Бриті черепи, кров і ананас, який вболіває за «Донбас»: у 2012-му відбувся найгарячіший фінал ЧУ з хокею

28 березня розпочинається фінальна серія чемпіонату України з хокею між київським «Соколом» і ХК «Кременчук» — протистояння, яке охрестили хокейним класичним.

Однак найбільш принциповими в українському хокеї були все ж таки поєдинки між представниками Києва та Донецька, особливо між «Соколом» і ХК «Донбас», пік яких припав саме на фінал сезону ПХЛ 2011/2012, про який далі і йтиметься.

«Донбас» і «Сокіл»: битва підходів

Сезон ПХЛ 2011/12 став першим, коли клуби, а не федерація, взяли на себе організацію чемпіонату. Бюджети зросли, медійне висвітлення ліги вийшло на новий рівень (з’явився телеканал «Хокей»), зросла як кількість клубів, так і якість їхніх ростерів.

Зокрема це стосувалося і київського «Сокола», який попереднього сезону грав другим складом у ЧУ (основа була задіяна у білоруській Екстралізі), а в сезоні 2011/12 команда брала участь виключно у вітчизняній першості. До того ж клуб посилив склад, запросивши досвідчених українських виконавців, які пограли на хорошому рівні, як-от Костянтин Касянчук. А ще підписав по ходу сезону 38-річного росіянина Андрія Ніколішина з колосальним і успішним досвідом в НХЛ (628 матчів, 93 шайби й 194 асисти). Також ще один ексенхаелівець Олександр Годинюк був запрошений до керма команди. Насамперед завдяки цьому десанту ветеранів «Соколу» і вдалося виграти регулярний чемпіонат.

Донецький клуб же, який тоді нещодавно, у 2010 році, придбав політик і бізнесмен Борис Колесніков, мав серйозніші амбіції, ніж чемпіонат України, намірившись на КХЛ. У сезоні 2011/12 підготовку до цього він вирішив пройти в другій за рангом російській лізі ВХЛ. А на український чемпіонат був заявлений другий склад під назвою «Донбас-2», що мав захистити титул чемпіона України, який донеччани вперше здобули саме у 2011 році. Попри це, склад донеччан в українській першості не став слабшим.

«Донбас-2» ставив переважно на молодих чи середнього віку українців, підкріпившись легіонерами з Росії та Білорусі, що принесло друге місце в регулярці. Донеччани обійшли амбітний київський «Беркут» (3 місце), з яким вони і зійшлися у півфіналі плей-оф (усього було 8 команд, в плей-оф проходили 4).

Тодішніх господарів київського Палацу спорту донеччани не помітили, обігравши їх у серії 4:0, а от у чемпіона регулярки виникли проблеми у протистоянні зі ще одним столичним клубом — «Компаньйон-Нафтогаз». Хоч «Сокіл» і переміг 4:2 у серії, але два зайві матчі для вікового складу вочевидь не пішли на користь.

Бровари стали домом, але не для «Сокола». Перші два матчі серії

Серія розпочалася в Броварах, на арені «Термінал», де «Сокіл» грав протягом усього того сезону. Хоч і були чутки про можливість провести фінальні матчі в Палаці спорту, що стало б додатковим бустом для киян (і для серії загалом), але не склалося. Тому саме броварська арена місткістю 1500 глядачів побачила дві поразки поспіль київської команди у цьому фіналі: 3:4 і 2:4, хоч шанси команд напередодні оцінювалися як рівні.

Тоді головний тренер «Донбасу-2» Олег Микульчик обрав для своєї команди контратакувальний стиль, опираючись на молодість і свіжість складу, а от ставка на досвід штабу «соколів» не допомогла. Для наочності погляньмо на вік гравців стартових перших ланок (у дужках вказано вік на момент початку серії):

«Сокіл» (Київ): (в) Сімчук (37), (з) Климентьєв (36) — Лясковський (31), (н) Яковенко (32) — Ніколішин (38, Росія) — Касянчук (32).

«Донбас-2» (Донецьк): (в) Селіверстов (31), (з) Шагов (26, Білорусь) — Вл. Алексюк (24), (н) Міхнов (28) — Бойченко (36, Росія) — Пастух (33).

Екстрена терапія і донецька перестрілка. Третя і четверта гра

Фанати киян явно були невдоволені результатом двох перших матчів, проте не залишили команду без підтримки. На перон київського вокзалу, звідки гравці і штаб «Сокола» відправлялися на наступні два матчі в Донецьк, приїхали активні уболівальники «пернатих», заряджаючи команду скандуванням «Дві перемоги».

Самі ж гравці й тренер теж були налаштовані на зміни: розпочавши із зовнішнього вигляду, деякі провідні гравці і майбутній скаут «Веґаса» Годинюк поголилися під нуль або близько того. Ідея прийшла не просто так.

«У вихідний день хлопці пішли подивитися футбол «Динамо» – «Дніпро» (2:0), після чого зародилася така ідея. Нам відступати було нікуди, потрібен був емоційний сплеск... І першим підстригся я!» — розповідав головний тренер «Сокола», який під час перегляду матчу динамівців, очевидно, згадав про перфоманс перед грою з «МЮ» у 2000 році.

І це допомогло: в першому матчі «Сокіл» «всуху» переміг «Донбас-2» 0:4. Донеччан навіть не врятувало підсилення гравцями першого складу – збірниками Матерухіним і Ісаєнком. А от зміна голкіпера з Сімчука на Карпенка «Соколу» посприяла. Наступний же матч серії став, можливо, найкращим в історії фінальних серій ЧУ: донеччани здобули перемогу на рідній арені з рахунком 7:5. Відеоогляд «рубки» за посиланням.

Матч № 4, «Донбас-2» — «Сокіл» – 7:5 (3:2, 1:2, 3:1) 0:1 Касянчук 05:35 (5х4), 0:2 Долгих — 07:37, 1:2 Тезиков 11:23 (5х3), 2:2 Анікєєв 15:48, 3:2 Бобкін 16:55, 3:3 Харченко 28:23 (4х4), 4:3 Кокшаров 33:54, 4:4 Шахрайчук 37:13 (5х4), 4:5 Смирнов 50:46 (5х4), 5:5 Кокшаров 53:57, 6:5 Бондарєв 57:57 (5х4), 7:5 Кокшаров 59:42 (п.в.). Рахунок у серії: 3:1.

Росія, СРСР і УПА. Протистояння було не тільки на льоду

Серія повернулася до Броварів, де, за сподіваннями гостей, мала і закінчитися. Але кияни були явно проти: це була ще одна конкурентна зустріч, у якій остаточно схилив шальки терезів на свою користь 36-річний захисник «Сокола» Климентьєв, який за 7 хвилин до кінця матчу реалізував більшість дальнім кидком, зробивши рахунок 4:3 на користь «біло-синіх» у матчі та 2:3 у серії.

До слова, палке протистояння було не тільки на льоду, а й за його межами — на трибунах і, звісно, в інтернеті. Усе відбувалося в дусі класичних «крото-бобро срачів», що відобразилося і на фан-секторі столичного клубу: саме так київські фанати зустріли донецьких якраз на п'ятому матчі серії.

Кияни апелювали до проплаченості фанів «гірників», яким нібито клуб оплачував поїздку до Броварів. І ці заяви мали під собою підґрунтя, адже Борис Колесніков завжди підтримував (і створював) організовані групи вболівальників, які свого часу «пробивали» виїзди за клуб від Казані до французького Руана.

Проте, попри спільну нелюбов, донеччани відзначали гостинність киян і броварчан. Як-от, наприклад, ось цей чоловік у кепці на фото знизу, з відчутним акцентом: «Атмосфера тепла, ми задоволені грою, вболіваємо організовано і дружньо, нам усе подобається».

Натомість і в «Сокола» теж були неоднозначні фанати — ось доволі відомий уболівальник клубу дядя Слава у светрі збірної СРСР.

І все це на тлі таких банерів (світлина, щоправда, не з тієї серії), які завжди були присутні на ультрас-секторі «Сокола» в ті часи, навіть на матчах проти російських команд у ВХЛ з 2007 по 2009 роки.

Розчохляйте кулаки, панове хокеїсти. Вирішальний етап серії

Шостий матч серії вже відбувся на заповненій нещодавно реконструйованій донецькій арені «Дружба». І в цьому матчі «Донбас-2» отримав значне підсилення – не тільки у вигляді домашньої публіки (4100 глядачів), а й гравців першої команди, які приєдналися після вильоту з 1/4 плей-оф ВХЛ. Але й у «Сокола» були свої переваги: емоційний підйом та «дихаючі черепи» під шоломами, що у весняну теплу пору – важливий аргумент.

Аргументи «Донбасу-2» виявилися суттєвішими, особливо завдяки білоруському кіперу Степану Горячевських, який приєднався напередодні. На початку третього періоду «Донбас» вже закинув другу шайбу зусиллями Матерухіна, а от киянам не вдавалося пробити білоруса, від чого у гостей почали здавати нерви.

За 10 хвилин до закінчення «соколи» почали йти в жорсткі стики: Ніколішин і Касянчук вирішили поштовхатися з суперниками, за що отримали подвійне вилучення від шведської бригади арбітрів, яку спеціально було запрошено обслуговувати вирішальну серію.

А далі — більше: спочатку той же Касянчук завалив Толкунова, а через секунду Ніколішин (якому не вдалося закинути жодної шайби в цій серії) довів свою перевагу над «донбасівцем» Олегом Шафаренком (нині гол. тренер «Сокола»).

Згодом відбувся й безкомпромісний мейн-івент між Харченком із «Сокола» і Бойченком із «Донбасу», який закінчився кров’ю на льоду останнього. У підсумку — три перемоги в трьох сутичках для «Сокола», за що місцева публіка їм «віддячила», кидаючи на лавку киян різні предмети. Огляд усіх бійок в матчі тут, а огляд самої гри — тут.

Щоправда, на табло була кардинально протилежна ситуація: «Сокіл», який останні 5 хвилин догравав утрьох, отримав ще три шайби у свої ворота (3:0 Кокшаров 58:07, 4:0 Бойченко 55:39, 5:0 Кокшаров 58:07). Тим самим «Донбас-2» довів рахунок до 5:0 у матчі та до 4:2 у серії, залишивши титул у Донецьку.

***

Це був перший текст у блозі Лід, тому закликаю вас підписуватися, коментувати та плюсувати, якщо вас цікавлять матеріали про український і світовий хокей.

Також мої роботи ви могли бачити в блозі Блокнот диванного експерта, зокрема й про хокей — як-от цей текст про життя Івана Правілова:

Унікальна методика, стрілянина, заяви про домагання: історія хокейного тренера Правілова, яка шокує