Україна завершила виступи у волейбольній Лізі націй: сюрпризи та помилки, скільки заробили, що далі
Цей матеріал написаний користувачем Tribuna.com. Підтримайте Миколу плюсами та коментарями, щоб він продовжував радувати якісними розборами.
Збірна України з волейболу завершила свої виступи в Лізі націй 2025. На жаль, в плей-оф пробитися не вдалося. Але розчарування мінорним закінченням не повинно приховувати того факту, що це був крутезний (я б навіть сказав сенсаційний!) виступ нашої збірної у надзвичайно престижному турнірі, де ми змогли оцінити себе на фоні найкращих із найкращих волейбольних збірних. Хтось після такого хоче назад в Євролігу?
Для любителів зрад, які ганять (не плутати з конструктивною критикою) нашу команду в Інтернеті, скажу одразу – схаменіться! Ви зацікавилися волейболом – от лакмусовий папірець виступів нашої команди.
Цей сезон у Лізі націй для України – історичний, дебютний. Ми потрапили на свято волейболу, яке до цього було недоступне, і показали себе з найкращої сторони, здобувши чимало яскравих перемог і поваги від опонентів. І головне: наша команда впевнено зберегла місце в елітному дивізіоні й гарантовано зіграє в Лізі націй у 2026 році. Буде весело! А там ще ж і дівчата підтягнулися.
Щоб для нових вболівальників було зрозуміліше, наведу таку аналогію. Уявіть, що у футболі таки створили Суперлігу на 16-20 команд, виключно із гучних імен: суцільні реали, барселони, інтери, ліверпулі й інші парижі. І от якимось чином туди потрапили «Шахтар» чи «Динамо», і боролися не за виживання, яке всі прогнозували, а за плей-оф. Також би шукали зраду, бо в останньому турі програли умовному Арсеналу? Отож.
Повірте, вболівальникам з досвідом болить не менше, не кажучи вже про гравців і тренерів. Але закликаю включати голову, а не тільки емоції, і оцінювати все сукупно.
Поїхали розбирати останній ігровий тиждень і робити підсумки.
***
Після гучних перших двох тижнів, третій – останній – мав показати, чи є в цієї волейбольної збірної України стеля, чи готові ми посунути когось із топів із зони плей-оф. А ще вміння (чи невміння) працювати на такій довгій дистанції в ролі фаворита, а також на фоні кадрових проблем, що було для нас в новинку.
Цього разу локація була в Любляні, Словенія, а в суперниках – збірні Нідерландів, Італії, Сербії та Канади. На папері двоє відвертих аутсайдерів Ліги націй і цілком реальна Канада, а також чемпіони світу, матчем з якими можна було пожертвувати. Хороші вхідні. Але як показала вся Ліга націй, тут важко щось планувати, а боротися треба за кожен матч і кожен сет.
Цікаво було прослідкувати за настроями вболівальників перед кожним ігровим тижнем.
Перед першим. Подивимося, як воно все буде, без якихось планів і сподівань. Головне, щоб ми не виявилися зайвими на цьому святі волейболу. А серед іноземних спеціалістів були подібні настрої, бо «ноу Плотніскі, ноу ченс». Прогляньте впівока хоча б цей предікшен-подкаст (субтитри в допомогу).
В реальності ж вийшло дуже непогано.
Як Україна стартувала у волейбольній Лізі націй
Перед другим. Слухайте, а ми ж можемо боротися. Але головна задача – зберегти прописку в Лізі націй, тож треба очки (стриманий оптимізм).
По факту, ледь не ідеальний тиждень і статус найбільшого відкриття Ліги націй.
Україна робить заявку на плей-оф волейбольної Ліги націй: розбір другого ігрового тижня
Перед третім. Ну при 5/3 вже гріх не помріяти про плей-оф. Та ще й наче слабші суперники, ніж в перших турах (дещо завищені сподівання, хоча вже і показали «альтернативний світ» тим спеціалістам, які казали «я не можу навіть уявити світ, у якому Україна потрапляє в плей-оф»).
А вийшло, як вийшло. Потримали журавля за хвоста, але не втримали. Але все по порядку.
Склад нашої збірної майже не змінився. І це не стільки забаганки Рауля Лосано, як об’єктивна реальність відсутності достатньої кількості кваліфікованих гравців, які готові тут і зараз дати буст. Сумнозвісна коротка лавка. Тому лише «косметичні» заміни Сергія Євстратова на Юрія Синицю, а Олександра Наложного на Євгенія Кісілюка. У вболівальників залишилися питання щодо відсутності Данила Уривкіна, але це вже рішення тренера, ми не можемо знати всієї внутрішньої кухні. Так-то всі найсильніші були в складі.
Перед змаганнями прийшла неприємна новина, що захворів один із ключових гравців Ілля Ковальов, повноцінно не тренувався близько тижня (за словами Лосано на 50%). Це насторожувало, адже позиція догравальника у нас проблемна. Але треба працювати з тими, хто є, у кожної команди свої проблеми.
Ігри
16.07.2025
Україна – Нідерланди 3-2 (25:21, 20:25, 20:25, 26:24, 15:13)
Найрезультативніші наші гравці (очки – в атаці, блоки, ейси): Василь Тупчій 21 (20-1-0), Дмитро Янчук 17 (15-0-2), Юрій Семенюк 16 (13-3-0), Ілля Ковальов 12 (11-1-0)
З Нідерландами у нас пов’язані приємні спогади: в 2022-му році ми обіграли їх 3-0 в 1/8 фіналу чемпіонату світу. Це був один із найбільших успіхів в історії незалежної України, після чого пішов наш зліт у рейтингу FIVB (нагадаю, що ми тоді не потрапили в першочерговий склад учасників, бо були тільки 25-ми в рейтингу, а пізніше замінили болотяну країну).
Нідерландці грають цю ЛН без своєї найбільшої зірки – діагонального Німіра Абдель-Азіза. І напередодні третього тижня посідали передостаннє місце. Це робило нас великими фаворитами у букмекерів. Але як відомо, поранений звір вдвічі небезпечніший. Та і роль фаворита нам не дуже підходить, хлопці впевненіше грають андердогами. Їм треба кураж, адреналін, а у ролі фаворита навіть якщо ведеш, то це начебто так і має бути.
Почали ми добре. Ілля Ковальов вийшов зі старту і провів топовий перший сет, давши 6 очок. Але далі пішли проблеми.
Нідерландці славляться своїм прийомом. Незважаючи на низьке місце, вони одні з найкращих в Лізі за цим компонентом. Але от потужності в атаці зазвичай не вистачало. Але не з нами. Явно налаштувавшись, вони дуже ефективно грали в атаці, а діагональний Ахі змусив забути про відсутність Німіра – 65% в атаці за три партії, нічого не мазав. Та ще й подача летіла. А в нас геть був відсутній блок (перший дзвіночок щодо фізичної форми), за два сети не зробили жодного. Плюс Ковальов все ж був не в формі, різко здав у другому сеті, а в третьому довелося міняти. Тож другу і третю партії програли заслужено.
В принципі, могли програти і четверту. Ні Євгеній Кісілюк, ні Тимофій Полуян не змогли впевнено грати. В цей момент включилися на повну Василь Тупчій і Юрій Семенюк і показали себе як лідери. Вирвали четвертий сет, а на тай-брейку вже підключився і Дмитро Янчук.
Дуже важка перемога, яка цілком могла бути поразкою. Почав проглядатися фізичний спад, за короткої ротації травма Ковальова дається взнаки.
17.07.2025
Україна – Італія 2-3 (15:25, 20:25, 25:16, 25:23, 10:15)
Найрезультативніші наші гравці (очки – в атаці, блоки, ейси): Дмитро Янчук 25 (21-0-4), Василь Тупчій 16 (13-3-0), Тимофій Полуян 11 (10-1-0), Юрій Семенюк 9 (7-2-0)
На Італію особливих надій не було. Лосано одразу повідомив, що Ковальов отримає відпочинок, а матч був усередині «сендвіча» між Нідерландами і Сербією. Тож всі вболівальники були впевнені, що Лосано і не буде чіплятися. Адже це Італія – чемпіони світу, які привезли свій найсильніший склад.
Але «Дід» має свою теорію – треба боротися в кожному матчі і в кожному сеті.
Перші дві партії ми програли без великих шансів, хоча в обох непогано камбечили і доводили до всього -2 перед ендшпілем. Кісілюк не попав у гру, тож довелося міняти на Полуяна, який досить-таки непогано справився.
На третій сет вже ніхто із вболівальників не розраховував, але у наших пішло. Особливо у Янчука, який видав божевільну гру із 25 очками. Виявилося, що італійці можуть помилятися, навіть колінка можуть підтрушуватися. 25:16 у сеті! Так Італію в цій Лізі націй ще ніхто не возив. Найкращий сет України на турнірі!
За інерцією ми забрали і четвертий сет. Причому не попливли після стартових 0:4, грали впевнено і надійно. Все звелося до клатчу, який ми вирвали.
Вау, 2-2 з основною-преосновною Італією! Stop the count!
Дивлячись на підсумкову турнірну таблицю, у якій для плей-оф вистачило і 7 перемог, в той момент ми були на вершині нашого шляху. Залишилося виграти один сет, або ж один із двох матчів, що залишилися, проти простіших суперників, і путівка в кишені.
Але вболівальник думкою радіє, а волейбольний бог вирішує. Тай-брейк ми не потягнули. Одразу пустили ривок, далі непогано включилися, але перетиснути чемпіонів світу не змогли.
Поразка 2-3, яка принесла купу поваги і захоплення з боку волейбольних фахівців. Стало зрозуміло, що проти топів Лосано видає найкращі перфоманси. Шкода тільки, що і як з Бразилією, перемоги це не принесло.
Пресу отримали пречудову. Нас називали «одкровенням змагань», а 2-3 з Італією – «найбільшою сенсацією Ліги націй, яка майже сталася». І це так контрастувало з передтурнірними предікшенами.
Та моральна сторона добре, але що робити з турнірною ситуацією? Ми зіграли 10 сетів за два дні, а назавтра мали грати із Сербією, яка з Італією перед цим не пручалася і мала день відпочинку. Дежавю матчу з Іраном. До того ж мікротравму отримав Тупчій, відчуваючи дискомфорт із задньою поверхнею стегна.
18.07.2025
Україна – Сербія 0-3 (22:25, 19:25, 17:25)
Найрезультативніші наші гравці (очки – в атаці, блоки, ейси): Василь Тупчій 15 (14-1-0), Дмитро Янчук 10 (10-0-0), Юрій Семенюк 10 (7-3-0), Валерій Тодуа 5 (3-1-1)
Враховуючи ситуацію, що склалася після матчу з Італією, надія була хіба що на слабкість сербів. Вони перебудовують склад після ОІ-2024, відпустивши на пенсію Атанасьєвіча і Подражчаніна і взявши нового тренера Георгі Крету, який підняв на новий рівень збірну Словенії. На перших тижнях мали відверто поганий вигляд.
Та як виявилося, серби якраз набрали форму до третього ігрового тижня, відвертий злив Італії був банальним замилюванням очей. Повернувши в склад Періча і Йововіча, балканці навели шороху, обігравши не тільки нас, а і канадців, а також ледь не вибивши словенців із плей-оф.
По матчу є сенс говорити тільки про перший сет. Тут можу закинути і Лосано, який ледь не вперше помилився тактично. Ми вели 18:14, а потім на подачі Івовіча ще при 19:17 і першому брейку дав команду грати по краях, без темпу. При тому, що в передній лінії був Полуян, який геть провалив гру (Ковальов так і не відновився, хоч і спробували його). Можливо, була надія на Тупчія, але Віталій Щитков давав йому вузько, та й Василь був не в кращих кондиціях. Пустили ривок 1:7 і злили партію з 18:14 на 22:25.
Дві наступні партії програли без шансів. Найгірший наш матч на турнірі. Ми геть не справилися з блоком суперника, а втома природно накрила з часом. Як і у випадку з Бразилією, заруба з Італією стала «пірровою перемогою». Вдвічі прикріше від того, що виграли від цього проросійські Іран та Сербія.
Можливо, Лосано на цей крок ішов свідомо, маючи в запасі матч з Канадою. Але гра вже не радувала, видно було, що кураж кудись зник. «Просрали» – як висловився Тупчій – було найкращою характеристикою цього матчу.
20.07.2025
Україна – Канада 1-3 (21:25, 27:25, 29:31, 21:25)
Найрезультативніші наші гравці (очки – в атаці, блоки, ейси): Дмитро Янчук 21 (19-1-1), Юрій Семенюк 13 (9-2-2), Василь Тупчій 13 (11-1-1), Тимофій Полуян 13 (13-0-0)
Після поразки Сербії ми вже не були господарями становища, потрібна була допомога й інших команд. День відпочинку пішов у вболівальників на прорахунок варіантів і вболівання за потрібні результати. Все зрослося, нам потрібно було лише перемогти Канаду. Так, суперник серйозний (учасник ОІ і минулорічного плей-оф ЛН), але вже не вмотивований і, ймовірно, втомлений.
А тут ще й виявилося, що тренер північноамериканців вирішив не ганяти основу, а випустив майже дубль. Бери – не хочу.
Але ми своїх проблем так і не пофіксили. День відпочинку не дав змоги відновитися Ковальову, знову не попав у гру Кісілюк. Через це і програли першу партію. В другій тренер зробив заміну половини складу (вийшли Синиця, Олександр Коваль, Полуян), це дало певний результат. Хоч і важко, але другу партію виграли.
Третій сет треба було вигравати кров із носу. Наче і непогано контролювали (так, не справлялися з Варгою, але своїми шансами користувалися). І от коли вже дійшли до ендшпілю і вели 22:19, трапився колапс. І найприкріше, що провалився наш найнадійніший гравець – капітан Юрій Семенюк, який до цього тягнув перші дві партії і був найрезультативнішим. Дві помилки поспіль (один раз в аут, інший невдала скидка) дали канадцям змогу зрівняти рахунок. Дуже прикро, адже на цих м’ячах було гарне доведеня. А далі начудили з подачею, давши майже все в сітку на більше-менше (причому всі, один Синиця подав і Полуян разок). І за рівної гри програли сет на турнір.
В принципі, нас ще могла влаштувати перемога 3-2, але треба було вже надіятися на помилки конкурентів. Видно було, як хлопці потухли емоційно і програли четвертий сет, а з ним і закінчили свій шлях на турнірі.
Передивляючись матч, я б не сказав, що він був провальним (непогані відсотки в атаці, прийом більш-менш). Але паливо закінчилося, зник вогник в очах.
Отак ми закінчили свій шлях у Лізі націй, коли вже начебто тримали журавля плей-оф за хвоста. Неймовірно прикро і боляче, але це також треба прийняти. Ми провели чудовий турнір, але закінчення вийшло мінорним.
Підсумок
Якщо проаналізувати останній тиждень в цілому, то очевидно, що ми провели його слабкіше за попередні. Окрім матчу з Італією, похвалитися нічим. Відсутність Ковальова стала для нас критичною, а коротка ротація призвела до фізичного перевантаження, що особливо було помітно просіданням блоку, грі в захисті та зниженні ефективності Тупчія.
Але за весь турнір тільки безмежна вдячність і повага. Дякую гравцям і тренерам!
Негатив від вильоту очевидний: втрата історичного шансу на плей-оф, фінансових бонусів, погіршення настрою перед чемпіонатом світу (принаймні короткостроково). Але висловлю і думку, що виліт (точніше, завершення змагання на груповому етапі) має і свої плюси. Тихо-тихо, не бийте одразу і не відсилайте до відомого анекдоту (- Лікаре, у мене в дупі недобре... – Ти що, придурок? Що там може бути добре?). Парочка тез до цього тейку:
- плей-оф – це ще два тижні тренувань. А видно, що хлопці на межі, тож відпочинок конче необхіден;
- травми Тупчія і Ковальова, скоріш за все, якраз через навантаження. Ми не звикли до такого графіку, треба вкочуватися поступово. І додаткові травми нам не потрібні;
- зайвий відпочинок – це можливість перезавантажитися і добре підготуватися до чемпіонату світу;
- доведення справи до переможного кінця дало б ілюзію невразливості, зокрема в рейтингу. Тепер же ми бачимо, що можна як добре заробляти, так і багато втрачати. В довгостроковій перспективі це дасть краще розуміння.
Але все оно дуже прикро.
А щодо нарікань деяких вболівальників, що тільки Україна може так програти, коли здавалося, що все в її руках, скажу наступне. Це Ліга націй, і тут справді немає слабких суперників. США, коли з’явилися шанси в кінці, програли невмотивованій Німеччині. Болгарія, обігравши Польщу і стоячи однією ногою в плей-оф, вчисту злила Ірану. Куба, вже святкуючи вихід в плей-оф, програла Китаю і залишилася лише дивом. Тому ні, ми в цьому не унікальні. А от турнір – так.
В результаті Україна посіла 9 місце в турнірній таблиці, замкнувши верхню половину таблиці. Для дебютанта це прекрасний результат.
Вилітають із Ліги націй Нідерланди. І враховуючи великі втрати в рейтингу, повернутися їм швидко буде ой як непросто.
В плей-оф же зустрінуться:
Бразилія – Китай
Італія – Куба
Франція – Словенія
Японія – Польща
Фінальний раунд відбудеться 31.07-03.08 у Китаї.
Статистика
Враховуючи, що ми грали короткою ротацією, багато наших гравців потрапили у топи статистичних показників (а там виводяться абсолютні показники). А точніше – в усі категорії. І це приємно – ми на виду!
Найкращі за очками: Янчук (5 місце), Тупчій (7). Був би і Ковальов, аби не хвороба/травма
Найкращі нападники: Янчук (5), Тупчій (9)
Найкращі блокуючі: Юрій Семенюк (1) – найкращий блокуючий групового етапу Ліги націй 2025!
Найкращі подаючі: Янчук (3)
Найкращі пасуючі: Щитков (6)
Найкращі в захисті: Бойко (2)
Найкращі на прийомі: Бойко (4)
Фінанси
За Лігу націй збірна України заробила 82500 доларів. Це менше, ніж минулоріч за перемогу в Золотій Євролізі (125 тисяч). Якби обіграли Сербію чи Канаду, то отримали б ще близько 90 тисяч (це якщо б посіли 6 місце, а Китай і Словенія програли в першому раунді плей-оф). Для Федерації це ще більша пічалька, ніж для нас.
Рейтинг
За останній тиждень ми добряче просіли і опустилися на дві позиції. Поразки від Сербії і Канади далися взнаки.
В цілому за Лігу націй ми в плюсі, причому в непоганому – понад 20 балів. Але треба прагнути до рейтингу, який дасть можливість через два роки бути у топ-10-11. Це дасть змогу відібратися на Олімпійські ігри в Лос-Анджелесі. Із інших команд відзначив би хороший приріст Болгарії і Ірану, а також просідання Сербії і Нідерландів (плюс чи мінус Бразилія чи США не так важливі, вони з топ-10 не випадуть).
До речі, відбір на ОІ змінився. Більше не буде олімпійської кваліфікації (недарма ж чемпіонат світу зробили з періодичністю в два роки). Натомість на Олімпіаду потраплять:
- господарі США;
- чемпіони континентів (чемпіонат Європи наступного року) – це ще 5 команд;
- 3 найкращі команди чемпіонату світу 2027 року із тих, що ще не матимуть путівок;
- 3 команди із найвищим рейтингом, що ще не матимуть путівок.
Ще цікаво подивитися на динаміку зміни нашого рейтингу:
Як бачите, і вигравали, і програвали ми серійно – 2W-3L-4W-3L.
Персоналії
Пройдуся і складом, нашими головними героями. Якщо вам здасться, що я до хлопців відношуся більш прискіпливо, ніж минулоріч, то так і є. Бо Ліга націй виставляє вищі стандарти.
Діагональний
Тут у нас незмінний №1 Василь Тупчій. Зіграв сильно, але, як на мене, тренер його підзагнав. Я чекав більшої ротації на цій позиції, в першу чергу – появу Данила Уривкіна. Але він поїхав тільки на перший тиждень, а далі був Володимир Тевкун. Аргументували кращим блоком останнього, але сильно ми цього не бачили. Навіть зміну діагоналі на кінець партій Лосано в кінці не використовував. Сподіваюся, це тренерське рішення і там немає ніякого конфлікту. Данило потрібен збірній.
Відповідно, хотілося б бачити частіше зміну діагоналі в кінцівках партій (це дозволяє 9 розстановок тримати «маленького» пасуючого на задній лінії). А ще треба вже брати когось профільного на підсилення подачі. Бо планери Наложного чи Андрія Челеняка – то не те. Є Дмитро Шаповал, є тезко Віктор, чому б не спробувати? Якщо слоти зайняті, Дмитра можна брати центральним блокуючим, у нього й досвід є.
Із молоді підростає Максим Тонконог, якому ще 17, але вже запалює за U-22 і грає в Італії (нехай і в нижчих лігах).
Пасуючий
Віталій Щитков позиціюється як основний, але достатньо ділить час із дублерами. Зіграв непогано, хоч часом і провалювався. Але ми до цього звикли, кращого в нас немає. Дуже полюбляє швидку гру, що добре підходить під стиль Лосано. Але часом заграється, а гальма не завжди працюють.
Дублерами були Юрій Синиця і Сергій Євстратов. Особисто мені більше сподобався Сергій. Мабуть тому, що грав на найбільш вдалому другому тижні. За рівнем +- одинакові, надійні, але не безгрішні. Але Юрій подає силову (непогану, але не таку сильну, як Щитков), а Сергій – планер (хороший, японців замучив). Заради планера я б якраз тримав Євстратова дублером.
Дуже сподобалося, що всі пасуючі досить впевнено грають пайп. Я думав при Угісі Крастіньші, що наші не грають, бо не вміють. А воно норм.
Із молодих можуть підтягнутися Андрій Стеблецький та Денис Дегтяр. Але їм треба практика в клубах. Враховуючи, що це в нас ледь не найстарша позиція, треба стежити за молоддю.
Центральні блокуючі
Наче не найбільш проблемна позиція у нас, але є явний перекос в одну сторону. Юрій Семенюк виглядає набагато сильнішим за своїх напарників. Справжній капітан, тащер, ніколи не сумнівається в собі. Дуже сильний турнір провів (від того ще більш прикро за ті нетипові помилки в третьому сеті з канадцями). Бере і блоками, і подачею (класний гібрид), і атакою. В парі з Юрієм здебільшого грав Валерій Тодуа, який чередував хороші матчі із не дуже. Плюс його зрозумілий – зріст. Але от в атаці слабкувато, набагато менше задіювали (хоча то питання до тренерів і пасуючих). Олександр Коваль навпаки більше заточений на атаку. Але менше 2 метрів зросту для блокуючого – малувато для Ліги націй. Андрій Челеняк просто отримав досвід Ліги націй, вже круто.
З блокуючими можна погратися на наступний рік. Є Максим Дрозд (але там травми) та Владислав Щуров, які можуть додати висоти на блоці. Є молоді Микола Куц та Руслан Черватюк, алеле їх треба награвати зі зв’язкою, тому ставку треба робити ще до початку Ліги націй.
Догравальники
Наше найболючіше місце.
Ілля Ковальов став основним в цій команді після відходу Олега Плотницького. Мені Ілля сподобався, поки був здоровим. Достойний прийом, непогана атака, в деяких матчах тягнув.
В парі з Іллею основним став Дмитро Янчук. З одного боку, що можна вимагати від хлопця, який ще півтора року тому протирав лавку в Прометеї (для мене він був +/- одинаковим по сприйняттю з Іваном Кривобоком). З іншого, зараз став беззаперечно основним. Так, прийом слабший, ніж у Ковальова, але і не є однозначно проблемним. Зате в атаці дуже впевнений, ризикує, полюбляє пайп. А ще класна подача, раніше я не помічав. Не один сет переламав своїми подачами.
Словом, основна пара у нас беззаперечна. Травма Ковальова показала наразі її безальтернативність.
Першим на підміну йшов Тимофій Полуян. Були хороші матчі, як з Італією, були і провальні, як із Сербією. І ніколи не знаєш, з якої ноги встане Тимофій. Якщо раз-два зачохлять на блоці, дуже блідне. Потрібен збірній, але й хотілося б сильнішої гри.
Євгенія Кісілюка не бачу сенсу тримати. Я розумію, що він заслужив цю Лігу націй, коли минулого року підставив плече, коли низка гравців відмовилися. Кісілюк, Янчук, Семенюк – вони завойовували вхід у Лігу націй, але всі свої шанси Євгеній профукав. Виходив у старті на вирішальні матчі із Сербією і Канадою, але кожного разу конкретно лажав. Прийом найслабший з усіх (ну це константа), але звідки така невпевненість в атаці? Схоже, що це проблеми невиправні. Тисне на нього статус матчу.
Незрозуміло, кого можна підтягувати на цю позицію. Олександр Наложний не вразив, та й не бачу я в ньому потенціалу, не молодий вже. Це ж стосується і Нікіти Лубана. Щоб їм зробити крок вперед, треба більша опозиція, ніж українська Суперліга.
Із молодих треба спостерігати за Едуардом Штериком і Назаром Гетьманом. Едуарду вже час переходити на вищий рівень, а Назару – аби здоров’я не підводило і мав практику. Є ще Євген Бойко, але там зросту не вистачає (хоча заманливо на певних розстановках мати два Бойка на прийомі).
Ліберо
Олександр Бойко – це №1, без питань. Не безгрішний, але рівень тримає. Дуже сподобався у захисті. З прийомом більше проблем, але часто йому треба тримати більшу зону, прикриваючи Янчука чи Кісілюка.
На підміну є Ярослав Пампушко, Дмитро Канаєв, Микола Джуль. Але якщо з Бойком все буде добре, то гратиме він.
Тренер
Рауль Лосано! Наш слон! Наш «Дід»! Наш головний творець цього успіху!
Дуже топова робота. Скільки він матчів перевернув на перших тижнях. Впевнений, без його майстерності ми б недорахувалися перемог. Були й помилки, але не помиляється той, хто нічого не робить.
За просідання на останньому тижні навряд чи можна закинути Лосано. Все-таки це абсолютно новий досвід для нашої команди, важко тримати в тонусі протягом такого довгого періоду. Недарма я у минулому звіті казав, що пауза нам не на користь.
Найбільш спірне рішення від тренера – стратегічне. Багато хто б пожертвував матчами з Бразилією та Італією заради кращої підготовки до Ірану та Сербії. По факту всі 4 матчі програли, тож думка має право на існування. З іншої, а хто може бути впевненим, що точно обіграли б? Іран виявився сильною командою, яка до останнього розіграшу останнього матчу зберігала шанси на плей-оф, а Сербія все поставила на матч з нами і підготувалася ідеально.
Схоже, Рауль переслідував іншу ціль – максимально засвітити збірну. І це йому вдалося. Матчі проти США, Бразилії, Японії та Італії вразили волейбольну спільноту, під них віддавали заголовки на найвидніших місцях. А от, скажімо, перемогу над Болгарією чи поразку Канаді, хоч вони і мали важливе турнірне значення, засовували вниз до якоїсь іншої новини, без заголовка, яку більшість і не побачить. А на Сербію і хайлайти забули зробити. А ще це дало великий психологічний буст команді, яка побачила, що можна грати проти топів. По суті із топів не вийшло тільки з Францією.
До речі, календар у нас був досить складним, якщо подивитися, як команди закінчили турнір:
Тому просто віримо в те, що робить «Дід». Кредит довіри від вболівальників зараз у нього величезний. І подякуємо його помічникам, які допомагають. Ігнасіо Брісколі прикольний малий.
Попереду нас чекає чемпіонат світу, який пройде 12-28 вересня у Манілі, Філіппіни. Удачі нашим хлопцям!
А за Лігу націй безмежно дякуємо! Це було дуже цікаво і емоційно!
Бонус
Наша жіноча збірна також потрапила до Ліги націй на наступний рік. Причому вийшло максимально емоційно. Все вирішилося в останньому матчі пуерторіканок з мексиканками. Пуерто-Ріко виграли, але з рахунком 3-2, що влаштувало нас. Тож наступного року будемо вболівати за дві команди. У дівчат вхідні дані гірші, ніж у хлопців, але буде цікаво.
Любіть волейбол і Україну! Всім добра!
Вчився на інженера, виганяв поляків з команди за алкоголізм – хто тренує збірну України з волейболу
Інші пости користувача
