Блог Прочитайте та вставайте

Между Билардо и Менотти

Серед іноземців, які одягали футболку національної команди Аргентини, статистики та історики футболу знайшли південноафриканця, англійця, австрійця, італійця, уругвайця, кількох парагвайців, іспанців та одного українця. Нині ми знайомимо наших читачів із тим самим єдиним, за даними RSSSF,  уродженцем України, який одягав форму аргентинської збірної. Тим паче, що не тільки і не стільки цим прославився він на обидві Америки…

Между Билардо и Менотти

Аргентинське майбутнє    

Як і багато інших українців, розкиданих по світу поміж двома світовими війнами, Володимир Тарнавський подався за океан. Ми маємо зовсім обмаль даних про його юність та шлях до Аргентини. Відомо лише, що майбутній "arquero" народився на території нинішньої України, а вже у 1951 році захищав ворота команди із поетичною назвою Порневір ("Майбутнє"). Саме з цього скромного клубу вийшов і блискучий форвард 20-30-х років Мануель Сеоане, ім’я якого навічно асоціюватиметься із Індепендьєнте. На той час це був один із небагатьох приводів для гордості Порневіра. Команда міста Херлі, столичної провінції Буенос-Айрес, все ще чекає свого обітованого майбутнього – на зорі аргентинського футбольного професіоналізму на початку 30-х років ХХ століття вона сяяла у найвищому дивізіоні, і з тієї пори сподівається на повернення славних часів. У пору, коли там виступав молодий Тарнавський, Порневір також не хапав з неба зірок. Найбільше досягнення тих десятиліть – виграш Примери С 1954 року. Після цього перспективного воротаря помітили сильніші клуби, й невдовзі він пішов на підвищення. А Порневір і далі лишився чекати свого майбутнього. У кінці 80-х команда навіть сягнула другого за рангом дивізіону – Метрополітана В Насьональ. Також у цьому клубі догравав батько чемпіона світу та Європи у складі Франції Давида Трезеге, відомий оборонець Хорхе Трезеге та екс-форвард Реала та Рівера Оскар Мас, перші кроки у великому футболі в Порневірі робили Габріель Кальдерон (Расинг, Бетіс, ПСЖ, тренер збірної Саудівської Аравії) та Хорхе Делі Вальдес (його брат-близнюк Хуліо Сезар сяяв пізніше в ПСЖ). 

Разом із "прокаженими"

Після успішних виступів у складі Порневіра Тарнавського запросив клуб Ньюеллз Олд Бойз із батьківщини Че Гевари, Росаріо, – давній, проте також скромний. Успіхи до Прокажених прийдуть вже ближче до 70-80-х, як і головні вихованці клубу (такими вважаються Батистута, Бальбо, Хайнце, Самуель, Покеттіно, Вальдано і сам Лео Мессі. Також за НОБ провели кілька сезонів Ортега і Марадона, а славетний оборонець Роберто Сенсіні, який починав у Росаріо, після завершення кар’єри став тренером команди). Тим не менш, Володимир зумів здобути в скромній команді репутацію одного з найкращих воротарів ліги. Настільки серйозну, що чемпіон країни, переможець Примери-59 Сан-Лоренсо, на наступний після чемпіонського сезон запросив у основу українського воротаря. Клуб отримав класного голкіпера, а от Ньюеллз Олд Бойз вилетіли з Примери наступного, 1960 року… Саме у 1959-му, році переходу в Сан-Лоренсо, Володимир Тарнавський зіграв свій єдиний матч за національну команду Аргентини. У той час Володимир опинився у одній команді із 21-річним хавбеком Карлосом Білардо. Через 26 літ цьому худорлявому хлопцю підкориться другий для Аргентини чемпіонат світу (за іронією долі, Тарнавський гратиме проти творця першого чемпіонства 1978 року, Луіса Менотті, спершу в Росаріо (той грав у Росаріо Сентраль), а через 8 років – у Північно-американській лізі соккеру). У складі Сан-Лоренсо молодий воротар буде всього за крок від планетарного визнання…

Lib-02

За крок від Кубку визволителів

Новий клуб Тарнавського як чемпіон країни стартував у прем’єрному розіграші Кубку Лібертадорес. Весь континент з ентузіазмом сприйняв новий турнір. На старт стали легендарний колумбійський Мільонаріос, бразильська Байя, уругвайський Пеньяроль, парагвайська Олімпія, чілійський Універсидад та болівійський Хорхе Вільстерманн. Капіталь-Федераль затаїв подих – знаючи можливості своєї команди, вболівальники починали вірити в диво. І Сан-Лоренсо із Хосе Санфіліппо на вістрі атаки та нашим земляком у воротах пройшов у блискучому стилі бразильську Байю, розгромивши суперника в домашньому матчі й поступившись лише в один м’яч на виїзді. Попереду був півфінал із Пеньяролем, атаку якого формувало інтернаціональне тріо – еквадорець Спенсер, уругваєць Кубілья та аргентинець Борхес. Два матчі гідних суперників закінчилися нічиїми, причому, якби у ті часи існувало правило виїзного голу, команда нашого воротаря пройшла б у фінал. Проте був призначений додатковий матч, у якому на гол Санфіліппо великий Альберто Спенсер відповів двома. Аргентинцям лишалося лише сумно спостерігати, як Пеньяроль у протистоянні з Олімпією виграє перший в історії Латинської Америки найголовніший клубний титул…

Vladimiro Tarnawsky.jpg

"Студент"

Ще два класних сезони Володимира у Сан-Лоренсо були затьмарені тим, що клуб поступово здавав позиції. 1961 року Альмарго став віце-чемпіоном Аргентини, а ще за рік фінішував аж на 11-му місці. Клуб почав перебудову, досвідчені гравці шукали собі нові команди. Воротарська конкуренція в команді вражала. Якщо в 1960 році тут були лише Тарнавський та Хосе Карільйо, то через рік до них додався Марвел Перйотті, а 1962-го в "плантелі" числилися аж четверо голкіперів (плюс Мігель Сапіно). При цьому немає нічого дивного, що воротарська школа Сан-Лоренсо вважається однією з найкращих в Аргентині. Досить сказати, що в різні роки ворота чорно-червоного клубу захищали Ла Вольпе, Чілаверт, Саха. У сезоні 1963 року Тарнавський захищав ворота Естудіантес. Він провів за сезон всього 8 матчів. Почалися травми, та й Студентів лихоманило – команда фінішувала дев’ятою, всього сходинкою нижче за колишній клуб Володимира, Сан-Лоренсо. Український голкіпер потихеньку здавав позиції в Аргентині. А от на Естудіантес чекали славні роки – всього через 5-6 років команда під керівництвом молодого тренера Освальдо Хуана Субельдії виграла два поспіль Кубки Лібертадорес, 1968 року ставши найкращою в світі, перегравши в Міжконтинентальному Кубку Манчестер Юнайтед.

Бостонський "маяк"

Догравав Володимир Тарнавський у США, приїхавши на запрошення філадельфійського УСТ Тризуб. Філадельфія Нейшнелс, славна команда спорттовариства, на той час була одним із лідерів тамтешнього футболу – постійно боролася за найвищі місця, разом із Тарнавським виграла Відкритий кубок США 1966 року, здолавши Орандж Каунті з Лос-Анджелесу. От тільки у 60-х роках в США створили перші професійні ліги, і команди емігрантів моментально опустилися в статусі, ставши аматорами. І хоча ті ж філадельфійські українці лишалися за рівнем найкращими в країні, на них стояло клеймо "любителів", у той час, як укомплектовані старими зірками та сумнівного рівня легіонерами новостворені клуби заявлялися на про-ліги. Тож після кількох успішних років у Філадельфії досвідчений голкіпер залишив ASL-2 й опинився в складі команди NASL Бостон Біконс (назва команди означає "бостонські маяки"), де перетнувся із добре знайомим по Аргентині Ектором Рубеном Сосою (той забив майже сотню голів за Платенсе та Расинг, виступав за збірну на Копа Америка-59). Саме Соса разом із данцем Дюреборгом був лідером тієї команди в атаці, набравши за сезон 22 очки у 17 матчах (7 голів та 8 асистів). У Бостоні тоді зібрався вражаючий інтернаціонал із ямайцями, данцями, ірландцями, югославами та представниками ще кількох держав. Одним із небагатьох американців у складі Біконс був уродженець Німеччини Орест Банах – етнічний українець, який встиг пограти і в збірній Сполучених Штатів. До речі, Банах разом із данцем Йоргеном Генріксеном виявився конкурентом нашого героя – уже досвідченого аргентинського воротаря - за місце у стартовому складі. Упродовж сезону основним голкіпером став Генріксен, який відіграв 16 матчів, Тарнавському дісталися 7 поєдинків, 20-річний Банах взяв участь лише в одній зустрічі. Американська ліга того часу була схожа на поле чудес – подекуди доводилося грати на стадіонах, не пристосованих під соккер, зате для вболівальників грали дійсно зіркові гравці. Досить сказати, що у сезоні 1968 року виступали двічі чемпіон світу бразилець Вава (Сан-Дієго Торос), аргентинець Луіс Менотті, який виграє титул уже як тренер, та голландець Ко Прінс (Нью-Йорк Дженералс), Тарнавському було з ким перекинутися кількома словами. В NASL виступало чимало етнічних українців, аргентинців, поляків. Приміром, Джон Ковалик, форвард Чикаго Мустангс, був найкращим бомбардиром сезону з 30 голами. Аргентинець українського походження Іван Бородяк грав у складі Клівленд Строукерс. Ніколас Крат, майбутній захисник збірної США, виступав у Сент-Луїс Старс. Террі Бідяк починав грати за Детройт Кугерс, Расті Кіндратів – у Белтімор Бейс, а Мирослав Стастний – за Даллас Торнадо. Тарнавський провів сезон у Бостоні – й зник із футбольного обрію, осівши у США. Нині 76-річний Володимир Тарнавський живе, за різними даними, чи то у Пенсільванії – штаті, куди переїхав після Аргентини, чи то у Флориді. Проте його досягнення – срібні медалі Кубку Лібертадорес та аргентинської Примери, матч за збірну Аргентини – вносять його в історію тамтешнього футболу. Він грав проти майбутніх тренерів, які приносили Аргентині Кубок Світу. Він виступав у найсильніших змаганнях Латинської Америки. Проте лишався українцем, вперто вказуючи у анкетах та досьє "Ucrania" і виправляючи набридливі прізвиська "Ель Русо" та "Ель Полако". 

 

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...