«Динамо» до Суркісів: майже банкрутство, Фоменко – чемпіон, Медведчук – адвокат
Суркіс давав гроші на клуб навіть тоді, коли ним керував Віктор Безверхий.
Створення акціонерного товариства, концерт прямо на газоні стадіону «Динамо»
Коли першим секретарем ЦК КПУ був Володимир Щербицький (1972-1989), «Динамо» не мало проблем з фінансуванням і традиційно забирало до себе найбільш талановитих людей України. Його багаторічний помічник Костянтин Продан згадував: «Щербицький розумів, що спорт – це політика, а футбол, завдяки його впливу на мільйони, заслуговує постійної уваги перших керівників республіки».
В кінці 80-х в момент перебудови ситуація не змінилася – київський клуб навіть навчився епізодично заробляти гроші. А СРСР дозволив певним структурам робити це чесно й відкрито. Можна було перейти на схему самофінансування й ніяк не залежати від держави. В Україні на це першими в 1987-му наважилися в «Дніпрі».
Перехід на щось схоже на капіталістичну модель в «Динамо» відбувся дещо пізніше – на початку 1989-го. Останньою краплею став трансфер Олександра Заварова в «Ювентус». За нього туринці заплатили 5 мільйонів доларів, з яких в клуб надійшли лише два. Ще три відправилися у державну казну (зокрема два – у державний комітет спорту). Це не дуже подобалося «Динамо», яке до того моменту в основному фінансувалося грошима МВС УРСР.
Президентом організації обрали колишнього секретаря комсомолу заводу «Арсенал» Віктора Безверхого. Він також керував центром науково-технічної творчості молоді «Прогрес». Саме ця організація у 1988-му організувала рок-фестиваль «Всі зірки» на стадіоні «Динамо». Там виступили «Воплі Відоплясова», «Бригада С», «Звуки Му» та інші. Організаторам вдалося заробити близько 100 тисяч карбованців, які пішли на рахунок «Динамо».
Володимир Сушко, який був помічником Безверхого в «Прогресі» згадував: «Відвідувачів було більше 15 тисяч, їх пустили прямо на полі. Працівники стадіону охали, коли бачили, як дівчата на величезних шпильках йшли по газону». Однак саме ця історія вплинуна на історію клубу. Безверхий, значить, вміє заробляти гроші й призначити його керівником – хороша ідея.
Його кандидатуру підтримали і Щербицький, і Лобановський, який тоді тренував команду.
Лобановський поїхав в Емірати, а «Таврія» передумала зливати вирішальний матч чемпіонату
Першим і чи не єдиним засобом заробітку Безверхого на зламі 80-х та 90-х стали трансфери. Литовченко та Протасов перейшли в «Олімпіакос», Михайличенко – в «Сампдорію», Юран – в «Бенфіку».
Про той період розповідав нині віце-президент «Динамо» Олексій Семененко: «Ми зустрічали когось в аеропорту «Бориспіль». До Віктора Медведчука підійшов якийсь солідний дядько і почав розпитувати: «Як справи в «Динамо»? Як розвиваєтеся?». На питання про фінанси Віктор Володимирович відповів: «Того, що маємо, років на 15 вистачить». Варто зазначити, що саме при Безверхому одіозний Медведчук отримав посаду офіційного адвоката клубу.
Футболістів навіть купували. Наприклад, Олега Саленка з «Зеніту» – він обійшовся киянам в скромні 37,5 тисяч карбованців. Через це навіть виник конфлікт, адже «Зеніт» вимагав півмільйона. «Динамо» таки вдалося вмовити державний комітет спорту в тому, що футболіст не мав «терміну договірних відносин» з пітерським клубом. Грубо – його контракт не мав чіткого терміну закінчення.
Ще одним джерелом доходу «Динамо» стали підприємства, які створювалися під егідою клубу й курувалися ним. Одним з них стало «Динамо-Атлантик», яким керував Григорій Суркіс, а директором був його брат Ігор. Воно займалося будівництвом і торгівлею. Також функціонувало україно-американське підприємство «Динамо-Інсервіс», яке займалося ремонтом іномарок.
На початку 90-х зарплата в «Динамо» коливалася від 500 до 700 доларів. Преміальні за матч – орієнтовно така ж сума. Не одно джерело говорить про те, що частину зарплат команді платив саме «Динамо-Атлантик» Суркіса. «Я з 1989 року почав займатися футбольним клубом, а Суркіс був затятим уболівальником. Ми з ним об’єдналися разом і почали працювати на клуб», – розповідав Медведчук.
Фінансова стабільність дозволяла «Динамо» вдало виступати в чемпіонаті СРСР – бронза-1989, золото-1990. Але наприкінці 1990-го Лобановський прийняв рішення покинув Київ – відправився в Емірати. «Динамо» очолив його близький друг Анатолій Пузач. З ним кияни провалилися в останньому чемпіонаті Союзу, зайнявши лише 5 місце. І здивували в першій першості незалежної України, віддавши в останньому матчі чемпіонство «Таврії». Тоді за «Динамо» виступали Лужний, Шматоваленко, Мороз, Саленко, Ковалець і Шаран, а в «Таврії» грав Олександр Головко, який згодом став легендою саме київського клубу.
Вже в 2010-х Саленко заявив, що той матч мав бути договірним, але гравці «Таврії» не дотрималися домовленостей: «Ми домовилися, що вони нам віддають. Домовленості були на рівні гравців і тренера. Ми приїхали, вже були замовлені і салют, і все інше. У перерві я підходжу і кажу: «Щось тут не так». Вони: «Ми вирішили, що ні». А зібратися після цього дуже важко завжди. А ми вже місяць майже не тренувалися і приїхали на, так би мовити, відпочинок». «Таврія» вимагала від Саленка вибачень за ці висловлювання, але в публічній площині далі справа не зайшла.
В «золотому» матчі з «Таврією» не зміг зіграти Віктор Леоненко, якого в тому ж році взяли з московського «Динамо». Справа в тому, що росіяни вважали цей перехід неправомірним і подавали відповідні запити у ФІФА. Мовляв, Леоненко самовільно покинув клуб через конлфікт з Валерієм Газзаєвим і буквально втік до Києва. Ситуацію таки вирішили, але вже в наступному сезоні. Перед тим же сезоном «Динамо» підписало форварда «Шахтаря» Сергія Реброва – за ним у Донецьк навіть відправляли чартерний літак.
Фінансова криза, через яку навіть працівники клубу їздили в Польщу продавати речі
Після провалу у Львові, де й відбувалася гра з «Таврією», Пузача не звільнили – це сталося після першого кола чемпіонату 1992/93. Тоді «Динамо» займало лише третє місце, а в Кубку УЄФА швидко вилетіло від «Андерлехта» (вдома програли 0:3). Пузач повернувся у футбол лише в 1997-му, після повернення Лобановського до Києва, де став його помічником. Головним тренером «Динамо» призначили Михайла Фоменка.
Йому знадобилися кардинальні методи, щоб привести команду до тями. «На тренуваннях рвалося все. Вправи Михайло Іванович іноді давав божевільні, – розповідав Віктор Леоненко. – Під час двосторонок на півполя з великими воротами дозволялося робити все – чіпляти, хапати, ставити підніжки. Робочий процес був дуже жорстким. Уявіть: забив два «Барселоні» і мене замінили, тому що підкатів не робив».
В клубі поряд зі спортивними невдачами настали невдачі матеріальні.
«Віктор був дуже хорошою, порядною людиною, але його складно назвати успішним бізнесменом. Дуже м’який, нікому не міг відмовити», – розповідає про Безверхого Сушко. Про м’якість тодішнього президента клубу говорять й інші спікери – зокрема, футболісти, які виступали за «Динамо». За інформацією того ж Сушка, Безверхий фінансував з казни клубу дивні й невигідні проекти. Наприклад, розробку промислового робота на заводі «Буревісник».
«Динамо» також перестало продавати гравців. Останнім вагомим трансфером став перехід Саленка в «Логроньєс», а інші структури, які допомагали клубу фінансово, перестали це робити. Згодом Безверхий навіть заклав машину й квартиру, щоби продовжувати підтримувати клуб, а на роботу їздив електричкою з Бучі.
«Вибухнула катастрофа. Стали затримувати зарплату. Грошей не було навіть на те, щоб купити воду футболістам. Вони відмовлялися тренуватися, грати. Кожен виживав, як міг. Моя зарплата була чотири долари. Рівно стільки коштував блок сигарет «Данхілл», які курив Безверхий. В мене була машина, тому я таксував. Крім того, з режисером Миколою Рябовим, другом і ще одним моїм кумом, моталися в Польщу. Доводилося продавати навіть ліфчики і жіночі трусики», – згадує Семененко.
Безверхий вважав ситуацію стабільною: «Сьогодні колективи 25 підприємств, які заснувало «Динамо», роблять все для того, щоб виконати договірні зобов’язання з клубом. Словом, навіть у нинішній непростій ситуації фінансово-економічне становище клубу видається мені досить міцним».
Попри цю інформацію, кияни під керівництвом Фоменка виграли чемпіонат (не обійшлося без зміни пунктів регламенту під час сезону, через що чемпіоном не став «Дніпро») й Кубок у сезоні 1992/93.
В липні 1993-го президентом клубу став Григорій Суркіс. Компанії, яку він очолював, «Динамо» також завинило гроші
«Динамо» тонуло в боргах. Одні з них належали «Динамо-Атлантик» Григорія Суркіса.
Про це розповідав головний бухгалтер клубу Володимир Буленко: «Клуб винен 1,5 мільйона доларів банку «Україна», 214 тисяч доларів – спільному підприємству «Динамо-Атлантик», 208 тисяч доларів – федерації футболу України за відсотки за трансфери гравців. Крім того, існують штрафні санкції за прострочення повернення кредиту банку «Україна», які щодня дорівнюють 7 тисячам доларів.
Таким чином, нині вони вже становлять близько 400 тисяч. Різним фірмам і організаціям футбольний клуб завинив ще близько 2 мільярдів карбованців. Тобто, можна говорити про фактичне банкрутство клубу».
Ось з таким заголовком на першій шпальті вийшла «Комсомольська правда»:
Про прихід Суркіса розповідав тодішній президент України Леонід Кравчук, якому досі належить 1% клубу: «Тоді все розвалювалося, і «Динамо» не було винятком. Поїхали за кордон Протасов з Литовченко, інші лідери. Клуб намагалися очолити профспілкові чиновники, представники МВС, але справа не йшла. Я був стурбований, попросив підлеглих вивчити питання. Мені доповіли, що є група людей на чолі з Григорієм Суркісом, яка готова залучити потрібні ресурси. До речі, саме тоді, в 92-му, я і почув вперше прізвище Суркіс.
Пам’ятаю, ще тільки роздумував над тим, чи варто довіритися новим людям, а в мій секретаріат вже посипалися листи із звинуваченнями на його адресу, з попередженнями про те, що Суркіс остаточно розвалить клуб і все розкраде. При чому це були не анонімки, а листи з підписами. Тоді я доручив голові кабінету міністрів, яким був Леонід Кучма, всебічно вивчити проблему. І його підлеглі поклали мені на стіл купу матеріалів, в якому доводів «за» було стільки ж, скільки і «проти». Ситуація вимагала оперативного втручання, і я прийняв вольове рішення, про яке не шкодую досі».
В липні 1993-го Безверхого позбавили президентської посади. Це місце зайняв Григорій Суркіс, а тодішній начальник команди Йожеф Сабо описав масштаб розрухи:
«Весь час, поки футболісти були у відпустці, ми ламали собі голову: як розрахуватися з людьми, виконає чи ні керівництво свої обіцянки? Від цього залежало, з яким настроєм команда почне сезон, як буде готуватися до матчів Кубка чемпіонів з «Барселоною». На жаль, на першій зустрічі нічим порадувати хлопців не змогли. Більш того. Прийшли в «Динамо» новачки. Можете собі уявити – на тренування їм не було в чому вийти: нема бутс, тапочок, тренувальних костюмів – нема нічого. Такого я не пам’ятаю за всю історію «Динамо».
Приїхали до себе в Кончу, ще новина – є проблеми з приготуванням їжі. Чому? Тому що на всіх базах закриті динамівські рахунки, кругом ми винні. Таке б сталося ще півроку тому, якби не комерційні структури, які допомагали клубу.Тому, коли постало питання про те, як жити далі, – не п’ятнадцять, а всього п’ять хвилин знадобилося команді, щоб прийняти рішення».
Офіційно Григорій Суркіс став президентом «Динамо» завдяки голосуванню гравців і тренерів «Динамо». Ось що тоді написав про це «Спорт-Експрес»:
«Вчора відсторонений від посади президента ФК «Динамо» (Київ) Віктор Безверхий. Рішення прийнято на екстренних зборах гравців і тренерів, які заявили, що неправильна фінансова і господарська політика перетворила «Динамо» в банкрута. Клуб зараз в астрономічних боргах, в тому числі і в валютних. Визнані невигідними ряд контрактів на перехід футболістів команди в зарубіжні клуби.
Вчора ж за рішенням динамівців створено акціонерне товариство «Футбольний клуб «Динамо» (Київ)». Республіканська та міська ради передадуть йому дві тренувальні бази і динамівський стадіон. Президентом АТ обраний Григорій Суркіс. Засновниками крім футбольної команди і динамівських Рад стали також комерційно-консультаційний центр «Славутич» і британська фірма NEWPORT MANAGMENT. Статутний капітал – 10 мільярдів карбованців. Обрана і наглядова рада, до якої увійшли керівники республіканських МВС, СБ, прикордонних військ і Генеральної прокуратури».
Безверхий називав цю ситуацію путчем, звинувачував Сабо та Медведчука
Безверхий вважав скинення себе з посади – договірняком: «Це путч. Надто багато аналогій з подіями серпня 91-го. Масштаби, правда, не ті, але в іншому... Футболістам обіцяють золоті гори. Але які б не були обіцянки, незмінними залишаються цілі організаторів перевороту: гроші і влада».
У побутових проблемах він звинувачував Сабо, а в борговій ямі – Медведчука, який займався всією документацією клубу. Ще одна версія змови з’явилася у екс-президента «Борисфена» Ігора Ковалевича: «Суркіс був в клубі під час президентства Безверхого, але чекав банкрутства. Щоб взяти його під свою опіку».
Григорій Суркіс навідріз відмовлявся погодитися зі змовною теорією й завжди говорив про те, що попереднє керівництво клубу не вміло поводитися з грошима: «Я багато разів пропонував Віктору Безверхому змінити тактику і стратегію господарсько-фінансової політики клубу, визначитися з пріоритетами. На жаль, він мало дослухався до порад. Та й не є Безверхий фахівцем у комерції, не має він такого досвіду. На Заході його називають не інакше як «швидка рука» – за те, що він надто легко підписує контракти. Протягом тривалого часу в клубі не було елементарного обліку обладнання, що надходило для потреб команди, не велася, як належить, звітність валютних відряджень. Тому маємо те, що маємо».
Після відставки Безверхий якийсь час займався туристичним бізнесом, а також допомагав «Дніпру», коли там ненадовго власником був бізнесмен Ігор Бакай. Останній рік життя Безверхий працював у КМДА, де займався питаннями підготовки готельного господарства до Євро-2012. Помер в грудні 2009-го в маршрутці дорогою на роботу. Причина – інфаркт.
Фото: «Динамо»
Другие посты блога
