Головний редактор «Трибуна» Олег Щербаков: «Журналістика має бути тим, що змінює щось навколо себе»

Спорт ніколи не буде поза політикою. А журналістика - те, що допомагає демонструвати та доводити це. В Україні цим активно займається «Трибуна».

За останні роки світ змінився. Також як і медіа.

Головний редактор Олег Щербаков розповів нам про «Трибуну», як медіа, про журналістику, трішки про COVID та про майбутнє.

- Наразі «Трибуна» провідне спортивне медіа. Які основні функції, як медіа, ви можете виділити?

- Перша і головна функція медіа – це інформувати суспільство про те, що відбувається. У нас є напрямок – це спорт. Відповідно, ми інформуємо людей про те, що відбувається в спорті. Однак ми прекрасно розуміємо, що бути просто інформаційним таким собі “болванчиком” не дуже хочеться. І журналістика йде вперед. Журналістика має змінювати щось навколо себе.

Якщо взяти за базу професію «спортивна журналістика», я щоразу ставлю запитання кандидатам і взагалі людям, з якими спілкуюся, яке головне слово для вас у словосполученні професій: «спортивна» чи «журналістика»? І якщо мені кажуть «спортивна», я розумію, що мета людини - не бути абсолютним журналістом. Тобто, дотримуватись всіх оцих правил, які в нас є. А це бажання, в першу чергу, використати спортивну журналістику для того, щоб працювати у спорті. Тобто, я, наприклад, використовую спорт, виключно як напрямок роботи. І я впевнений, тому що я працював у суспільно-політичній, військовій (15-20 років тому - прим.) журналістиці раніше, що спорт - просто напрямок роботи.

Мені хочеться, щоб так наша команда формувалася і на «Трибуні». А повертаючись до запитання, яка задача медіа, - це не тільки інформувати, а й намагатись змінювати український спорт на краще.

У нас купа чиновників радянського формату, функціонування всієї системи спорту таке прорадянське, неефективне. Навіть багато наших спортсменів ще такого застарілого формату. Не те, що вони по віку старі, а просто психологія працює у тому форматі.

Наше завдання - робити спорт кращим, робити спортсменів кращими, тиснути на Міністерство молоді та спорту та Національний олімпійський комітет як дві основні спортивні структури. Намагатись максимально адекватно знаходити якісь огріхи в їхній роботі. Коли вони «косячять» - сварити. Коли кажуть, роблять щось добре - хвалити. Коли щось системно нам не подобається - критикувати, вимагати змін, вимагати якісного звітування за свою роботу. Коротше кажучи, не просто інформувати, але щось змінювати.

- На вашому сайті сказано, що ви спираєтесь на західні редакційні стандарти та принципи незалежної журналістики. Що це за стандарти та як їх дотримуються в «Трибуні»?

- Можна довго говорити про теорію, яка написана в книжках, яку вчать в університетах, про стандарти. Але є практика. І вона зазвичай дуже відрізняється від теорії. Так, звісно, ми маємо говорити про баланс сторін, про баланс думок, відділяти факти від припущень. Це все очевидно.

Однак на практиці, стандарти, про які ми говоримо, вони не те, що відрізняються від цих теоретичних штук, але їх тобі доводиться застосувати з врахуванням ситуації.

Коли ти робиш окремий матеріал, що у футбольному клубі «Динамо» щось не так, що вони зараз грають якось не так, і що тобі щось не подобається. От який формальний баланс тут має бути? Нам треба взяти когось, хто скаже, що «Динамо» грає окей, хоча воно, умовно, програло останні кілька матчів. Тому, розумієте, теоретично, можливо, і треба це зробити. Але ж у нас всіх є, крім якихось правил, очі, мозок, вуха, і ми бачимо, що грають погано. Тут вже про баланс говорити складно.

До чого я веду, такі штуки приводять часто до різних історій, коли нас звинувачують у тому, що ми комусь продались, зробили джинсу. І, скажу вам відверто, в своїй редакції я прямо радію, коли нас у цьому звонювачують. Тому що я знаю, що ми нічого не беремо. Ми абсолютно незалежні від всіх сторін українських спортивних кіл. А це «Динамо», «Шахтар», Українська асоціація футболу, Мінспорту, НОК. Нам абсолютно без різниці, ми критикуємо всіх і хвалимо також усіх, коли є необхідність.

Ми таким чином зберігаємо наш умовний стандарт. Оскільки у нас регулярно, раз на тиждень, два рази на тиждень, починаються якісь історії, що ми щось не так зробили на думку клубів чи інших одиниць спортивного ком'юніті, значить, все окей. Значить, що ми колючі для всіх. І колючі для всіх однаково.

І от зберегти цей баланс колючості до всіх, мабуть, одна з головних задач редакції.

- Які цінності медіа ви дотримуєтесь у «Трибуні»?

- Цінності медіа? Не знаю, чи можна про це зараз так очевидно говорити. У тому числі через війну. Тому що все змішалось. І, зізнаюсь, оця дискусія, чи мають медіа критикувати владу під час війни. У нас також є ця історія. Чи допустима політична критика, чи допустима воєнна критика. Політична, я впевнений, допустима. Тобто ми маємо, незважаючи ні на що, критикувати Міністерство молоді та спорту, Національний олімпійський комітет, федерації. Ми не маємо все «ковтати», що відбувається. І через це може бути складно знайти баланс в критиці спортивної влади. Чому? Бо нам може здатися, що вони роблять якусь дурницю, а насправді у них може бути якась хитра стратегія, навіщо вони це роблять, а ми про це не знаємо. Але загалом, було б добре, якби міністерство пояснювало свої дії.

Ці всі цінності - це лише слова. Зараз наша головна мета, можете назвати її цінністю, на нашому напрямку роботи, поки ми не з автоматами в окопах - випилювати російських спортсменів. Особливо тих, хто підтримує війну. Щоб вони не могли використовувати спорт як пропаганду. Десь нам вдається це краще, десь - гірше. Можете назвати це основною цінністю.

Коли почалась війна, в 2022 році, я одразу змінив підходи в редакції. Раніше ми писали переважно про спорт, рахунки, очки, трансфери, травми тощо. Звісно, ми одразу переакцентувались. Тому що, кого під час війни цікавить все, що відбувається в спорті?

Ми почали робити більше політичних та інших матеріалів для тиску на росіян. Для того, щоб їх виключали з різних міжнародних федерацій. Ми працюємо, як свого роду розслідувачі проросійських спортивних персоналій. Знаходимо приклади їхньої підтримки війни. Відправляємо ці приклади до міжнародних федерацій, в українське Міністерство молоді та спорту (чи вони самі беруть це в нас на сайті). Це все робиться для того, щоб ми могли ефективніше тиснути на росіян.

А якісь більш розумні слова про цінності - такого прям правила у нас немає. Тому що на практиці воно виглядає трошки інакше. Я можу написати купу цих цінностей, але головне ми розуміємо: по-перше, точно не упередженість. Ми неупереджені до всіх, але до росіян - точно упереджені. Будемо випалювати їх зі світового спорту, навіть якщо це десь поза межами журналістських стандартів.

Ми зараз займаємося трохи більше, ніж журналістикою. Тому що всім треба робити трохи більше. Десь брати на себе ті соціальні місії і задачі, які, можливо, не встигають робити федерації, Мінспорту. А можливо, вони встигають, але просто про це не звітують, не розповідають.

Я б навіть сказав, що «Трибуна» зараз трохи більше, ніж медіа. Це, з одної сторони, якась така соціальна частина спортивного комʼюніті, яка в тому числі має медіа, яке любить шевелити наш спорт. Але з іншої - медіа, яке хоче впливати на події, які відбуваються в світовому, в українському спорті. Не тому, що ми просто так хочемо, а тому, що обставини такі. Тому що ми мусимо тиснути на росіян, навіть десь за межами нашої прямої компетенції.

- Повернемось до трохи ранішого періоду. У 2020 розпочався COVID. Як це вплинуло на медіа?

- Для нас це було просто. Я зізнаюсь, що ніколи за всі майже 11 років існування «Трибуна» не працювала в офісі. Ніколи. Ми завжди працювали віддалі.

Ми завжди жили в різних містах. Я от зараз живу у Винниках біля Львова. До того я жив у Севастополі, у 2014 році переїхав. Наші журналісти в Києві, Харкові, Івано-Франківську, Рівному, Тернополі, усюди. І тому для нас ковід не був проблемою. Ми звикли працювати віддалено і бачити через екрани телефонів. Але щоб у нас зберігся тімбілдінг, ми раз на місяць всією редакцією з'їжджались в Київ на один день. Коли був COVID, то у нас трошки цей тімбілдінг зламався.

Але що стосується безпосередньо роботи, то для нас це проблемою не стало, тому що вже все було напрацьовано. Наприклад, всі робочі чатикиув нас в гуглі, в гугл-чатах. Чому? Тому що більше ніхто ними не користується. Це такий, можливо, не зовсім правильний підхід.

Але моя логіка така: ти знаєш, якщо тобі написали щось в гугл-чаті, це точно по роботі. Якщо тобі написали щось в телеграмі, особливо зараз, ну коли ти дійдеш до того чату? Знаєте, вже є такий маркер, коли в тебе «пілікнуло» з гугл-чату, то розумієш, що то з роботи. Тобто ти підключаєшся. Хоча мене вже всі дістають, щоб переходити на робочий телеграм. І, може, колись з цим погоджусь, можливо, це навіть буде скоро.

Але так, для нас це не було проблемою, з точки зору перебудови роботи редакції. Ми звикли до цього і відчували себе в авангарді, тому що в нас вже всі рішення були.

- Як сильно змінились журналістика, зокрема спортивна, за весь час вашої роботи?

- Я працюю на «Трибуні» з першого дня, з 2013 року. І тоді я ще паралельно працював на телебаченні в Севастополі. От тоді я ще телебачення дивився. А зараз, вже років 4 чи 5, взагалі не дивлюсь.

Як змінилось? Давайте розділимо на два блоки. По-перше, дуже змінилися механізми, через які медіа інформують людей. Тобто через що: сайти, телебачення, соціальні мережі, «Ютуб». Очевидний перекос в сторону «Ютуб» для більш молодої генерації.

Більше того, 11 років тому більше було газет, і спортивних в тому числі.

Головне - це змінилися механізми, звідки і як медіа спілкується зі своїми користувачами, глядачами, читачами, тощо.

Знаєте, чому «Трибуні» вдається йти в ногу з часом? Тому що у нас є такий принцип: не ми кличемо користувачів кудись йти, а ми йдемо туди, де є користувачі. Коли ми відчули, що в «Ютуб» йдуть люди, відкрили в кооперації кілька ютуб каналів. Там є аудиторія, значить, нам треба до неї йти. Медіа, щоб бути конкурентними, треба просто йти в ногу з часом і бачити, де є аудиторія. Якщо там є аудиторія, то терміново, вчора, збирати нараду і вирішувати, як туди «впливати».

Думаю, все рівно все повернеться до класичних сайтів. Так, соцмережі будуть дуже важливими, телеграм, фейсбук, інстаграм, твіттер. Але класичні сайти все рівно залишаться. Тому що запит на якісну журналістику, яку дають багато класичних професійних сайтів, буде актуальним.

- Навчання за спеціальністю. На скільки це важливо для того, щоб бути професійним журналістом?

- У мене немає освіти журналіста. Я - філолог англійської та іспанської мов.

Якщо я скажу, що освіта журналіста не потрібна, то це буде не зовсім правильно. Будь-яка вища філологічна освіта - не про деталі. Вона про гуманітарний склад розуму і про те, в яких сферах ти можеш себе реалізувати. Мої знання англійської та іспанської допомагали мені розбиратись з іноземними джерелами, коли я починав працювати спортивним журналістом.

Найважливіше, коли ви вчитеся на журналіста - менше забивати голову теорією, і значно швидше розпочинати практику. Будь-яке інтерв'ю, будь-яка замітка, аналіз, репортаж. Якщо це тексти, які будуть опубліковані на більш-менш непоганому сайті, вони дадуть значно більше результату, ніж довге теоретичне навчання. Тому що реальність дуже сильно відрізняється від того, чого вони вчать.

Всі, хто працює з інформацією і передає її до споживачів, частково є журналістом. Зі своїми умовами, звісно. Тут немає офіційного правила. Ти можеш і самостійно стати журналістом. Якщо це відео, то зрозуміло, йдеш в «Ютуб». Якщо це тексти, хочеш писати про спорт - заводиш блог на «Трибуні», куди приходять люди і коментують: написав ти добре чи недобре. І так розвиваєшся. Чим раніше будеш це робити, поруч із навчанням, тим більше шансів, що вже на виході з універу будеш досвідченим журналістом, який буде цінуватися.

- Світ не стоїть на місці. Він змінюється. Зараз доволі швидко розвивається штучний інтелект. І, кажуть, що він вплине або замінить певні професії. Тому, яка перспектива журналістики в майбутньому?

- Я думаю, що все трошки буде модифіковуватись. Очевидно, що штучний інтелект зможе покрити стаціонарні новини, прості передруки.

Я вже знаю приклади, як штучний інтелект придумує заголовки для текстів. Тобто журналіст пише новину, штучний інтелект аналізує текст та придумує SEO заголовок. Щоб він був яскравий з одного боку, а з іншого - щоб він підпадав під SEO.

На що штучний інтелект навряд чи зможе вплинути - це на аналітику, на репортажі, на колонки. Тому що, коли ти публікуєш оригінальну, неочевидну думку - я не уявляю як це буде робити штучний інтелект. Потрібно бути не просто людиною, яка передає інформацію з точки А в точку Б, а і аналізує, знає, маючи якісь певні інсайди. Тобто, людині потрібно бути зараз не просто передавачем від спікера до користувача, а і фільтром та аналітиком, який дає додаткову цінність читачу. Я думаю, що в такому випадку журналістика точно збережеться і все буде нормально. А для тих, хто думає, для тих, хто генерує щось - просто потрібно ставати кращим журналістом. Більш егоцентричним, можливо, навіть.