Жан Беленюк: «Новіков подякував, що я вплинув на його становленні як атлета»
Легендарний борець про завершення кар'єри, НОК та політику.
З Жаном Беленюком зустрічаємось в Маріїнському парку. На інтерв’ю приїхав на самокаті. Такий же невимушений, як завжди. Перепрошує за запізнення і в першу чергу підписує ще один лот для нашого великого збору.
Тричі олімпійський призер після Олімпіади в Парижі символічно зняв борцівки та завершив спортивну кар’єру. Дарина Калінчук поговорила з Жаном Беленюком не лише про його минуле на килимі, а й про політичну кар’єру, НОК, допуск росіян на змагання, конфлікт з Вадимом Гутцайтом та багато іншого.
«Вагався, чи варто продовжувати кар'єру після Токіо, але близькі сказали, що потім жалкуватиму»
– Жане, ви їхали на Олімпіаду в Париж цілеспрямовано завершити кар'єру?
– Я розумів, що це буде останній старт, але я їхав за тим, щоб показати гідний результат в першу чергу.
– Якби не вдалося завоювати медаль, все одно завершили б кар’єру?
– У мене були лише позитивні емоції. Були моменти, коли дехто залишав борцівки навіть після програшу, дехто – після виграної сутички. Тут вже все індивідуально. Звісно, якщо б пограв сутичку, то це було б не так ефектно і не так позитивно.
– Після повернення додому ви виставили сторіз, де показали три свої медалі з підписом, що картина нарешті довершена. Чи є у вашому арсеналі медаль, яку ви вважаєте найціннішою?
– Ні, для мене всі цінні, тому що кожній передувала робота та певні історії, пов'язані з тим, як вони добувалися. Тому я не виділяв би якусь одну конкретну.
– Ви можете пригадати історії, пов'язані з кожною медаллю, які хотілося б пригадати?
– Щодо токійської Олімпіади, була ситуація, коли я травмувався за 20 днів і там взагалі Санта-Барбара була. Дуже емоційно. Стосовно останньої, я взагалі не думав, що опинюся на Олімпійських іграх. Процес підготовки у мене почався за півтора роки, тому що спочатку війна, потім я не брав участі у змаганнях, тоді була заборона на участь разом зі спортсменами з Росії та Білорусі. Тому я думав, що ми не поїдемо на ліцензійний Чемпіонат світу. Коли зняли заборону, до ЧС залишалось менше двох місяців. За цей час ми встигли підготуватися до змагань, а в результаті ще й змогли завоювати нагороду та ліцензію. Після цього я розумів, що вже готуватимусь до Олімпіади.
Оглядаючись назад, можу сказати, якби на ЧС не вдалось взяти ліцензію, завершив би кар'єру ще тоді.
– Саме хотіла у вас запитати, чи були у вас думки завершити кар’єру раніше.
– Я взагалі вагався, чи варто її продовжувати після Токіо, але близькі сказали, що потім жалкуватиму, якщо не скористаюся цим шансом. Сказали: «Ти можеш зайнятися чимось іншим і після цього, а час і молодість ти не повернеш, щоб знову брати участь у спортивних змаганнях».
– Якщо говорити про Олімпіаду в Парижі, як ви оцінюєте виступ нашої збірної?
– Кожен може трактувати по-різному. Я вважаю наш виступ більш позитивним, якщо зважати на ті умови, в яких ми знаходимося. У нас 12 медалей, три золота. Минулого разу було лише одне золото.
Треба порівнювати та глибоко аналізувати. Якщо поверхнево, то я вважаю, що непоганий результат. Але невідомо, які перспективи, зважаючи на те, в якому стані спортивна інфраструктура, морально-психологічний стан атлетів, резерв українського спорту. Багато молодого ресурсу виїхало разом з батьками за кордон, там вже почали займатися різними видами спорту. Звісно, що вони, а точніше їхні батьки, бачать їхнє майбутнє в інших країнах. Ми втрачаємо резерв на майбутнє, з якого могли вирости наступні олімпійські медалісти.
– Борці взяли 4 медалі в Токіо, 3 медалі в Парижі. Ви, Ірина Коляденко, Парвіз Насібов взяли 6 медалей з 7. Парвіз Насібов прямо каже, що збирається взяти золото і в Лос-Анджелесі, а от Ірина Коляденко не готова давати зайвих прогнозів. Але що далі? Чи є зараз прізвища, які можуть вистрілити і замінити вас?
– Мені важко зараз назвати якісь прізвища. Думаю, хтось з молодого покоління точно зможе себе проявити. Олімпійські ігри – це така історія, що багато чого залежить від удачі. Я вам банальний приклад наведу. Спортсмен, який став третім в моїй ваговій категорії (Турпал Бісултанов – прим. Tribuna.com). Чеченець, але виступає за Данію. Він дізнався, що може взяти участь в Олімпіаді за два тижні до самих Ігор, бо раніше не відібрався. Росіяни та білоруси самоусунулися від участі і відповідно їхні місця посіли атлети, які були в черзі на турнірах, які передували у відборі. Спортсмен не відібрався, але приїхав на Олімпіаду і взяв медаль. Як це назвати, якщо не везіння? Все так співпало, що саме він став претендентом, який в останній вагон на Ігри потрапив і здобув для своєї країни олімпійську нагороду.
Нам головне, щоб було з кого вибирати. Я дивлюся, що на рівні кадетів, молоді у нас непогані хлопці підростають, з хорошою базою. Головне, щоб все склалося. Думаю, тоді будуть якісь нові прізвища. Як правило, багато нових прізвищ ми почуємо вже на Олімпійських іграх. Ми їх, по суті, і почули в Парижі. Хоча не можна сказати, що Ілля Ковтун – це нове прізвище. Це спортсмен, який вже себе проявляв. Досвідчена Ірина Геращенко, Михайло Кохан також відомий атлет, але на олімпійському рівні вони вперше себе проявили. Тому сподіватимемось, що буде кому здобувати медалі на наступних Олімпіадах.
– Ви вже згадували про те, що ваша підготовка до Олімпіади почалась десь за півтора роки. Скажіть, як ви взагалі її оцінюєте в плані умов? Чи все було?
– Звісно, війна не покращує умови підготовки. Але базові потреби в нашій збірній були, як на мене, повністю закриті. Було проведено навчально-тренувальні збори – як міжнародні, так і в середині країни.
У нас просто такий вид спорту, який не потребує якоїсь специфічної інфраструктури. Мат, килим та зал можна знайти всюди. У нас основна база – Конча-Заспа, де ми проводили основну підготовку. Я нічого не можу сказати щодо підготовки. Зважаючи ще й на результат, вона була абсолютно адекватна. Показала свою результативність, тому що ми з Парвізом вже другий цикл підряд приносимо олімпійські нагороди. По суті, навіть третій цикл, бо я і з Ріо привозив медаль.
«Про те, що наша федерація прихильна до росіян, ми казали з самого початку»
– Росіян не було в Парижі тільки через те, що місцеві федерації їх не відпустили. Міжнародна федерація боротьби росіян толерує та допускає до змагань. Як ви ставитесь до цього?
– Ми ставимося негативно. Міжнародний олімпійський комітет їх допустив і не відфільтрував тих, хто не підпадає під критерії допуску. Про те, що наша федерація прихильна до росіян, ми казали з самого початку. У нас не було жодних сумнівів, що вони будуть одними з перших, хто допустить їх до міжнародних змагань.
Після нових рекомендацій МОК в квітні 2023 року Міжнародна федерація допустила їх. Сказали, що буде створена незалежна комісія, яка буде фільтрувати атлетів, які були задіяні в якихось пропагандистських заходах і не відповідають критеріям допуску. Після цього росіяни почали активно брати участь в різноманітних змаганнях без усіляких перешкод. Звісно, що декого вони відфільтрували. Наприклад таких, як Роман Власов, який з перших днів одразу почав розповідати, що він підтримує політику Путіна, що Росія не починає війни, вона їх завершує і різні нісенітниці.
Ми не були згодні з цим рішенням Міжнародного олімпійського комітету. Така політика – загравання з агресором. Що відбувається після загравання з агресором – ми знаємо на прикладі ОІ в Берліні в 1936 році, коли Гітлеру дали їх провести. Агресор після такого тільки входить в кураж і продовжує свою політику, сприймаючи кроки назустріч, як слабкість з боку міжнародної спільноти.
– У президента Міжнародної федерації боротьби Ненада Лалатовича в липні знайшли російський паспорт. Ви теж не заперечуєте того, що федерацію можна вважати проросійською. Як, по-вашому, з цим можна боротися?
– На жаль, у нас немає такого ресурсу. Там задіяні великі кошти, бізнес-інтереси. Ми не те, що не можемо впливати, ми просто не маємо важелів, щоб впливати на це серйозно.
Не тільки в нашій федерації таке відбувається. Росіяни вміло користуються своїм впливом, відповідними інструментами та проштовхують політику, яка їм до вподоби. Я знаю, що в очільника федерації є бізнес всередині Росії, він пов'язаний достатньо круто з ними. Звісно, він керується своїми інтересами, і тут важко якимось чином повпливати, аніж перебиваючи цей інтерес своїм ресурсом, системною роботою всередині самої організації.
Що ще відбувається? У них є виконком, в який можна потрапити лише тим людям, які будуть проявляти лояльність до політики, яка сповідується всередині організації. У нас був представник, який хотів потрапити на вибори до цього виконкому для того, щоб просувати наративи, які стосуються в тому числі війни в Україні. Але його бортонули без шансів. Всі розуміють, що там все погоджено.
Коли керівництво федерації очолюється росіянами, то важко. Це все дуже довгий процес системної роботи. Нам треба цей процес принаймні запустити. І тут треба тримати баланс. Коли ти налаштовуєш проти себе всю федерацію, то самі розумієте. У нас такий вид спорту, де велику роль грає суб'єктивний фактор як суддівство, наприклад. Тебе починають зливати і таким чином можна нашкодити своїм атлетам. До цього треба з розумом підходити, розуміючи, що цей процес потребує багато часу, ресурсу і бажано ще й не нашкодити своїм підопічним.
«Можу зрозуміти Новікова як амбітного атлета, який хотів своєї реалізації»
– Ви назвали Олімпіаду в Токіо «Санта-Барбарою». Вона, мабуть, була найемоційнішою у вашій кар'єрі – і травма, і історія з Новіковим. Чи спілкувались ви з Семеном в Парижі?
– Він після змагань підійшов і подякував, сказав: «Я на тобі виріс». Так воно і було. Коли всередині вагової категорії є конкуренція, то це, як правило, тільки позитивно впливає на розвиток борців. Тому що ти розумієш орієнтир. Якщо це конкуренція на високому рівні, постійно намагаєшся себе покращити, усвідомлюєш, що не можеш просто спочивати на лаврах, бо в спину дихає серйозний опонент. Я вважаю, що це позитивна історія.
– Тоді це все було такою драмою, Новіков пішов зі скандалом. Зараз вже ця сторінка закрита, ви нормально спілкуєтесь?
– Я не сказав би, щоб ми ненормально спілкувалися. Я з однієї сторони можу його зрозуміти як амбітного атлета, який хотів своєї реалізації, але є певні правила. Я за критеріями відбору пройшов. Якби я захотів зробити додаткову сутичку, зробив би. Але у мене такого бажання не було. Я не бачив логіки. Там переміг здоровий прагматизм. Тим паче потім була завойована золота медаль, після цього ми закрили всі питання. Те, що Семен пішов, дало і мені змогу продовжити свою кар'єру. Тому що мені було би важко витримувати конкуренцію з ним. Зважаючи на те, що в мене є робота в парламенті, і те, що я старший від нього.
Звісно, зараз він на піку і був в гарній формі на цьому турнірі. Він переміг угорця (Давід Лошонці – прим. Tribuna.com) в півфіналі, якому рік тому двічі програв по 10:0. Зараз і угорець був не в оптимальній формі. Головне ще на стартах потрапити у свій пік, коли можеш показати максимум. Буває, що підготовка або якісь фактори не дозволяють розкритись і це конкретно впливає на результат.
Була така історія, але ми перегорнули цю сторінку. Він мені подякував за те, що я вплинув на його становленні як атлета. Я його привітав за тими досягненнями, які йому вдалося реалізувати. Я знаю, що він мріяв про це. З моєї точки зору все склалося так, як потрібно.
«Атлети на цій Олімпіаді проявили себе як спортивні амбасадори, які ретранслювали все те, що відбувається в Україні»
– Наскільки нам зараз потрібно розвивати спорт в умовах війни? Чи важливо це?
– Так. По-перше, спорт – частина суспільно-політичного життя країни. Коли Черчилля запитали, для чого фінансують сферу культури під час Другої світової війни, він відповів: «Навіщо ми тоді воюємо?» Ми воюємо за те, щоб продовжувати жити. Звісно, спорт – невід’ємна частина цього життя.
Я вважаю, що атлети на цій Олімпіаді проявили себе як спортивні амбасадори, які ретранслювали все те, що відбувається в Україні. У Парижі були ЗМІ зі всього світу. Вони дуже цікавилися саме українськими спортсменами, тому що розуміли: обставини підготовки, реалії життя у війні, якісь персональні історії, пов’язані з війною, яка кожного торкнулась, – все це цікаво для міжнародної спільноти.
Зараз дуже сильно порізали бюджет на наступний рік. Будемо просити, щоб базові потреби спорту на наступний рік закривали, і відповідно до потреб трохи збільшили бюджет на наступний рік. Ми розуміємо, що пріоритет – це військові, війна і все, що з цим пов'язане. Але сфера спорту не забирає достатньо великий ресурс. Наша сфера фінансується за залишковим принципом. Але при цьому виконує дуже серйозну роль всередині нашої держави і поза її межами.
Якщо ми проаналізуємо виступ на Олімпіаді, хоч я не вважаю, що це єдиний критерій, за яким треба аналізувати успішність сфери або її неуспішність. Багато країн, які економічно більш розвинені, ніж ми, в яких немає воєнних дій та кризи, показали гірший результат, ніж Україна. Достатньо показово.
Спорт виконує свою функцію і дає орієнтир, в тому числі, молодому поколінню – жити, ходити на спортивні секції, підтримувати здоровий спосіб життя. Не обов'язково бути чемпіоном або великим спортсменом, але людиною ти зобов'язаний бути. Виховання, комунікація в колективі, нові друзі, які залишаться з тобою на усе життя – все це дає спорт.
Звісно, що пріоритети у нас є і відповідно до цих пріоритетів треба фінансувати ті сфери, які зараз є нагальними.
– А був у вас якийсь діалог з Зеленським про спорт в умовах війни?
– Чесно кажучи, так особливо не спілкувались про це. Але Зеленський прихильно ставиться до сфери спорту. Не треба спеціально комунікувати з цього приводу, щоб деякі речі відбувалися і йшли так, як повинні. Для цього є Міністерство молоді та спорту, Національно-олімпійський комітет, Міністерство фінансів. Наша задача – допомагати Зеленському в цьому кейсі. Він мене запросив, щоб не самому про це комунікувати. Він хоч і прихильний до спорту, але це не його сфера діяльності.
Напередодні повномасштабної війни у нас кожного року були рекордні бюджети на розвиток нашої сфери, понад 7 мільярдів два роки поспіль виділяли на побудову нових спортивних об'єктів. Розбудовувалася наша база в Конча-Заспі. Три суттєвих капітальних інфраструктурних об'єкти почали будувати. Зараз спортивний зал, принаймні зовнішній, повністю завершений. Там всередині треба робити певні речі, добудовувати олімпійський басейн.
До речі, хочу сказати дуже велике дякую професіоналізму і системній роботі директора бази Конча-Заспа Андрія Крилюка. Тому що реально професійна людина, яка все підготувала заздалегідь для того, щоб коли з'явиться момент, все без зайвих бюрократичних аспектів розпочати. Так воно і сталося.
Він ніби дивився у майбутнє в цьому питанні. Пам'ятаю, приїжджав тодішній очільник Верховної Ради Разумков на базу разом з головою тодішньої бюджетної комісії паном Юрієм Арістовим. Їм було продемонстровано проєкт і одразу запустили фінансування на всі інфраструктурні об’єкти.
Звісно, що зараз ситуація змінилася через війну. Зараз нам потрібно жити тим, щоб вижити в цій війні. А після цього вже будемо займатися побудовою нової і відбудовою зруйнованої росіянами інфраструктури.
– Чи відчуваєте ви, що реалізувалися як політик?
– Це питання складне, тому що мало часу для цього пройшло. Я вважаю, що ні, не реалізувався. Ще є безліч шляхів для реалізації мене як політика. Після закінчення спортивної кар'єри настав новий етап мого політичного шляху. До цього я був людиною, яка поєднувала. Постійно мене запитували: «Як ви так поєднуєте? Чи вистачає у вас часу?» Зараз в мене є можливість повноцінно заглибитися своїм часом і енергією в суспільно-політичні процеси і реалізовуватись там в повній мірі. Я тільки на початку свого шляху. Як сказав пан Стефанчук, коли я оголошував промову від олімпійців всередині парламенту: «Ваша спортивна кар'єра, пан Беленюк, закінчилася, а політична тільки починається». Сподіваюсь, що він має рацію.
– Ви готові деякі ідеї свої озвучити, які збираєтесь реалізувати?
– Нам треба перемогти у війні і нормалізувати ситуацію всередині держави. Коли почнеться економічне зростання, відбудова нашої країни, коли люди почнуть назад повертатися, тоді вже буде відчутний прогрес і в сфері спорту в тому числі. Зараз дуже багато знаків питання в нашому житті. Щось прогнозувати достатньо важко. Головне – зберегти сферу, допомагати спортсменам реалізувати себе в обставинах, які ми маємо.
Звісно, зараз ми в комунікації з Міністерством молоді та спорту, в них є амбітні плани щодо реформи галузі. Будемо допомагати, тому що ми живемо за реаліями, які прописані в законі 1993-1994-х. Йому вже 30 років, а часи змінюються. Зважаючи на ті реалії, в яких ми знаходимося зараз, потрібно адаптовувати законодавство під них. Тому будемо долучатися до різних амбітних проєктів.
– Вам як політику, мабуть, не звикати до критики та хейту. Як ви з цим справляєтеся?
– Я загартований до них з самого дитинства. Темношкірий хлопець в 90-ті роки в Україні. Лише той факт, що я відрізнявся від інших підлітків кольором шкіри у ті часи, – був таким етапом підготовки для мене. Якимось чином зачепити мене зараз... Навіть не уявляю, як це можливо.
Розкажу вам таку історію. Колись я займався з хлопцем, який був праворадикальних поглядів. Він зі свастикою був. Приходив до нас в зал, але ніколи зі мною в команду не ставав. Постійно говорив, що він прихильник політики Гітлера, а ще постійно намагався мене цькувати. Він старший від мене був на років 7, а коли мені 13, а йому 20, то це суттєва різниця – і у фізичному розвитку, так і в інтелектуальному. Хоча у його випадку, не впевнений. Він мене цькував трошки, постійно казав, що я мавпа чи ще щось. При тренерах стримувався, а при хлопцях постійно зачіпав мене.
Одного разу дістав мене, і тренер це побачив. Він мене відвів до себе і каже: «Я зараз можу на нього накричати, але це не змінить його ставлення до тебе. Ти повинен розуміти, якщо ти поставив перед собою ціль, ти повинен бути як зашорена конячка. У тебе повинні бути такі шори, що ти не повинен взагалі звертати увагу на тих людей, які тобі щось кажуть чи ображають. Ти повинен просто йти до своєї мети, не зважаючи абсолютно ні на що – хейт, ненависть, образи. Все це буде в твоєму житті, але ти не повинен звертати на це уваги». Я запам'ятав ці слова на все життя. Образити мене зараз – неможливо. Скільки людей, стільки думок. Якщо брати ще й соціальні мережі, то, звісно, це робота і ботів, і накручені якісь моменти, які намагаються чимось зачепити і збурити людей. Я все це розумію.
До речі, запам'ятав ще одну ситуацію. Ми йшли в Ботанічному саду, а Зеленський проїжджав на гольфкарі повз мене. Було це саме в той день, коли озвучили першу десятку, за яку проголосували, а я в ній опинився. Це було для мене сюрпризом. Я, чесно кажучи, був тоді трошки шокований. І він каже: «Жан, з сьогоднішнього дня не читай коментарі» (сміється).
Я спочатку не зрозумів, в чому справа. Спочатку була ейфорія, навіть в моїх друзів та близьких, які готові були волонтерити, допомагати спочатку в президентській історії, а потім вже безпосередньо і на парламентських виборах. Потім пішов відкат, незадоволення. Так відбувається постійно. Це людська психологія.
Тому я керуюся його настановою. Я коментарі не читаю. Коли хочу почитати, заходжу і просто посміхаюся. Думаю, тут щось з головою, тут якийсь бот, тут якийсь праворадикал, бо ненависть і все інше, але він сам від цього більше страждає. Потім можу зайти на його сторінку, подивитися. Ага, тепер зрозуміло, чого в нього така ненависть, тому що радіти нема чому.
«У Олімпійському селищі хотів спитати: «Маркович, що зі сторінкою? Тому що люди запитують, а не знаю, що відповісти, якщо чесно»
– Ви взагалі в публічному просторі не боїтеся критикувати те, що вам не подобається. У 2022-му ви балотувалися на посаду президента Національного олімпійського комітету, але в результаті сказали, що стара система перемогла.
– У цій системі неможливо взагалі перемогти. Хто там голосує? Голосують не просто люди – так би не було питань до переможців. Голосують президенти федерації, очільники регіональних осередків НОК, яких ставить президент НОК. Десятка спортсменів, яких ставить президент НОК. Плюс 5 якихось заслужених людей, яких теж подає, рекомендує президент НОК. Ми знали, на що йшли, але просто хотіли взяти в цьому участь.
Звісно, що тоді була комунікація така щільненька між тодішнім міністром паном Гутцайтом і тодішнім очільником Національного Олімпійського комітету. З однієї сторони, всі люди, які в регіональних осередках – знаходяться значною мірою під «впливом» президента НОК, а федерації певною мірою «залежать» від міністра. Таємне голосування. Але все ж було зрозуміло.
Але я задоволений нашою роботою. Було цікаво.
– Що ви хотіли б змінити в НОК?
– У нас була програма, яку ми озвучували на прес-конференції. Все починається з аудиту до цифровізації.
Чесно кажучи, я прихильник того, що все, що не відбувається в житті, воно на краще. Якби я став очільником НОК, у мене не було б медалі за Олімпіаду, тому що я не міг би поєднуватися цю історію. Якщо так відбулося, значить це на краще для мене. Звісно, що в якісь відверті авантюри я не лізу. Але якщо я розумію, що це непогано, що можна взяти участь, то ми з моєю командою це робимо. Якщо це моє, то воно буде моїм. Якщо не моє, то воно і не повинно бути моїм. Тому все логічно, абсолютно, як на мене.
– Коли ми спілкували з вами на зустрічі олімпійців, ви сказали, що взагалі не здивовані тим, що Гутцайт не привітав вас з медаллю і вам байдуже на його привітання. Ваш конфлікт з ним тягнеться з виборів?
– У мене немає конфлікту з Гутцайтом. Це треба в нього запитати. Якщо матимете з ним інтерв’ю, запитайте в нього, що там по Беленюку. Я, до речі, жалкую, що не поставив йому це запитання. У нас в Олімпійському селищі була церемонія привітань всіх призерів. Всіх пошикували, ми стоїмо, кожному там якийсь презент від НОК, кілька слів, все таке інше. Він до мене звернувся, щось почав розповідати. Мені напередодні вже кілька разів ставили запитання з приводу того, чому Гутцайт не привітав вас на сторінці. Я хотів спитати: «Маркович, що зі сторінкою? Тому що люди запитують, а я не знаю, що відповісти, якщо чесно». Але щось вилетіло з голови і не поставив це запитання. Тому, якщо у вас буде якась комунікація, то ви спитайте, що там і як.
– Добре. Запитаємо.
– Так, що там зі сторінкою?
– Домовились. Чи є у вас бажання залишитися в спорті в іншій ролі – тренера, міністра спорту президента НОК?
– Зараз я в будь-якому випадку залишаюся в спорті. Банально через те, що я входжу до відповідного комітету молоді та спорту. Стосовно мого особистого життя, то я точно пов'язаний зі спортом, тому що вже навіть почав тренуватися, бігати, підтримувати свою фізичну форму. Зараз взагалі модно бути здоровим, успішним, витривалим і виглядати пристойно. Тому спорт в будь-якому випадку буде в моєму житті однозначно.
З точки зору підтримки атлетів також. У мене є тренер і з ним комунікація ведеться, і зі спортсменами, які продовжують свою діяльність. Я ще не встиг відновитися, мені вже подзвонили: «Там у нас хлопчики непогані в твоїй категорії, треба підготувати до наступних змагань. Можемо на тебе розраховувати?» Я кажу: «А можна я трішки відпочину після Олімпійських ігор?» Я мріяв не виходити якийсь період часу на килим. Ближче до Олімпіади мене вже вивертало від цієї історії. Тому що тіло вже не те, постійно щось болить – то коліно, то спина.
Тому, звісно, буду і боротися, і допомагати, і долучатися до підготовки наших борців. Я пішов з професійного спорту як атлет, але в сфері я залишаюся в будь-якому випадку.
– Оглядаючись на свою кар'єру, якби ви мали змогу, які три поради ви собі дали?
– Я б точно щось порадив би, але так сказати не можу. Загалом я задоволений кар'єрою. У мене ж не було абсолютно ніяких зв'язків з цим видом спорту. Я потрапив на нього випадково.
Я живу своє життя і просто відповідаю на ті посили, які приходять. Але ось так доля веде. Друг мене взяв, привів на секцію греко-римської боротьби, а сам потім пішов з неї. Він виявився моїм провідником до цієї секції. Я взагалі не знав, що таке греко-римська боротьба. Вже неодноразово розповідав, що коли бабусі своїй сказав, що почав займатися греко-римською боротьбою, вона ж там ввечері зідзвонюється з подругами і каже: «У мене внук почав займатися греко-католицькою боротьбою» (сміється). Мама така: «Греко-римською!»
Я задоволений і вважаю, що не просто так все відбулося, значить мені долею написано було таку роль відіграти в цьому виді спорту. Тому йдемо далі, працюємо далі.
– Після Токіо ви говорили, що в планах Олімпіада в Парижі, сім'я та діти. Олімпіада в Парижі пройшла, кар'єра завершена. Що зараз в планах?
– Робота в парламенті. Справа в тому, що сім'я треба, щоб вона була спочатку. Зараз працюємо, щоб була сім’я. Звісно, хочеться реалізувати себе і як батько, і як чоловік. Сподіваюся, що вийде. Що ще? Допомога країні в контексті цієї війни. Я сподіваюся, що вона не буде безкінечною. А в умовах війни жити важко.
Я декілька днів тому був у лікарні «Феофанія». У мене є одна активна жінка, вона волонтерка, яка намагається з психологічної сторони допомогти нашим воїнам, які отримали значні пошкодження. Вона долучила мене до відвідування своїх підопічних бійців. Ми кілька днів тому ходили в «Феофанію» і спілкувалися. З кимось ми до цього бачилися, хтось новий. Я показую медаль, вони всі вболівали. Я веду до того, що дехто жаліється на те, що важко жити, хтось в депресії постійно. Дуже сильно рекомендую їм час від часу відвідувати подібні місця. Тому що вони дуже сильно вправляють мізки. Коли ти бачиш людину, яка, по суті, без зору, без кінцівок, але продовжує жити, продовжує казати тобі здоровому, що все буде класно, що ми переможемо. Це дуже сильно змінює сприйняття світу.
Фото: інстаграм Жана Беленюка, Парвіза Насібова, Володимира Зеленського, Віталій Вітлео / Tribuna.com, Дарина Калінчук / Tribuna.com
***
Tribuna.com відкрила масштабний збір на 500 тисяч грн для Сил оборони України – розігруємо топові лоти від олімпійців. У тому числі футблолки з автографами Жана Беленюка.
Для участі в розіграші треба зробити донат від 200 гривень. Автори трьох найбільших донатів гарантовано отримають один з лотів на вибір.
Реквізити для донатів:
Також карта Монобанку: 5375411221934586
Карта Приватбанку: 5168745694851533
Paypal: [email protected]
Розіграш проведемо 23 вересня. Переможців оберемо рандомом, а результати опублікуємо в нашому інстаграмі @tribuna_charity.
Інші пости користувача
