Карʼєру Томаса Баха в МОК супроводжують показові скандали – підігрування Росії, Китаю, Кувейту та Азербайджану
Чотири промовисті сюжети з біографії очільника світового спорту.
Якщо й можна влучно описати карʼєрний шлях Томаса Баха одним словом, то це слово - «непохитний». Бо попри всі виклики, скандали та звинувачення, нинішній президент МОК все одно добився в спорті найвищих досягнень — як на стадіоні, так і в кабінеті.
Щоб це продемонструвати, вистачить вступу в текст.
Уродженець німецького міста Вюрцбург, що в Баварії, доволі рано прийшов у спорт й доволі скоро досягнув у ньому успіху. Вже в пʼять років Томас займався фехтуванням. Уже в 22 став олімпійським чемпіоном Монреаля-1976 з фехтування рапірою в команді. Через рік в Буенос-Айресі Бах з цією ж командою виграв чемпіонат світу. Тобто, в 23 роки він уже сягнув піку як спортсмен.
Ще раз столиця Аргентини стала його тріумфальним подіумом, коли у 2013 році тут його вибрали девʼятим в історії президентом МОК. Правда, шлях до цієї головної перемоги Баха-чиновника у порівнянні з Бахом-спортсменом зайняв більше часу та зусиль.
До карʼєри функціонера Томас готувався ще з рапірою в руках. Ще виступаючи й здобуваючи цінні медалі (срібло ЧС-1973, бронза ЧС-1977), Бах вирішив поступити на юриста. Паралельно попрацював кілька років прессекретарем у спортсменів, коли закінчив виступи у 1980 році.
А вже наступний його крок — визначальний. У 80-х Баху з юридичною освітою вдалось влаштуватись на роботу в німецький мегабренд спортивного одягу Adidas. Там він доріс до статусу помічника боса компанії Горста Дасслера. Якщо раптом це імʼя вам нічого не говорить, то рекомендуємо прочитати ось цей наш текст.
Якщо коротко, то Горст Дасслер — це людина, з якої, за даними багатьох розслідувань, почалась епоха шаленої корупції у ФІФА. Адже в тих же 80-х Дасслер домовився з президентом головного футбольного органу планети Жоау Авеланжем про схему - Adidas викуповує у ФІФА її маркетингові права, а за це керівництво ФІФА отримує мільйони доларів.
Згодом це трансформувалось в появу компанії International Sport & Leisure, через яку й проходили брудні гроші ФІФА, в тому числі хабарі чиновникам за потрібні голоси при виборі країн-господарів чемпіонатів світу.
І саме в цей час помічником Дасслера працював Томас Бах, завдяки чому обріс важливими контактами та звʼязками у спорті. Втім, чиновник-початківець потім запевняв, що нічого про такі схеми Горста не чув, як і про саму компанію ISL.
В цьому місці й закінчується вступ до тексту про скандали в чиновницькій карʼєрі Баха. Вайб зрозумілий — попри всі підозри та звинувачення, Томас завжди рухався вперед, зберігаючи статус та посади. Схоже, що втримається 69-річний німець й зараз, під шквалом критики через намір МОК повернути росіян у міжнародний спорт.
Скандал через звʼязки з кувейтським шейхом, підозрюваним у корупції в МОК та ФІФА
Бах — вправний дипломат. Вільно володіє німецькою, англійською, французькою та іспанською. Вміє знаходити підхід до людей та говорити те, що треба, і в правильний момент.
Коли у 2013 році Томаса обрали президентом МОК на зміну бельгійцю Жаку Рогге, німецьке медіа Deutsche Welle описало нового главу світового спорту так:
«Ще молодим фехтувальником Томас Бах рано навчився двох ключових навичок, які зумовили його подальший успіх як спортивного функціонера. Це терпіння та гостре відчуття правильного моменту для удару».
В МОК Бах потрапив у 1991 році. І за 22 роки в організації пройшов насичений шлях від простого її члена, до учасника виконкому, очільника юридичного відділу, віцепрезидента і, зрештою, президента. Тобто, терпляче, але стабільно рухався догори, зумівши не нажити собі запеклих ворогів.
Як наслідок, вибори президента МОК у 2013 році Томас виграв з відривом від решти кандидатів. У другому раунді голосування Бах набрав 49 голосів делегатів, тоді як усі четверо його конкурентів (серед яких був і українець Сергій Бубка) разом узяті отримали 44 голоси.
На руку Томасу зіграла публічна і непублічна підтримка потрібних людей.
По-перше, це попередній президент МОК Рогге (він уже не міг обиратись через обмеження статуту, провівши на посаді максимальні два терміни). По-друге, це тодішній очільник Асоціації національних олімпійських комітетів, кувейтський шейх Ахмед аль-Саббах — і тоді, і зараз відомий причетністю до корупційних скандалів у спорті (зокрема, про покупку голосів від азійських делегатів на виборах ФІФА та МОК).
Аль-Саббах, швидше за все, підтримав Баха не просто так. Принаймні, на це вказує історія стосунків Томаса із кувейтцями. Наприклад, на момент виборів президента МОК німецький функціонер був головою наглядової ради компанії Tauberbischofsheimer Weinig AG (виробництво деревообробного обладнання). І на той час інвесторами компанії були якраз кувейтці, про що писало видання Der Spiegel.
Окрім цього у 2000-х сталась ще одна показова історія. В цей період Бах поза роботою в МОК надавав консультаційні послуги як юрист німецькому технологічному бренду Siemens. Все б нічого, та журналісти дізнались, що Томас отримав від компанії гонорар у кількасот тисяч євро за те, що привів до них тих же інвесторів з Кувейту. А саме вів перемовини з Ахмедом аль-Саббахом. Тобто, використав свої звʼязки у спорті для власної вигоди.
Доповнює картину те, що Бах до обрання президентом МОК очолював також арабсько-німецьку торгову палату, а також його повʼязували з Державним інвестиційним фондом Кувейту. Що вкотре підкреслило його багаті ділові звʼязки з країнами Близького Сходу.
Утім, можливий перетин своїх інтересів на фоні усіх цих фактів сам Бах коментував, не вбачаючи проблем для нього: «Просто є сфери, де особиста дружба (а вона може бути результатом чесної роботи) збігається з роботою юриста».
Скандал через підтримку Європейських ігор в Азербайджані, попри репресії журналістів у країні
Тісні стосунки з Кувейтом — не єдині взаємини Баха з країнами, відомими порушеннями прав людей, які (взаємини) німець толерує. Власне, кожен з описаних сюжетів це підкреслює.
Через два роки після того, як Томаса обрали президентом МОК, відбулись перші в історії Європейські ігри. Їхнім господарем став Азербайджан, а Бах погодився допомогти країні в організації змагань.
І за це потрапив під критику.
Правозахисники обурювались, що право проведення Європейських ігор доручили країні з жорстким лідером Ільхамом Алієвим, вважаючи, що його режим через спорт намагається відбілити репутацію.
Не мовчала і світова спільнота журналістів, яка виступила на захист свободи преси в країні. За кілька місяців до старту ЄІ 29 репортерів (The New York Times, Washington Post, Sports Illustrated, ESPN та інші) написали відкритого листа до Баха через політичне переслідування їхніх колег в Азербайджані в період перед Іграми:
«Висловлюємо стурбованість тим, що країна-господар Ігор, Азербайджан, не підтримує основних принципів прав людини — зокрема свободи преси, що відповідає духу Олімпійської хартії і що МОК нещодавно погодився вимагати від майбутніх міст-господарів Олімпійських ігор.
Враховуючи поточне придушення інакомислення в Азербайджані, ми просимо вашої допомоги, щоб гарантувати, що участь олімпійського руху в цих Європейських іграх не призведе до мовчазної підтримки жорстокого придушення азербайджанським режимом свободи слова».
В листі журналісти пояснили, що це реакція на те, що журналісти в Азербайджані зазнають все більше репресій, їх увʼязнюють та судять за фабрикованими справами, а уряд намагається контролювати ЗМІ.
Зрештою звернення до Баха стало відповіддю на арешт та суд азербайджанської журналістки Хадіджі Ісмаїлової, яка багато років висвітлювала корупцію керівництва держави та членів президентської сімʼї.
Саме тому лист апелював до президента МОК, аби той висловився щодо цієї проблеми. Тобто, не намагався бути політично нейтральним, а став на захист фундаментальних прав людей, про які йдеться в тому числі в Олімпійській хартії.
Тим паче за рік до цих подій всесвітня правозахисна організація Human Rights Watch відзначила Баха і МОК загалом за те, що вони включили критерій прав людини в перелік вимог до міст-господарів Олімпіад. А це якраз була частина реформ, з програмою яких Томас і прийшов на посаду президента комітету.
Але попри усі заклики, Бах ніяк не висловився проти утиску свободи преси в Азербайджані. Ні до, ні під час змагань. Натомість відвідав церемонію відкриття, яку провів у компанії Ільхама Алієва та президента Росії Володимира Путіна. І за що отримав ще більше критики від журналістів, але своїх позицій не втратив.
Скандал з відновленням членства Олімпійського комітету Росії в МОК після Олімпіади-2018, попри доведені допінгові порушення
Коли у 2013 році Бах йшов на вибори президента МОК, то своєю метою він буквально називав захист автономії спорту від впливу політиків. Схоже, він мав на увазі, що вплив політиків він візьме на себе, щоб це не означало.
Чи не головним викликом обох його каденцій (у 2021 році Томаса переобрали на посаді) стала проблема, яка зародилась ще до приходу Баха на позицію президента МОК. Це масштабне вживання допінгу в російському спорті, що контролювалось, приховувалось та стимулювалось керівництвом держави.
Але замість того, щоб суворо та категорично відреагувати на розкриті в розслідуваннях численні факти маніпуляції допінг-пробами в московській лабораторії в рамках цієї держпрограми, МОК на чолі з Бахом пішов іншим шляхом.
В липні 2016 року — за місяць до Олімпіади в Ріо — вийшов скандальний звіт канадського адвоката Річарда Макларена, який на замовлення Всесвітньої антидопінгової агенції (WADA) дослідив та підтвердив звинувачення проти Росії в багаторічній держпрограмі прикриття вживання допінгу.
Як наслідок, WADA рекомендувала МОК не допустити Росію до виступів на Іграх в Бразилії. Та цю рекомендацію там відкинули, вчинивши половинчато — допустили до змагань частину російських спортсменів (278 зі 389-ти) і дозволили їм виступати під власним прапором. Попри все.
За два роки проблема знову постала перед зимовою Олімпіадою в Пхьончхані. За цей час зʼявились нові обвинувачення, підтвердились факти вживання допінгу російськими призерами домашньої зимової Олімпіади-2014 в Сочі, а тиск на МОК посилився з критикою в тому, що комітет не реагує належним чином на найбільший допінговий скандал в історії спорту.
У відповідь Бах критикував усіх, хто публічно закликав до санкцій проти росіян (мовляв, це може вплинути на деякі розслідування, що ще тривали). І все ж МОК довелось реагувати. В грудні 2017 року він позбавив членства Олімпійський комітет Росії, але дозволив російським спортсменам з чистим допінговим бекграундом взяти участь у змаганнях під нейтральним прапором.
Але й це важко було назвати належною реакцією на усі порушення антидопінгового кодексу з боку Росії. Що й підтвердила сама Олімпіада в Пхьончхані, де двоє, здавалось би, чистих російських спортсменів усе одно провалили тести на допінг.
Що зробив МОК у відповідь? Правильно, одразу після ОІ... поновив членство ОКР в організації. Причина - на думку комітету, нових доказів систематичного вживання допінгу російськими спортсменами більше не було, а ті два випадки були просто випадковістю. Це й змусило спортивну спільноту вибухнути гнівом у бік Баха.
«Томас Бах і МОК ставляться до Росії та її кричущих актів агресії боягузливо та умиротворено. Слабкість перед обличчям зла нічим хорошим не закінчиться. Те, що Росія зробила в Сочі, було злом, спрямованим на Олімпійські ігри та чистих спортсменів. А її поведінка відтоді - це брехня, обвинувачення, погрози та помста. Це ще ширша форма зла», — чи не найяскравіше розбомбив керівництво Міжнародного олімпійського комітету Джим Уолден, американський адвокат. Саме його клієнтом був колишній директор російського антидопінгового центру Григорій Родченков, з чиїх свідчень і почались розслідування масового допінгу в Росії.
Зрештою, те, що цей вчинок МОК був, мʼяко кажучи, невідповідним та поспішним, підтвердило згодом рішення Спортивного арбітражного суду. У грудні 2020 року він за зверненням WADA покарав Росію виключенням з міжнародних спортивних змагань на два роки.
Утім, як ви знаєте, навіть цей гучний скандал, який викликав у спортивній спільноті багато невдовлення діями Томаса Баха, не похитнув його позицій в МОК.
Скандал через зимову Олімпіаду-2022 в Китаї на тлі утисків уйгурів
Трохи вище ми вже згадували, як правозахисники із Human Rights Watch відзначили намір МОК та президента Баха обирати міста-господарі Олімпіад в тому числі за параметром стану прав людини в цій країні. Так от, на ділі ці наміри розійшлись зі словами.
За каденції Томаса на посаді президента МОК першими виборами наступного господаря Олімпіади були змагання між Китаєм (Пекін) та Казахстаном (Алмати) у 2013 році за право провести зимові Ігри у 2022 році. Ті самі, на які претендував також Львів.
В щільній боротьбі господарем обрали саме Пекін, який випередив Алмати буквально на чотири голоси — 44 проти 40. Хоча все б могло обернутись і в інший бік, якби критерій про права людини відіграв визначальну роль.
Адже в підсумку пекінські Ігри відбулись якраз на фоні обурень та звинувачень Китаю через жорстокі утиски населення уйгурів — корінного населення району Сіньцзянь — задля асиміляції через геноцид. Паралельно керівництву країни пригадали жорстке придушення протестів у Гонконзі у 2019-2020 роках, згадуючи і боротьбу Тибету за незалежність від Китаю. У відповідь китайське керівництво вини не визнало, а все перераховане пояснювало вимогами державної безпеки.
З наближенням до Олімпіади в Пекіні численні правозахисні організації закликали МОК перенести Ігри з Китаю, а країнами Заходу прокотилась хвиля протестів за те, щоб бойкотувати змагання на тлі цих конфліктів та дій китайського уряду. Натомість керівництво Китаю зайняло й тут жорстку позицію і пригрозило санкціями країнам, які розгялдали можливість бойкоту Ігор в Пекіні.
Яку позицію зайняв МОК та Бах в цій ситуації? Доволі зручну - там зняли з себе будь-яку відповідальність, прикриваючись нейтральністю. «Ми неодноразово говорили це - МОК не несе відповідальності за дії уряду. Ми даємо лише право та можливість проведення Олімпійських ігор. І ні, це не означає, що ми згідні з політикою, соціальними питаннями та питанням прав людини в країні. І це не означає, що ми одобрюємо всі порушення прав людини чи народності».
Як і зараз, в ситуації з можливим бойкотом Ігор-2024 в Парижі рядом країн через можливе повернення в міжнародний спорт росіян, тоді Бах також засудив наміри бойкотувати Олімпіаду в Пекіні. Томас переконував, що це нічого не дасть, а натомість лише зламає карʼєру невинним спортсменам.
В підсумку бойкот таки стався, але дипломатичний. США та ще ряд країн не відрядили свої чиновницькі делегації на Ігри, але спортсмени участь все ж взяли. Баху вдалось і цього разу розіграти карту нейтральності та втриматись під критикою. Власне, спрацювало те саме, до чого Томас вдається й зараз - на фоні спроб повернути росіянам місце в міжнародному спорті, яке вони втратили якраз після Олімпіади в Пекіні, коли Росія повномасштабно вторгнулась в Україну.
Бах знову прикривається нейтральністю спорту, підігруючи авторитарним державам та її лідерам. Це було уже.
