Зʼїдений засновник Олімпіади, дітовбивця та автор «Шерлока» – епічні герої ОІ, про яких ви не знали

Цей пост написаний учасником конкурсу «Найкращий блогер України». Підтримайте автора плюсами та коментарями.

Якось, слухаючи в ранньому дитинстві «Ретро-ФМ», автор тексту задумався над питанням «а чому плейлист радіостанції охоплює зазвичай вісімдесяті-дев’яності та не охоплює епоху сімдесятих»? Чому немає «The Beatles»? А де «Pink Floyd» і «Another Brick in the Wall»? Про джаз або кантрі-рок на кшталт «Creаdence Clearwater Revival» взагалі всі забули. А як бути з нульовими роками?

Де ця межа ретро, коли воно починається та коли закінчується? Чому музика, написана в дев’яностих, у 2025-му році сприймається як ретро, а людина, народжена в дев’яностих, у 2025-му році вважається молодою? Другу для того, щоб стати «старим другом», необхідно, напевне, всього років десять. Можливо, музика й люди по-різному дорослішають і старішають… Схоже на філософські роздуми? Навряд чи.

Утім варто зазначити, що на Олімпійських іграх у різних іпостасях брали участь люди, які відомі не стільки своєю причетністю до Олімпіад, скільки зовсім іншими «чеснотами». Хтось був письменником, хтось малював картини чи вражав іншим мистецьким надбанням, хтось був ученим, а хтось і взагалі був правителем своєї країни. Дехто знесмертив себе філософськими роздумами – якіснішими, ніж у другому абзаці.

Ми спробуємо вам розповісти про історію Олімпійських ігор через призму подібних персоналій, адже античний спорт все ж достатньо підпадає під категорію «ретро».

Давня Греція. Дискурс міфологічний

Пелопс

Іпостась: стояв біля витоків Олімпійських ігор

Чим відомий: у давньогрецьких міфах – син «мученика» Тантала.

Серед істориків античності та дослідників античних ігор існують різні думки щодо того, який міфологічний герой стояв біля витоків Олімпіади. У будь-якому разі, хто б це не був, але відомий будь-хто з цих героїв зовсім іншим. Геракл прославився своїми дванадцятьма подвигами, а Пелопс – тим, що його батечко, «екстравагантний» Тантал, спочатку вбив його, а потім вирішив ним нагодувати богів на бенкеті, за що й поплатився «танталовими муками». Хоча, якщо його метою було не перевірити богів на уважність, а потрапити у фразеологічні словники української мови – то він блискуче впорався з цим завданням.

Отже, Пелопс, за однією з версій, стояв біля витоків Олімпійських ігор. Свого часу він змагався з Еномаєм, володарем міста Піса, якому оракул напророчив загибель від руки чоловіка своєї доньки. Еномай, звісно ж, всім безпричинно відмовляв, не запитуючи нічого у своєї любої доньки Гіпподамії, про руку якої мріяли безліч женихів.

Але, утомившись від регулярних відмов, він вигадав змагання. Цар оголосив, що віддасть свою доньку за того, хто переможе його в перегонах колісниць. Еномай розумів свою непереможність, адже в його арсеналі був колосальний досвід, неабияка майстерність та найшвидші коні в усій Греції, які мчалися швидше за вітер.

За умовами змагання, кожен, хто програв Еномаю, повинен був зазнати смерті від удару списом. Така жорстокість, звісно, була стримуючим фактором для зазіхачів на серце доньки царя, проте далеко не для всіх. І не для Пелопса. Перед ним було вбито тринадцять охочих. Проте Еномай навіть дав Пелопсу фору, дозволивши стартувати швидше.

Це окрилило нашого героя, адже він був справді закоханий у Гіпподамію. Проте Пелопс у глибині душі усвідомлював, що царя він не переможе. І тому підкупив подарунками візничого Міртіла, який керував кіньми Еномая, попросивши того не вставляти втулок в осі, задля того, щоб з царської колісниці зіскочили колеса.

І почалося «змагання». Пелопс, який мав солідний гандикап, почав втрачати перевагу, адже змагатися проти Еномая та його спритних коней видалося неможливим. Цар вже майже наздогнав молодого зухвальця, замахнувся списом і… впав з колісниці, заплутався у віжках та загинув.

Пелопс одружився на Гіпподамії і став правителем Олімпії, заволодівши усім царством Еномая. А що ж візничий Міртіл, який вчинив підлість у ставленні до господаря? Він пішов до Пелопса і став вимагати собі пів царства. Замість того щоб щедро поділитися, «чемпіон перегонів з колісниць» виманив Міртіла на берег моря і зіпхнув його зі скелі.

Падаючи, Міртіл прокляв Пелопса та його нащадків. І прокляття збулося. Чого варті лише страждання його батька Тантала? Якось цей скептик засумнівався в тому, що грецькі боги всемогутні й всевидячі. Не вигадавши нічого кращого, він нагодував своїм сином богів, які зібралися на урочистому бенкеті в його палаці. Але боги одразу все зрозуміли, окрім Деметри. Їй треба було чимось закусити її недавнє горе, адже Аїд забрав у підземне царство її доньку Персефону. Закусила плечем.

Ви спитаєте, напевне, до чого тут Олімпіада? На похоронах Пелопса на його честь влаштували ігри, на яких перегони колісниць повторювали той самий маршрут, який він подолав разом з Еномаєм. Пізніше ці ігри стануть повторювати кожні чотири роки. І навіть на східному фронтоні храму в Олімпії зображено сцену, у якій Пелопс та Еномай готуються до перегонів. Таким чином, сучасні історики античності будуть вважати, що Олімпійські ігри з’явилися завдяки Пелопсу.

А перегони Пелопса та Еномая будуть вважати прообразом тих ігор, за якими ми з задоволенням слідкуємо й донині.

Геракл

Іпостась: за однією з версією, стояв біля витоків Олімпійських ігор

Чим відомий: дванадцятьма подвигами

Геракл – утілення могутності та сили. Герой, який міг знищити і Немейського лева, чия шкіра була невразливою до зброї, і багатоголову Лернейську гідру, і триголового страхітливого пса Цербера, і Стімфалійських птахів, що знищували давньогрецьке населення мідними дзьобами та мідними пазурами. І ще дуже багато кого.

Геракл (у давньому Римі – Геркулес) стане орієнтиром для деяких олімпіоніків античного світу (зокрема, Нерон буде мати за мету дорівнятися до Геркулеса). Цей герой же, за версією деяких істориків спорту та античності, теж стояв біля витоків Олімпійських ігор. Їх він створив після іншого подвигу, відомого в міфології як «Авгієві» або «Авдієві стайні».

Цар Еліди пообіцяв Гераклу віддати йому десяту частину свого стада, якщо той очистить його стайні за 24 години. Авгій, пропонуючи йому стадо, не хотів з ним розлучатися і зовсім не вірив у реальність виконання цього завдання. Проте Геракл зламав дві протилежні стіни двору, спрямувавши в нього річки Алфей та Пеней. Вода швидко винесла весь гній, і Геракл знову склав стіни. Авгій не те, що не нагородив героя стадами, а просто вигнав його.

Після цього Геракл вторгнеться до Еліди і вразить невдячного володаря стайні смертоносною стрілою.

А потім – принесе жертви богам та запровадить Олімпійські ігри, які будуть проводитися раз на чотири роки. Їх стануть проводити на рівнинній місцевості, яку Геракл засадить оливами, ушанувавши Афіну, що подарувала грекам цей символ миру. Варто зазначити, що біля річки Алфей, що фігурує в міфі про Авгієві стайні, розташовувалися мармурові статуї переможців перших Олімпіад. Там є зокрема статуя Кореба – першого переможця, уродженця Еліди на Пелопоннесі (названий на честь Пелопса!), який у Греції був відомий не лише як олімпіонік, а й як чудовий кухар.

Дискурс філософський

Про участь давньогрецьких філософів на Олімпійських іграх зафіксовано не надто багато інформації. Деякі джерела одне одному навіть суперечать. В інтернет-просторі можна, наприклад, прочитати, що вчений Піфагор був олімпійським чемпіоном з кулачного бою у 588 році до н.е.

Щоправда, народився філософ і математик приблизно через 17 років після тієї Олімпіади, що не завадило багатьом розповсюдити фейк. Утім варто зауважити, що Піфагор з Самосу виступав на Олімпійських іграх, але це всього лише тезко та земляк вченого, що спричинило плутанину.

Піфагор, поборник здорового способу життя та адепт вегетаріанства, виховав цілу низку «піфагорійців», які не просто стали його послідовниками, але й відзначилися спортивними досягненнями.

Наприклад, Емпедокл був переможцем Олімпійських ігор у кінних перегонах, але прославився як автор вчення про переселення душ та тим, що кинувся в жерло вулкану, щоб наблизитися до богів, досягнувши, на його думку, богоподібного статусу.

Інший учень Піфагора, видатний силач Мілон Кротонський, шість разів перемагав на Олімпійських іграх. Ще з дитинства він для того, щоб бути сильним, носив на плечах теля. Це якщо вірити Павсанію, автору «Опису Еллади». Але, враховуючи обставини його загибелі, у подібні речі можна й повірити: якось він хотів розірвати руками пень, що не змогли розколоти дроворуби, але його руки застрягли в щілині, після чого Мілон був роздертий вовками.

Платон

Іпостась: дворазовий олімпійський чемпіон

Чим відомий: філософ

Взагалі-то його звати Арістокл, але широкому загалу він відомий за псевдонімом «Платон» («platos» перекладається як «широкоплечий»). Він відрізнявся міцною статурою. З такою тільки й брати участь на Олімпійських іграх. Олімпіодор зазначає, що Платон був дворазовим чемпіоном з панкратіону, який являв собою поєднання боротьби та кулачного бою. У цьому виді спорту дозволялися не лише удари чи захвати, а й задушливі прийоми та кидки суперника на землю.

Звісно ж, Платон відомий як учень Сократа та вчитель Арістотеля. І як філософ, що розробив модель ідеальної держави після того, як близько до серця сприйняв страту Сократа.

Олімпійські ігри були популярні серед давньогрецького народу й позитивно вплинули на багатьох людей у Давньому Римі. Адже там дуже любили гладіаторські ігри, навмахію (підводні гладіаторські ігри) і взагалі різні розваги. Недарма заклик «Хліба та видовищ!» належить римському поету Ювеналу.

Давній Рим. Дискурс імператорський

Нерон і Тиберій

Іпостась: олімпіоніки

Чим відомі: імператорська діяльність

Взагалі іноземцям було заборонено брати участь в Олімпійських іграх, але римські імператори Нерон та Тиберій значилися в списку олімпіоніків. Справа в тому, що Греція була римською провінцією, тому в греків через участь представників Риму ніхто нічого не запитував.

Нерон був людиною, яка любила спортивні події та прагнула бути спортсменом. Він жадав успіху. Імператор бажав, щоб йому всі аплодували й поклонялися – таке буває у правителів з завищеним его та нарцисичним розладом особистості. Коли тиран співав – ніхто не мав права виходити з театру, тому деяким жінкам доводилося прикидатися мертвими, щоб їх винесли на ношах, а деякі взагалі народжували прямо в храмі культури під його співи посередньої якості. Його надихала грецька культура у всіх її проявах. Проте з іронією та сарказмом він не дружив, тому патологічно не вмів іронізувати-неронізувати над собою.

Про його олімпійську діяльність можна прочитати багато суперечливої інформації, але те, що він належить до олімпіоніків – поза сумнівом. Хоча слово олімпіонік у контексті Нерона можна брати в лапки. Як і слово «людина».

Нерон дуже любив кінні перегони, а вільний від спортивних змагань час витрачав на вбивство власних родичів, пограбування шинків і ґвалтування весталок. Про перегони на колісницях, якщо вірити Светонію, він говорив дуже часто з раннього дитинства. Коли Нерон став імператором, то грав на дошці маленькими колісницями зі слонової кістки, а циркові ігри взагалі не пропускав.

Свою другу дружину, Поппею Сабіну, він убив після перегляду перегонів: прийшов занадто пізно, а вона насмілилася дорікнути за це. І отримала смертельний удар у живіт, незадовго до того, як збиралася народжувати дитину. Матір, Агріппіну, він зміг убити лише з третьої спроби, а маленького пасинка наказав утопити в морі, адже той, граючись, називав себе імператором.

Себе ж, величного Нерона, він називав «артистом»: існує популярний фейк про те, що Нерон відійшов у засвіти зі словами «Такий артист помирає!» Ця цитата дійсно належить йому, але промовляв він її не в останні миті власного життя. Для того, щоб здійснилася мрія Нерона стати олімпіоніком, до олімпійської програми додали мистецькі дисципліни (співи та поезію). Це дозволило йому стати «чемпіоном» і володарем незліченної кількості оливкових вінків. У ХХ столітті на Олімпійських іграх теж будуть конкурси мистецтв, але про це трохи згодом.

Після театральних успіхів він планував виступити на Олімпійських іграх у спортивних дисциплінах, активно займаючись боротьбою в рамках підготовки до спортивних змагань. Нерон хвалився своїм бажанням помірятися силою з Геркулесом. Для цієї амбітної мети вже заздалегідь підготували лева, якого він повинен був задушити голими руками чи вбити його палицею під зойки й оплески приголомшеного натовпу.

Утім, Нерон став олімпійським чемпіоном з перегонів на колісницях. Щоправда, з квадриги він вилетів і фінішувати не зміг. Кажуть, через те, що був занадто нетверезим.

Про Тиберія в контексті Олімпійських ігор не згадує навіть Светоній, хоча й присвятив йому окремий розділ у фундаментальній праці «Життя дванадцяти цезарів». Жодного рядка про Олімпіаду, жодного слова про перегони. Але все ж його персона фігурує в списку переможців Олімпійських ігор з гонок на колісницях.

Чемпіоном Олімпійських ігор Тиберій став у 4 році нашої ери, проте популярна думка про те, що імператор навіть не з’явився на Олімпіаду. Утім, це було не обов’язково, адже в кінних змаганнях перемогу присуджували не візниці, а власнику коня. Жокей був найманим робітником, який отримував лише гроші та подарунки від патрона.

Після того, як у IV столітті нашої ери Рим став християнським, Олімпійські ігри почали вважати проявом язичництва. Тож імператор Феодосій ухвалив болюче й блюзнірське рішення для будь-якого спортивного фана – заборонити Олімпійські ігри. І аж у 1896 році славетні змагання повернуться завдяки ідеологу олімпійського руху, французу П’єру де Кубертену.

ХХ століття: дискурс мистецький

Символічно, що перші Ігри після відновлення Олімпіади відбулися в столиці Греції. Найбільшу кількість медалей на цьому змаганні забрав велосипедист П’єр Массон. Проте національним героєм Афін у 1896 році став листоноша Спірос Луїс з селища Маруссі, який став першим грецьким чемпіоном новостворених ігор. Утім, Ігри ХХ століття подарували нам персон, які знані не завдяки Олімпіадам.

Артур Конан Дойл

Іпостась: журналіст від «Daily Mail» на Олімпійських іграх

Чим відомий: твори про Шерлока Голмса

Артур Конан Дойл був напрочуд спортивною людиною. По-перше, у місті Саутсі, що є регіоном Портсмута, він розпочав любительську футбольну кар’єру, граючи на позиції голкіпера. По-друге, на професійному рівні він відіграв десять матчів у крикет, а на аматорському навіть пограв разом з Джеймсом Баррі, що написав про пригоди Пітер Пена. Конан Дойлу якось довелося навіть попрацювати футбольним арбітром. А ще він був прихильником боксу.

Є легенда, що пов’язує персону письменника з Олімпіадою-1908. Як журналіст, він висвітлював зокрема марафон на змаганні в Лондоні. Італійський бігун Дорандо П’єтрі був одноосібним лідером тих перегонів, але почав втрачати орієнтацію в просторі й падати. Уперше він впав за 70 метрів до фінішу, вдруге – за 15.

Легенда стверджує, що Конан Дойл був серед тих, хто надавав допомогу італійському титану, плескав його по щоках, допомогав підвестися та вказувати орієнтир руху. П’єтрі добіг першим, але, звісно ж, був дискваліфікований за те, що скористався допомогою. Чемпіоном марафону став американець Джонні Хейс, а героїчному П’єтрі, який працював кондитером, вручили золотий кубок від королеви Александри, що нагадував чемпіонський.

Ніякої допомоги Конан Дойл насправді не надавав, проте дійсно був поруч з П’єтрі під час його падіння. Уродженець Единбурга та кореспондент «Dailу Mail» зобов’язаний був знаходитися поруч, адже цього вимагала його професія. Для Конан Дойла це була справжня журналістська вдача. Через чотири роки він буде висвітлювати результати англійських спортсменів на ОІ в Стокгольмі, але для англійців то буде період невдачі.

У ту епоху на Олімпійських іграх могли змагатися не лише в дисциплінах на силу й витривалість. Набули популярності й конкурси мистецтв, які проводилися з 1912 по 1948 роки. Цю ініціативу запровадив П’єр де Кубертен, який одного разу навіть візьме участь у конкурсі та здобуде перемогу.

Габріеле Д’Аннунціо

Іпостась: учасник конкурсу мистецтв на ОІ-1912

Чим відомий: поет, прозаїк, драматург, політичний діяч

Твори Д’Аннунціо в українському перекладі були доступні з початку ХХ століття: перше видання збірки творів італійця в Російській імперії побачило світ в Україні. Це сталося в 1904 році в Києві. За 11 років він буде воювати на полях Першої світової: спочатку в авіації, а потім – у піхоті. Його не зупинить навіть те, що у 23-річному віці він був поранений у голову на дуелі.

Але між справами він заскочить на стокгольмську Олімпіаду 1912 року. Це були дебютні змагання ХХ століття, на яких відбулися конкурси мистецтв: учасники презентували свої роботи з живопису, архітектури, літератури та музики. Робота Д’Аннунціо не збереглася, оскільки чемпіонською вона не стала.

Габріеле програв, адже робота «Ода спорту», яку створили Жорж Хород та Мартін Ешбах, була оцінена арбітрами більш схвально. Але «Хород» і «Ешбах» – це були псевдоніми, за якими зашифрувався … П’єр де Кубертен, що вказав у графі «Національний олімпійський комітет» Німеччину, а не рідну Францію.

Пізніше Д’Аннунціо стане палким прихильником Муссоліні та його режиму і, за однією з версій, стане першою людиною, яка назве італійського диктатора словом «дуче». Вважається, що Габріеле є автором емблеми «скудетто» – знака у вигляді щита, який прикрашає футбольну форму команд, що ставали чемпіонами Серії А.

Сельма Лагерлеф

Іпостась: журі конкурсу мистецтв на ОІ-1924

Чим відома: твір «Чудесна мандрівка Нільса Гольґерсона»

У 1909 році Сельма Лагерлеф стала першою жінкою-лауреаткою Нобелівської премії з літератури, а вже через 15 років стала членом журі на паризькій Олімпіаді. Вона була найзнанішою персоною того мистецького конкурсу, хоча завдяки тим Олімпійським іграм на спортивному обрії з’явилося немало талантів.

Один з них – угорський плавець Арнольд Гутманн, перший олімпійський чемпіон з плавання та наймолодший переможець Олімпіади в Афінах (1896 р.). Щоправда, на ОІ він виступав під іншим іменем та прізвищем – «Альфред Хайош» («хайош» з угорської перекладається як «моряк»). Він почав займатися плаванням після того, як на власні очі побачив загибель свого батька у водах Дунаю. Чутлива натура присвятила себе не лише плаванню, а й мистецтву, прославившись як архітектор.

Хайош разом з Дежьо Лаубером (теж архітектор-спортсмен) розробили план стадіону для мистецького конкурсу на Олімпійських іграх 1924 році – видатна письменниця оцінювала їхню роботу. Вони були відзначені срібними олімпійськими нагородами, а золоті так нікому й не присудили.

Більше Лагерлеф не буде в членах журі, а серед олімпіоніків будуть і такі, що зможуть повторити успіх: художник з Люксембургу Жан Якобі здобуде золоті медалі і в Парижі, і за чотири роки в Амстердамі.

Бенджамін Спок

Іпостась: золотий медаліст ОІ-1924 в Парижі

Чим відомий: педіатр, автор бестселера «The Common Sense Book of Baby and Child Care»

Олімпіада 1924 року подарувала спортивному світу таких видатних зірок, як бігун Пааво Нурмі, що виграв п’ять золотих медалей, та плавець Джонні Вайсмюллер, котрий переграв усіх на дистанціях 100 та 400 метрів вільним стилем. Роже Дюкре теж здобув п’ять медалей найвищого ґатунку, проте в фехтуванні.

Як відомо, Спок – це ще й персонаж «Star Trek». Зірковий шлях нашого героя, американця Бенджаміна Спока, розпочався на паризьких Ірах, де майбутній лікар став золотим призером в академічному веслуванні в класі «вісімок». Згодом він залишить спорт і прославиться як педіатр та автор книги «Дитина і догляд за нею».

Він знав, про що пише: Спок, найстарший серед шістьох дітей у сім’ї, не отримав батьківської любові, страждаючи від тиранки-матері. Він глибоко вивчав психоаналіз для розуміння дитячих потреб. Під час Другої світової війни Спок служив у медичній роті резервних військ. Як гуманіст та пацифіст, він долучився до антивоєнного руху після початку війни у В’єтнамі. А пізніше взагалі балотується на президентські вибори 1972 року як кандидат від Народної партії. Через чотири роки він висуне свою кандидатуру від цієї ж партії, але вже як кандидат у віцепрезиденти.

Проте найбільш відомий він як видатний педіатр-новатор свого часу. Після того, як з’явилася на світ його найвідоміша книга – «Дитина і догляд за нею», Спок отримав шквал критики за те, що його методи виховання дітей заперечують сувору дисципліну. Хоча він просто вважав кожну дитину особистістю, індивідуальністю, яка має власну думку.

Його книга стала настільною для багатьох американських і не лише американських сімей, але в нього самого не склалися стосунки з близькими. Мати його дітей страждала на алкоголізм, а внук покінчив життя самогубством, через що Спок буде конфліктувати зі своїми синами.

Бенджамін був фігурою настільки ж культовою, наскільки й трагічною. Він стане не єдиним веслувальником серед тих, хто здобуде славу не своїми олімпійськими досягненнями.

У 1960 році веслувальник олімпійської вісімки Ганс Ленк стане володарем золотих медалей на Олімпіаді в Римі, а пізніше – стане філософом та професором університету в Карлсруе. А Томаш Швьонтек, що виступав на Олімпійських іграх у Сеулі, відомий не лише виступами в академічному веслуванні, а й знаменитою донькою зі святковим прізвищем – Ігою Швьонтек. Чому святковою? Прізвище Swiatek у перекладі з польської означає «Різдво». Символічно, що її кумиром є Рафа Надаль, прізвище якого теж перекладається як «Різдво» (щоправда, не з іспанської, а з каталонської).

Давід Сікейрос

Іпостась: журі конкурсу мистецтв на ОІ-1932

Чим відомий: художник, невдалий замах на Лева Троцького

Принципово Олімпіада-1932 в Лос-Анджелесі не надто відрізнялася від змагань 1928 року. Замість футболу проводили змагання зі стрільби. На цих іграх вперше виконували національні гімни, вшановуючи таким чином переможців. А мистецькі конкурси вирішили продовжувати й надалі.

Найвідоміші персони знову будуть серед членів журі – мексиканський художник Давід Сікейрос аналізував конкурсні результати разом з геніальним французьким письменником Андре Моруа, майстром жанру романізованої біографії, який напише книжки про Гюго, Бальзака, Байрона і не лише. Ще й видасть знамениту «Історію Франції».

Бунтар Сікейрос якось отримав батогом від кучера за те, що дуже гучно побажав смерті Порфиріо Діасу, мексиканському диктатору, який був сумно відомий своїм «порфиріатом». Сікейрос був ідейним комуністом, як і його колега Дієго Рівера, чоловік видатної художниці Фріди Кало. За активну участь у бунтах він проведе певний час у в’язниці. Щоправда, через півроку його випустять під заставу. А за два роки він стане авторитетним членом журі на Олімпійських іграх.

Його голос, як і голос Моруа, став визначальним: в архітектурному конкурсі переможці визначалися в двох номінаціях – містобудівні проєкти та архітектурні проєкти. У першій номінації золоту медаль здобув Джон Г’юз, завдяки його плану стадіону зі спортивно-оздоровчим комплексом для Ліверпуля. А в другій номінації тріумфувало тріо французів Сааке-Монтено-Баї, які спроєктували арену для бою биків.

Серед колоритних чемпіонів того розіграшу варто відзначити письменника Пауля Бауера, учасника двох воєн та альпініста, який організував п’ять німецьких експедицій на гімалайські вершини (зокрема на Канченджангу, вище якої лише Чогорі та Еверест).

Сікейрос своє відсудить і далі продовжить займатися монументальними композиціями та станковим живописом, візьме участь у Громадянській війні в Іспанії та разом з групою бойовиків прославиться… невдалим замахом на Лейбу Бронштейна, більш відомого під псевдонімом «Лев Троцький». А потім виправдається надмірним хвилюванням та браком досвіду.

***

Окрім людей, вказаних у статті, є й інші, видатні особистості, пов’язані з Олімпіадами: фігуристка-акторка Соня Хені, плавець-актор Джонні Вайсмюллер чи Волт Дісней, що був постановником церемонії ОІ-1960 у Скво-Веллі. Проте вони достатньо відомі як люди кінематографу, так і Олімпійських ігор.

Можна пошкодувати про те, що шахи – не олімпійський вид спорту, адже на тих змаганнях майже напевне брав би участь художник Марсель Дюшан, творець техніки реді-мейду, який малював вусату Мону Лізу.

А скрипалька Ванесса Мей, яка планувала поїхати на ОІ в Солт-Лейк-Сіті, поїхала на іншу Олімпіаду. Проте ті змагання не лише псують олімпійський ландшафт, а й не підпадають під категорію «ретро».