«Це була пряма провокація з їхнього боку». Харлан – про дискваліфікацію, проросійськість FIE та скасування бойкоту
Інтервʼю головної спортсменки місяця.
«Трибуні» вдалося поспілкуватися з Ольгою Харлан і розпитати її про те, про що вона ще не відповідала – що саме сказала росіянці Анні Смірновій в момент, коли не подала їй руки, чи відчуває проросійськість Міжнародної федерації фехтування, що робитиме з ситуацією далі та про своє ставлення до ситуації довкола «наказу про бойкот».
«Розуміла, що мені вдалося щось таке зробити, що, можливо, змінить багато чого у світі спорту»
– Протягом цього часу, якою була підтримка від фехтувальної спільноти?
– По-перше, дуже велика підтримка від всієї української команди. Принаймні я відчувала це. Багато хто змирився з усією ситуацією, як і я вже змирилася, що у мене є чорна картка. Це відбулося, і треба опанувати себе і змиритися, що я не буду змагатися в командних. Вже не було геппі-енду для мене на цих змаганнях. Але я розуміла, що мені вдалося щось таке зробити, що, можливо, змінить багато чого у світі спорту.
По-друге, це, звісно, те, що я просто діяла за своїми відчуттями, своїм серцем. Я просто по-іншому не могла, от і все. Може хтось по-іншому би себе повів – я не знаю.
– У моменті, коли ви простягнули шаблю росіянці, що ви їй сказали?
– Дуже багато запитань про це, дуже багато я чула: «О, сподіваємося, ти скажеш щось погане». Ні. Насамперед я поводилася професійно, я чесно виграла цей бій. Але я їй сказала, що я їй не потисну руку. Все. Я сказала: «Я не потисну тобі руку».
– FIE заявила, що ви погодилися з дискваліфікацією. Це так?
– Так. Звісно, я погодилася з цією дискваліфікацією. У мене був вибір: чи мені дискваліфікація – чорна картка, чи я потискаю руку. Я сказала, що потискати руку не буду в жодному разі, що я можу зробити це шаблями, як це було при ковіді. Все. Якщо ви хочете мене дискваліфікувати, що неправильно – не робіть цього, звісно. Я змирилася з цим, що в мене дискваліфікація, і моя команда також з цим змирилася і підтримала мене в цьому.
– Зараз ви ще продовжуєте якісь дії з приводу оскарження цієї дискваліфікації?
– Наскільки мені відомо, то національна федерація фехтування подала скаргу й протест, щоб лишити статусу нейтральної цю спортсменку. Я вважаю, що треба ще більше нагадувати міжнародним федераціям, що процес визнання нейтральності повинен бути дуже серйозний і не такий, який був до цього. Вони повинні до цього підходити дуже ретельно чи взагалі просто не приймати цих спортсменів на змагання.
– Власне, про FIE. Було дуже багато заяв про те, що FIE – проросійська. Чи відчуваєте ви цей проросійський вплив у федерації, і якщо так – наскільки й у чому він проявляється?
– Усі ці рішення змушують тебе думати, що так, щось неладне. Президент до цього був – російський олігарх (мова про Алішера Усманова – прим. Tribuna.com), і все це підвʼязано під нього. Я хочу вірити в те, що зараз воно не так. У мене немає фактів, розумієте? У них є рішення, які змушують тебе так думати – і все. Але вони їх змінюють, і це вже дуже добрий знак, що, мабуть, щось змінюється.
«Зараз я б на місці наших національних федерацій більш ретельно давила б на міжнародні федерації»
– Для українських спортсменів, у тому числі в інших видах спорту, та федерацій, які б поради ви дали щодо того, як діяти у таких ситуаціях чи не допускати їх?
– Це 100% прецедент, що трапилося зі мною, з моєю федерацією і нашою країною, зі спортсменами. Зараз я б на місці наших національних федерацій, особливо контактних видів спорту, більш ретельно давила б на міжнародні федерації, які допускають «нейтральних» спортсменів, як ця спортсменка. І вона не одна така.
Щоб вони тисли. І прикладом тенісу, прикладом фехтування – це можливо. Тому змінюйте це правило, щоб не було таких випадків, як з фехтуванням. Бо воно повинно змінюватися, і українські спортсмени не будуть потискати руки російським і білоруським – це факт. Тому, як я сказала, повинні змінюватися правила, бо змінюється світ.
– Чи зробили б ви щось інакше у плані комунікації позиції щодо подачі руки? Можливо, прокомунікували б це заздалегідь?
– Я казала до цього. Я казала це в інтервʼю, у тому числі «Трибуні», що не подаватиму руки. Про рукостискання немає навіть жодної мови. Тому, мені здається, вони побачили це і хотіли спровокувати мене. Вони хотіли це зробити, бо правила наголошують, що всі повинні тиснути руки. Але вони якось змінювалися, і ковідні правила ніхто не скасував до останнього моменту. Тому, я думаю, що вони були до цього готові, установка була така – це була пряма провокація з їхнього боку.
– У вас був якийсь план дій, якби наказ про бойкот не скасували?
– Я думаю, що національна федерація фехтування мене зняла б зі змагань, як це було з Ігорем Рейзліним. Як спортсменка і як та людина, яка має свою позицію, що ми повинні виходити проти них, і це дуже важко, але це показує наш характер. Також це надає силу і наснагу нашим бійцям, бо вони бачать себе в нас зараз також, бо вони борються з ворогом, вони його не поважають, не будуть з ним брататися і т. д. У нашому випадку – це потискати руки. Тому я була за те, щоб виходити й змагатися, але не потискати руки.
Але так, якби цього наказу не було, то федерація фехтування мене зняла б. Я не пішла б сама.
– Ще питання з цього приводу. Чи спілкувалися ви з Ігорем Рейзліним, бо він не вийшов змагатися через наказ про бойкот? Що думає він з приводу цієї ситуації?
– Візьміть у нього коментар. Я не можу за нього казати, у нас різні можуть бути думки про це.
Я знаю точно, що ми обоє були в шоку від того, що відбувається. Він і я в топ-16, і ми попадаємо напряму, у перший же бій, з росіянами. Ми просто були в шоці, багато поганих слів сказали з цього приводу. Він мені побажав успіхів, після своїх змагань сказав: «Успіхів тобі завтра».
Мені здається, що він також би вийшов, якби був наказ. Хоча я не можу точно казати, бо є спортсмени, які не хочуть виходити проти росіян, навіть коли є наказ. Це особиста думка спортсмена. Але мені здається, що одна думка повинна бути у всіх – що ми не повинні тиснути руки.
«Тільки, мабуть, що завдяки вам і нашим ЗМІ почала бачити, що вона сидить ще на доріжці»
– Чи хотіли б ви щось передати вболівальникам, читачам «Трибуни»?
– По-перше, дякую «Трибуні» за все. Я не знала новини, бо після того, як профехтувала, пішла у свій бокс і вже готувалася до наступного бою. Я максимально не дивлюся у свій телефон, коли на змаганнях, щоб не відволікатися. І коли пішли якісь пости, бачу, що «Трибуна» уже підхопила так швидко, і вже просто по хвилинах дає якусь інформацію.
Тільки, мабуть, що завдяки вам і нашим ЗМІ почала бачити, що вона сидить ще на доріжці. Бо я вже розминалася, а вона ще сиділа. Я розминалася перед наступним боєм, бо не хотіла звертати на це увагу, «це твоя проблема, хочеш – сиди, не сиди, все одно, хоч посиній там». Дякую «Трибуні» за те, що висвітлювали це так швидко і швидко зреагували.
Вболівальникам, не тільки моїм вболівальникам, бо багато людей, хто навіть не знав, хто я така, хто тільки дізнався про мене, дуже дякую їм за те, що підняли мене на ноги. Бо після цього, що було, я вже казала, що мені було дуже погано. Я була розбита морально. Тільки завдяки їм і всім телеграм-каналам, «Николаевский Ванек» і інші, всі вони як почали про це писати, я побачила, що люди підтримують.
Я така: «Окей». І так потрошечки підіймалася-підіймалася, і коли це вже було грандіозно, я побачила, скільки людей мені досі пишуть, кажуть, що пишаються! Я дуже вдячна за такі теплі слова.
Звісно, є багато хто, не українці, звісно, хто пише, що я погано зробила, що я не знаю, що таке спорт. До них вже я буду окремо звертатися. Не знаю, чи варто взагалі звертатися, але я б звернулася, бо я не з тих, хто буде мовчати так сильно. Ці люди, які таке кажуть, що я порушила правила, і що правила набагато важливіші за те, що відбувається у тебе вдома. Коли кажуть, що я не живу в Україні – але у мене там родина вся. Вони вважають, що це ніяк не повинно впливати на мої дії, чи коли вбивають людей, катують, ґвалтують, і кожен день, на жаль, наші бійці гинуть за нашу свободу і незалежність.
То я просто повинна закрити на це очі й потиснути руку? Ні. Для них це нічого, вони готові потискати руку своєму ворогу. Я думаю, що вони просто не можуть це зрозуміти, бо це не в них удома, це не з ними відбувається.
А нашим вболівальникам, нашим людям – це любов. Вони мені надають сил. Вони мені й надали! Бо коли мені дали добро, що я можу змагатися на цьому ЧС, завершити його, бо чорна картка буде в мене все одно – але мені було важливо закінчити змагання, фізичних сил у мене не було. У мене був нереальний стрес, я не їла, не пила, не спала, мабуть, дві доби, і мені треба було фізично бути на змаганнях і допомагати своїй команді.
І тільки моральний дух, те, що моя команда, моя родина, підняли на якусь таку подушку і понесли на доріжку. Ще й дали можливість мені й моїй команді заробити цей, я вважаю, дуже гарний результат на цьому ЧС.
– Наостанок. Якби історія з відстороненням не вирішилася – не допустили б до командних змагань, МОК не дав би місце на ОІ, як би ви й ваша команда діяли?
– Моя команда фехтувала б без мене. Я сиділа б разом з ними, я б вболівала, робила все можливе, щоб допомогти морально, якимись порадами й т. д. Потім я б поїхала додому і чекала б, мабуть, що вийде термін дії моєї чорної картки. І потім все одно змагалася б.
Це я зараз так думаю. У той момент я вже закінчувала з фехтуванням. Але у мене не було такого, що це все було дарма, моя карʼєра. Ні. Кажу, що, мабуть, воно повинно було так бути. Мабуть, що таким чином я повинна завершити свою карʼєру. Тому я в жодному разі не шкодую про те, що зробила. Я розуміла, що ризики є великі, бо за день до цього ми розмовляли з багатьма, з усіма були «за» і «проти», якщо щось буде. Ми не знали, що щось буде. Я вірила в те, що все-таки нададуть можливість вдарити шаблями – і на цьому закінчиться.
Але вийшло як вийшло, і вийшло доволі непогано, бо зараз ми в команді дуже піднялися в рейтингу. І я дуже вірю в те, що ми триматимемо цей рівень, і в нас є надія, що ми приїдемо туди командою. Мабуть, я просто змирилася з тим, що воно так і є, так і буде. Я по-іншому не могла зробити – значить, воно так повинно бути.
Фото: Tadashi Miyamoto/Global Look Press
