«Звідки Рафаїлов знає, що в його команді немає геїв?» Майкл Щур про спорт, YouTube та АТО
«Люди бідкаються, влада розводить руками».
Оффтопне! Ірина Козюпа поговорила з головним хуліганом української журналістики Майклом Щуром.
1 вересня на YouTube-каналі «Телебачення Торонто» стартував новий сезон програми «#@)₴?$0» («Грати, песик, дужка, гривня, знак питання, долар, нуль») з канадським ведучим Майклом Щуром.
Майкл Щур – це образ журналіста Романа Вінтоніва. Він працював на різних посадах на каналах «К1», «Інтері», «Українській службі BBC», ZIK, 1+1 та «Україна». А у 2012 року створив «Телебачення Торонто». За час свого існування YouTube-канал випустив сатиричні програми – «Але є одне але» (АЄОА), «Вйо до Трону», «Вже на Троні», «Утеодин», «#@)₴?$0».
У липні 2015 року Романа призвали в армію, де він служив 1,5 роки у 169-му навчальному центрі в місті Десна.
Два роки працював на Суспільному, де відповідав за суспільно-політичний напрям діяльності. Звільнився за власним бажанням 1 серпня цього року, щоб зосередитися на творчості.
«Ми беремо теми, які вилазять за межі спорту і є частиною нашої реальності»
– У ваших сюжетах часто є прив’язка до спорту – ноги Гармаша, легіонери «Шахтаря», матчі «Динамо» проти АЕК. Хто це так хуліганить?
– Два наших редактора Андрій Кондратенко та Іван Оберемко добре знаються на футболі. Вони постійно вплітають якісь футбольні темки. Інколи ми відбиваємося, мовляв, це нікому не зрозуміло.
Я не надто заглиблений у футбол, хоча регулярно дивлюся підбірки в YouTube чи фейсбук найкращих моментів чи голів. Таке мені подобається. Дивлюся якісь важливі матчі, але не скажу, що активно стежу за якимось чемпіонатом.
– Останнє спортивне у Майкла Щура – сюжет про президента Федерації велоспорту Олександра Башенка.
– Там же такий треш відбувся. Ми беремо теми, які вилазять за межі спорту і є частиною нашої реальності. Інколи ми беремо щось спортивне, але коли це багатьом зрозуміле, або допомагає щось проілюструвати. Історію з Башенком ми не могли не показати.
– У спорті вистачає диких історій. Наприклад, генеральний директор «Зорі» Сергій Рафаїлов заявив, що не допустить, щоб у його команді грали геї.
– Якщо йому допомагає така стратегія, то будь ласка. Це просто говорить про рівень розвитку людини.
Звідки він чи фанати команди знають, що в їх команді немає геїв? Це дуже дивна риторика і немає сенсу нікому нічого пояснювати. Це особиста справа кожного.
Давайте ще запровадимо правило, що чоловік має спати з жінкою через день. А якщо він спить раз на тиждень, то він поганий футболіст. Або, навпаки, хороший, бо той, хто робить це через день, витрачає свої сили на секс, а не на футбол.
– Ви працювали на Суспільному. Чи потрібно національному каналу показувати спорт?
– Думаю, що так. Потрібне залучення нових людей у спорт, а медіа допомагають зробити його бізнесом. Чим би був футбол без трансляцій? Так, люди б ходили на стадіони, але завдяки телебаченню футбол став таким собі шоу-бізнесом. Рекламні контракти допомагають клубам розвиватися. Тому показувати спорт потрібно.
– Але чи варто це робити саме Суспільному?
– А де ще?
– На платних каналах.
– Запитайте чи вони захочуть транслювати спідвей. Платні канали – це чудово, але вони хочуть показувати топовий бокс чи футбол. Всі розуміють, що це рейтинг та інші вигоди. А не настільки популярні види спорту тільки завдяки медіа можуть стати бізнесом.
Трансляції волейболу, баскетболу, бадмінтону, спідвею та інших змагань допомагають людям, які не в цих видах спорту, долучитися до них – стати фанатами чи своїх дітей записати у спортивні секції. Таким чином ці види спорту насичуються увагою та людьми. В таких умовах можна вже говорити про якусь бізнес-модель.
Чим більше уваги, тим вищі зарплати в учасників та кращі умови. Інші канали не хочуть цього показувати, адже для них це не рейтингове. А роль Суспільного допомагати суспільству постійно рухатися і крутитися. І трансляції різних видів спорту та змагань – це одне із завдань національного каналу.
«Є багато людей, які слухають кожне слово зірок спорту. Тому треба думати про наслідки своїх заяв»
– Чи варто зіркам спорту говорити про політику?
– Колишній головний редактор журналу «Esquire» Олексій Тарасов сказав одну річ, коли Іван Дорн відзначився в інтерв’ю Дудю. Це була хороша фраза: «У зірок немає мізків. Змиріться».
Це якби я зараз заліз у бокс і почав говорити, що Усик вибрав неправильну тактику на бій. Якщо не розібрався, то не говори, бо виглядатимеш профаном і зіграєш на руку тим, або іншим. А так надивився Шарія і вирішив, що так воно і є.
Це їх право говорити, але варто пам’ятати, що вони мають вплив на своїх фанатів, є зразком для них. Є багато людей, які слухають кожне їх слово. Тому треба думати про наслідки своїх заяв.
– Чи правильно хейтити людину за її погляди, навіть якщо вони видаються нам неправильними?
– Коли людина висловлює свою думку – це добре. Але треба бути готовим до реакції на свої слова. Нормально, коли є якась дискусія чи діалог. Навіть, якщо все відбувається на підвищених тонах.
Якщо ти говориш, що українців воюють з українцями, а Росія там ні до чого, то звідти ти взяв цю інформацію. Де ти це прочитав? Ось це цікаво.
Частина людей займає обережну позицію. Досить мала кількість готова сказати: «Росія напала на Україну перша, бомбардувала смерчами і я читав про це у багатьох дослідженнях». Хтось має родичів у Криму, а хтось – контракти в Росії. Це також питання власного вибору і позиції.
Великий період часу дві країни були сильно зв’язані. Чому Повалій, Лорак та інші змахалися туди? У них там були зв’язки і їм було легше себе там реалізувати, ніж тут. Тому вони і не зайняли активної позиції. Вони наговорили різної хріні і відрізали собі шлях на свою батьківщину.
– Чому Шарій такий популярний?
– Переглядав його по роботі. Він все подає дуже просто. Запитайте Усика, як стати успішним у боксі. Це все складно. Недостатньо бути просто старанним. Там багато складових успіху.
Шарій все спрощує, а це не завжди правда. У більшості випадків, це взагалі обман. Людям, які на нього ведуться, потрібні прості відповіді. А чувак просто плеще язиком і на цьому загрібає собі аудиторію і веде за собою, як овець.
– На виборах у Верховну Раду партія Шарія набрала більше 2% голосів. Що не так з українським суспільством?
– Проблема не із суспільством. Якщо говорити про владу і вибори, то вині політики. Вони зробили все, щоб такі персонажі стали популярними для виборців.
Прихід Зеленського – це діагноз політикам. До них було стільки претензій, що люди проголосували за лівого тіпа. Політики не давали відповідей на питання, а просто весь час мовчали, або обманювали.
Це наслідок того, як влада спілкувалася з виборцями, як вони маніпулювали і не могли пояснити багато речей. А багато хто просто не хотів нічого пояснювати.
Але потрібно, щоб люди вмикали критичне мислення. Не потрібно вірити всьому, що говорить Шарій чи я. Найкращий спосіб – це перевіряти інформацію. Зрозуміло, що життя не вистачить, щоб перевірити все, тому вибирайте кого дивитися і що читати.
«В інтернеті простіше дивитися на реакцію аудиторії і все показовіше. З телебаченням важче»
– Сюжет про «Пам’ятник свині» вже став мемом. Про що він?
– Меми – це не наше. Їх робить наша аудиторія. А ми просто генеруємо якісь фрази, знаходимо їх і показуємо. А люди вже бачать у них щось своє і розносять. Теоретично ми можемо прогнозувати, що ось це стане мемом. Наприклад, «люди бідкаються, влада розводить руками». Це просто геніально. Тут можна було спрогнозувати, що це зайде всім. Я дуже сміявся, коли читав сценарій.
Ми розбираємо конкретні випадки і стараємося уникати узагальнень, якщо не маємо для цього конкретних підстав. Беремо якесь медіа, яке показує великим планом гівно і розповідаємо про цю історію. Або показуємо сюжет про пам’ятник свині.
– Ваша програма більше орієнтована на телебачення чи YouTube?
– Все-таки більше на інтернет. Там простіше дивитися на реакцію аудиторії і все показовіше. З телебаченням важче.
Наша програма досить динамічна. Якщо на секунду кудись відволікся, то ми вже про щось інше говоримо. А в YouTube можна натиснути на паузу чи переглянути епізод ще раз. Нашу програму зручніше дивитися саме в інтернеті.
Хоча радіо «Промінь» навіть робить радіо версію нашої програми. Ми даємо аудіо-доріжки, а вони монтують сюжети. Це досить прикольно звучить.
– Програма монетизується?
– Так, але не все і не завжди. Зараз ми збираємось відкривати співпрацю для рекламодавців, щоб розміщувати у програмі рекламу.
Раніше у нас не було мети виходити на якусь бізнес-модель, а зараз ми збираємось це робити. Хочемо вийти на самоокупність. Але ми не будемо перетворюватися на місце, яке рекламує будь-що. Ми дуже цінуємо нашу аудиторію і не будемо давати їм якусь фігню, яка нам не подобається, або ми самі не переконалися, що вона ок.
Якщо немає україномовної версії сайту, то, можливо, ми відмовимося рекламувати. Або не будемо давати знижку. Є україномовна версія сайту – ловіть знижку. Якщо рекламодавець не підходить нам ідейно чи своїми цінностями, то ми не будемо з ним співпрацювати.
Хіба нам за одну рекламу оплатять річний бюджет. Тоді скажемо: «Друзі, вибачте. Нам дали річний бюджет і ми не можемо пройти повз таку пропозицію». Ще раз скажу, що ми дуже цінуємо наших глядачів і хочемо, щоб реклама була корисною для них, або хоча б цікавою та веселою.
– Скільки коштує зняти один випуск?
– Це комерційна таємниця, але дорого. Над програмою працює близько 30 людей – сценаристи, редактори, оператори, режисери, монтажери. Також потрібно оплачувати оренду студії та офісу.
Ми – грантовий проект. Кожного року подаємо заявку на грант і за рахунок цього існуємо. Але вже хочемо вийти на бізнес-модель, щоб не залежати від грантів.
– У програмі ви одягали сукні, танцювали тверк і робили різні нестандартні речі. Що було найбільш божевільне?
– Найскладніше було їсти гівно. Наш реквізитор виготовив його з хліба. Але воно мало вигляд реальних какашок. Я розумів, що це хліб і його можна їсти, але воно все одно жахливе. Мене досі пересмикує.
На шпильках важко ходити. Потім у коментарях одна дівчина писала: «Щур на підборах виглядає жіночнішим за мене».
Останнім часом це вже трохи набридло. Мені здається, що це такий собі швидкий спосіб зробити хайп і це перестало подобатися. Але така в мене робота – переодягатися в одне, друге чи третє.
«Ніхто в нашій країні не є ворогом один одного. Можна домовитися і поговорити»
– В одному зі своїх сюжетів ви показали «глянцеву Росію». Що ви мали на увазі?
– Якщо ти любиш дивитися Дудя і російські серіали, слухати російський реп, читати російські книжки, то будь готовий, що там є не тільки таке. Росія – це країна агресор, яка готова вбивати і знищувати інакомислячих. Це їхня традиція.
Ти думаєш не так, як можна – бах і мертвий. Тобі не подобаються російські порядки і ти виходиш на вулицю – мертвий. Оце Росія. Так, там є хороше, біле і пухнасте, але там є гостре і отруйне. Це потрібно розуміти.
Я впевнений, що у Північній Кореї є філософи, книжки, фільми, які варті уваги. Але не потрібно підміняти поняття. Подивіться, що Росія робить з тими, хто висловлює свою думку і яке в них правосуддя.
Навіть їх ліберали говорять, що Крим російський. Чуваки, в нас його відібрали і зараз ви намагаєтесь знайти виправдання цій крадіжці.
Теперішня російська влада має унікальний дар будь-що перетворювати на зброю – газ, телевізор, буквально все.
– Чи актуальне зараз питання мови?
– Кожен може говорити мовою, яка є для нього рідною. Хтось переходить на українську. Хтось не може чи не хоче, хоча є патріотом України і робить багато для країни. Це теж його право.
Потрібно підтримувати українську мову і забрати цю тему з публічного обговорення. Тоді через 15 років всі будуть україномовні.
– У вас практично немає сюжетів про армію та АТО. Це свідома позиція?
– Так. У нас іде війна. І там роблять все, що можуть.
– Один з футболістів розповідав, що вивчив в армії українську мову. Що ви винесли зі своєї служби?
– Навчився стріляти. До армії ніколи не тримав зброю в руках. Я щасливий, що туди потрапив. В армії були різні моменти – і хороші, і погані. Але я радий, що познайомився з усіма тими чуваками з якими служив.
Вперше в житті потрапив у настільки строкате середовище людей з різним досвідом. Один з Беркута, інший – культурист, третій – шахтар, четвертий – продавець машин, п’ятий – працівник з Нової пошти, шостий – бізнесмен, сьомий – кухар з ресторану, восьмий – студент і так далі. І всі ми були разом.
Шкода, що не вийшло потрапити в АТО. Я не був на війні, а всю службу провів в Десні. Тепер дехто думає, що я сцикло.
– Навпаки, здавалось, що всі висловили вам респект, що пішли служити.
– Громадська думка – дуже дивна штука. Коли ти йдеш в армію, то всі висловлюють респект, а потім, коли ти не на війні, то інші пишуть, що, мабуть, відмазався від АТО.
– Це вас гризе?
– Є таке. Але ти ж нікому нічого не доведеш. Мені трохи незручно перед хлопцями. Там вийшла складна історія – спочатку мали їхати, потім навчальні центри перестали їздити, а тоді настав кінець служби.
Люблю і ностальгую за періодом в армії. Мені було б цікаво подивитися на себе в умовах війни. Не знаю, як би я себе там повів. Можливо, я б забився в окоп і плакав.
Довго відходив від армії. Напевно, ще досі до кінця не відійшов. Це зовсім інша реальність. Там все простіше – тут свої, а там – вороги. Про тебе дбають, дають одяг і їжу. Тобі тільки треба завжди тренуватися і бути у формі.
У цивільному житті доводиться перебудовуватися. 1,5 роки про тебе дбали, а тут потрібно самому все на себе брати і не потрібно постійно бути готовим впасти, побігти чи стрибнути.
Коли після армії заходив у якесь нове приміщення, то завжди роздивлявся місце, де аварійний вихід, де можна забарикадуватися. Якась така параноя була. Також після армії підсилилась нелюбов до масових скупчень людей. Дискомфортно себе почуваю.
– У вас веселе шоу, але ви розповідаєте про серйозні речі і важливі цінності. Яку глобальну мету переслідуєте?
– Ми вважаємо, що кожен має право бути щасливим. Стереотипи – це те, що заважає нашому суспільству розвиватись. Вони є різними – про жінок, чоловіків, статевий розвиток, певні професії. Всі ці стереотипи дурнуваті, але вони приживаються у голові, як паразити, і заважають нормально оцінювати людей.
Наша глобальна мета – показати, що не все так однозначно, як може здатися з першого погляду чи як вам намагаються щось подати. Ми завжди намагаємось показати якийсь інший ракурс, подивитися на щось з іншого боку.
Ніхто в нашій країні не є ворогом один одного. Можна домовитися і поговорити. 5 років тому у нас було інтерв’ю з націоналістом Дмитром Резніченком і ЛГБТ-активістом Богданом Глобою. Дмитро виступав проти проведення прайдів. Ми їх зібрали в одному місці, де вони поговорили. Через 5 років ми знову записали Резніченка. Тепер у нього протилежні погляди і він не проти прайдів. Навіть готовий їх захищати. Цього року брав участь у Марші рівності з червоно-чорним прапором.
Навіть якщо вам здається, що цей – гон**н і цей – гон**н і ви з ними не сядете сра*и на одному полі, то через три роки все може змінитися. На війні однаково, хто якої орієнтації. У мирному житті так само. Коли у тебе є чітка ціль, то яка різниця, хто твій союзник, якщо ціль у вас одна?
Мені однаково, хто ремонтуватиме мій будинок – лесбійка, гей, гетеросексуальна жінка чи чоловік. Головне, щоб мене не вчили, як жити. І щоб я нікого не вчив. Це і є те, що ми пропагуємо і за що виступаємо.
Я нікого не вчу, як правильно кохати чи кохатися. Хочу, щоб я міг робити так, як вважаю за правильне. І щоб інші могли мати це право.
Фото: сторінки Майкла Щура і «Телебачення Торонто» в Інстаграм, фейсбук Tetiana Pechonchyk, HeForShe
