Ми відвідали «Пункт незламності» «Динамо» та спробували отримати культурну допомогу. Не вийшло
Працює на рівні, шкода, що невчасно.
«Динамо» 23 березня підірвало український інформпростір новиною: клуб відкрив біля стадіону ім. Лобановського «Пункт незламності».
Відкриття «Пункту незламності» наприкінці березня не могло не вразити. Тож вже наступного дня я вирушив у подорож з Позняків у центр Києва, щоб перевірити, що ж там взагалі таке. І головне – як можна отримати культурну допомогу.
Перед поїздкою були побоювання, що пункт буде узагалі закритий – зрештою, а раптом? Але вони виявилися марними: намет справді працював, а в ньому навіть були люди. Окрім охоронця, там були літні чоловік та жінка, ймовірно, подружжя. Пізніше з розмови виявилося, що чоловік теж колись працював у «Динамо» – прощаючись, охоронець виявив, що пам'ятає його обличчя.
Перше, що треба відзначити: там справді тепло. Якщо врахувати, що надворі було +16, а я був у кофтинці та джинсовій куртці, контраст відчувався. Також там справді можна заряджати пристрої скільки завгодно – побачив щонайменше три подовжувачі у два ряди. Групі з 20-30 людей там спокійно можна заряджатися.
Оформлений пункт приємно: «газон», зручні стільці та столи, пуфіки з символікою клубу для тих, кому на них буде зручніше.
Самому це зробити не вдалося. Хотілося перевірити, чи «Пункт незламності» «Динамо» має у себе блоки для зарядки. На жаль, як і в інших «звичайних» пунктах, немає – хоча варто віддати належне охоронцеві, який зробив усе можливе в тих умовах, щоб мені у тому допомогти. Навіть запропонував свою зарядку – шкода, що в нього вихід microUSB, а в мене айфон.
Утім, я все ж зупинився там на чай. Вибір невеликий – лише зелений чай. Була і гаряча вода (в електричному термосі великого об'єму), і холодна питна вода. Є також і аптечка – знаючи себе, пощастило, що нею не довелося скористатися.
А от матчі «Динамо» не показували – телевізор був вимкнений. Перевіряти, якщо чесно, не хотілося – все ж психіку і свою, і присутніх хотілося поберегти.
Коли я сів пити чай, то прямо звернувся до охоронця і спитав: «А що таке культурна допомога і як я її можу отримати?» Здивування викликав і в нього, й у всіх присутніх. Уточнив, що про культурну допомогу дізнався саме на сайті «Динамо» – і показав пресреліз.
Допомогти йому намагалася пані, яка теж ще була в наметі, яка сказала, що «пункт» працює лише перший день. Охоронець сам же нагадав, що він «лише охоронець, психолога тут нема, адміністратора теж». Сказав, що спитає в адміністратора, що це і як його отримати – і відкрив телефон, вочевидь, справді намагаючись це зробити.
Однак я допив чай і не хотів далі чекати – у комбінації з гарячим напоєм тепло в наметі ставало спекою. І вже коли я збирався йти, він відзначив, що моє питання логічне – і ще раз пообіцяв вияснити в адміністратора, що ж то таке, та «культурна допомога». До самого охоронця претензій жодних – максимально приємний дядько.
Загалом, «Пункт незламності» справді на доволі пристойному рівні – і у грудні, коли у центрі Києва було важко знайти місце для зарядки телефону (як і взагалі у Києві), він справді був би корисним. Шкода, що клуб згадав про потребу в ньому тоді, коли ця потреба відпала.
Фото: Костянтин Варварик/Tribuna.com, «Динамо»
