«У полоні зберіг каблучку та хрестик, що подарувала дружина в Луганську». Спортивна історія кохання захисника Маріуполя Павла Піковця
46-річний військовий класно виступив на Іграх нескорених.
«Бачив свою родину, яка за мене вболівала, чув їх – коли донька біжить до тебе після фінішу, то просто неможливо передати ці емоції словами», – каже біля доньки, дружини та маленького песика Павло Піковець, ветеран-прикордонник та захисник Маріуполя, що пережив облогу «Азовсталі» та російський полон.
46-річний Павло дав фору багатьом молодшим побратимам на Іграх нескорених, забігши в призи одразу двох дистанцій: 100 та 400 метрів. А на запитання, чому він так швидко біг, відповідає – мотивувала родина.
Поцілунок Павла із дружиною Інною після фінішу 1500-метрівки розчулив усіх ветеранів та вболівальників навколо. Таким емоціям передувала щемка історія подружжя – у 2001 році в рідному Луганську Павло та Інна познайомилися саме на змаганнях з легкої атлетики.
Спільні інтереси та захоплення переросли в кохання. На час їхнього одруження у 2009-му Павло служив природником, а Інна була слідчою МВС.
Народження донечки для подружжя було справжнім щастям. У яке втрутилося російське вторгнення та початок війни у 2014-му. Павло був серед тих, хто прийняв знаковий бій з терористами та окупантами за Луганський прикордонний загін. А Інна, яка знаходилася у декреті, вимушена екстрено евакуювалася з донечкою з Луганщини.
Після Луганська Павло Піковець служив в Одеському загоні Морської охорони, але згодом родина переїхала до Маріуполя. У 2020 році Інна Піковець звільнилася зі служби в поліції, де мала звання капітана, й стала до лав Державної прикордонної служби України.
Але щасливе родинне життя знову перервала Росія та війна. Вже вдруге Інні довелося вивозити 10-річну доньку з-під обстрілів – дивом їм вдалося потрапити в останній евакуаційний потяг з Маріуполя.
Павло ж залишився обороняти місто. Під час прориву до «Азовсталі» він отримав поранення. «По нас ворог гатив всім, що в нього було, хіба що авіація не літала. Я втратив багато крові, але йшов не зупинявся, лише запитав напрямок руху і йшов під обстрілами, щоб не померти, адже я знав заради кого я мушу вижити – заради своєї дружини та доньки», – згадував прикордонник.
А вже під час здачі в полон Павлу вдалося зберегти сакральні речі – хрестик та обручку. Про це розповів Піковець після свого повернення з полону: «Коли вийшли з «Азовсталі», мені вдалося сховати три речі, тому що все забирали у хлопців під час обшуку.
Обручка, хрестик і ще маю бойовий жетон. Ми з дружиною вінчались у Луганську, і цей хрестик вона мені подарувала. Ці речі єдині, які залишились у мене після Маріуполя і я зміг сховати. Квартиру ми втратили, все згоріло і пропало».
Після полону військовий переніс чотири операції на руці в Україні та Німеччині. Кістки були розтрощені внаслідок поранення, проте медикам вдалося їх відновити за допомогою донорської пересадки. «Я приїхала до чоловіка у шпиталь. Це було відчуття вдячності всьому всесвіту, що я мала на той момент можливість обійняти його і тримати біля себе.
Дуже схуд, був дуже блідий, сірий, дуже-дуже втомлений, виснажений. Але залишився з почуттям гумору через усі ці випробування, і це допомагає нам. Я чекала на чоловіка і вірила у зустріч», ‒ згадувала Інна Піковець в інтерв’ю «Радіо Свободі».
Зараз же її чоловік пройшов реабілітацію та повернувся до спорту. Цікаво, що Павло Піковець у минулому був справжнім професійним легкоатлетом, у нього навіть є профіль з результатами на World Atletics. Бігун вигравав медалі всеукраїнських змагань на дистанціях 400 та 800 метрів. Також їздив й на міжнародні турніри.
Найкращий результат Павла в кар’єрі у бігу на 400 м – 48.53 с. Зараз же у 46 років та після поранення ветеран подолав дистанцію за 59:97 с. Сам з посмішкою відзначав, що просто ще не знаходиться у своїй праймовій формі: «Я дуже мало часу тренуюся, тому що у мене війна, поранення, операція, реабілітація і я тільки починаю відходити від цього фізично. І тільки розпочав тренування.
Тому я знаю, що мої результати будуть рости, тому що я буду тренуватися і далі. Думаю, що на цей час пробіг достойно, але є куди рухатися».
На Ігри нескорених захисник Маріуполя потрапив вперше. Він відзначає, що зустрів тут багато однодумців: «Дуже відчувається це партнерство і братство. Ми розуміємо один одного, підтримуємо, спілкуємося, обговорюємо, даємо один одному поради і допомагаємо. Ділимося досвідом. Але досвідом, слава богу, не військовим, а спортивним. Розповідаємо один одному, що краще, кому що зробити, як тренування проводити, як технічно бігти. Все на позитиві».
А одним із основних меседжів Павло виділяє важливість заняття спортом у будь-якому віці: «Я бігаю і показую молодим хлопцям, що займатися спортом потрібно не тільки у юному віці, але і у більш дорослому. Хлопці молоді, а в мене уже вік. Але я змагаюся для задоволення і, перш за все, для мене біг – це реабілітація.
Самі змагання – це вже позитив. Не тільки позитив, а й адреналін, емоції – все це на найвищому левелі».
***
Tribuna.com, як інформаційний партнер Ігор нескорених, зібрала серію історій та інтерв’ю про український ветеранський рух із івенту, що пройшов у Львoві. Цей матеріал – один із них.
Парамедикиня Тайра: «Йде війна. У всіх на підсвідомості ідея, що ми мусимо діяти, а не сидіти вдома»
Фото: Соломія Пайтак/Tribuna.com, Галина Терещук/Радіо Свобода, Invictus Games: Team Ukraine, пресслужба ДПС
