Україна не була готовою до агресії Італії: зліва панував хаос, Ярмоленко – єдиний, хто не боявся загострювати
Розбір поразки – до Реброва теж є питання.
Футбольне життя вкрай мінливе – після матчу з Англією (1:1) доводилося відзначати хорошу підготовку збірної України до грізного суперника, а через декілька днів за підсумками гри зі слабшою на папері Італією ситуація дзеркальна.
Поразка 1:2 – далеко не той результат, який за логікою речей повинен був тішити публіку «Сан-Сіро». Італія створила вдосталь моментів для впевненішої перемоги, а ми ж оперативно спробуємо знайти причини цьому.
***
Перестановки у стартовому складі напряму впливали на обрану стратегію. Вимушена заміна Миколи Матвієнка на Сергія Кривцова автоматично позбавляла мобільності зону лівого центрбека (при всіх недоліках гравця «Шахтаря», це справді зіграло свою роль), а в атаці повністю змінилися усі три позиції – Віктор Циганков пішов на лівий фланг, Михайла Мудрика та Романа Яремчука з основи витіснили Андрій Ярмоленко та Артем Довбик.
Загальні претензії – неготовність до інтенсивності, програна боротьба та відсутність ризику
Напевно, ледь не кожен глядач погодиться з твердженням про інертність збірної України у першому таймі – це сильно впадало у вічі та не потребує підтвердження глибокою та детальною статистикою. Італійці задали темп, який наша команда підтримати не могла.
Тому декілька миттєвостей контролю на старті швидко обернулися пасивною грою позаду та намаганням встигнути за активністю суперника. Спойлер – не вдалося.
По-перше, слід віддати належне Італії. Вона створила такі умови, «злякавши» підопічних Реброва. Це простежувалося у декількох аспектах. Наприклад, у кількісному насиченні фінальної третини та загалом дуже класної підтримки атак.
Україна виявилася до цього банально неготовою ні фізично, ні ментально.
Схожий тиск і став однією з передумов падіння Судакова у моменті з першим голом (але фактор поганого вибору бутс, що визнав Георгій, теж ніхто скасовував). Річ навіть не у пресингу з боку суперника, а в самій появі хавбека на позиції Коноплі – він, ймовірно, хотів глибше допомогти у білд-апі, побачивши певну паніку захисту (ВІДЕО).
І це не дивно, бо Італія агресивно зустрічала – епізодично навіть розташовуючи свою лінію півзахисту ближче до воріт Бущана, ніж лінія українських хавбеків.
Однак з цим можна було б жити, якби ми дали такий бій, як македонці – ці декількома днями раніше кусали, били та зносили італійців.
Відсутність нахабності дозволила Італії почувати себе вільніше – вони фактично не відчували спротиву. 30 виграних дуелей України проти 38 у господарів поля – далеко не та статистика, яка повинна бути у зустрічі аутсайдера та фаворита.
Зокрема це стосується й форвардів – так, Довбик після 20-ї хвилини почав вдало ставити корпус, але до цього програвав кожен підбір та винос м‘яча. У Яремчука ж після виходу на заміну навіть епізодичних спалахів ефективності не було (в Артема загалом 2 з 5 виграних єдиноборств на 16 дотиків та 6 точних пасів, у Романа – 2 з 4 на 10 дотиків та 3 точних передачі).
Звідси випливала ще одна загальна проблема – маючи такі труднощі позаду, українська збірна зовсім не ризикувала попереду, бо це означало б знову миттєве повернення до захисної роботи та тиску.
Тому у моментах, коли просилася смілива розрізна передача, гравці обирали більш обережні варіанти. Так мінімум двічі залишилися проігнорованими відкривання Циганкова у вільний простір:
1.
2.
Точкова претензія – відвертий позиційний провал усіх гравців лівого флангу/напівфлангу
У продовження теми Циганкова – його переведення на лівий фланг не вберегло від провалів, які були там за наявності Мудрика. Ба більше, це не сильно вплинуло й на атакувальний потенціал – з цієї зони Віктор класно ввімкнувся хіба що в епізоді з забитим голом, а гостроту почав створювати лише після повернення на рідну позицію.
Зліва ж впродовж усіх 90 хвилин було пекло – Дзаніоло фактично знищував Миколенка, обігруючи його різними способами. Віталій не витягнув й у єдиноборствах – програв більш ніж половину.
Менш критичними щодо роботи Миколенка варто бути в аналізі позиційних провалів на фланзі – вони ставали настільки яскравими через те, що погано працювала підстраховка. Це камінь в сторону Кривцова та Зінченка.
Олександр часто залишав свою зону та мінявся з Судаковим, що наче навпаки заплутувало гру (про це свідчить й неефективність у цьому матчі легіонера «Арсенала»), а Кривцов попри те, що добре працював з м‘ячем, майже ніколи не допомагав підчищати передачі у вільні зони.
Наприклад, незрозуміло, чому тут Сергій не зміщувався у фланг, адже мав за спиною партнерів, які страхували б підключення двох форвардів та футболіста на протилежній частині поля:
Вихід Мудрика у другому таймі практично нічого не змінив – ні в атакувальній грі, ні в оборонній. Михайло знову запам’ятався одним-єдиним хайлайтом – сольний ривок, після якого був точний навіс на Коноплю наприкінці матчу. Але цього явно замало, щоб серйозно вплинути на хід зустрічі.
Критика Ярмоленка невиправдана – і була такою ще навіть до голу Андрія
Багато хто з дещо упередженим ставленням віднісся до перформансу Ярмоленка – все суто через його появу у старті, яка вважалася незаслуженою. Андрій насправді довів зворотне. Ще до моменту свого голу.
Ярмоленко у стартові 30-35 хвилин був єдиним, хто регулярно загострював та шукав шляхи до чужих воріт.
1. Прихованим пасом підключив Коноплю на фланзі:
2. Знову розумна передача – цього разу на Довбика у карний (офсайд арбітри не зафіксували):
3. Ще одна передача на Коноплю – теж у карний:
4. Ну і гол, де пріоритетно слід відзначати не добивання Андрія, а цей пас у дотик на Довбика:
Все це – найкращі наші підходи до володінь Доннарумми до перерви. Без фактора нестандартних рішень Ярмоленка просто повторився б сценарій матчу з Англією, коли в України був дефіцит моментів.
Прибрати дії капітана – і у нас залишиться якихось 1-2 спроби від Судакова за перші 45 хвилин, більше ніхто італійцям проблем не створював.
Щодо можливих недоліків наявності Ярмоленка на полі, то тут також потрібно підходити до оцінки з холодною головою. В обороні Андрій індивідуально недопрацював тільки одного разу – коли на 11-й хвилині пасивно зустрів опонента та дозволив йому пробити.
А критикувати його за відсутність роботи у пресингу – несправедливо, бо у цьому компоненті провалилися всі гравці стартового складу. Це якраз тема про командну неготовність до інтенсивності з першого підпункту.
Та й Ярмоленка на полі не перетримали – коли він дійсно почав здавати (що було очікувано після травми та втрати кондицій), його на 58-й хвилині змінив Мудрик. Тобто свій час Андрій використав доволі непогано, а на нищівну критику не заслужив.
Є питання безпосередньо до Реброва: заміни, фактор Ді Лоренцо та слабкий фінальний штурм
Тренерський штаб Реброва не так успішно підготувався до матчу з Італією, як до Англії. Виділимо три основних пункти.
Перший – склалося відчуття, що ніхто не врахував фактор Ді Лоренцо. Фулбека італійців, який регулярно зміщується у центр та створює більшість на фланзі, де у нас були найбільші труднощі.
І якщо уважно простежити за Джованні, то сходу помітитно, чому він отримав так багато свободи.
Маємо показовий момент:
1. Чому Ді Лоренцо абсолютно самотній, а Циганков грає з Бареллою?
2. З ким грає Миколенко, якщо пара центрбеків тримає у полі зору двох центральних атакувальних Італії, а справа Конопля стежить за Дзакканьї?
3. Чим у цю мить займається Зінченко в опорній зоні та кого перекриває він?
Все це питання не до гравців, адже вони очевидно виконують вказівки. Було б по-іншому – одразу б пішли підказки з тренерської лавки, але ні, подібне розташування доводилося бачити регулярно. Ді Лоренцо натомість спокійно підключався вперед як по флангу, так і в зону інсайдів, не маючи опору.
Наступний пункт – заміни, а за ним одразу й третій взаємопов‘язаний – слабкий фінальний штурм (якщо він взагалі був). Жоден з футболістів, які вийшли у другому таймі, гру не підсилили. Ставка на Ваната справа на фланзі не спрацювала, Мудрик та Яремчук невдалими стартовими діями погасили запал команди, який був після перерви, а Буяльський та Сидорчук банально не впіймали темп матчу.
Тому у заключні 15 хвилин було всього 2 напівмоменти для камбеку – невдалий штрафний Мудрика та той удар Коноплі головою, який контролював Доннарумма у ближньому куті.
***
Список індивідуальних недопрацювань можна продовжувати довго:
– реалізація Довбика (поспішне рішення пробивати здалеку після паса Судакова у першому таймі, зрізка з правої майже у воротарському майданчику після перерви, шанс у моменті з голом Ярмоленка);
– блідий перформанс Зінченка: незвичні для нього помилки, хаотичні переміщення, слабкий імпакт попереду (0 виграних єдиноборств, 0 ключових передач, 84% точності пасів);
– згадане непорозуміння між Миколенком та Кривцовим.
Щоправда, не акцентуватимемо на роковому падінні Судакова – ніщо більше, як прикра випадковість.
Проте все це похідні. Першопричина – неготовність до потужного старту у виконанні Італії. Чому це стало несподіванкою для України – несподіванка вже для нас, вболівальників.
З іншого боку, не забуваймо, що це матч хоч і з кризовим, але європейським грандом.
Фото: Оксана Васильєва/Tribuna.com, інфографіка Tribuna.com, скриншоти трансляції MEGOGO
