Унікальна риболовля, коли майже всі потрапили на гачок – історія турніру в чернігівському селищі

Цей текст отримав максимальні бали від суддів у конкурсі «Найкращий блогер України». Підтримайте автора плюсами та коментарями.

Практично 140 кілометрів розділяють славетне місто-герой Чернігів від селища Короп Новгород-Сіверського району Чернігівської області. У Коропі народився Микола Кибальчич, винахідник та революціонер, на прізвисько «Миколка-піротехнік», якого стратили в 1881 році за замах на імператора Олександра II. Також це батьківщина гетьмана Дем’яна Ігнатовича, який став більш відомий як «Многогрішний», після того, як ніби «зрадив царя».

Але, звісно ж, назва селища натякає на те, що цей текст буде зовсім не про історію, а про … рибу та рибальство. Іхтіологічна аура так і долинає від однієї лише назви «Короп». Ти згадуєш однойменне оповідання Остапа Вишні, герой якого ловив здоровенних коропів, що були розміром з ночви й нагадували жеребців.

Хоча все одно краще розпочати з історії.

Чому Короп?

Згідно з легендою, якось запорозький козак, що їхав полем, зустрів невеликий татарський загін, який гнав селян-українців у неволю. Відважний чолов’яга вступив у бій з супостатами, порубав усіх до одного та визволив полонених.

Козак вирішив змити кров зі своєї шаблі в струмочку, що протікав неподалік. А коли вийняв шаблю з води, то побачив наколотого на вістря красивого коропа. Полонені віддали шану герою: заснували поселення на місці свого визволення й назвали селище Коропом. Ця назва з’явилася у XVIII столітті (до цього воно називалося Хоробром) і збереглася дотепер.

На блакитному полі герба селища зображений посріблений короп, а над ним – золота корона. Зараз на території Коропа проживає приблизно 5000 людей, а однією з тутешніх традицій стало проведення турнірів з риболовлі, зокрема й зимової. А як же ще може бути в селищі з такою назвою?

Що за змагання?

Історію чемпіонату Коропа з зимової риболовлі, що відбувся в січні 2019 року, місцеве населення пам’ятає і зараз. Селище з «рибальською назвою» та багаторічними традиціями, організатори – досвідчені, рибалки – заряджені. Для проведення заходу підготували всю необхідну спеціальну апаратуру. Що ж могло піти не так?

На турнір зібралося дев’ять команд, до складу яких увійшли справжні фанати зимової риболовлі. Діапазон змагань та конкурсів захоплював своїм розмаїттям (щоправда, це більше стосувалося конкурсів для глядачів). Підготовка пройшла бездоганно. Ніщо не віщувало жодних сюрпризів.

У зимовій риболовлі найважливіше – бути холоднокровним у всіх сенсах. У січні рибалки зазвичай полюбляють ловити окуня, щуку, плітку або лящів. Усі усвідомлюють, що зимова риболовля – більш складний челендж, аніж літня, але це тільки підживлює та підігріває інтерес прихильників риболовного спорту. Усе ж таки ця дисципліна вимагає гарної фізичної форми, неабиякої майстерності та сталевого характеру, який у подібних умовах лише загартовується.

Представники команд, безумовно, володіли всіма чеснотами й були віртуозами цього непростого ремесла. В’ячеслав Балакін, художник, автор пісень, керівник Будинку культури в Коропі та комік-студії «Чорне й біле», як ніхто інший заслуговував на роль ведучого змагань.

Майстри риболовлі витягли вудки та екіпірувалися, як і належить: костюми зі спеціальної мембранної водостійкої тканини, відповідне взуття, правильно підібрана термобілизна… Усе за наукою. Турнір на озері Карпівка стартував.

Хоча багато інтернет-джерел зазначає, що Карпівка – це річка, але про цей нюанс ми скажемо пізніше. Стільчики для риболовлі кожна команда підбирала індивідуально, адже треба бути готовими до того, що тривалі змагання можуть супроводжуватися підводними каміннями.

Зазвичай у таких випадках використовують або легенький розкладний стільчик, або ящик з м’яким верхом. Жерлиці, льодобури, багорики – ніхто нічого не забув. Ведучі на місці, команди на місці, організатори з призами – теж.

Непомітно минула година змагань, але в жодної людини з жодної команди не ловилася риба – ні велика, ні маленька. Атмосфера веселощів та легкості змінилася тривожністю та напругою. Важливо було нікому не зірватися: команди переймалися результатом, а організатори – тим, щоб під час турніру не сталося якихось «косяків».

Рекорди й антирекорди

До речі, найбільшою рибою, спійманою з допомогою вудки, вважається виловлена в заливі Денаєл-Бей (дослівно – Бухта Заперечення), що в Південній Австралії, біла акула вагою 1208 кілограмів та довжиною понад п’ять метрів. Найбільшою спійманою прісноводною рибою є білий осетер, виловлений у Каліфорнії, вага якого становила 212 кілограмів.

Звісно, усі ці рекорди – не зимові, а літні. Але якщо рибалки й знали про ці досягнення, то розуміли, що на коропських змаганнях 2019 року подібних результатів чекати не варто. Та й осетра чи акулу в Коропі точно не впіймаєш.

Рекордсменом за кількістю спійманої риби вважається бельгієць Жак Ізенбаерт, який у 1962 році в угорському Дунауйвароші упіймав 652 рибини. А в 1980 році в Західній Німеччині на річці Неккар встановили командний рекорд – за три години учасники виловили майже тридцять п’ять кілограмів риби.

Ось і друга година змагань пішла за водою. Мудреці водної гладі вже не прагнули ніяких рекордів. Вони просто хотіли впіймати хоча б одну рибинку, яка в той момент здавалася будь-кому дивом природи. Одну! Можливо, вона б допомогла забезпечити перемогу на чемпіонаті. Рибалки вже не уявляли свою омріяну здобич фаршированою, маринованою або смаженою, як герой оповідання того ж таки Остапа Вишні. Але й ця одна не з’являлася. Ця рибка могла для якоїсь команди стати золотою. Але час невпинно спливав, а вона все не ловилася й не ловилася.

Зате була пожива для роздумів. Ніхто не розумів причин цього безриб’я. Кажуть, що на безриб’ї – і рак риба, але в той суботній день на коропських змаганнях не було навіть раків. Атмосфера напруги змінилася нервовим сміхом.

Третя година мала стати вирішальною. Про що думали в той момент рибалки? Можливо, жартували, розмірковуючи про те, що коропські риби займаються тролінгом усіх присутніх. Чи про те, що примхливі окуні, лящі та інша іхтіофауна чернігівського краю просто не дуріє від прикормки тутешніх рибалок. Учасники змагань думали саме про це. Можливо, іншими словами.

Звісно, зима та інші об’єктивні причини впливали на результат. Але ж зібралися досвідчені майстри! У подібних ситуаціях вони зазвичай почуваються як риба у воді.

І ось фініш. Жодної риби в цей день так і не впіймали… Антирекорд будь-яких змагань за кількістю здобичі, як не крути. А що ж призи? А хто переможець? Невже люди даремно їхали? Не можна ж просто взяти й розійтися.

І тут у гру вступив Його Величність – Регламент, ретельно спланований перед початком змагань. Якби це був футбол, то за рахунку 0:0 на нас чекав би додатковий час, а можливо, навіть серія післяматчевих пенальті. Але в цьому випадку, схоже, ніхто не хотів навіть овертаймів.

За нічийного результату в перших-других та других-третіх команд повинні були рахуватися додаткові показники. Переможцем ставала б та команда, яка… приготувала найсмачнішу рибну юшку.

Здавалося, що регламент не був довершеним, дав тріщину і взагалі був ні риба ні м’ясо, оскільки матеріалу для приготування юшки в рибалок не було. Але не все так просто.

Організатори вийшли з цієї ситуації з честю: квінтесенцією змагань став конкурс «Хто далі кине рятівне коло?» Після цього учасників неможливо було спинити, а переможців вже було неможливо не визначити.

У підсумку чемпіонами унікального змагання в Коропі й володарем золотих медалей стала команда Михайла Зеленіна, до якої увійшли Юрій Мірешко, Артем Іонов та Роман Комаров.

Глядачі ж розважилися перетягуванням каната (олімпійський вид спорту колись, між іншим!), стрибками в мішках та зимовим полюванням.

А ось конкурс «нічна риболовля» чомусь не відбувся.

Інтерв’ю з коропським рибалкою

Знайти учасників того змагання виявилося завданням не з простих. З того часу дехто встиг деактивувати свої акаунти в соціальних мережах, а дехто, як переможець тих змагань Юрій Мірешко, пішов на фронт боронити нашу державу.

Зате вдалося поспілкуватися з уродженцем Коропа, істориком і завзятим рибалкою Сергієм Токарєвим.

Він не брав участі конкретно в тих легендарних змаганнях, але досконало знає специфіку риболовлі та коропських турнірів. Далі – фрагмент нашої розмови:

– Доброго дня, Сергію Анатолійовичу. Хотів у вас запитати про деякі речі, як у рибалки. Як часто зимові та літні чемпіонати з риболовлі проводяться в Коропі?

– Змагання в Коропі проводилися, як правило, зимою, коли ще було мирне життя. Десь зазвичай у лютому. Якісь успішніші, якісь – гірші. Особливо з зимової риболовлі. На одному з них не впіймали жодної рибки!

– А що взагалі можна впіймати в Коропі взимку чи влітку?

– Можна упіймати дріб’язкову рибу: плітку, краснопірку, густеру, окуня. Усе залежить від того, де і як ловити. Найголовніше завдання для рибалки на кожен новий сезон – «просікти», де клює хороша риба. Наприклад, карась чи лин. Рибалки діляться досвідом, обмінюються думками, інформацією, де й що ловиться, у яких водоймах можна впіймати пристойну рибу.

– У вас настільки відверті рибалки?

– Не всі. Багато хто «сидить на жабі» і не дуже охоче ділиться тим, де й що ловиться, тому все треба «просікати» самому. Рибалки, виходячи зі своїх уявлень і досвіду, думають, куди їм краще поїхати. І експериментують на різних водоймах. По-іншому – ніяк, бо просто так ніхто свої місця не здасть.

– Турнір, на якому не впіймали жодної рибки, відбувався на Карпівці. Вікіпедія пише, що це озеро, а на інших сайтах зазначено, що це річка, на якій функціонував Плавучий міст. Де правда?

– Це озеро на околиці Коропа. Через нього справді перекинутий Плавучий міст. Плавучий – тому, що коли бували повені, він реально «плавав» і його доводилося з певною періодичністю оновлювати, мостити наново і т.д. Карпівка швидше за все колись була старим руслом, може, навіть Десни. Але це вже давно заболочене озеро, де ловлять всілякий дріб’язок.

– А коропів у Коропі можна зловити?

– Коропи, буває, трапляються, але дуже рідко. Зазвичай в озерах недалеко від самого Коропа. Буває, запливають в озеро Коноплянка. Там навіть товстолобиків упіймати можна. Не знаю, звідки вони «удирають», але люди говорять, що траплялися. Я коропів якось ловив у селі Краснопіллі на озері Церковне. Але це було аж у 2005 році, коли його відкрили для рибалок-любителів. Раніше це були ставки, які належали місцевому олігарху Півню. Його відкрили після Помаранчевої революції, і мені вдалося зловити штук 17, але невеличких.

– Ви більше любите літню риболовлю в Коропі чи зимову?

– Я спеціалізуюся на літній. На зимовій важко багато впіймати. Тому влітку, коли відпустка, практично кожен день відвідую й перевіряю водойми. Хочеться з’їздити і в одне місце, і в інше. Інколи натраплю на щось гарне. Якщо натраплю на водойму з «простояним кльовом», то затримуюсь на якийсь час. Особливо якщо ловляться карасі, лини чи хороша плітка. Там можна затриматися й час від часу туди повертатися. Але для різних пір року в мене є свої улюблені водойми, куди я навідуюся і куди можна дістатися. Бо весною, коли повінь і розмокла дорога, не будь-куди можна заїхати.

Подальші турніри: Чернігівщина, Україна, світ

Після турніру в Коропі подібні проєкти не були заморожені, а проводилися й надалі. Останнє зі значних зимових змагань відбулося на початку 2022 року. Це був чемпіонат Чернігівщини з зимової риболовлі.

Відбувся він біля Сосниці, на озері Церковному, яке оспівав у кіноповісті «Зачарована Десна» славетний український письменник і режисер Олександр Довженко: «І я примовкав, а Тарас тоді, дідів батько, брав мене на руки і розповідав про Десну, про трави, про таємничі озера — Дзюбине, Церковне, Тихе, про Сейм».

Теоретично могли б провести в Коропі, але ні. Імовірно, через ризики: можливо, в Коропі просто вже виловили всю рибу.

Турнір у Церковному був більш масовим, відповідно й результати – більш переконливими. На льоду з вудками змагалася 51 команда: 17 команд по 3 людини в кожній.

Найбільший улов в активі Артема Сахна, який упіймав 37 рибин. А рибалки з Новоселівки впіймали 688 грамів риби: вони стали чемпіонами в командній першості, а Геннадій Мотчаний був визнаний кращим рибалкою тих змагань і приніс перемогу своїй команді.

На відміну від коропського, чемпіонат у Церковному завершився не кидками рятівного кола, а частуванням учасників кашею з казана.

Варто сказати, що рибальські змагання набувають не тільки регіонального, а й всеукраїнського та міжнародного масштабів. В Україні існує така інституція як Федерація риболовного спорту України (щоправда, її сайт не оновлюється з 2021 року), під егідою якої і відбуваються змагання з риболовного спорту. До прикладу, в 2025 році на Касперівському водосховищі, що на Тернопільщині, відбувся чемпіонат України з лову риби з льоду мормишкою.

Україна демонструє пристойні результати й на рибальських турнірах міжнародного рівня. На чемпіонаті світу із зимової риболовлі (World Ice Fishing Championship, WIFC), що відбувся в 2024 році в Монголії, Україна здобула бронзові медалі, поступившись лише США та збірній Литві, яка тріумфувала на цьому форумі й навіть повторила свій успіх через рік.

На змаганнях з літньої риболовлі Україна виступає блискуче з року в рік як індивідуально, так і командно. Особливо в карпфішингу: у цій дисципліні наші рибалки стали чемпіонами світу в 2017 році.

У 2023 році наша збірна в цій дисципліні перемогла серед 95 країн світу й на рибальському світовому чемпіонаті у французькому місті Шомарі, випередивши країну-господаря змагань.

2024 рік став успішним для Владислава Суздальцева, який став чемпіоном світу з лову коропа на першості, що відбулася в Хорватії.

2025-й для України став багатим на досягнення. 4-5 квітня на річці Чорна Пшемша в Польщі Україна перемогла на 22-му чемпіонаті світу з ловлі хижої риби на штучні приманки (Олександр Ремешівський переміг не лише в командному, а й в індивідуальному змаганнях).

У липні 2025-го «синьо-жовті» стали чемпіонами світу зі спортивної риболовлі донною вудкою в Португалії, а українець Андрій Добровольський в індивідуальних змаганнях виборов бронзу.

Враховуючи тенденції результатів наших спортсменів, можна сподіватися на подальшу перспективу України в риболовному спорті і на те, що «все буде чотко», як співали брати Гадюкіни. Або навіть, що все буде кльово.