За кордон влітку так і не поїхав жоден українець – попри трансферні саги, які встигли нас усіх втомити
Головний підсумок трансферного вікна для УПЛ.
«Мудриком цікавиться клуб А», «Клуби Б, В, Г та Ґ зробили пропозицію по Довбику, «Дніпро-1» відпустить за Х млн євро», «Клуб Д дуже-дуже хоче Забарного» – десятки, якщо не сотні таких інсайдів довелося читати цього літа. Джерела були різні – українські, закордонні, надійні й не дуже.
Але підсумок: станом на 3 вересня, після закриття вікна в топлігах, з УПЛ туди перейшло 0 (нуль) українців. Поки ще можна втекти кудись в Туреччину – але той же Мудрик на таке навряд погодиться.
Єдиний, хто поїхав у клуб топ-ліги - Ярмолюк, але він гратиме в дублі - тож цей трансфер не рахується.
При цьому інтересу до українців справді багато – ось із ким їх пов'язували найгучніші трансферні новини (клуби в алфавітному порядку). І це без врахування разових і менш надійних історій типу Буяльського в «Інтер Маямі» чи Шепелєва у «Феєнорді».
Когось пов'язували довше, когось швидше, десь доходило до офіційних пропозицій, але результат однаковий.
Що це означає?
1. Українські клуби намагаються отримати максимально можливі гроші за своїх футболістів. Це не погано і не добре (точно не у світі, де Фофана найдорожчий захисник) – це просто факт.
Тут збіглося одразу кілька чинників. Це й війна, яка спричинила відтік легіонерів – топові українці стали визначальним чинником в боротьбі за чемпіонство. Це й поступове повернення ринку до «допандемійних» сум – можна просто підвищити вартість на кількадесят мільйонів євро без пояснення причин. Зрештою, це ще й традиційне мірило рівня українських футболістів, неначе кожен з них Шевченко – хоча за аналогічного рівня гравців з ЄС європейські клуби можуть заплатити дещо менше.
2. Європейські клуби не надто хочуть переплачувати за українців – занадто великі ризики. Так, ми все ще у світі де Фофана..., але для клубів-покупців є різниця – переплатити за гравця, який вже має вагомий досвід гри на найвищому чи близькому до нього рівні, чи за гравця, який таких матчів провів шість (окей, Мудрик – вісім) за минулий сезон.
Врахувати треба й те, що останні пів року вони були майже без серйозної ігрової практики – навряд скаути «Тоттенгема» серйозно оцінювали захисні скіли Забарного по благодійних матчах.
3. Дуже багато таких історій – ініціативи агентів, де клуб дізнається про це ледь не в останню мить. Звідси й детальні історії про узгоджений контракт Мудрика із «Баєром», і намагання «Арсенала» підписати його в останні дні, та й представник Довбика Люндовський цілком відкрито говорив про перемовини з іншими клубами.
Але принцип, який працює всюди (а особливо у нас, де в кожного власника клубу ще й своє бачення футбольного устрою) доволі влучно підсумував Ігор Суркіс в інтерв'ю Tribuna.com: «Агент може продавати, а президент клубу, якому буцімто продають, навіть не знає, що він його купує. Агенти часто видають себе за людей, які щось можуть, але насправді нічого не можуть. Поки що два президенти не домовляться і не поставлять свій підпис під контрактом – нічого не буде».
Зрештою, частина новин – це в принципі вкиди агентів, щоб підігріти інтерес до гравця. Деякі інсайдери не цураються навіть потім таким хизуватися.
4. Це вікно вчергове підтвердило, що цікавляться далеко не дорівнює куплять. Більш ніж впевнений, що «Тоттенгем» справді хотів Забарного, а «МЮ» роздумував над Бущаном (навряд він значно гірший за Дубравку). Утім, купа додаткових факторів - від ціни, необхідності робочих віз та віку до досвіду, травматичності та ігрового стилю тренера - на певному етапі в частині історій зупиняли клуби від придбань українців.
Тож тепер Мудрик та Забарний будуть й надалі розривати із «Вересами» та «Колосами», а «Трабзонспор» для Довбика перестав виглядати таким вже й поганим варіантом.
Фото: «Шахтар»
