Чемпіонка України з боксу рік працює в поліції. Зустріли Крупеню під час мітингу, який завершився штурмом Верховної Ради
«Сьогодні стою в Києві, мерзну і разом з хлопцями відповідаю за безпеку громадського порядку».
«Сьогодні стою в Києві, мерзну і разом з хлопцями відповідаю за безпеку громадського порядку».
Іванна Крупеня з дитинства мріяла працювати в поліції. Але спочатку вона зробила кар’єру в спорті. Брала бронзу чемпіонату України з дзюдо, потім перейшла в бокс, де сім разів стала чемпіонкою країни. На чемпіонаті Європи виборювала срібну та бронзові медалі. Була капітаном жіночої команди з боксу «Українські левиці». Пробувала себе в MMA. А тепер Іванна тренер і поліцейська у своєму рідному місті Рівне.
Ірина Козюпа зустріла спортсменку під час її роботи на мітингу в Києві.
«Від шолома мій хребет трохи в шоці, але головне, що він дуже добре захищає»
Ми давно домовлялися про розмову. Нещодавно знову списалися. «У цей вівторок застанете мене саме під час роботи в Києві. Зможемо поговорити, якщо командир дозволить», – написала Крупеня.
Дівчина скинула свою геолокацію в телеграм – вулиця Грушевського, неподалік від стадіону «Динамо» та пам’ятника Лобановського. У вівторок гарно світило сонечко, але телефон показував холодні – 8 градусів морозу.
На Майдані Незалежності проходив мітинг SaveФОП, тому в центрі столиці та урядовому кварталі було багато правоохоронців. На Грушевського стояли щонайменше п’ять поліцейських екіпажів, але я ніде не могла знайти Крупеню. Іванна сама набрала і пояснила, де вона знаходиться. Я десь тричі пройшла біля колони поліцейських у повному екіпірувані, але навіть подумати не могла, що наша героїня буде серед них. Це як побачити Олександра Петракова в метро (ой, стоп).
Дівчина помахала рукою, бо так я б її ще довго шукала, – чорна форма, бронежилет, шапка, баф, який закриває майже все обличчя крім очей. Великий захисний шолом в руці, а на спині напис «Поліція». Крупеню та її колег викликали на мітинг з Рівного в Київ. Це поширена практика залучати правоохоронців з інших регіонів.
«Це бронежилет для охорони громадського порядку. Він більше захищає від ударів, тому не сильно важкий. Але від куль він не вбереже. А від шолома мій хребет трохи в шоці, але ми не так часто його одягаємо, тому нормально. Головне, що у випадку чого він дуже добре захищає, – від каміння, ударів палиць і всього іншого. Безпека, як треба», – показує шолом Крупеня.
«Спочатку в поліції думали, що професійна спортсменка, можливо, має якусь зірку»
Жартує, що такого інтерв’ю в мене ще не було. І це правда. Уявіть, що ви йшли по вулиці Грушевського, побачили велику колону правоохоронців і зупинилися поговорити з одним з поліцейських. Я не знаю історій інших дівчат та хлопців, які стояли поруч з Іванною, але її історія особлива. Слово самій чемпіонці.
«Я з самого дитинства йшла туди, куди не йдуть дівчата. Вважаю, що треба займатися тим, що ти хочеш. Мені не звикати ламати стереотипи. Я з дитинства хотіла в армію. Після завершення спортивної кар’єри робота в поліції була одним з варіантів.
Є в мені щось войовниче. Знаю, що я не сяду вдома в’язати шкарпетки чи щось подібне. Я доволі активна і хотіла б ділитися своїм досвідом та вміннями. І круто робити це там, де тебе будуть цінувати і де це потрібно. І де я сама зможу чогось навчитися. В поліції я треную хлопців, а вони мене вчать тактичній підготовці та стрільбі. Це мені завжди подобалося. Є в мене це – захищати та допомагати». Про свою роботу Іванна говорить з теплотою в голосі та усміхненими очима. Хоча на вулиці дуже холодно і вона вже практично половину дня на ногах.
Запитую, як її прийняли чоловіки-поліцейські в колективі.
«Спочатку в патрульній поліції всі були скептично налаштовані. Думали, що професійна спортсменка, можливо, має якусь зірку і буде зверхньо до всіх ставитися. Мовляв, всі їй щось будуть винні. Але нічого такого не було.
Я розуміла, що в них багато досвіду, вони професіонали, а я наче котеня. Почала допомагати їм з тренуваннями і так ми потоваришували. Зараз вони мене прийняли, маю надію, на всі 100%. В мене так завжди в житті – або приймають повністю або не приймають взагалі. Середнього відношення нема. Або своя, або ні. Багатьох дратує мій постійний оптимізм та позитив.
«Мені треба певний час відпрацювати, як і всім – морози, виїзди, чергування на лінії»
«Зараз я кайфую від роботи в колективі. Хлопці прийняли і довірють мені. А я довіряю їм. Саме колектив – це велика і вагома причина, чому я тут. Мій командир Віктор Процюк, який запросив мене, якраз зібрав цю команду.
Я з 12 років у професійному спорті. Зараз мені 31. Знаходилася в командах, залах, збірних, де мені не завжди було комфортно, але я бачила мету, і працювала через своє не можу чи не хочу. А тепер я сама обираю місце, де і з ким я хочу бути. І що я хочу робити. Шукаю ті місця, де мені комфортно. Я трішки натерпілася і хочеться попрацювати там, де тобі добре».
Іванна вже майже рік працює в поліції. Я знала, що ми не каву йдемо пити в кафе, але все одно не очікувала побачити відому спортсменку, яка в бронежилеті на морозі забезпечує охорону громадського порядку.
«Я могла б зараз тут не бути. Одне з моїх головних завдань – тренувати хлопців. Але мені треба певний час відпрацювати, як і всім – морози, виїзди, чергування на лінії. Я теж на них заступаю. Це досвід і для себе, і для колективу.
Дуже часто в житті я керуюсь інтуїцією. Йду туди, де можу щось взяти для себе, і де я потрібна. За деякий час розвиваєшся в іншій сфері. Сьогодні стою в Києві, мерзну і разом з хлопцями відповідаю за безпеку громадського порядку. Все окей. Трошки холодно, але зараз погріємось і вип’ємо чайку».
«Дуже багато працюю над тим, щоб розвивати свою жіночність»
Я б і сама вже не відмовилась від такого. Роздивляюсь навколо, але поряд нема ніякого рожевого равлика чи МАФу, де можна було б взяти каву чи чай з собою.
«В дитинстві я не гралася ляльками. У мене були тільки машинки та пістолети. Дуже любила все войовниче – серіали про Ксену та поліцейських.
Тато хотів сина. І я йому постійно доводила, що не гірша. Але разом з тим я дуже багато працюю над тим, щоб розвивати свою жіночність. На роботі – форма, а вдома з друзями та рідними намагаюсь бути дівчиною. Хоча впертий характер інколи дає про себе знати.
Я б не хотіла назад у свої 20 років. Це була така впертість, мовляв, я сама все зможу. Але ніхто з нас нічого сам не може. У першу чергу нас веде Господь через людей та обставини. Ті ж самі фільми та книги. Нас формує багато факторів.
Мене часто запитують, чи я self-made person. В жодному випадку ні. Мене сформувало моє оточення – суперники, друзі, рідні, тренери та колеги. Мені завжди щастило на людей поряд. Куди б я не потрапила, біля мене завжди були найкращі тренер, керівник, лікар, масажист. Дякую Богу за це».
«Люди не можуть висловити своє невдоволення напряму владі і реагують на нас»
Все більше учасників протесту піднімаються в бік Верховної Ради. Багато хто використовує футбольні дудки, тому на вулиці стає шумно. Одна пані принципово вирішила йти тротуаром, на якому якраз розташувалася колона поліції. Почала сваритися з одним з поліцейських, бо не хотіла його обходити.
Інший чоловік кричав «Путін – пі***ас», але звертався і махав рукою в бік до правоохоронців. Від учасників мітингу виходила агресія, а погляди були злими і ворожими. Нікто не посміхався людям у формі.
«Зараз вони проти нас, але коли щось стається, то всі телефонують на 102: «Алло, поліція, допоможіть, – Іванна і вся колона за наказом перемістилися трохи нижче по вулиці. – Я намагаюсь абстрагуватися від всього цього. Коли ти виспаний, ще не такий втомлений, то взагалі можеш на це не реагувати. Ви ж розумієте, що наше ставлення залежить від того, в якому стані нервова система.
Насправді, ми ж їхню безпеку тут охороняємо. Ми нікому не заважаємо. Ми тут для людей, адже одні мітингують за, а інші можуть бути проти. Може трапитися все, що завгодно. Багато людей в стані алкогольного сп’яніння, адже холодно і вони зігріваються таким чином.
Люди не можуть висловити своє невдоволення напряму владі, а натомість реагують на нас».
«Часто бувають виклики пов’язані з домашнім насильством»
Іванна має освіту психолога і зараз це їй дуже допомагає в роботі.
«Сьогодні багато до цього повертаюсь, але мала б я зараз 20 років, то мені було б набагато важче. Я емпат і все переймаю на себе, хочу всім допомогти. Часто бувають виклики пов’язані з домашнім насильством. Ти вже оцінюєш, хто провокатор та аб’юзер, хто жертва, чому так, чи готова жінка до допомоги. Психологія справді дуже сильно допомагає.
Роботу намагаєшся залишати на зміні і не приносити додому. Раніше мені було б нагабато важче це розділяти, а зараз вже навчилася так робити».
«Не очікували, що все закінчиться таким конфліктом. Але, слава богу, ми з хлопцями цілі»
Далі події розвивались дуже динамічно. Центр протесту перемістився під Верховну Раду. Туди ж перевели Іванну та її колег. Тут вже було не до інтерв’ю та розмов. Лідер протесту ФОПів пообяців, що за 15 хвилин почнуть штурм парламенту, якщо з ними не будуть говорити депутати. Звісно, ніхто з народних обранців до них не вийшов.
Зустріла одногрупника Віталіка, який працює фотографом, і якраз знімав протест. Поки ми спілкувалися між рядами поліції, силовиків та протестувальників, в мене полетіло яйце з натовпу. Потім почали кидати сніжки і дудки.
А тоді почався штурм. Люди прорвалися через металеві огорожі. Хтось впав на землю. Поліція намагалася стримати натовп. Вирішила рятувати ноутбук і телефон, бо якщо попаду під роздачу, то не буде на чому писати тексти. До всього в нас була запланована нарада по роботі на зимовій Олімпіаді.
Було трохи дивне відчуття – ми обговорюємо плани на Пекін-2022, вся стрічка фейсбук у постах про війну і нову хвилю коронавірусу, ФОПи і поліція пресують один одного під Радою, а за кілька кварталів в кафе люди спокійно п’ють собі каву. А скільки ще всього у цей час відбувається у світі.
Лише о дев’ятій годині вечора Іванна вийшла на зв’язок і повідомила, що вони їдуть додому.
«Не очікували, що все закінчиться таким конфліктом. Але, слава богу, ми з хлопцями цілі. Трохи забоїв є, але не критично».
Наступне інтерв’ю домовились провести вже за кавою.
Фото: Ірина Козюпа/Tribuna.com, інстаграм та домашній архів Іванни Крупені
