потягом, що і я, їдуть судді та інспектор. Заходимо в кафе, гравці жартують: «На фарт приїхав». В кімнаті сидимо шестеро: ще Глухов, судді та інспектор. Через півгодини заходить Коновалов, з ним генеральний директор клубу Юрій Суховій. Останній ставить на стіл горілку. Коновалов сідає біля мене, на чолі рясний піт.

Випиваєм по 3. Кажу, що більше не буду. «Ты не о###л, Андрюша? Ты же у меня в гостях. Мы в одной банде», – каже Коновалов. Він довго й затяжно говорив. Про клуб, який побудував з нуля, про університет, в якому вчився з Глуховим, про Порошенка, який надурив. Його фішка – тости. Робить довгі відступи. «Одна ох###шая морда приехала в мой город. Без предупреждения. По его словам, он приехал сам. Без наводки. Я хочу, чтобы он сказал тост. Давай, Андрюша», – я встаю і починаю. «Не знаю, для чого вам цей клуб. Але круто, що ви його тримаєте. Хай живе «Таврія»! – всі гучно цокаються, а Коновалов додає: «Неплохо выкрутился»

Кожен, хто сидів за столом, говорив добро про Коновалова, «Таврію» і Берислав. 

Судді відчували себе абсолютно комфортно – заготовлені пафосні слова, хвальба, компліменти. Не суджу, сам говорив таке ж. По-іншому просто ніяк. «А сейчас будет провокация. Амур, неси вино», – скомандував Коновалов. Хто не допив горілку – соррі. В той же стакан лилося вино. «Андрюша, я очень надеюсь, очень, что ты напишешь все, как и было. Ничего не придумаешь», – всоте вимовив Коновалов. Він наслухався про свою крутизну і бажання, щоб «Таврія» існувала. Випалив: «Ребята, все это я тащу на своем горбу. Правильно?» – запитав у директора, той кивнув. «Так вот. Я еще дотяну до зимы. Но если мне никто не поможет, клуба не будет. Это же невозможно. Такой клуб, с такими традициями, историей, успехами – и никому не нужен. Я прошу, журналист, напиши, чтобы государство обратило внимание», – сказав Коновалов. 

Далі він побіг до машини: «Сейчас включу вам хорошую песню». Взяв за руки суддів, які стояли поруч, і захитався. Видно, танцював. Він кайфував. Його поважали, хвалили і любили. Грала улюблена композиція – щось з блатняка, не розчув. Потиснув всім руки, сів за кермо і чкурнув. 

Далі – Херсон, вокзал і віскі. Інспектор дебютував у другій лізі. Вже в купе я виставив коньяк. Не годиться пити за чужий рахунок.

Здалося, що потрапив у паралельну реальність. Але все так і було. І навіть голова не боліла – від страху і покірності майже не оп’янів. «Таврія» має жити. Зеленський, поможи», – крутиться до цих пір. 

Рідне місто Зінченка – дідусь, школа, дівчата, тренер, купа дитячих фото 

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...