Як Україна стартувала у волейбольній Лізі націй

Цей пост написаний користувачем Tribuna.com. Підтримайте його плюсами та коментарями, щоб таких матеріалів ставало більше.

***

Нарешті ми цього дочекалися! Чоловіча волейбольна збірна України, яка декілька років безрезультатно намагалася потрапити до Ліги націй, нарешті стартувала в ній. І зробила це непогано, змусивши звернути на себе увагу волейбольних вболівальників і спеціалістів зі всього світу.

Ліга націй

Нагадаю, Ліга націй – це найбільший і найпрестижніший щорічний комерційний турнір. Чимось схоже на футбольну Лігу націй, але якщо в тій розглядати тільки групи А. Тобто турнір для найсильніших, обраних.

Переможцями Ліги націй раніше ставали Росія (2018, 2019), Бразилія (2021), Франція (2022, 2024) та Польща (2023).

Щоб було зрозуміліше про рівень турніру, ось вам коефіцієнти всіх рейтингових турнірів FIVB (коефіцієнти, які впливають на нарахування очок у світовий рейтинг):

Тобто Ліга націй ціниться на рівні чемпіонатів континентів. Вище тільки Олімпійські ігри і чемпіонати світу. А до минулого року важливість тієї ж Золотої ліги, в якій ми грали, у порівнянні з Лігою націй була в 4 рази меншою (коефіцієнт 40 проти 10). Цьогоріч все-таки підняли цінність регіональних турнірів, треба ж хоч десь набирати рейтинг командам, які не грають у ЛН.

Якщо ж розглядати фінансовий складник (а це важливо, турнір-то позиціюється як комерційний), то ще більший крен в сторону Ліги націй. Навіть чемпіонат світу поступається за призовими (щоправда, цьогоріч і на ЧС призові підняли майже до рівня ЛН, бо досі було разів у 5 менше), що вже говорити про Золоту лігу. За одну участь у цій Лізі націй Україна заробить більше, ніж за, скажімо, третє місце в ЗЛ два роки тому.

Приємні цифри, враховуючи відносно невеликі гроші, які крутяться у волейболі. Тобто за 12 матчів у групі, навіть якщо їх всі програти, команда заробить 51 тисячу доларів (4250*12). Нагадаю, два роки тому, за першої хвилі конфлікту імені Олега Плотницького, не могли поділити 75 тисяч призових. А якщо вийти у стадію плей-оф, то все буде взагалі в шоколаді. Ну а переможець отримає цілий мільйон!

Цікаво, що є ще досить пристойний приз у 30 тисяч для команди, яка набере найбільше зелених карток. Їх видають за завчасне визнання своєї вини в епізоді, що потребує челендж. Цей момент, можливо, допоміг нам у матчі з кубинцями.

До минулого року існувала дещо несправедлива система з командами-корами і командами-контендерами. 10 із 16 учасників мали «броню» від вильоту, а потрапити до ЛН можна було тільки через відбірковий турнір (Челенджер). По-простому: було важко зайти і легко вилетіти.

З цього року система змінилася. Ліга розширилася (завдяки цьому ми і потрапили до неї по рейтингу), а привілеї для команд закінчилися. Тепер все вирішується виключно за спортивним принципом (ну, майже, адже є команда-господарка фінальної стадії, яка має мінімум восьмий посів автоматично).

У турнірі вперше беруть участь 18 команд. На попередньому етапі вони упродовж трьох ігрових тижнів зіграють по 12 матчів. Китай та ще сім команд вийдуть у «Фінал восьми», який з 30 липня по 3 серпня пройде в Нінбо.

Перша локація

І от перший ігровий тиждень щойно закінчився. Команди зіграли по 4 матчі – час поглянути на те, як Україна стартувала в такому омріяному турнірі.

Перший тиждень ми грали в бразильському Ріо-де-Жанейро, разом із господарями, Словенією (з ними не зустрілись), США, Кубою та Іраном. Що цікаво, півтора року тому ми грали тут же відбір на Олімпіаду-2024, а в суперниках були 3 із 4 нинішніх команд. Тоді без шансів програли Кубі 0-3, непогано поборолися з Бразилією 2-3 і впевнено обіграли Іран 3-0.

Перший тиждень – це завжди шанс для теоретично слабших команд зробити певний гандикап. Адже топові збірні привозять напіврезервні чи резервні склади, даючи лідерам відпочити після виснажливого клубного сезону та підтягуючи їх вже на другому-третьому тижні (якщо ставлять завдання виграти). Але як казав тренер словенців (не Крецу, який поїхав до Рашки за кровавими рублями, а новий – Фабіо Солі) перед матчем із США: «Топові команди завжди залишаються топовими, за будь-якого складу». Ми були серед тих, хто хотів скористатися такою нагодою. Невідомо, чи пізніше буде можливість виправити турнірну ситуацію.

Тренерський склад на цей тиждень зібрав найкращий склад, який був доступним на цей момент. Хоча втрати, звісно ж, були.

По-перше, закінчив кар’єру в збірній Олег Плотницький. Ця тема вже сто разів пережована, тому просто скажу, що в ігровому плані це точно втрата (Олег дає хороший прийом, з чим у нас наявні проблеми), але в командному – далеко не факт. Психологічно здорова роздягальна і командна згуртованість набагато важливіші.

Далі прорідилися ряди на позиції центрального блокувальника. Владислав Щуров та Максим Дрозд травмовані (хоча обоє провели не надто вдалий сезон), Дмитро Терьоменко без клубу. І хоч це традиційно глибока позиція для нашої збірної, все ж відчувалася певна незбалансованість в тому, щоб знайти достойного партнера Юрію Семенюку.

Ну і відсутність Ярослава Пампушка (травма?) досить сильно послабила нас, в першу чергу в плані варіативності, адже на змагання поїхали лише з одним ліберо Олександром Бойком.

Ігри

11.06.2025

Україна – США 3-0 (25:22, 25:20, 25:23)

Найрезультативніші наші гравці (очки – в атаці, блоки, ейси): Василь Тупчій 16 (12-1-3), Дмитро Янчук 12 (9-1-2), Ілля Ковальов 10 (8-2-0), Юрій Семенюк 8 (7-1-0)

Відкривати турнір випало грою проти бронзових призерів ОІ-2024 – командою США. Іменитий суперник, який проводить активну зміну поколінь із прицілом на наступну Олімпіаду, куди їм відбиратися не доведеться (бо господарі, Лос-Анджелес-2028). Тому американці привезли другий склад, у якому із знайомих облич був хіба що Джефрі Джендрік. Однак, це не завадило букмекерам вважати їх фаворитами, хоч і неявними.

Але матч сильніше провели наші хлопці. Приємно було бачити, що не було жодного мандражу, команда грала впевнено і солідно. Партії були близькими, але кожного разу наші хлопці доводили свою перевагу в кінцівках. У третьому сеті довелося камбечити, коли відмовила подача, але впоралися.

Приємний початок із крутим бонусом у рейтинг (про це нижче). Те, що треба на старті. Найсильніше виглядав Тупчій, але я б не акцентував на ньому. В першу чергу, ця збірна України грає командно, тому немає потреби комусь робити якийсь шалений оверперфоманс.

13.06.2025

Україна – Куба 3-2 (25:22, 20:25, 25:20, 17:25, 15:12)

Найрезультативніші наші гравці (очки – в атаці, блоки, ейси): Василь Тупчій 18 (15-3-0), Дмитро Янчук 17 (13-1-3), Ілля Ковальов 17 (12-4-1), Юрій Семенюк 12 (6-5-1)

Другий матч був проти Куби, яка розбила нас у відборі до ОІ в чисту, не випустивши у жодній партії із 20 очок. Вони грали майже основою, перед цим обігравши бразильців. Не було тільки Хесуса Еррери, який просидів сезон на лавці «Перуджі» та Робертленді Сімона (ветерану вже 38 і потрібен відпочинок).

Ми покладали додаткові надії на втому кубинців, які за добу до цього провели виснажливу п’ятисетову гру проти господарів. Ми ж мали день відпочинку. Як зрозуміли пізніше: доба відпочинку – це дуже добре для цього формату. І кубинські атлети не просіли.

Ця гра була дуже важкою, набагато складнішою за першу. Команди обмінювалися вдалими відрізками і перемогами в сетах, дотягнувши до тай-брейку. У нас чудово працював блок (17 блоків – найкращий показник за останні чотири роки) і захист, натомість були проблеми на подачі і в дограваннях на брейк-пойнтах. Довелося на ходу змінювати і пасуючого.

На тай-брейку програвали 5:7, але потім Ковальов дав дуже потрібний ейс (хоча після другої партії перейшов на накат), а в кінці, за рахунку 11:10, кубинський лідер Марлон Янт визнав помилку, коли у нас не було челенджа, а суддя віддавала очко латиноамериканцям. Це в розвиток теми щодо стимулювання зелених карток. У кінці він же декілька разів помилився (втома-таки?), і ми забрали матч, нарешті вигравши тай-брейк (пам’ятаємо про традиційну нашу проблему п’ятих партій).

Є перемога! Так, 2 очки – це не 3, але і перемога – не поразка. Дуже гарний результат!

14.06.2025

Україна – Бразилія 2-3 (25:19, 25:14, 22:25, 23:25, 10:15)

Найрезультативніші наші гравці (очки – в атаці, блоки, ейси): Ілля Ковальов 25 (23-2-0), Василь Тупчій 19 (15-0-4), Юрій Семенюк 18 (13-4-1), Дмитро Янчук 13 (9-2-2)

Волею календаря, наступну гру ми мали грати вже через 14 годин після п’ятисетової битви з Кубою. Всі вболівальники очікували другого складу і відданої гри бразильцям, які відпочили та були мотивовані. Тим паче, на наступний день у нас була запланована ключова гра проти Ірану. Але Лосано мав свої думки.

Аргентинець знову запустив у гру основу. Судячи з усього, план був такий: перевірити команду на фоні напівосновних бразильців (без Бруно, Лукареллі, Лукаса, але й чимало з основи грало), під тиском трибун, а з другої партії вже випустити резерв (на це вказувала й ігрова форма ліберо для Полуяна, не Челеняку ж приймати). Але воно як пішло...

Чи то бразильці не налаштувалися, чи то наші вже виросли, але дві партії ми просто виносили титулованих суперників. Виключили з гри Дарлана, топово працював блок, а Тупчій на подачі у другій партії видав майстер-клас із чотирьох ейсів у ряд.

Але сил все-таки не вистачило. З третьої партії ми почали просідати (це було дуже помітно на подачі і блоці), але вже просто віддавати гру не хотілося. Вийшла така собі валіза без ручки. Та ще й підсилити (або просто дати відпочити лідерам без просідання) було ніким, бо Полуян був ліберо (а він перший у черзі на заміну).

І навіть попри максимальну втому, мали шанси зачепити і третю партію (полети хоч трохи подача у лідерів), і четверту (Кісілюк геть не попав у гру, а при 23:24 челендж зіграв проти нас на дуже тоненького).

На тай-брейку вже особливих шансів не було, хоча знову челендж не дав спробувати камбекнути (9:13 замість 10:12). Програш, але набране очко з бразильцями – це однозначний успіх.

В цілому, вийшло більш-менш справедливо: з кубинцями трохи пощастило, з бразильцями навпаки.

Ну і ймовірно, що Лосано загравав у цьому матчі основу, керуючись іміджевими коврижками. Виграшем у іранців волейбольний світ не здивуєш, а от покусати Бразилію на її майданчику не кожен зможе. Ну і як аргентинець, мусив спробувати макнути принципового сусіда. Вийшло непогано, хоч і не до кінця.

15.06.2025

Україна – Іран 2-3 (30:28, 20:25, 25:22, 21:25, 9:15)

Найрезультативніші наші гравці (очки – в атаці, блоки, ейси): Ілля Ковальов 21 (17-2-2), Юрій Семенюк 16 (12-3-1), Дмитро Янчук 14 (12-2-0), Василь Тупчій 14 (12-1-1)

На Іран ми підходили вже фаворитами, хоча побоювання і були через виснаження попередніх двох днів. До того ж тут і політичне питання було присутнє (щоночі ми чуємо іранські «шахеди» і знаємо про їхню підтримку Рашки), тож зберігати холодну голову було важко.

У іранців зміна поколінь, але команда міцна. Хоч і програли всі три матчі до зустрічі з нами, але віджали по дві партії у американців і словенців. Тому просто точно не могло бути. Коли ж дізналися, що іранці пожертвували попереднім матчем, зігравши зі словенцями резервом, неприємні передчуття посилилися. Так все і склалося.

Це була Бразилія №2, але з гіршою якістю гри вже від наших. Прийом геть розладився, Бойко зіграв найгірший матч на турнірі. Причому проблеми були як із силовими подачами, так і з планерами. Лосано намагався тасувати пасуючих, але що вони можуть зробити, коли пасувати доводиться із 7-8 метра?

Якимось дивом, завдяки блоку, ми забрали дві партії із перших трьох, але далі сили остаточно покинули. Тупчій під кінець вже ледве ходив, програвши все у кінці четвертого та на початку п’ятого сету. Лосано пізно випустив Уривкіна, коли вже тай-брейк був майже програним. Ну і судоми Семенюка – як квінтесенція такого божевільного графіку.

Гіркий досвід, який треба було набути. Шкода тільки, що отримали його в такому принциповому матчі.

Підсумок тижня

Враховуючи статус дебютанта і непогану гру на нещодавньому товариському турнірі в Польщі (перемоги над Польщею 3-2 і Болгарією 3-1, поразка резервом Німеччині 0-3), на перший тиждень ми їхали з обережним оптимізмом. Спеціалісти сходилися на думці, що треба налаштовуватися на 5-6 очок, і це було б визнано добрим результатом. А ми взяли 7. Перший тиждень можна вважати успішним!

Ми не тільки покращили свої шанси на збереження прописки в Лізі націй на наступний рік (а волейбольні фани здебільшого ставили таке завдання; тренерський штаб не говорив на цю тему, мовляв, як піде), а й засвітилися нагорі таблиці.

(цікавий нюанс: кількість перемог переважує набрані очки, тому Німеччина із 6 очками нижче ряду команд із 5)

Інша справа, що запам'ятовується останнє слово. А кінцівку ми змазали. До середини гри з Бразилією все складалося взагалі ідеально, але сил на всю дистанцію тижня не вистачило. Це той урок, який ми маємо винести із цієї ситуації.

А ще те, що в Лізі націй слабких суперників немає. Кожна команда будь-яким складом може покусати будь-яку. Тому треба рухатися крок за кроком.

Відрив від останнього місця складає 4 очки, тож, можливо, варто вже задуматися і про серйозніші завдання? Ну хоча б обережно помріяти про топ-8 і фінальну стадію? Я вважаю, що зарано ще про це серйозно говорити. Лосано правильно наголошує, що головне – показувати свою найкращу гру, а результат прийде сам собою. Але ж вболівальникам (особливо не волейбольним) завжди хочеться боротьби за вищі місця. Тому зберігаємо стриманий оптимізм. Багато що проясниться після другого тижня.

Гра і персоналії

Тренер Рауль Лосано прищеплює нашій команді швидкий темповий волейбол, що відрізняється від обережного консервативного стилю Угіса Крастіньша, який тренував збірну довгий час (і з яким, безперечно, були успіхи). І гра справді радує.

Ми стали значно більше використовувати темп, особливо пайп, якого раніше майже не було. Також значно краще почали грати в захисті, що дає змогу боротися проти фізично потужніших збірних (Куба, Бразилія). До того ж плейбук став значно різноманітнішим, хоча при дограваннях (план Б) часом є складнощі.

Тайм-аути і тактичні рішення під час матчів також топ. Лосано все робить вчасно і завжди має, що сказати команді в паузах. Для тих, хто погано розуміє англійську, є український перекладач (приємно, що без руснявої).

Є певні питання до стратегії аргентинця за те, що запустив старт на Бразилію. Але це більше схоже на гру на підвищених ставках, коли виграш може з запасом перекрити можливі втрати. Лосано «засвітив» збірну. Ми стаємо помітним гравцем у грі волейбольних топів. Ризик себе дещо не виправдав, оскільки програли Ірану, але бажання боротися проти будь-кого похвальне.

Пробіжимося і по позиціях.

Одразу варто зазначити, що Лосано майже не проводив ротацію, що досить дивно для такого насиченого календаря. Але тренер явно краще знає внутрішню «кухню». Можливо, гравців підвели до ідеальної фізичної форми, що вони мали витримати «в соло» такий графік. А можливо, резерв значно поступається основі. В будь-якому випадку тренерський штаб вирішує, бо він відповідає за поставлені завдання і результат. І сам набирається досвіду.

На позиції пасуючого час ділили Віталій Щитков та Юрій Синиця. Почав Віталій, який намагався грати максимально темпово, але часом загравався. Після перших проблем з Кубою вийшов Юрій, який зіграв трохи обережніше, але і надійніше.

В діагоналі запалював Василь Тупчій. Хоча перед початком турніру були думки, що основним буде Данило Уривкін. Але Лосано вибрав Василя, і довгий час той виправдовував вибір тренера. Але на фоні втоми Тупчій пливе – це ми знали вже давно. Тепер це знає і Лосано. Матч з Іраном став показовим. Тому Уривкін ще отримає свій шанс.

З догравальниками у нас скрутнувато. І з Плотницьким це була проблемна позиція, а зараз взагалі дефіцитна. Однак поява Дмитра Янчука дуже спростила задачу тренерам. Ще два роки тому Дмитро ситуативно виходив на майданчик в «Прометеї», а тепер став МВП фіналу української Суперліги і незамінним гравцем у збірній. Не завжди потрапляє в гру зі старту, часом просідає гра на прийомі, але впевненість у собі завжди присутня. Він виконує великий обсяг роботи.

Другим основним догравальником є Ілля Ковальов, який став одним із лідерів команди. Ілля дуже зміцнів останнім часом (і в «Баркомі» це помітно), зокрема психологічно, тому тягне команду в скрутні моменти. Скажімо, на дограваннях партнери стараються дати м’яча саме Ковальову.

Основними резервістами є Тимофій Полуян, більше орієнтований на прийом (тому з Бразилією був заявлений як ліберо), та Євген Кісілюк, який має давати буст в атаці (позаминулого року грав діагонального в збірній).

Щодо Полуяна є стійке відчуття, що він найбільше постраждав від конфлікту Плотницького, пішовши минулоріч за ним у відмову. За скілами він мав зараз бути на позиціях Янчука. Але не склалося, тож має тепер чекати свого шансу. На прийомі підміняв добре.

Кісілюк же на старт не тягне, але і під час матчу не може нормально зайти, довго втягується. От не реалізовує він свій потенціал, менталка не дуже. Можливо, при більшій довірі пізніше спрогресує, але цей тиждень скоріше зіграв у мінус.

Олександр Наложний виконує роль Віталія Кучера, виходячи лише на подачу для надійного планера. Не вражає, принаймні, планер Кучера був складнішим.

Основним центральним блокувальником є Юрій Семенюк. Наш капітан, наш Халк, наш Ентоні Девіс (хлопці з гілки НБА охрестили за схожість). Із запасом наш найкращий центр, лідер на майданчику і поза ним, справжній капітан. Працює і в захисті на блоці, і в атаці темпом. Все з ним добре, практика в «Проєкті Варшава» дається взнаки.

У парі з Юрієм грає відносний новачок Валерій Тодуа. Слабкіше Семенюка, набагато менше залучається до атаки, але в цілому – норм.

Резервіст Олександр Коваль виходив хіба що на подачу, щоб відчути паркет під ногами. А молодий Андрій Челеняк взагалі просидів майже всі матчі другим ліберо (когось мали записувати на цю позицію).

На позиції ліберо грав єдиний і незмінний Олександр Бойко. Зіграв здебільшого добре, інколи навіть із зайвим завзяттям (коли зіткнувся із Тодуа на фріболі, намагаючись дати ідеальну доводку). Але от останню гру провалив, як і всі на прийомі.

Гадаю, що за відсутності травм, основний склад не зміниться до кінця ЛН. А от резервісти можуть і змінитися, в розширеній заявці до 30 гравців. Для підсилення хіба що хтось і вищезазначених травмованих підтягнеться (Пампушко в першу чергу).

Рейтингові справи

Гра у рейтингових турнірах із високим коефіцієнтом – це чудовий шанс набрати чимало очок у рейтинг. Особливо коли вдало граєш із топами. Скажімо, за перемогу 3-0 над США ми отримали аж +17,64. Для порівняння, за 6 перемог з рахунком 3-0 у групі Золотої ліги два роки тому ми отримали менше 10 балів.

Але це палка із двома кінцями. Якщо програєш, то і в мінус отримуєш багато, особливо за сухі поразки або ж проти суперників нижчих за рейтингом. Болгари не дадуть збрехати: незважаючи на постійну участь у Лізі націй, в рейтингу вони посідають відносно низькі позиції.

Цей тиждень ми можемо сміливо занести собі в актив. За перемоги ми отримали більше, ніж втратили за поразки, і в сухому залишку заробили досить пристойні +17,05. По ходу тижня (після матчу з Кубою) досягли свого історичного максимуму в 220,94 очка (попередній пік був 204,54), а зараз зупинилися на 13 місці з рейтингом 213,05.

...

Далі буде складніше, бо чим вищий свій рейтинг – тим менше отримуєш і більше втрачаєш. Втриматися на межі 200-230 було б добре. Довгострокова ж мета – місце в топ-10.

Найближчі плани

Наступний ігровий тиждень ми граємо в Болгарії з 25 по 29 червня, тобто вже через 10 днів.

Ключовими тут здаються матчі з Туреччиною і Болгарією (з Францією і Японією вже як піде, тим паче Японія на графіку відновлення «менше за добу»). Обидві команди нижче в рейтингу, але обігрували нас в останніх офіційних матчах. Тому час брати реванш і вирішувати свої завдання (на турків ще точно стоятиме питання прописки, а от з болгарами вже буде зрозуміліше, за що ми боремося). Та і рейтинг хотілося б зберегти.

Тож, любіть Україну і вболівайте за нашу збірну! Вона того варта!