«Змогла забезпечити безпеку дітям, але війну від себе не можу забрати». Як українки знайшли роботу в європейських федераціях футболу
Юля – фотограф в DFB, Ярослава – продюсер на португальському каналі.
Юля – фотограф в DFB, Ярослава – продюсер на португальському каналі.
За даними ООН у справах біженців, понад 6,5 млн українців стали біженцями і тимчасово виїхали в сусідні країни. 8 млн українців стали внутрішніми переселенцями. Це цифри станом на 23 травня. Все через повномасштабне вторгнення Росії 24 лютого цього року.
І поки триває війна, українці намагаються знайти себе в нових реаліях. Ми записали мотивуючі і сильні історії двох українок, які зараз працюють в іноземних федераціях футболу.
«Відправляла резюме в різні країни та в різні футбольні установи»
Юлія Перекопайко, фотограф в DFB
«Я ніколи не планувала працювати або жити за кордоном. Але війна в Україні внесла свої корективи. Від початку війни я знаходилася в себе у квартирі в Києві, а мої батьки з братом в себе вдома в окупованій Херсонській області.
Батьки дуже переживали за мене і хотіли, щоб я була у більш безпечному місці, і продовжувала життя. Тато сказав: «Ти – молода. Ти повинна жити/розвиватися/досягати своїх цілей». Тоді я заради спокою своїх батьків вирішила відправити резюме до іноземних клубів, але не чекала зворотного зв’язку.
Відправляла в різні країни та в різні футбольні установи. Десь була тиша, десь відмова, бо немає місць, десь залишили на розгляд. І ось в одному місці я отримала відповідь, що буде співбесіда. Через декілька днів після співбесіди я отримала позитивний результат.
Звичайно, що я не могла в це повірити. Я вагалася і думала чи правильно я роблю і як все буде, адже важко змінювати своє життя, а особливо в такий час. Але підтримка батьків і деяких наших гравців дуже мені допомогла. Тільки десь на 46-й день війни, я покинула Київ», – розповідає Юлія.
20 травня українка написала у фейсбук про початок роботи в Німецькому футбольному союзі.
«Мої обов’язки такі як, зазвичай, у фотографа. Це різні зйомки. Також асистую головному фотографу, обробляю фотографії, знімаємо матчі та івенти, за які відповідальна асоціація. Все що пов’язано з чоловічими та жіночими збірними.
Найбільше мене вразило ставлення в країні до футболу. Він займає тут дуже важливе місце. На іграх завжди неймовірно велика кількість вболівальників – від дівчат і жінок з дітьми і до людей літнього віку. Організація матчів проходить на дуже високому рівні. DFB – це одна з найкращих асоціацій футболу. Тут все дуже відповідально і багато людей прикладає чимало зусиль, щоб вийшов чудовий результат».
Коли ми домовлялися про розмову, то Юля якраз готувалася знімати фінал Кубка Німеччини у жінок. Хвилювалася, адже їхала сама без головного фотографа, і вся відповідальність була на ній.
«Що мене ще вразило, то це фототехніка. Ще восени на ЛЧ в Києві я дивилася, на якій техніці працюють закордонні ЗМІ. Тоді тільки мріяла, що колись буду знімати на такій, але зараз і я маю таку можливість. Звичайно, що довелося звикати до нової техніки. Адже це інша фірма та інше розташування кнопок. Але якщо ти знаєш базові функції свого фотоапарата, то швидко розберешся і в іншому. Це швидше відчуття звички».
Зараз Перекопайко мешкає у Франкфурті, але дуже хвилюється за свою сім’ю, яка перебуває під окупацією і не завжди має змогу навіть вийти на зв’язок.
«Чотири роки тому в мене трапилася пригода у Франкфурті. У мене була пересадка, але літак полетів без мене. І рівно через чотири роки я знову опинилася в цьому місті. Життя непередбачуване.
За освітою я перекладач іноземних мов, тому з мовою проблем не було. Переважно спілкуюся англійською мовою, але колись вчила німецьку і коли ті знання прокидаються, то починається інколи плутанина. Виходить все речення англійською і одне чи два слова німецькою.
Мені дуже пощастило з колективом – він просто чудовий. Всі привітні, веселі, чуйні, а що найважливіше, професіонали своєї справи».
«Займаюся перевіркою сигналу з матчів і запрошенням гостей на програми»
Ярослава Шумик, продюсер на Canal 11 Федерації футболу Португалії
«Коли ми були з дітьми в Польщі, я шукала варіанти з окремим житлом. Ми жили в різних сім’ях і вони ставилися з великим розумінням. Але мешкати з дітьми у віці двох та трьох років з чужими людьми неможливо. Вони часто плачуть і часто хворіють. Я, як мама, не маю від цього куди дітися. Я маю їм допомогти.
А інші люди не зобов’язані слухати плач цілими днями, особливо в нашій нинішній ситуації. Тому я шукала окреме житло. Це була моя головна мета. Шукала це житло по всій Європі через своїх колег, яких знаю за всі роки моєї роботи спортивним журналістом та продюсером. Один з моїх колег в Португалії, з яким ми познайомилися ще 15 років тому в Донецьку на «Олімпійському» на одному з єврокубкових матчів, сказав, що спробує мені допомогти. Через деякий час Марко зателефонував і сказав: «Набери мене терміново, в мене є для тебе хороші новини».
Ці новини полягали в тому, що Федерація футболу Португалії має фонд підтримки українців. Наприклад, допомагають дівчатам з футзальної збірної України чи 17-річним футболістам. Саме цей фонд запропонував допомогу мені та дітям. Мені пообіцяли знайти житло і дати роботу.
Оскільки, Canal 11 належить федерації, то місце роботи було зрозуміло. Про житло ми говорили з ними кілька тижнів, щоб їх і мене все влаштовувало і щоб потім не було якихось неприємних сюрпризів. Я надіслала їм своє CV, а вони запропонували мені роботу продюсера».
Canal 11 працює в ефірі з осені 2019 року. Його створили для того, щоб популяризувати футбол. Ярослава отримала контракт на рік роботи з каналом.
«Для португальців футбол – це і так мегапопулярний і розвинений вид спорту. Але федерація захотіла показувати дуже багато жіночого та дитячого футболу, футзалу, пляжного футболу. Сітка Canal 11 наповнена саме цими турнірами. У каналу немає прав на великі комерційні турніри чи навіть матчі за участю національної збірної Португалії. Але вони мають домовленість з іншими каналами та можуть показувати нарізку голів з певним відкладеним часом.
Здивувало, що канал показує просто якусь неймовірну кількість турнірів. Вони говорять про футбол, як про можливість розвитку для дітей та дівчаток. Жіночий футбол і футзал в них потужно розвивається. І португальці показують його точно так само, якби вони показували будь-які інші турніри – включаються, розкручують героїв у новинах.
Можливо, для нас це дивно звучить, але левова частина журналістів та ведучих на футбольному каналі – жінки. Вони круто розбираються у футболі, коментують матчі. Їхній рівень – це величезний космос, як для нас. Все через більші можливості для розвитку. Чимало з них раніше самі грали у футбол».
Ярослава працює в команді продюсерів каналу і займається підтвердженням планування сітки мовлення.
«Наш відділ допомагає поєднувати програмну службу на каналі, всіх технічних провайдерів і всі клуби – щоб всі мати одну і ту саму інформацію. А головне оновлену.
Розкажу на прикладі. Ми збираємо інформацію від технічних провайдерів і від Федерації футболу з приводу змагань, які планують проводити. Ця інформація об’єднується в один документ і надсилається програмній службі, яка створює свою програму.
Є багато прямих трансляцій з найрізноманітніших турнірів, які показують у дві, три чи чотири камери. Я займаюся перевіркою сигналу з матчів. Тобто, за годину до стартового свистка починається сигнал зі стадіону, і треба подивитися чи всі камери нормально працюють, чи є графіка, чи вона правильна, перевірити звук. Це все робиться у нас в офісі на каналі. Ми спілкуємося напряму з режисером матчу.
Інша частина роботи – це запрошення гостей в різні програми, які виходять на каналі. Днями мені довірили зробити в новинній програмі включення з футболісткою і тренером. Я мала зв’язатися з ними і спілкуватися португальською, щоб вони правильно сіли в кадрі і протестувати звук.
Це зробити дуже легко, якщо знаєш мову, але моя португальська ще на рівні 10% зі 100 за два місяці перебування. Втім, мені вдалося це все зробити. Я виписала на листочок фрази, які маю сказати, і мене зрозуміли. Ведуча та представники режисерської групи мене підтримали, сказали, що я молодець. Людська підтримка дуже багато важить, коли ти опиняєшся в новому мовному середовищі.
Також є ще організація відряджень для журналістів – готелі, переліт. Це все робиться в співпраці з федерацією».
Шумик говорить, що наша війна в Португалії на всіх екранах, але про неї не говорять. Її немає в головах чи в мові людей. Португалія далеко і люди живуть зі своєю легкістю.
«Я змогла забезпечити безпеку своїм дітям і собі, але нікуди війну ні від себе, ні в собі я не можу забрати. Я б сказала, що позитивні емоції в мені дуже сильно придавлені. Але я розумію, що знаходжуся в суспільстві, в яке потрібно інтегруватися, і я поводжуся професійно наскільки мені це вдається з огляду на свій моральний стан через війну в Україні.
Буду завжди вдячна Португалії за їхню допомогу».
Ще Ярослава згадує одну цікаву річ – не надто типову для українського футболу, але дуже природню для португальського.
«Щоб отримати склади на матч, продюсери контактують з делегатом матчу. Зазвичай, це все по WhatsApp відбувається. Делегати у відповідь на моє дякую присилають сердечки та інші емодзі. Точно так само можуть робити тренери і гравці, яких запрошуємо на програми по WhatsApp в переписці. Я до цього досі не можу звикнути».
Фото: з особистого архіву Юлії Перекопайко та Ярослави Шумик
