Клуби, незалежні федерації з держфінансуванням, Україна у топ-20 ОІ. Що пропонує реформа спорту
Свиридов та Медведенко обʼїхали Європу та пояснили «Трибуні».
На звіті-презентації щодо перших ста днів роботи в.о. міністра молоді та спорту Матвія Бідного, серед іншого, міністр і команда представили дослідження щодо системи спорту в країнах за кордоном – Польщі, Німеччині, Франції та Норвегії. Також вони провели опитування українських спортивних федерацій та презентували реформу спорту в Україні.
Tribuna.com зустрілася з засновниками ГО USport Юрієм Свиридовим та Оленою Медведенко. Саме організація (Свиридов – радник Бідного) безпосередньо займалася вищезгаданим дослідженням та проєктом реформ.
«У нас конструктивна позиція стосовно реформи, ми не про огульну критику, а хочемо дійсно щось змінити. Ми зразок тієї ідеї, яку підтримуємо, що спорт – це автономна історія. Не держава має відповідати за все, міністри вирішували, кому куди їхати й що робити», – пояснив Tribuna.com Свиридов.
Розмова вийшла доволі довгою і ґрунтовною – її повну версію можна прочитати тут:
У цьому матеріалі – головне, що треба знати про дослідження та реформу.
Що є зараз: федерації не знають, що Мінспорту фінансує їхніх спортсменів, не знає скільки їх узагалі
У рамках загальноукраїнського дослідження USport та Мінспорту опитали 43 українські спортивні федерації. Одна не відповіла, і тепер відомо, яка саме – це Всеукраїнська федерація бобслею та скелетону, яку очолює Михайло Гераскевич.
Серед іншого, за результатами опитування виявилося, що майже половина опитаних федерацій вважають, що не отримують фінансування від Мінспорту, лише 4 заявили, що мають комерційні доходи, а по 10 федерацій не знають, скільки в Україні у їхніх видах є спортсменів та тренерів.
Свиридов пояснив, чому федерації вважають, що не мають коштів від держави:
«Це означає, що вони не розуміють, що вони отримують фінансування. Насправді їхні спортсмени, тренери отримують, але федерації не бачать їх на своїх рахунках. При цьому суспільство вважає, що держава фінансує спорт, і фінансування збільшується. Але федерації кажуть, що не отримують ці гроші».
Проблема невідомої кількості спортсменів, зі слів Свиридова та Медведенко, теж закладена у структуру спорту – федерації гадки не мають, що відбувається у відірваних від їхньої системи низових структурах типу ДЮСШ.
«У них немає системи підпорядкування, немає клубної системи, де клуби-члени федерації передають їм інформацію, скільки в них спортсменів», – каже Свиридов. «Також спортсмени є у ДЮСШ – це здебільшого комунальні установи, вони не підпорядковуються федераціям. Тому у них немає обліку цих дітей: вони є у держави, вони є у міст. А федерація лише надає Міністерству правила і програми, за якими готувати цих спортсменів, Міністерство затверджує – і все», – додала Медведенко.
Ба більше, ДЮСШ не знаходяться і в підпорядкуванні Мінспорту – як пояснив Свиридов, «450 ДЮСШ підпорядковуються Міносвіти, ще 550 приблизно – місцевій владі, плюс 60 – це фізкультурно-спортивні товариства».
З масовим спортом в Україні теж проблема – з наведених Свиридовим даних, порівняно з ЄС, людей, які регулярно займаються фізичною активністю, менше: «Ми поставили питання через Центр Разумкова: як часто ви займаєтесь спортом впродовж тижня. Було 5 варіантів відповіді, серед яких – п'ять і більше разів, це регулярно, і 1-4 рази, це з деякою регулярністю. Ці дві відповіді – це основа головної цифри, яку ми визначили, 15,6%. У в Європі – 38% людей регулярно займаються спортом».
Як працює спорт за кордоном, його фінансування та пошук талантів – і чи варто Україні щось у цих аспектах змінювати
Інституціонально у Польщі, Норвегії, Німеччині та Франції спорт працює геть по-різному. У Норвегії, наприклад, у аналогічному Мінспорту органі працює аж 10 людей, а уся взаємодія йде через НОК. У Франції ж навпаки – держорган буквально має свого представника у кожній спортивній федерації. Детально Свиридов та Медведенко розповіли про кожну з чотирьох країн у повній версії інтервʼю.
Але підсумок – те, що загальна концепція від України відмінна кардинально: «У кожній країні різні способи взаємодії, але що спільне – це автономія. Держава, у порівнянні з Україною, не підписує календар змагань, не затверджує склад збірної, не відповідає за проведення змагань».
Питання фінансування спорту загалом було нелегким – адже 188 млн євро, які Україна виділила на спорт у 2024-му, складають 0,11% ВВП. Цей показник вищий, ніж, наприклад, у Німеччині, Норвегії та Франції.
«Моє особисте ставлення – 200 мільйонів євро достатньо для того, щоб побудувати правильну ефективну систему і розвитку та підтримки талантів, і підтримки клубів і масовості спорту. Якщо економіка буде покращуватися, то і в абсолютних числах ми будемо покращуватися. Якщо ми будемо залишатися на рівні 0,1% від ВВП, якщо в нас буде ВВП 300 млрд євро, ми будемо отримувати 300 млн євро. Має бути коефіцієнт, певні правила», – пояснив свою позицію щодо цього Свиридов.
Однак важливіше питання – щодо розподілу коштів за трьома напрямками. Тоді як в досліджуваних країнах є певний баланс (не дивуйтеся нулю на масовий спорт в Німеччині – там через федеративний устрій за нього відповідають регіони), в Україні – явний перегин у спорт вищих досягнень. Нуль на інфраструктуру, як пояснила Медведенко, пояснюється забороною капітальних видатків під час воєнного стану.
«Ми мали б теж прийти до цієї ідеї: державні кошти мають розподілятись на три напрями, і кожен напрям може отримувати не більше 50% на рік, але й не менше 25%», – запропонував бачення принципу розподілу коштів Свиридов.
Він також пояснив, чому в Україні так відбувається: «Є потужне лобі олімпійців, і немає лобі масового спорту. У нас зараз радянська спадщина – немає клубної системи, немає мотивації відкривати клуби, немає стимулювання, тому немає кому захищати масовий спорт. А олімпійці всі з медалями, впливові, захищають себе, своє середовище – те, що вони добре розуміють».
З системою пошуку та розвитку талантів теж проблема. У досліджуваних країнах діти займаються спортом у школі на фізкультурі або клубах, після чого, за умови таланту і необхідності розвитку, йде у клуби вищого рівня. Далі – по-різному: у Німеччині все залишається у клубах, в інших країнах є певна мінімально необхідна кількість регіональних центрів підготовки. Найбільше у Франції – 17.
В Україні їх 67 – це ШВСМи, ЦОПи та коледжі, які також «відірвані» від системи федерацій. Фінансування, зі слів Свиридова, на них більше, аніж у вищезгаданих країнах – але ефективність нижча.
«Нам здається, що за прикладом Франції Україні потрібно мати приблизно 10-15 таких закладів територіально, щоб діти з умовного Запоріжжя не їхали до Львова, а знаходились ближче до батьків. Дітей у них – 3 тисячі. Вони мають бути мультиспортивними, фінансуватися федераціями, які отримують підтримку від держави, а інфраструктурою мають опікуватися регіони
Діти там мають бути найкращі з кращих, і тоді ми можемо розраховувати на те, що ці діти дійдуть до певного рівня і будуть претендувати на олімпійські медалі», – пояснив він власне бачення зміни системи.
Федерації стануть прозорішими завдяки клубам, а ті – «низовим» елементом спорту в Україні
У фінансуванні федерацій ключове питання – те, що нині їх навряд можна назвати найбільш ефективними структурами. Але Свиридов та Медведенко пропонують виділяти їм кошти на умовах належного врядування з чіткими і для всіх однаковими критеріями. Стежити за цим має Мінспорту: «Це вже функція Міністерства – відстежувати і розбиратися в ситуації, на папері виконують критерії чи не на папері».
Свиридов у майбутньому бачить, що федерації пристануть на таку систему – бо це допоможе їм розвиватися: «Коли піде співпраця, вони будуть дуже задоволені. Це дозволить їм отримати автономію приймати самостійні рішення і розвивати свій вид спорту. Бути переконаними, що в них є вже відповідальність, є чіткий напрям руху і стратегія».
Запобіжником щодо корупційних ризиків і неефективного витрачання держкоштів Медведенко бачить клубну систему – яка, власне, буде зацікавлена, щоб кошти йшли їй: «Клуби мають контролювати свою федерацію, не міністерство. Міністерство може отримати скаргу, перевірити. Але суспільство має вирости, це тяжкий шлях українського спорту».
Забігаючи наперед – про корупцію на рівні клубів та можливі «мертві душі» теж згадали:
– Ще є традиційне побоювання у наших реаліях. Як гарантувати, що клуби не будуть інструментом вимивання державних коштів? Умовно, я створю ГО, пропишу туди своїх сусідів як членів – от у мене клуб, дайте мені держфінансування. Так, після того, як через певний час виявлять, що цей клуб фейковий, його можуть припинити, але вже частину грошей я отримав.
– ОМ: Клуби на місцевому рівні, цим міста займаються.
ЮС: За це відповідатиме федерація.
ОМ: Держава, міністерство не знає, що робиться в умовній Білій Церкві. Але люди в Білій Церкві знають, що там відбувається. І можуть відстежити, чи клуб існує.
Якщо ми будемо ставитися до усіх одразу як до злочинців – це одне. Але ми кажемо, що ми довіряємо, але якщо прийшла скарга, ми перевірили і виявили порушення – мають бути встановлені правила наперед, що у такому випадку не отримаєш більше ніколи грошей конкретно ти. Це зовсім інша історія.
Є законодавство, і ця людина буде відповідати відповідно до нього. Якщо вона вкрала державні кошти, то це вже відповідальність вища за Мінспорту.
ЮС: Ми про це запитували в Естонії, і вони казали, що так, були такі приклади мертвих душ. Але має бути контроль, так. Будуть такі випадки, люди порушують правила постійно.
ОМ: І держава ж не кожному компенсує. Умовно, це можуть бути або діти від 6 до 18 років, або якісь соціальні категорії – пенсіонери, ветерани, сім'ї ветеранів. У результаті дитина ще й бере участь у змаганнях. Це додатковий запобіжник: у такому разі вона є в протоколах, ці дані потрапляють автоматично в систему, і так можна перевірити, чи вона реальна.
Загалом з клубами в Україні ситуація теж така собі порівняно з досліджуваними країнами – при цьому, за словами Свиридова, дані «неможливо перевірити», і їхня кількість «може бути набагато менша».
Ключове питання – а звідки, власне, клуби зʼявляться. Свиридов та Медведенко кілька шляхів фінансової мотивації.
«Тут вже політика. Наприклад, наступного року ми умовно направляємо на розвиток клубної системи 100 млн грн. Але отримати ці кошти може тільки клуб – офіційно зареєстрована ГО.
Інший важливий напрямок – це підтримка муніципалітетами дітей на місцях. Муніципалітет за законом має фінансувати розвиток дитини, але вона не зможе отримати ці кошти, якщо вона не член клубу», – наводить їх Свиридов.
«Ще один напрям, як стимулювати відкриття клубів – це інфраструктура. Одне з головних завдань держави – це інвестиції в інфраструктуру для занять спортом. Але умови її використання – це організація в клуби», – додала Медведенко.
Усе це – в суворих умовах прозорості: «Наша головна ідея – кожна гривня, яка державою на будь-якому рівні витрачена, має потрапити у цифровий реєстр. З перших днів, коли дитина почала отримувати державне фінансування, ми маємо бачити його. І коли вона потрапить у 21 рік в збірну, ми маємо побачити, скільки держава витратила на її підтримку».
Якщо ж і так люди не організуються в клуби чи ДЮСШ не реорганізуються – тоді на цей спорт просто не треба витрачати держкошти, вважає Свиридов: «Якщо ми бачимо, що у федераціях нічого не змінюється, не збільшується кількість клубів, то федерація не отримує гроші. Добре, ми зрозуміли, що ми не спортивна нація».
Очікувані результати реформи: 40% населення фізично активні, претендуємо повернутися в топ-20 в Олімпіаді
Tribuna.com попросила Свиридова пояснити суть змін «так, щоб пʼятирічна дитина зрозуміла»: «Ми хочемо, щоб спорт розвивали ви, а не ми. Не тому, що нам набридло, а тому, що це правильно. Спорт – це волонтерський рух. А те, що ми зараз маємо, це наслідки радянської спадщини, коли держава контролювала все. Це не дає нам рухатись вперед з погляду розвитку суспільства».
У підсумку, зі слів Свиридова та Медведенко, в умовній ширшій родині з кількох поколінь кожен займається фізичною активністю – від бабусі скандинавською ходьбою та мами, яка їде велосипедом на роботу, до доньки, яка мріє виграти олімпійську медаль. Але вони мають також і конкретні показники, яких хочуть досягнути.
Олена Медведенко: «20 тисяч клубів в ідеалі. Але ми не знаємо ще, яка в Україні буде кількість населення. Від цього теж дуже сильно все залежить».
Юрій Свиридов: «10-15% населення має займатися у клубах, 40% – фізично активні, як це в Європі. Потужний олімпійський рух. Претендуємо повернутися в топ-20 в Олімпіаді, вигравати там по п'ять-сім золотих медалей».
Щодо чотирирічного періоду, який на презентації анонсував Матвій Бідний, то, як пояснила Медведенко, він має бути «перехідним»: «Умовно, не «ДЮСШ, закрийся», а дати чотири роки визначитися, які там напрями будуть, кого тренери, батьки хочуть бачити своїм директором, вибрати його і працювати. Дуже важливо, щоб були гайди, як реорганізуватися, як пройти цей процес, і підтримка, щоб вони мали куди подзвонити спитати, щоб мали де прочитати покроково, що треба зробити».
У підсумку – система спорту в Україні має відповідати принципам та положенням Європейської спортивної хартії.
Фото: фейсбук Юрія Свиридова
