Кейна шкода – став рекордсменом «Тоттенгема», але все ще 0 трофеїв. Заслуговує на більше, хоча не йде з клубу
Андрій Сеньків – про легенду своєї улюбленої команди.
Не виходить створити жодного моменту – пробитися крізь частокіл ніг суперника. Нудотно б’ються головою об стінку. Все йде до чергової втрати очок. Кейн отримує м’яч на лінії штрафного. Навколо – одразу кілька захисників. Плавний рух корпусом, розворот, обвідний удар. 1:0.
Той гол Кейна «Фулгему» зрівняв його з Грівзом – в обох стало по 266 забитих м'ячів за «Тоттенгем». І в тому голі весь Кейн. Коли в команди нічого не виходить, коли інші лідери не в найкращій формі, коли тренер поняття не має, що робити, а кількість провалів за останній місяць значно більша, аніж натяків на трофеї клубу в останні 30 років.
Через тиждень «Тоттенгем» був іншим. Зарядженим, впевненим, з чітким планом на гру та його реалізацією. Від тієї тремтливої команди, що приїхала на «Крейвен Коттедж», не залишилося й сліду. Фінальний акорд знову поставив Кейн. Це було легко. 267 голів. Найкращий бомбардир в історії клубу. GOAT.
Це той випадок, коли нема ніяких «але» чи «якби», жодного мінуса, жодної хиби, жодних претензій чи образ. Кейн – то моноліт. Єдиний, хто тащить цей проклятий клуб навіть у найтяжчі моменти. Йому плювати, хто тренер, в якій формі партнери, яка тактика й стилістика. Він просто робить свою роботу. Стабільно та якісно. 9 сезонів поспіль – не менше 17 голів в АПЛ. Третє місце серед найкращих бомбардирів в історії ліги – 8 голів до Руні, 60 – до Ширера. З 200 голів в АПЛ – 40 лівою ногою. Неробочою лівою ногою.
Коли він лише з’явився на радарах основи «Тоттенгема», то не тягнув. «Лейтон Орієнт», «Міллуол», «Лестер», «Норвіч». Це були оренди. Гаррі був звичним англійським форвардом – фізично міцний, майстер фінального удару, сильний у грі головою. Типова однонога дев’ятка.
Потім прийшли ті 40 голів лівою ногою. Десятки м’ячів з-за меж штрафного, пачки асистів, роль відтягнутого форварда. Це називається «робота».
Забивати м’ячі для нього було мало. Гаррі навчився й іншого – розумних опускань всередину, простого, але ефективного дриблінгу, звільнення зон для партнерів, тонких асистів. Кейн став різним й довершеним.
Гол з 30 метрів? Будь ласка. Обвідний удар у дальній кут після дриблінгу? Нема питань. Роль стовпа при контратаках? Окей. Кейн уміє все.
І головне – в такій нестабільній субстанції, як «Тоттенгем», треба адаптуватися. Під комбінаційну пресинг-машину Почеттіно, під незрозуміло що Нуну, під одноманітну тактику Моурінью, під швидкі перехідні фази Конте. І в найкращий, і в найгірший періоди кожного з цих тренерів Кейн (у 90 відсотках випадків) був найліпшим футболістом команди.
Часто його дуже шкода. Криза тренера, провальна форма партнерів, відсутність у команди думки та швидкості. Кейн бере та вирішує питання.
Він ж міг би добре грати в будь-якій команді світу. У 2021-му за ним серйозно прийшов «Манчестер Сіті», ще раніше – «МЮ», тепер – «Баварія». І питання не в титулах, яких у «шпор» не було й не буде. А в задоволенні від футболу. Останні років п'ять «Тоттенгем» більше мучиться, аніж грає – хаос у рішеннях керівництва, примітивні несучасні тренери. І якщо когось і шкода, то це Кейна. Який свої найкращі роки витрачає на потрапляння у Лігу конференцій чи Лігу Європи. У команді, котра частіше погано, ніж добре, грає у футбол.
Його контракт закінчується у 2024-му. За інформацією британських журналістів, Гаррі готовий його продовжити. Враховуючи довершеність, адаптивність і різноманітність цього футболіста, він (ще раз скажу) – міг би добре грати всюди.
Замість періодичного потрапляння в ЛЧ – стабільність на пізніх стадіях цього турніру. Замість боротьби за топ-4 (і то – не завжди) – чемпіонство. Замість мук партнерів і тренерів – мереживна краса. Замість страждань – задоволення. Все це Кейн міг і може отримати. Але, як тоді у переговорах з «Сіті», не ставить ультиматумів. Або, як зараз, просто не проти залишитися. У команді з незрозумілим майбутнім (хто буде тренером влітку?), нестабільним керівництвом (привіт, Паратічі), з президентом, котрий уміє в бізнес, але не вміє в футбол (так-так, Леві). Якщо Кейн піде – жодних претензій до легенди. Але він не йде.
Гаррі – лише 29. І наче й хочеться, щоб пішов, щоб надолужив втрачений безтитульний час, щоб грав у фіналах Ліги чемпіонів частіше, аніж раз у житті. Але що, якщо Кейну цього не треба? А раптом йому не настільки важливі титули? Найкращим бомбардиром АПЛ він може і стає в «Тоттенгемі», найкращим бомбардиром в історії ліги він теж може стати на «Готспур Стедіум», одним з найкращих гравців в історії та лідером збірної Англії він уже є.
А у «Тоттенгема» ще є час, щоб віддати легенді бодай частинку того, що їй віддав Гаррі. Могла би вийти дуже красива історія, якщо такі трапляються у чистилищі.
Фото: Reuters/Paul Childs, Kieran Cleeves/Global Look Press
